31) Розвиток філософської думки Київської Русі.

Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності зявилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії. На час хрещення Русі християнська думка у Візантії набула вже розвиненого, деталізованого та витонченого характеру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародавньої Греції, то у її філософському вжитку весь час перебували класичні твори давньогрецьких філософів. Разом із християнством та книжковою премудрістю вони стали елементом духовної культури Київської Русі.

Звичайно, розглядаючи духовну культуру Київської Русі, ми повинні враховувати й традиції попередньої язичницької культури. Давні історичні джерела, особливо грецькі, повідомляють про те, що звичаї наших пращурів були досить гуманними, сповненими щирими почуттями до різних людей та шануванням природних сил і багатств.

Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі, ми повинні згадати найперший давньоруський літопис — Повість минулих літ:тут містилися не лише історичні відомості, а й описувались звичаї та світоглядні людські уявлення.

Від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією; зокрема, тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека

Філософія і мудрість сприймалися переважно як найперші настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини; таке сприйняття філософії сприяло появі особливого типу, характерного для давньоруської культури — філософствування у Христі: вищі духовні цінності поставали невідємними від життя, так, що життя повинно було їх демонструвати та підтверджувати, а вони повинні були давати найперші смислові засади життя

На першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення; будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя, а тому уся ця філософія була схильною до морального повчання та життєвої настанови.

Отже, філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою на етичні, культурні та соціально-історичні питання. Проте тут мало місце й намагання осмислити природу людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині.

При цьому людина розглядалася як органічна складова та певний аналог світобудови, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію

32) Філософсьі погляди г.Сковороди .

У філософії Г. Сковороди важливе місце посідає теорія пізнання. На думку мислителя, важливу роль у створенні ґрунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця. Реалізуючи свої філософські роздуми, Г. Сковорода створив оригінальну теорію сродної праці. Розмірковуючи над принципом сродної праці, він мав на увазі поєднання практики із сродністю, тобто людина повинна братись і виконувати той вид роботи, до якої вона має нахил, талант. Але сродність, твердив Г. Сковорода, неможлива без працьовитості. Незважаючи на певну суперечливість, свого часу теорія сродної праці мала велике значення для викриття кріпацтва. Мислитель стверджував, що людина повинна трудитися чесно, не експлуатувати ближнього, бути скромною, некористолюбною. Це принесе їй щастя і задоволення в житті.

Жало своєї критики Г. Сковорода спрямовував проти різних карєристів, покірних прислужників, чинодралів, визискувачів. Філософ вважав їх грабіжниками, які роблять багато лиха трудящим, обмежують їхні права.

Був Г. Сковорода і видатним педагогом. Письменник вірив у здібності народу, підносив його мистецтво слова і виховання. У багатьох працях Г. Сковорода піднімає проблеми освіти, підкреслюючи, що вона повинна бути доступною для всіх станів суспільства, а також однаковою мірою як для чоловіків, так і для жінок. У розвязанні проблеми освіти і виховання, на думку Г. Сковороди, повинен відігравати головну роль учитель, педагог. А вчителем, зазначав мислитель, може бути тільки людина, котра любить цю професію і має до неї покликання. Справжнім зразком для вчителів був сам Г. Сковорода.

Свої філософські та педагогічні ідеї письменник частково розвивав також у байках. Пізніше, на початку XIX століття, цей літературний жанр набуде великого поширення в українській літературі. У байках Г. Сковорода закликає людей до розумного життя, чесності, скромності — рис, що притаманні трудовому народу, засуджує паразитизм, зазнайство. Твори письменника пройняті сатирою і тонким гумором, насичені елементами народнопоетичної творчості, зокрема прислівями та приказками, які посилюють їхній ідейний зміст, роблять влучнішими. Письменник майстерно і з тактом поєднує народну мудрість із власною оцінкою зображуваного. Фольклорні твори були для байкаря своєрідним орієнтиром при характеристиці зображуваних явищ і подій. Хоч твори письменника-філософа і не друкувалися за його життя, але вони поширювались у рукописному вигляді. Образ Сковороди оспіваний у багатьох творах українських поетів, про його життя написано повісті й оповідання.