6. Роль аналізаторів у розвитку діяльності лічбі, їх характеристика. Формування уявлень пор число у дітей дошкільного віку.

Усі множини оточуючи дійсність, дитина відчуває, торкається, чує за допомогою різних аналізаторів. Зоровий – зорове сприйняття цілого в єдності з його елементами цілого. Мовно – руховий – він не дає можливості зрозуміти значення числа а лише сприяє заучуванню слів чисельників. Слуховий аналізатор – за його допомогою слухового аналізатора дитина чітко диференціює елементи множини, які сприймає на слух і відтворює в рухах. Педагог повинен використати всі аналізатори для кращого розуміння і оволодіння лічбою. На самому початку навчання треба створити чіткий образ дій лічби: направлення рухів правої руки зліва – направо.

Компоненти процесу лічби:

- руховий компонент. 1)дитина пересуває предмет. 2)тільки торкається; 3)вказує пальчиком на відстані; 4)лише рахує очима.

- Мовний компонент: 1) називає числівник вголос; 2) називає числівник пошепки; 3) промовляє про себе.

Тільки на основі сформованих знань про множину, вмінь дітей порівнювати множини, співвідносити елементи їх і встановлювати рівно чисельність(тут іграшок порівну), або нерівно чисельність (ляльок більше чим машин) можна переходити до навчання дітей лічбі.

Отже, після засвоєння лічби слід переходити до навчання вимірювання. Важливо, щоб всі дії діяльності лічби виконували правильно.

Етапи у розвитку діяльності лічби:

- маніпуляція з множинами,

- порівняння величин множин,

- послідовність назв слів чисельників (1,2,3)

- чітко засвоюють послідовність в називанні числівників (4,5 років)

- лічба групами що складаються з 2-3 чисел,

- на шкільний вік лічба в межах 10.

Формування уявлень про число у дітей в дошкільних групах д/садка.

Молодший вік-Спочатку засвоюють число «один», у деяких ситуаціях вони виділяють один і багато предметів, в інших – встановлюють, що одна множина більше іншої на один. Уявлення про число «один» формується одночасно з уявленням про множину. Ознайомлення дітей з утворенням чисел є порівнювання двох множин. Найскладнішим є оволодіння підсумковою лічбою (всього). Щоб навчити дітей лічити треба учити робити обвідний рух рукою. Після того, як навчить лічбі у межах трьох, можна запропонувати лічити звуки, рухи.

ІІ – молодша гр. –лічба в межах трьох у прямому порядку.Слухають і сприймають числівники у мові. Утворюють числа2 і 3 способом додавання одиниці до попереднього числа. Використ-ть ігри з кубиками та картками, на яких зображені цифри.Порівнюють за кількістю предметів (один-багато, багато-мало). Порівняння шляхом прикладання та накладання (більше, менше, стільки ж) Перелічування предметів у межах 3.

Середній вік –Продовження зіставляння множин поелементно. На основі порівняння двох конкретних множин з 3 і 4 елементами, з 4 і 5 елементами у дітей виникають відповідні зв’язки між множинами і числами. Дітей вчать лічити без допомоги руки, тільки голосно називаючи числівники, відносячи їх послідовно до кожного з предметів. Старш вік. Вчать лічити мовчки (виконувати лічильну дію в думці) знаходити відношення між послідовними числами, рахувати далі від будь – якого числа, називати числа в зворотному порядку від будь- якого(в межах 10), розрізняти порядкову і кількісну лічбу, розв’язувати і складати прості арифметичні задачі (10). Слід на одному занятті доцільніше ознайомити дітей з однією цифрою. На наступному занятті порівнюють вже знайомі дітям цифри, які однозначно зіставляються з числами через дії з предметами множини.

Сучасні дослідження понять про число.

Леушина- засновник фундаментальної методики навчання дітей математики. Метліна, Щербакова- Методика математики в навчальних закладах. Сірко-форми організації навчання математики поєднувала з різними видами занять. Баглаєва- індивідуальний підхід, фронтальні заняття. Фунтікова – формування часових уявлень, навчання по спіралі. Провела дослідження-розумове виховання засобами математики. Брежнєва – диференціація навчання. Т.М.Степанова – індивідуалізація і диференціація навчання.

7. Робота з дітьми з ФЕМУ в різновіковій групі.

Великої майстерності від вихователя вимагає проведення занять у різновікових групах, які можуть об’єднувати дітей двох, трьох і навіть чотирьох підгруп. Адже треба досягти того, щоб діти кожної вікової підгрупи ефективно виконували поставлене перед ними завдання. Зміст, кількість і тривалість занять також повинні відповідати вимогам програми і віковим особливостям, рівневі розвитку дітей. Тому вихователь визначає програмні завдання занять для кожної підгрупи окремо.

Найраціональнішою є така організація навчання, коли заняття проводяться одночасно з усіма дітьми з одного розділу програми, але з диференціюванням навчальних завдань для кожної вікової підгрупи. Тема ж заняття для всіх підгруп спільна.

Вихователь повинен врахувати те, що тривалість заняття для дітей різного віку повинна бути різною. Це досягається послідовним початком занять. Так, молодші діти або запрошуються на заняття пізніше або раніше закінчують його. Проте така організація навчання виправдовує себе тоді коли в групі об’єднані діти суміжного віку. Якщо в групі є діти контрастного віку (молодший – старший)то дуже часто молодші погано сприймають завдання. Особливо це стосується малознайомого матеріалу.

У зв’язку з цим у вихователя виникає необхідність організувати роботу з підгрупою дітей. Організоване навчання кожної вікової підгрупи окремо розширює можливості врахування індивідуально-вікових особливостей дітей за рахунок зменшення кількості дітей, що одночасно навчаються (10-15 дітей), і скорочення діапазону індивідуальних відмінностей. Працюючи з підгрупою, педагог може більше часу приділити розв’язанню нових, перспективних для цього вікового ступеня завдань. Діти в невеличкій підгрупі краще засвоюють матеріал, ними легше керувати. Це дозволяє значно збільшити змістовну щільність заняття, скоротити їх тривалість і виконати програму при меншій кількості занять на рік.

Якщо в 2 суміжних підгрупах програмовий матеріал близький за змістом і проводиться закріплення або систематизація набутих знань, доцільно вступну бесіду і пояснення проводити одночасно.

При проведенні заняття вихователь має заповнювати місце дидактичними іграми, доступними для дітей кожної підгрупи.

Способи організації дітей:

1. Організація навчання дітей контрастного віку. Поки вихователь займається з молодшими дітьми, старші граються і готуються до занять під наглядом помічника вихователя. Потім педагог працює зі старшими, а молодші граються і допомагають помічнику вихователя готувати матеріал до наступного заняття. Педагог знову займається з малятами, залишаючи старших під наглядом помічника. Потім малята збираються на прогулянку під наглядом помічника, а вихователь проводить друге заняття зі старшою підгрупою. Після заняття педагог з молодшими дітьми виходить на прогулянку, а старші під наглядом помічника починають одягатися.

Заняття в різновікових групах потребує чіткого розподілу часу для роботи з кожною підгрупою, правильного планування навантаження, організації самостійної діяльності дітей на кожному етапі.

Готуючись до заняття, вихователь повинен продумати, як розмістити дітей: за столами, поставленими в два або три ряди. Важливо щоб одна вікова підгрупа була відокремлена від інших. Це полегшує диференційований підхід до дітей кожного віку, індивідуальну роботу в підгрупі. Засвоєння матеріалу значно поліпшується при включенні дітей у міжвікове спілкування процесу взаємо навчання. Воно може бути як індивідуальним так і груповим.

8. Загальні дидактичні принципи формування математичних уявлень дошкільників. Їх характеристика.

Дидактичні пр-пи навчання – це науково обґрунтовані положення, що мають силу загальності й обов’язковості.

Пр – п наочності – весь процес навчання супроводжується наочністю, використовується у поєднанні із словом.

Пр-п науковості – завдання пр-пу, це відбір матеріалу і вибір методів навчання у відповідності з цілями завдання і віковими особливостями. Пр-п науковості передбачає, щоб діти бачили світ у просторових відношеннях. Під час виховання повинен опиратися на наукові поняття. Крім того за допомогою пр-па науковості здійснюється єдність знань і умінь, тобто під час навчання діти виконують пр-п дії. Навчання на пр-пі науковості передбачає:

- діти повинні вивчати суттєві зв’язки і відмінності відволікатись від несуттєвих;

- оволодівають способами узагальнення;

- пр-п науковості не допускає спрощення в подачі матеріалу;

- навчаючи дітей вихователю необхідно користуватися спеціальною термінологією, не плутати поняття а точно за призначенням їх давати.

Розвиваючого і вих. – го навчання –процес навчання – це засіб формування інтересу, через цей процес розвиваємо розумові здібності, підвищуємо активність. Основна його мета – розвиток особистості в цілому передбачає введення дітей в пізнання просторових, часових, кількісних відношень. По мірі засвоєння готових дій, слід давати можливість діяти самостійно.

Науковості і зв’язку з життям – головне завдання - вибір навчаючого матеріалу і вибір методів навчання відповідно з цілями і завданнями виховання і навчання, віком дитини. Не допускати спрощення в подачі матеріалу, спеціальна математична термінологія.

Пр-п передбачає гарну підготовку до переносу знань а практичне життя. Одоєвський - подавав знання через гру, він розробив ігри-заняття в природі. Венгер – займався проблемою сенсорного виховання засобами гри.

Доступності – не є полегшенням матеріалу. Подача матеріалу від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного, від близького до далекого. Існує певна пам’ятка вихователю: Необхідно знати, що новий матеріал дітям необхідно давати невеликими дозами і в різних видах діяльності, крім того матеріал повинен варіюватись.

Системності і послідовності знань – знання подаються в певному логічному порядку, забезпечує послідовність розвитку пізнавальних здібностей. Матеріал дається порційно. Систематичність і послідовність у навчанні значною мірою визначаються майстерністю та досвідом вихователя, його вміння чітко і зрозуміло подати дітям навчальний матеріал, грамотно організувати весь навчальний процес.

Свідомості, активності – найважливіший пр-п навчання. Реалізація цього пр-пу в навчальному процесі забезпечує глибоке осмислення і засвоєння дітьми знань, робить можливим застосування цих знань у практичній діяльності. Віддаляється суттєве від несуттєвого, не розривати аналіз від синтезу, вчити висловлювати свою думку, свої дії супроводжувати мовою, мислити, доводити роботу до кінця. Навчання повинно відбуватися протиставленням (вчора-сьогодні). Завдання пр-пу – розвиток думки дитини іде по спіралі. Свідомість дитини буде проявлятись в тому, що дитина може висловлюватись. Ми виховуємо потребу мислити і долати труднощі.

Індивідуального підходу. Індивідуальний підхід у навчанні включає врахування таких факторів, як рівень підготовки дитини з предмета, загальний запас знань, ініціативність, акуратність. Вивчивши індивідуальні особливості дітей своєї групи, вихователь має змогу творчо підійти до організації навчального процесу, зіставлення конкретних планів і розробки методичних прийомів, змінюючи як складність, так і зміст пропонованих дітям навчальних завдань.