ШШШШШЯШШШЯШШИШШШШЯЯШБілет 4 ■ЯВННННННИЯНВМНМІ

4.1. Початок Української революції, утворення Центральної Ради.

М. Грушевський. В. Винниченко.

Українська революція стала визначною подією в історії українського народу XX ст., що засвідчи­ла прагнення українців до творення власної дер­жави. Незважаючи на тривале імперське поне­волення, народ протягом тривалого часу (1917— 1920 рр.) продовжував вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.

До причин і передумов революції належать:

Перемога Лютневої демократичної революції в Росії 27 лютого 1917 р.і по­валення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.

2 березня 1917 р.у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма те­риторіями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимча­совий уряд передав повітовим і губернським комісарам, якими були голови земських управ.

Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, майже одразу виникли інші структури влади — Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль у яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.

Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України ста­ла Українська Центральна Рада (УЦР).

4. план відповіді

5. Причини і передумови Української революції.

6. Заснування Української Центральної Ради.

7. Роль М. Грушевського в діяльності УЦР.

8. Особистість В. Винни- ченка в політичній діяль­ності України.

«План, прибуток і премія» професора Харківського інженерно-економічного інституту О. Лібермана,надрукована в газеті «Правда». У1964р. почалась на практиці перевірка і відпрацювання нових методів господарювання.На де­яких підприємствах УРСР почали проводити економічні експерименти, які дали позитивний результат. Це стало підставою для запровадження нового господарського механізму в економіку всього СРСР. Реформи охопили сільське господарство, промисловість і систему управління.

У 1965 р. скасували систему раднаргоспів, запровадивши натомість мініс­терства, які здійснювали управління окремими галузями економіки. Так, в Україні було створено 22 союзно-республіканські і 7 республіканських мініс­терств (автомобільного транспорту і шосейних доріг, будівництва, комуналь­ного господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського по­рядку, соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Була змінена система планування, запроваджена система економічних стимулів праці.Так, якщо раніше головним показником для підприємства був загальний обсяг виробленої продукції, то тепер його замінили на обсяг ре­алізованої продукції. Вважалося, що це примусить підприємства випускати продукцію, яка потрібна споживачеві.

На підприємствах створювався спеціальний фонд матеріального стимулю­вання. Якщо підприємство перевиконувало план реалізації продукції, воно виплачувало працівникам премії і розбудовувало соціальну сферу.

Перед підприємством ставилося завдання працювати з прибутками.Для зменшення собівартості продукції передбачалося підвищити продуктивність праці, запровадити нові технології і техніку.

Перехід на нові умови праці відбувався поступово:у 1966 р. на нових умо­вах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), у 1970 р.— 8,2 тис. підприємств (83 %).

Такими були основні риси реформи,яка, на жаль, не мала комплексного характеру і практично обмежилась промисловістю.Вона прагнула поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя га­лузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників (продук­тивність праці, середня зарплата, собівартість продукції тощо). Зберігалась система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не за­мінили на систему оптової (гуртової) торгівлі. Показник «реалізованої продук­ції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що обсяги реалізації (при хроніч­ному дефіциті товарів) зростали від обсягів виробленої продукції, тобто валу. Таким чином було збережено затратний механізм. Поліпшення якості, запро­вадження нових зразків було економічно невиправданим. На практиці не дія­ло й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорстокішими були норми формування фондів стимулювання праці.Висновок. Таким чином, через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречені. До того ж, вище партійне керівництво не виявляло ніякого інтересу до її проведення. А після «Празької весни» (1968 р.) стримаис ставлення до реформ змінилось на їх заперечення. Так, у резолюції XXIV з'їзду КПРС говорилося: «Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та його агентури в краї­нах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти

правого опортунізму, який під виглядом «поліпшення» соціалізму намагаєть­ся вихолостити революційну суть марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології». Після цього партійно-державна верхівка відмовилась від будь-яких спроб «поліпшити» соціалізм сталінського зразка.