5. Теорії походження Київської держави України-Русі

1) Літописна теорія

Вона заснована на матеріалах «Повісті минулих літ» Нестора Літописця. «Повість минулих літ» розповідає, що заснували державність на східнослов’янських землях нормани (варяги), яких звали русь. Їх запросили «княжити і володіти» ними деякі східнослов’янські племена. Відгукнувшись на їхнє запрошення, три брати Рюрик, Синеус, Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували м.  Ладогу, залишивши в ньому старшого брата Рюрика. Синеус оселився на Білім Озері, а Трувер в Ізборську. Через два роки Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши на озеро Ільмень, він заснував Новгород і сів княжити. У Рюрика були двоє воєночальників не його племені – Аскольд і Дир, які відпросившись до Царгорода зі своїм родом рушили по Дніпру. По дорозі вони осіли у Києві і почали володіти полянською землею.

2) Норманська теорія

З’явилась у ХVІІІ ст. в Російської імперії і виходила з «Повісті минулих літ». ЇЇ авторами були німецькі історики: Байер, Міллер, Шльоцер. Вони стверджували, що державність у східних слов’ян була заснована варягами.

3) Антинорманська теорія

Серед яскравих представником антинорманської теорії були російській вчений М.  Ломоносов та український історик М. Грушевський. У своїх творах М. Грушевський на підставі численних історичних та археологічних пам’яток довів, що державність була заснована самими східними слов’янами в процесі тривалого історичного, політичного та економічного розвитку.

М. Грушевський жорстко критикував норманську теорію, вважаючи її антинауковою і шкідливою. Він, не відкидаючи наявність варязького чиннику в українській історії, категорично заперечував його абсолютизації.

4) Хозарська теорія

У VI-VII столітті в басейнах Нижньої Волги і Дону повстала держава тюркського народу Хозарський Каганат. Це держава у VIII-IX ст. досягла значної могутності і підкорила собі деякі східнослов’янські племена, змусивши їх платити данину. Через хозар слов’яни вступили в торгівлю та культурні зв’язки зі Сходом, персами та арабами. Головна ж вага хозарської держави для наших предків, на думку авторів хозарської теорії, полягала в тому, що вона протягом декількох століть слугувала для них оборонним валом проти кочових азійських орд. Під захистом Каганату східнослов’янські племена встигли укласти свою суспільну і державну організацію. Саме ці факти і було покладено в хозарську теорію виникнення державності у східних слов’ян.

6. Виникнення Руської держави

Наприкінці V ст. було засновано Київ. Він став центром політичного та економічного життя полянських та інших східнослов’янських племен. Саме поляни були тим ядром, довкола якого згодом об’єдналися інші східнослов’янські племена в єдину Київську державу.

Формування державності у східнослов’ян відбувалося протягом VIII-IX ст.

Процес політичної консолідації східних слов’ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої відносно єдиної Руської держави з центром у Києві. Під владою Києва об’єдналися два великих слов’янських політичних центри – Київський і Новгородський. За літописом це сталося 882 р. Ця дата вважається роком утворення Руської держави, а її першим князем став Олег.

Виникнення Руської держави з центром у Києві було закономірним наслідком внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов’ян. Процес їхньої політичної консолідації зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною, етнічною, культурною спільністю східних слов’ян тощо. На думку М. Грушевського два чинники виявилися вирішальними у державотворчих прагненнях східних слов’ян: війна і торгівля.

В племінних союзах, які утворювалися, перш за все, для війн і оборони, великого значення набував військовий ватажок. Він обирався з числа досвідчених і вправних вояків племені.

Військовий ватажок витіснив на задній план інших старійшин («луччіх людей»). З сильних і хоробрих воїнів, які постійно брали участь у військових походах, формувалася княжа дружина. Військові ватажки і його дружинники забирали собі більшу і кращу частину здобичі. Тоді ж спостерігається існування і боротьба первісних демократичних закладів народні збори – віче і ради старійшин та військової демократії. Вона характеризувалася тим, що поступово народні збори перетворювалися на збори воїнів, які підтримували, перш за все, свого ватажка. Останній здобував все більше влади за рахунок інших старійшин. Так ішов процес перетворення органів суспільного самоврядування на державні органи. Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління – князівство. В князівствах органи суспільного самоврядування згодом трансформувалися в органи панування. Цим самим завершувалося оформлення державного ладу, важливою ознакою якого була поява особливої, несумісної з інтересами населення, відокремленої від нього публічної влади, що володіла спеціальним апаратом управління і поширювалася на окрему територію. Військовий ватажок великого союзу племен ставав управителем – князем, – титул якого був спадковим. Близьке оточення князя перетворювалося в його радників і намісників.

Торгівля також відіграла вирішальну роль, тому що полянськими землями по Дніпру проходив важливий тоді торгівельний шлях «із варяг в греки». Досить часто племена знать виступала як великі купці. Вона була зацікавлена в подальшому розвитку торгівлі, бо мала з цього значні прибутки. Розвиток торгівлі могла забезпечити лише централізована держава з єдиними законами і апаратом управління.

У процесі формування давньоруської держави можна простежити 4 етапи :

1. Княжіння східних слов’ян;

2. Утворення первісного ядра давньоруської державності – Руської землі;

3. Формування південного та північного ранньодержавних утворень;

4. Об’єднання цих утворень в Руську державу з центром у Києві.

У своєму розвитку Руська держава пройшла 2 основних етапи:

1. Кінець IX-XI ст.

Київська Русь була ранньофеодальною державою, де відбулося становлення феодального суспільно-політичного ладу. Тут завершився процес складання політичної єдності Русі, встановленні державні кордони, утворено і вдосконалено апарат влади. Наприкінці Х – перший половині XI ст. Русь-Україна вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. проглядається тенденція до феодальної роздробленості.

2. Кінець першої третини XII ст. до розпаду Русі.

Це етап феодальної роздробленості Руської держави (України-Руси).