Білет З

3.1. Українські землі в 1915—1917 рр.

Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Карпатських перевалах. Незважаючи на напо­легливість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян ста­ла облога фортеці Перемишль,яка капітулюва­ла 22 березня 1915 р.У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гар­мат. На завойованій території Східної Галичини і Північної Буковини російська влада встановила режим, який, за словами голови російської ад­міністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» в житті населення краю. Так, у Галичині запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні органі­зації. Почалось навернення греко-католиків у православ'я. Майже всіх пред­ставників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко- католицької церкви на чолі з митрополитом А. ІПептицьким було вивезено в глиб Росії. Відбулись єврейські погроми.

2. план відповіді

1. Російська окупаційна політика у Східній Гали­чині та Північній Буковині в 1914—1915рр.

2. Бойові дії в 1915 р.

3. «Брусиловський про­рив».

4. Російська окупацій­на політика в 1916— 1917рр.

5. Бойові дії в1917 р.

а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з міс­тами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане матеріальне поста­чання військ і прорахунки командування.

Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, де­портацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин дода­лися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом».

Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Поділь- ський—Тернопіль—Кременець—Дубно, росіяни навесні 1916 р. силами Пів- денно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив(від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом).

Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росія­ни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Лу­цьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб.

Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмін­ною протягом року. Тим часом у березні 1917р.в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, новими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіс­нувала аж до укладення Берестейського миру.

Висновок. Протягом 1915—1917рр. українські землі продовжували залиша­тися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У ре­зультаті західноукраїнські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупаційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-Угорська і Російська імперії.

■ Дати:22 березня 1915 р. —капітуляція австрійської фортеці Перемишль; весна-осінь 1915 р. — наступ австро-німецьких військ, поразка і відступ росіян; 22 травня 1916 р. — початок «Брусиловського прориву»; червень 1917 р. — останній наступ росіян та його провал.

3.2. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.

Починаючи з 1965 р. під керівництвом Голови Ради Міністрів О. Косигінав СРСР була розробле­на господарська реформа. За часів Сталіна О. Ко- сигін дуже швидко зробив кар'єру від майстра на фабриці до Голови Ради Міністрів РРФСР. У ньо­го був багатий досвід господарської роботи і своє бачення розвитку радянської економіки. Почат­ку реформ передувала відкрита дискусія в пресі з економічних питань, яку започаткувала стаття

«План, прибуток і премія» професора Харківського інженерно-економічного інституту О. Лібермана,надрукована в газеті «Правда». У1964р. почалась на практиці перевірка і відпрацювання нових методів господарювання.На де­яких підприємствах УРСР почали проводити економічні експерименти, які дали позитивний результат. Це стало підставою для запровадження нового господарського механізму в економіку всього СРСР. Реформи охопили сільське господарство, промисловість і систему управління.

У 1965 р. скасували систему раднаргоспів, запровадивши натомість мініс­терства, які здійснювали управління окремими галузями економіки. Так, в Україні було створено 22 союзно-республіканські і 7 республіканських мініс­терств (автомобільного транспорту і шосейних доріг, будівництва, комуналь­ного господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського по­рядку, соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Була змінена система планування, запроваджена система економічних стимулів праці.Так, якщо раніше головним показником для підприємства був загальний обсяг виробленої продукції, то тепер його замінили на обсяг ре­алізованої продукції. Вважалося, що це примусить підприємства випускати продукцію, яка потрібна споживачеві.

На підприємствах створювався спеціальний фонд матеріального стимулю­вання. Якщо підприємство перевиконувало план реалізації продукції, воно виплачувало працівникам премії і розбудовувало соціальну сферу.

Перед підприємством ставилося завдання працювати з прибутками.Для зменшення собівартості продукції передбачалося підвищити продуктивність праці, запровадити нові технології і техніку.

3. Перехід на нові умови праці відбувався поступово: у 1966 р. на нових умо­вах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), у 1970 р.— 8,2 тис. підприємств (83 %).

правого опортунізму, який під виглядом «поліпшення» соціалізму намагаєть­ся вихолостити революційну суть марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології». Після цього партійно-державна верхівка відмовилась від будь-яких спроб «поліпшити» соціалізм сталінського зразка.