16. . П.Гальперін, в.Давидов, а. Леушина, н. Менчинська та ін. Пор проблему генезису поняття числа у дітей дошкільного віку.

Внаслідок тривалого розвитку практичної діяльності і теоретичного мислення людина зуміла виділити для кожного класу скінченних еквівалентних множин спільну для всіх множин цього класу їх чисельну характеристику, яку можна виразити за допомогою числа «один», «два», «три, і т д. Так, нарешті створюються поняття перших натуральних чисел.

Сучасним дослідженням про число займались П.Гальперін, В.Давидов, А. Леушина, Н.Менчинська.

П. Гальперін займався поетапним засвоєнням матеріалу. Дослідження, проведені Леушиною, Менчинською, показали, що на сприйняття дітьми множин впливають якісно просторові фактори. Така тенденція зберігається у дітей мол. дошк. віку. Вони запропонували дітей 2-3 роки навчати прийому накладання однієї сукупності на іншу, звертаючи увагу на послідовність рухів під час накладання. Прикладання вимагає від дітей більше самостійності. Діти повинні викладати схожі за малюнком предмети.

Щербакова займалась розробкою навчання дітей обчисленню і детально це описала в «Методиці навчання математики дітей дошк. віку.

У дослідженнях М.М.Макляка та Н.О.Менчинської також показано, що засвоєння дітьми дошкільного віку понять числа і перших арифметичних дій носить усвідомлений характер, дитина досить рано використовує в засвоєнні кількісних предметів і просторових відношень між ними мислитель ні дії і операції )аналіз, синтез, абстрагування, порівняння). Менчинська дійшла висновку про те, що в дітей рано формується поняття про співвідношення сприйняття множин і лічби на різних етапах оволодіння числом, що послужило в подальшому вдосконаленню змісту і способів навчання арифметики.

Н.Менчинська пов’язує засвоєння дитиною числа з процесом мислення і формування наукових понять.

Спираючись на дослідження Л.С.Виготського і Г.С.Костюка про значення навчання в розвитку дитини Г.М.Леушина дійшла висновку, що навчання повинно йти попереду розвитку, оскільки оволодіння знаннями, що виробило людство, сприяє перебудові всіх психічних функцій, піднімає дитину н новий щабель розвитку. Методика навчання лічбі, розроблена Г.М.Леушиною, ґрунтувалась на діях з наочно представленими множинами, що не сприяло формуванню в дітей понять про число. Завдяки її працям, методика вперше отримала систематизоване, наукове, психолого-педагогічне обґрунтування. Її методична концепція, суть якої в тім, що навчання лічбі повинно слідувати за оволодінням дітьми операцією з множинами і базувалися на попарному співставленні двох предметних груп, лягла в основу сучасної методики формування матем-х уявлень.

17. Методика формування уявлень дітей про простір. Сприйняття простору дітьми раннього віку.

У дітей сприйняття простору у ранньому віці 4 – 5 тижнів починає фіксувати очима предмет на відстані 1 – 1,5 метри. Перенесення погляду за предметами що рухаються починається з 4 – 5 місяців. На початковому етапі переміщення погляду – це поштовховий рух такий рух очей наступає в 3 – 5 місяців. Повзний рух – По мірі розвитку формування корпусу тіла, зміни положення тіла у просторі. Пошук предмета виникає пізніше, Тому інколи не можна розмежувати об’єкти у просторі, збільшується диференціювання у просторі. Дитина у 3 місяці навчається слідкувати за предметом, а в 10 місяців – за предметом, що рухається по колу. Дитина на 1 році життя починає засвоювати глибину простору. Слідкує за предметом , що рухається спочатку:1) сприймається у горизонтальному напрямку від дитини.2)- за рухом предмета у вертикальному напрямку(це значить що дитина розвиває світогляд). З розвитком вертикального положення тіла дитина практично освоює відчуття простору(почуття рівноваги, прискорення руху) Накопичення просторового досвіду удосконалюється ,всю структуру його просторових орієнтацій. Поступово накопичуючи практичний досвід просторового досвіду дитина оволодіває і словом. Слово – рушійна сила в розвитку дитини.

Формування просторових уявлень у дітей молодшого і середнього дошк. віку.

Орієнтування у просторі потребує вміння користуватися якою – небудь системою відліку. В ранньому дитинстві дитина оволодіває словесною системою відліку просторового направлення відносно свого тіла В дошк. віці дитина оволодіває словесною системою відліку по основним просторовим направленням :вперед - назад, вверх- вниз ,направо – наліво. Робота з маленькими дітьми починається з орієнтування відносно свого тіла та просторових направлень: з переду- там де лице, позаду – там де спина, на право там де права рука, на ліво там де ліва рука. Відносно знання свого тіла орієнтуючись «на себе» стає можливе орієнтування «від себе». Насамперед вих.-ль вчить дітей називати частини свого тіла :голова, груди, спина, ноги, руки. Ці знання закріплюються в дид.іграх. «Хто правильно покаже і скаже».Знайомити з правою і лівою рукою необхідно одночасно, підкреслюючи їх різні функції.

Методика:

1. Орієнтування «на себе» - засвоєння схеми власного тіла; (мол, сер групи)

2. Орієнтування «на зовнішні об’єкти» виділення окремих сторін предметів: переду, позаду, зверху, знизу, справа, зліва (мол. сер. групи)

3. Засвоєння і застосування словесної системи відліку по головним просторовим направленням: вперед – назад, вверх – вниз, вправо – вліво (сер. старша групи).

4. Визначення розміщення предметів у просторі: «від себе», коли початкова точка відліку фіксується на об’єкті (ст. сер. групи).

5. Визначення власного положення у просторі ( точка стояння) відносно різних об’єктів, точка відліку локалізується на іншій людині або предметі ( ст. група).

6. Визначення просторового розміщення предметів відносно один одного (ст. група)

7. Визначення просторового положення об’єктів на площині у двохвимірному просторі, визначення їх розміщення відносно один одного і по відношенню до площини, на якій вони розміщені (моделі – схеми, маршрути) (ст. група).

Формування просторових уявлень у дітей старшого дошк. віку.

В ст.. дошк віці необхідно звернути увагу на орієнтування дітей на лиску паперу. Перш за все необхідно пояснити значення виразу: у центрі, посередині, справа, зліва, збоку, по верхній, по нижній, по боковій стороні справа, по боковій- зліва лівий верхній кут, правий нижній кут іт.д. Одним з ефективних прийомів є «зоровий диктант», діти роздивляються готову композицію орнаменту а далі самі роблять по пам’яті з геометричними фігурами. Також діти самі можуть самостійно зробити орнамент з готових геом. фігур а потім самі розповідають скільки і яких фігур вони брали. Таким чином робота по розвитку просторових уявлень у ст. дошк. ведеться з ускладненнями: 1)поступово збільшуючи кількість різноманітних варіантів просторових відношень між предметами.2)користуватись спец. термінологією.3)переходу від.дид.гри до орієнтуванні в просторі.4)в переході від сприймання до їх осмислення їх логіки.5)в переході від місцеположення предмета відносно один до одного.

Орієнтування дітей на місцевості.

Психолого педагогічні знання простору виникають дуже рано, ніж розрізняють якості предмета. У формуванні просторових уявлень приймають участь різні аналізатори. Орієнтування у просторі здійснюється на основі і словесного визначення просторових уявлень. Поняття відстані –відносно твого тіла, яке орієнтується у більш вузькому значенні. Вислів «просторова орієнтація» означає Орієнтування на місцевості. В понятті просторової орієнтації входить оцінка відстані, розміру, форми, взаємного положення предметів та їх положення відносно себе. Під словом «орієнтування у просторі визначає:1)- визначення «точки стояння» (тобто місцезнаходження відносно до оточуючих, а саме (Я знаходжусь справа від хати). 2)- місцезнаходження відносно себе (шафа знаходиться справа, а двері зліва від мене)3)- визначення просторового розташування предметів відносно один від одного (Справа від ляльки сидить мишка, а з ліва лежить м’ячик) Під час пересування і орієнтування на місцевості висуваються –Завдання- 1)постанова мети і вибір маршрута. 2) збереження напрямку в русі. 3) досягнення мети.

Старш. дошк. знайомлять з правилами дор. руху: по якій стороні тротуара слід іти, як переходити дорогу, як обходити стоячий транспорт, заходити і виходити з нього.