Класифікація витрат для планування і контролю виконання
Класифікація витрат на контрольовані і не контрольовані застосовується для контролю результатів діяльності структурних підрозділів підприємства (центрів відповідальності) та менеджерів цих підрозділів.
Контрольовані – це такі витрати, які менеджер може контролювати, або може здійснювати на них значний вплив.
Неконтрольовані – це такі витрати, які менеджер не може контролювати та впливати на них. Вони не залежать від діяльності менеджера.
Менеджер цеху, наприклад, може контролювати та впливати на розмір таких витрат, як сировина та матеріали, допоміжні матеріали, основна заробітна плата, витрати електроенергії та інші. Але він не може впливати, скажімо, на суму амортизації устаткування, суму страхування майна чи витрати головного офісу (загальногосподарські витрати).
Контрольовані та неконтрольовані витрати необхідно виділяти в кошторисах (бюджетах) та у звітах про роботу центрів відповідальності.
Нормативні витрати – це величина витрат на запланований або фактичний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) виходячи із встановлених норм витрачення ресурсів (сировини, матеріалів, заробітної плати). Норми витрат розробляються підприємством на одиницю продукції або на виконання однієї операції.
Фактичні – це витрати підприємства, які фактично сформовані у результаті діяльності під впливом різних факторів.
Наведений поділ витрат дає змогу виявляти відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних), встановлювати причини відхилень та приймати відповідні рішення (здійснювати управління по відхиленнях).
11.2. Системи обліку витрат і калькулювання собівартості
При опануванні даного питання слід мати на увазі, що в зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою основна увага приділяється не тільки точному визначенню фактичної собівартості об’єктів калькулювання, а і, головне, управлінню витрат, їх контролю та економії ресурсів. Найбільш вживані системи обліку витрат і калькулювання (системи виробничого обліку наведені на рис.11.2).
Рис.11.2. Системи обліку і калькулювання
(Системи виробничого обліку)
Система обліку і калькулювання повних витрат передбачає, що в собівартість продукції включаються усі витрати, що пов’язані з процесом виробництва: прямі матеріали, пряма заробітна плата, інші прямі витрати, а також накладні загальновиробничі витрати. Викладений вище матеріал базується на системі обліку і калькулювання повних витрат.
Калькулювання собівартості продукції за повними витратами може здійснюватися за замовленнями, за процесами і на основі виробничої діяльності.
Калькулювання витрат за замовленнями. Це так званий позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості. Він знаходить широке застосування в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, має місце практично в усіх галузях промисловості і народного господарства. Об’єктами обліку при цьому методі є окреме замовлення. Кожному замовленню присвоюють окремий номер (шифр), який проставляють на первинних документах по обліку витрат, і за яким здійснюють групування первинних документів (і витрат) по замовленнях.
Прямі витрати відносять на собівартість замовлень на основі групування первинних документів. Загальновиробничі витрати, які є непрямими, протягом місяця обліковують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень шляхом їх розподілу. Якщо за даним замовленням підприємство виготовило багато виробів, для визначення фактичної собівартість одиниці продукції потрібно загальну суму витрат поділити на кількість виробів.
Калькулювання витрат за процесами. Застосовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить ряд технологічних виробничих процесів, переділів виробництва. Цей метод звуть ще попередільним методом обліку витрат і калькулювання. На кожному переділі одержують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для наступного переділу. На останньому переділі одержують готову продукцію. Цей метод застосовують у металургійній, хімічній, текстильній, харчовій, скляній та інших галузях промисловості.
Витрати за цим методом обліковують по переділах та видах продукції. Об’єктами калькулювання є напівфабрикати кожного переділу та готова продукція останнього переділу. Попередільний метод має два варіанти обліку виробничих витрат: напівфабрикатний, за яким визначається фактична собівартість напівфабрикатів кожного переділу, їх передача на наступний переділ відображається у системі бухгалтерських рахунків; безнапівфабрикатний, за яким облік витрат здійснюється по переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначається. Шляхом зведення витрат по переділах калькулюється собівартість тільки готової продукції на останньому переділі.
Калькулювання на основі виробничої діяльності. Ця система знаходить останнім часом все ширше застосування у світовій практиці. На відміну від традиційних методів обліку, які входять з принципу “продукція, що виробляється, споживає запроваджені у виробництво ресурси”, калькулювання собівартості на основі виробничої діяльності припускає, що продукція споживає виробничі процеси, а виробничі процеси споживають запроваджені ресурси. Система орієнтована на контроль і скорочення протяжності виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробів (догляд, транспортування, зберігання, контроль і таке інше). Саме це приводить до зниження витрат і собівартості продукції.
За цієї системи виробничі накладні витрати обліковуються по операціях, так званих центрах виробничої діяльності, а потім розподіляються між видами продукції на основі диференційованих баз розподілу, що звуться ще факторами розподілу. Іншими словами, для кожного виду витрат вибирається своя база (фактор) розподілу, а потім розраховується величина цих витрат на одиницю фактора їх зміни. При цьому накладні витрати, які традиційно вважались постійними, розглядаються як довгострокові змінні витрати, зміна яких пов’язана зі зміною активності відповідних факторів.
Приклад застосування системи калькулювання на основі виробничої діяльності послідовно наведено в таблицях 11.2, 11.3, 11.4.
Таблиця 11.2