Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
41.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
144.22 Кб
Скачать

1. Поняття та види позовної давності. Позовна давність - Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Строки позовної давності мають загальний характер. Вони по­ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Строки позовної давності належать до строків, що встановлю­ються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшува­ти їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути ско­рочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).Види строків позовної давності.1. Загальна (3 роки. ст.257)2. Спеціальна ( скорочена та більш тривала). Позовна давність в один рік (скорочена) застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; у зв'язку з недоліками проданого товару; про розірвання договору дарування; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; про оскарження дій виконавця заповіту.

2. Види юридичних осіб та їх організаційно-правові форми. Відпоповідно до ст..81 ЦКУ виділяють такі види юридичних осіб.1. Юридичні особи створені шляхом об’єднання осіб та (або) майна.2. Юридичні особи залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.)3. Юридичні особи можуть створюватися шляхом примусового поділу (виділу).ЦКУ визначає такі організаційно-правові форми юридичних осіб:1. Юридичні особи можуть створюватися у формі: товариств – це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. а) підприємницькі – це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.б) непідприємницькі- це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. -установ- організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. - в інших формах, встановлених законом.

3. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.Відповідно до ЦКУ фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України .На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

4. Визнання фізичної особи недієздатною.Відповідно до ЦКУ фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною: Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,яка була визнана недієздатною:За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

5. Відповідальність за порушення зобов’язання та її підстави. Цивільно-правова відповідальність — це санкція, під якою розуміється встановлена законом міра майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прийнятих за договором зобов'язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав. Відповідальність може бути договірною — у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права і позадоговірною — це відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою до іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних договірних відносин. Якщо в цивільному зобов'язанні з боку боржника діють більше осіб, то відповідальність за порушення цих зобов'язань може бути частковою, солідарною чи субсидіарною (додатковою). Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені в законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До умов, за яких настає відповідальність, належать: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи; шкідливий результат такої поведінки (шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіла шкоду. (вона може настати і без вини (або незалежно від вини), якщо це передбачено договором або законом. Так, якщо за втрату (нестачу) чи пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах, тобто за наявності вини, яка презумується,то професійний зберігач відповідає за ці порушення, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця, (ч. 1 і 2 ст. 950 ЦК).  Винятком з цього правила є покладення відповідальності за порушення грошового зобов’язання.)

6. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

7. Відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров’я фізичної особи або її смертю. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

8. Джерела цивільного права.Джерело права – це форма вираження правових норм, що має загальнообов’язковий характер. Джерело права – є нормативні акти, де найвище місце займають закони. Джерела цивільного права: Цивільне законодавство. Міжнародні договори України (мають приорітет перед національним законодавством 3 ст. Конституції України). Звичаї, які складаються у сфері зобов’язальних відносин (ст. 526 Цивільного кодексу) . Звичаї ділового обороту – це загальноприйняті правила поведінки, які склалися в діловому обороті (неодноразово, завдяки багаторазового використання). Всі цивільно-правові акти складають певну систему, які побудовані за принципом ієрархії (тобто чим вища юридична сила нормативного акту, тим вище він в системі законодавства). Принципи ієрархії: Очолює – Конституція України, на основі неї приймаються інші і не повинні суперечити їй. Цивільний кодекс України – централізований, загальногалузевий, кодифікований нормативно-правовий акт. Цивільні закони («Про акціонерне товариство», «про страхування»). Підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента України, розпорядження і постанови Кабінету Міністрів України). Відомчі нормативно-правові акти (Акти міністерств та інші акти виконавчої влади).

9. Дія нормативно-правових актів у просторі, за часом та за колом осіб, аналогія закону та аналогія права. Нормативно-правові акти мають межі дії в трьох вимірах:1.у часі, тобто обмежений періодом дії, коли НПА має юридичну чинність;НПА починають діяти: з моменту ухваленя; з моменту опублікування; з часу, який позначено в самому законі; з часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. Відповідно до ст.. 5 ЦКУ Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. 2. у просторі, на який поширюється дія закону; Дія НПА у просторі може бути територіальною і екстериторіальною. Територіальна дія НПА окреслена територією України або окремого регіону і визначається державним суверенітетом. Під територією держави розуміється її: суходільний простір-земна територія; водний простір – внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль; повітряний простір над державними межами – на висоті до 35 кілометрів; надра; військові і торгівельні судна у відкритому морі; держави; трубопроводи; підводні кабелі і нафтові морські вишки; території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.Екстериторіальна дія НПА регулюється міжнар. договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. 3. за колом осіб, які підпадають під вплив НПА: на його основі у них виникають права та обов’язки.( НПА діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб’єктами відносин, на які він розрахований. Особи: громадяни держави, іноземці, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством, усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності. Види законів за колом осіб: Загальні - розраховані на все населення. Спеціальні – розраховані на певне коло осіб (пенсіонерів, лікарів, та ін..). Виняткові – роблять винятки з загальних і спеціальних ( працівник дип. Представництв мають дипломатичні імунітети і дипломатичні привілеї). Аналогія закону та аналогія права. Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦКУ, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

10. Договір дарування. Пожертва.За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Предмет.Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Форма договору: усна;письмова. Сторони: фіз.. та юр. особи держава Україна, АРК, територіальна громада;Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних; Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. Обовязки дарувальника: дарувальник зобов’язаний повідомити обдарованого про недоліки чи особливості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, речі що є дарунком, у разі якщо цього не буде зроблено дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком. Прийняття дарунка: Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. Пожертва. Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. Права пожертвувача: Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

11. Договір довічного утримання (догляду).За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний.Сторони договору: відчужувач (фізична особа, незалежно від віку та стану здоров'я) та набувач (повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа). Предмет договору виступає майно, яке відчужував передає набувачеві взамін утримання та догляду матеріальне забезпечення та догляд якими набувач повинен забезпечити відчужувача. Договором має бути здійснено грошову оцінку матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу.Строк дії договору визначається безпосередньо його природою і дорівнює періоду життя утриманця.Форма договору-письмова, підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо передання нерухомого майна-підлягає державній реєстрації.Способи забезпечення захисту інтересів відчужувана: а) позбавлення набувача права розпорядження майном, переданим йому за договором довічного утримання (догляду) на праві власності; б) заборона звернення стягнення на майно набувача протягом життя відчужувана; в) покладання ризику випадкового знищення (пошкодження) майна на набувача, яке йому було передано.Зміст договору становлять права відчужувача та обов'язки набувача. Наприклад, відчужувач має право вимагати від набувача: надання йому належного утримання у вигляді матеріального забезпечення та (або) догляду; забезпечення його житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду), якщо це передбачено договором. Обов'язки набувача:надавати належне утримання та (або) догляд відчужувачеві відповідно до змісту договору, зокрема, може бути покладено обов'язок забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду);поховати відчужувача в разі його смерті, навіть якщо це не було передбачено договором. Зобов'язання за договором довічного утримання (догляду) припиняються у разі:1) смерті відчужувача;2) смерті набувача, якщо він немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем;3) ліквідації юридичної особи-набувача;4) розірвання договору на вимогу відчужувача або третьої особи, якщо набувач не виконує або неналежно виконує свої обов'язки, незалежно від його вини;5) розірвання договору на вимогу набувача у зв'язку з неможливістю подальшого виконання договору з підстав, що мають істотне значення.

12. Договір доручення та договір комісії: поняття та загальна характеристика.За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно.Сторонами договору є повірений-особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель-особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги. Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину.Змістом договору доручення є права та обов'язки сторін.Права та обов'язки повіреного:1) зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення;2) має право відхилитися від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений;3) повинен виконати дане йому доручення особисто; 4) зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення;5) зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.Права та обов'язки довірителя:1) зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення;3)негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення;4) має право знати про передоручення;5) має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:1) відмови довірителя або повіреного від договору;2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;3) смерті довірителя або повіреного;4) ліквідації юридичної особи-повіреного. Ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зберегти його речі, документи та передати довірителеві.Загальна характеристика договору комісії:За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.Це двосторонній і завжди оплатний договір. Сторонами за договором комісії є комісіонер і комітент, якими можуть виступати дієздатні фізичні та юридичні особи.Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницькі послуги комісіонера, спрямовані на вчинення правочинів, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.Договір комісії, незалежно від суми, укладається у простій письмовій формі.Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Як і в договорі доручення, за договором комісії виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя. Відмінність між цими договорами полягає насамперед у тому, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя, а комісіонер хоча і діє в інтересах комітента, але виступає вже від власного імені.Основним обов'язком комісіонера є виконання взятого на себе доручення відповідно до вказівок комітента і на умовах найвигідніших для комітента. У договорі, як правило, встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер повинен продати товар комітента. Ціна може бути встановлена як мінімальна, так і максимальна. Якщо комісіонер укладе договір на умовах більш вигідних, ніж ті, що були зазначені у договорі з комітентом, то вся вигода надходить до комісіонера, якщо інше не передбачено договором. У разі, коли комісіонер продасть майно за більш низькою ціною, ніж це було передбачено, без погодження з комітентом, він повинен відшкодувати рівницю, якщо не доведе, що цим самим запобіг настанню більших збитків. Після вчинення правочину комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати все одержане за договором комісії. Обов'язки комітента:забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою; прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії; оглянути майно, придбане для нього комісіонером, негайно повідомити комісіонера про виявлені у ньому недоліки; виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Оскільки договір комісії вважається оплатним, то навіть, якщо у договорі розмір винагороди не визначено, вона виплачується, виходячи із звичайної ціни на такого роду послуги. Характерним є те, що, на відміну від договору доручення, смерть комітента не припиняє виконання договору комісіонером.

13. Договір зберігання: поняття та види.

За договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Види зберігання: зберігання на товарному складі (За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.); спеціальні види зберігання: зберігання речі у ломбарді ( договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції.); зберігання цінностей у банку (Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві); Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (на підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон); Зберігання речей у гардеробі організації (Якщо річ здана у гардероб організації, зберігачем є ця організація); Зберігання речей пасажира під час його перевезення (перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці); Зберігання речей у готелі (готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні); Зберігання речей, що є предметом спору (Дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір); зберігання автотранспортних засобів (За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Посвідчується видючою квитанції, жетону); договір охорони (охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]