Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
50.84 Кб
Скачать

Реферат

з дисципліни “Філософія” на тему

ДІАЛЕКТИКА ЯК ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ”

План

Вступ

1. Трактування філософами терміну "діалектика"

2. Діалектика як теорія розвитку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Софістика вчить хибним доведенням, діалектика ж викриває їх хибність і шляхом розрізняння істинних доведень вчить відкидати хибні.

П. Абеляр

Пізнаючи навколишню діяльність, людина не тільки здобуває знання про її сутність, закони функціонування, специфіку зв’язків і т. і., а й пізнає саму себе як складову частину цього цілого, але частину особливу, специфічну, неповторну в своїй індивідуальності. Людина виділяє себе із світу і протистоїть йому як чомусь іншому, без якого, проте, нікому не обійтись. Людина, з’ясовуючи своє "я", ставить цілу низку запитань, і саме філософія допомагає відповісти на них.

Часто погляди людей на певні явища не збігаються або навіть є протилежними. Ще на ранніх етапах історії філософії були сформульовані дві протилежні позиції. Одна стверджувала мінливість і плинність всього сущого, інша - його непорушність і сталість. Обидві історії філософії проходять через усю історію філософії аж до наших днів. Перга відома як філософія, а друга - метафізика. І діалектика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу підходу до її пізнання і діяння на навколишній світ, але обидві позиції абсолютизували навколишній світ.

У реферативній роботі досліджено поняття "діалектика" у різних його значеннях і зокрема діалектики як теорії розвитку, розкрито три закони діалектики, сформульовані Гегелем.

Тема достатньо вивчена у літературних джерелах. Цікавими і зрозумілими для сприйняття були праці Сепетия Д., Білодіда, Петровської та інших.

1. Трактування філософами терміну "діалектика"

Філософів завжди цікавили не тільки проблеми теорії, тобто тлумачення, пояснення світу, але й проблеми методу, тобто шляхів, заходів і прийомів наукового пізнання і перетворення світу. Філософською теорією, методом і методологією наукового пізнання і творчості взагалі виступає діалектика, що в перекладі з грецької мови означає мистецтво вести бесіду, суперечку.

Різні погляди на трактування терміну "діалектика" різними вченими, науковцями можна побачити у додатку 1. Це свідчить про неоднозначність і багатоманітність значень діалектики.

Сам термін "діалектика" вперше застосував Сократ, маючи на увазі діалог, спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Платон теж тлумачив діалектику як логічну операцію розчленування і пов'язування понять завдяки питанням івідповідям. У розумінні, близькому до сучасного, поняття діалектики застосовував і Гегель, що трактував її як вміння відшукувати протилежності у самій дійсності.

Уже стародавні мислителі виходили з уявлення про космос як світове завершене ціле, що перебуває у спокої. Всередині цього цілою завжди відбуваються безперервні процеси змінювання, руху, становлення. Космос, таким чином, уявлявся як протилежність спокою і змін, де відбувається перетворення одного першопочатку в інший - землі у воду, води у повітря, повітря у вогонь, вогню в ефір і навпаки. Найбільш яскраве виявлення антична діалектика одержала у Геракліта, який розглядав світ у русі, єдності протилежностей. Аристотель розвинув діалектику далі - у напрямі пізнання реально існуючого космосу. У своєму вченні про чотири причіпні (матеріальну, формальну, рушійну і цільову) Аристотель стверджував, що всі вони існують у кожній речі абсолютно нероздільно і тотожні самій речі. Аристотель вважав необхідним узагальнення одиничних форм в універсальний саморух усієї дійсності, який він назвав першодвигуном, що мислить самого себе, тобто виступає і суб’єктом, і об’єктом.

Напування монотеїстичної релігії в середні віки перенесло діалектику у сферу теології. Бог з творця і упорядкувала світу перетворювався на принцип саморуху усього сущого. У Миколи Кузанського ідеї діалектики розвиваються у вченні про вічний рух, про співпадіння протилежностей, а також максимуму і мінімуму.

У філософії Нового часу, не дивлячись на панування метафізичних поглядів у всіх сферах мислення, висувались діалектичні ідеї. Декарт розвивав ідею про неоднорідність простору, про розвиток стосовно космології. Спінова вводить діалектичне розуміння субстанції (природи) як "причини самої себе" і виявляєдіалектику необхідності і свободи, стверджуючи, ідо свобода є усвідомлена необхідність, а зв'язок ідей у мисленні трактує як відображення зв'язку речей.Лейбніц підкреслює, що матерія виявляється через активні, саморухомі субстанції - монади, кожна з яких відображує світ і присутня в усякій іншій. Він висунув діалектичні ідеї про простір як порядок співіснування матеріальних речей і про час - як порядок їх послідовності, про неперервність, зв'язок минулого і сучасного.

Класична німецька філософія розробляє на ідеалістичній основі цілісну концепцію діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу. Діалектика, за Кантом, виявляє ті неминучі суперечності, у яких заплутується розум, спрямований до осягнення абсолютної цілісності. Причина цього в тому, що знання спираються на чуттєвий досвід і обґрунтовуються діяльністю розсудку, а вищим поняттям розуму (Богу, світу, душі, свободі) ці властивості не притаманні. Вершиною класичної ідеалістичної філософії є вчення Гегеля про діалектику, що охоплює усю дійсність, починаючи з чисто логічних категорій, здійснюючи далі перехід до природи і духу і закінчуючи категоріальною діалектикою історичного процесу. У його діалектиці дано змістовну картину загальних форм руху. Він поділяє діалектику на буття (кількість, якість, міру), сутність, що являє протиставлення буття самому собі, тобто є рефлектуючим (явище, дійсність та ін) поняттям, де фігурують категорії, що містять у собі як буття, так і сутність.

Розвиток, таким чином, є перехід від абстрактного до конкретного, перехід явищ з одного якісного стану в інший, що здійснюється на підґрунті виявлення і розв'язання суперечностей. При цьому сам розвиток тлумачився як саморозвиток абсолютного духу, що проходить від буття до сутності, а потім від сутності до поняття. У Гегеля поняття виявлялося і суб'єктом, і об'єктом, і абсолютною ідеєю. Але моделлю гегелівської діалектики слугувала не об'єктивнареальність, а відображуюче її мислення. Діалектика Гегеля суперечила свідоцтвам природознавства, у межах Якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч. Лайель), еволюційні ідеї Ламарка, космогонічні ідеї Канта-Лапласа та ін. Марксизм зумів піднятися до всеосяжного синтезу принципу матеріалізму і діалектики і виявити результати узагальнення свідоцтв суспільних наук і природознавства у створенні діалектичного матеріалізму. У XX ст. під впливом соціальних суперечностей і кризи у природознавстві відроджується інтерес до діалектики: у межах релігійної філософії екзистенціалістично-містичні версії діалектики розвивали К. Ясперс, К. Варт, М. Бубер; Ж. - П. Сартр намагався побудувати екзистенціалістично-феноменологічну діалектику історичної дії; представники франкфуртської школи Т. Адорно, Г. Маркузе розробляли соціоцентристську версію діалектики. У філософії Росії та України діалектична традиція була продовжена у "філософії всеєдності" В. Соловйова, антиномічній діалектиці С.М. Булгакова і П.О. Флоренського, екзистенціальній діалектиці М. Бердяєва і парадоксальній діалектиці Л. Шестова. У новітній західній філософії розглядаються різні діалектичні спорудження еволюційного характеру (у соціобіології, герменевтиці, еволюційній епістемології, а також у постпозитивістських концепціях).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]