41. Розвиток педагогічної думки в Стародавній Греції та Римі.

42. Епоха середніх віків у сфері освіти та виховання.

43. Педагогіка епохи Відродження.

Епоха Відродження була покликана до життя появою у надрах феодального суспільства паростків капіталістичного способу виробництва, розвитком мануфактури і торгівлі, зростанням міст і як результату - зародженням нового класу - буржуазії. Нова епоха потребувала нової людини, нових методів та зразків її виховання.

Гуманізм як ідейна течія Відродження виступив проти середньовічного аскетизму, вертаючи та відроджуючи античні ідеали. Певним чином він відбився у поглядах на теорію та практику тогочасного виховання. Основні вимоги акцентувалися на повазі до дитини, увазі до її запитів та потреб, врахуванні психологічних особливостей, активізації фізичного розвитку.

Наповнюючи освіту новим змістом, нова епоха майже не змінювала її організаційно. Зміни відбувалися в основному в кількісному вияві. Відкривалися нові університети, латинські школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), державні та приватні школи для дівчат, у яких переважно навчалися вихідці із заможних сімей.

44. Історія української школи й педагогіки.

Східні слов'яни у VI-IX ст. створили систему виховання, яка відповідала розвиткові продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам. У період матріархату та екзогамії (заборони шлюбів між членами роду) дітей до 5-6 років виховувала мати, пізніше хлопчиків віддавали до спільних чоловічих жител, дівчаток - до жіночих, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері. З утвердженням патріархату відбувся перехід від безладних статевих зв'язків до одношлюбної сім'ї - моногамії. Чоловічі й жіночі житла трансформувалися в так звані будинки молоді, куди батьки віддавали дітей на виховання.

Виховання у роді ставило за мету підготовку сильного і вправного орача, мисливця, воїна, а жінки - здатної не лише прясти й ткати, а й за потреби дати відсіч ворогові.

Тогочасна народна педагогіка чітко визначила послідовність етапів раннього виховання дітей: період баяння (від народження до 1,5-2 років) - спілкування матері з дитиною, основним засобом якого була колискова пісня; період пестування (2-5 років) - дітей виховували пестуни і пестунки, залучаючи їх до різноманітних ігор; період набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки (5-10 років). Провідним засобом виховання дітей цього віку стала праця: випасання худоби, участь в оранці, збирання ягід, плодів. Завершальним етапом виховання була ініціація.

Ідеологічні засади виховання ґрунтувалися на язичницькій релігії. Діти разом з дорослими брали участь у культових обрядах.

Основу моральних стосунків становила общинна власність на засоби виробництва. Спільна праця, колективне користування знаряддями і результатами праці породжували почуття взаємодопомоги. Вищим ідеалом добра вважали силу, хоробрість, витримку, самовладання. Людина мала бути загартованою, із сильним тілом та стійкою психікою. З розвитком феодальних відносин з'явилися нові моральні норми, спрямовані на захист приватної власності ("Чужа нажива - не пожива"). Найвищим досягненням раннього феодалізму було створення буквено-звукової графіки письма, глаголиці - азбуки, в якій звуки слов'янської мови передавалися грецькими буквами. У 855 р. Кирило модернізував глаголицю, пристосувавши її до звукової системи східнослов'янської мови. Нова азбука дістала назву "кирилиця".