проводить лікар-психотерапевт
Мал. 76.1. Сеанс гіпнозу
одично. Проте зміни стану свідомості можуть бути і наслідком спеціальних впливів на організм людини. Одним з них є гіпноз. У гіпнотичний стан людину зазвичай вводять за допомогою цілеспрямованих словесно-звукових дій. Під час гіпнозу процеси свідомості гальмуються, людина втрачає самоконтроль і стає чутливою до навіювань гіпнотизера. Гіпноз використовують лікарі-психотерапевти для
лікування багатьох нервових захворювань, страхів, заїкання тощо (мал. 76.1). Проте
існує й так званий «вуличний гіпноз», яким користуються різні шахраї (вуличні гадалки, здирники тощо). За допомогою навіювання вони встановлюють
контроль над поведінкою людини — і жертва добровільно віддає їм цінності, гроші. Необхідно пам’ятати про це й ні в якому разі не погоджуватися на подібні контакти.
До змінених станів свідомості призводить дія наркотичних препаратів, алкоголю: у людини спотворюється сприйняття реальності, розладжується поведінка, з’являється безпідставне відчуття радості (ейфорії), що згодом змінюється на депресію або агресію.
Уживання наркотиків спричиняє дуже небезпечні зміни в психіці людини. Наркотичні препарати розроблялися в медичних цілях, щоб зменшити у хворих відчуття фізичного болю або страху, тривоги. Усі ці засоби мають побічні ефекти, вони можуть викликати галюцинації. Проте деякі люди приймають їх заради відчуття полегшення, свободи, емоційного підйому, що призводить до звикання — виникає тяга до подальшого їх уживання.
Усі наркотики руйнують нервову та імунну системи, печінку, серце, легені. Коли людина припиняє їх уживати, виникають відчуття нестерпного болю, ломоти в суглобах, нудоти, страху, відчаю. У результаті залежність стає ще стійкішою: людина приймає наркотики вже не заради «кайфу», а щоб зняти болісні відчуття в організмі. Воля і свідомість руйнуються, людина не може контролювати свої вчинки, коло її спілкування звужується. Уживання наркотиків призводить до порушення всіх функцій організму, необоротних змін свідомості — людина стає рабом наркотиків, готовим вдатися до крайнощів, аби тільки отримати нову дозу.
Свідомість є великим привілеєм психіки людини, що дає їй змогу аналізувати й змінювати не тільки зовнішній, але й внутрішній світ, тобто саму себе. Свідомість — це могутній інструмент розвитку здібностей і талантів, тому власне психічне здоров’я вимагає не меншої відповідальності, ніж стан зору, слуху або серцево-судинної системи.
1.Знайдіть у тексті опис свідомості та її функцій. Спробуйте протягом
10–15 хв. постежити за власним полем свідомості: з’ясуйте, що в цей час знаходиться у його фокусі, що — на периферії, як змінюється межа між ними. Опишіть свої спостереження.
2. Проведіть разом з товаришем експеримент: запропонуйте йому прочи-
тати слова «свідомість», «психіка», «рефлекс». З’ясуйте, чи усвідомлює
він, як це зробив. Нехай він прочитає ті ж слова, тільки «задом наперед». Простежте за його діями, з’ясуйте, чи може він дати звіт у своїх діях у цьому разі. Зверніться до тієї частини тексту, де мова йде про
співвідношення свідомості та психіки людини, і визначте, з яким яви-
щем ви зіткнулися під час експерименту.
1. Назвіть функції свідомості. 2. Чи є синонімами слова «психіка» і «свідомість»? 3. Що є змістом неусвідомлюваного в психіці? Як цей зміст стає
усвідомлюваним? 4. Наведіть приклад ситуації, у якій людина починає
усвідомлювати свої рухи під час ходьби. 5. Поясніть, чому вживання нар-
котиків перетворює людину на їх раба.
§ 77. Мислення
Серед наших знань про навколишній світ є багато таких, що набуті лише за допомогою відчуттів і сприйняття. Завдяки ним ми пізнаємо властивості об’єктів, які можна відкрити безпосередньо — розглядаючи їх, обмацуючи або прислухаючись.
Але атом недоступний нашому зору, а ультразвук — слуху, проте
нам відома будова атома, і ми знаємо, що таке ультразвук. Ці знання отримані завдяки мисленню, що виконує пізнавальну функцію: за
його допомогою ми відкриваємо властивості об’єктів, що недоступні безпосередньо органам чуття. Як улаштований процес мислення?
Завдяки чому воно дає нам змогу вийти за межі чуттєвого досвіду? Словесно-логічне мислення. Проаналізуємо приклад, відомий
з історії науки. У XIX ст. французькому астроному Урбену Левер’є вдалося відкрити одну з планет Сонячної системи без допомоги телескопа — на аркуші паперу. Як мислив Левер’є? На той час було
відомо, що орбіта Урану не відповідає загальним закономірностям руху планет навколо Сонця. Перед ученим постала проблема: у чому причина «неправильного» руху Урану? Він висунув гіпотезу — на Уран впливає невідомий об’єкт — і вдався до аналізу даних про
орбіти планет Сонячної системи. Ґрунтуючись на ньому, Левер’є розрахував величину відхилення Урану від «правильної» траєкторії.
262
Користуючись відомими закономірностями про рух планет, даними про розміри і масу Урану, тобто поняттями, Левер’є зміг синтезува-
ти їх і побудувати математичну модель руху нового космічного об’єкта. Учений зробив умовивід — невідоме космічне тіло є планетою Сонячної
системи. Пізніше астрономи за допомогою телескопа виявили її саме там, де вказав Левер’є. Цю планету назвали Нептун.
Поняття, моделі — це засоби мислення; аналіз, синтез, гіпотеза, умовивід — прийоми, які використовуються в його процесі. Таке мислення здійснюється за обов’язковою участю мови (природної
і штучної). Щоб підкреслити значення мови в мисленні цього виду, його називають словесно-логічним.
Образне мислення. Не менш важливим за словесно-логічне є образне мислення, засобами якого є зорові, слухові або рухові образи. Проте й під час образного мислення людина аналізує ситуацію, синтезує інформацію, формулює гіпотезу — застосовує загальні прийоми мислення.
Прикладів завдань, що вирішуються за допомогою образного мислення, безліч. Як пронести широке крісло через вузькі двері? Як розсадити квіти у власному дворі, щоб він став затишним? Завдання «на образне мислення» постійно розв’язують архітектори, дизайнери (мал. 77.1), кінорежисери, музиканти тощо.
Образами можна маніпулювати в уяві, змінюючи їх, переміщуючи, замінюючи один образ іншим. Тому інколи образне мислення дає змогу значно пришвидшити розв’язання завдань. Так, досвідчений водій, оперуючи образами машини і місця, де її необхідно припаркувати, зіставляє ці два об’єкти. Реальна дія — паркування — виконується вже на підставі уявної оцінки ситуації.
Не завжди із завданням, що потребує роботи з образами, можна впоратися лише подумки. У таких випадках будують графічні схеми, просторові моделі. Вирішуючи, як розставити меблі в кімнаті, ви
Мал. 77.1. Аби спроектувати таку чудову будівлю і розробити вишуканий дизайн машини, необхідне розвинене образне мислення
зазвичай малюєте план, що допомагає вам утримувати образи предметів, їх просторове співвідношення.
Образне й словесно-логічне мислення «мирно співпрацюють», доповнюючи одне одного. Згадайте про схеми, які допомагають вам розв’язувати математичні завдання, аналізувати зв’язки між біологічними об’єктами тощо. Таким чином образне мислення підтримує словесно-логічне. Проте образне мислення часто супроводжується розмірковуваннями, формулюванням пропозицій щодо комбінування образів і їх трансформації.
Пізнавальна функція мислення людини тісно пов’язана з прогностичною. Завдяки мисленню людина може створювати образ
майбутнього і планувати дії, спрямовані на його реалізацію. Отже,
мислення бере участь у регуляції поведінки людини.
Мислення і мозок. Фізіологічною основою мислення є спільна робота багатьох відділів кори великих півкуль мозку. Інформація, яка надходить до зорових, слухових й інших спеціалізованих зон кори, передається до асоціативних зон. Саме тут вона обробляється й доповнюється інформацією від структур кори, відповідальних за процеси пам’яті й емоції. Узагальнена інформація передається лобовій зоні кори, де відбувається вибір стратегії поведінки.
1. Знайдіть у тексті опис функцій мислення і приклади, що їх ілюструють. Зверніться до власного досвіду і наведіть приклад використання мис-
лення у прогностичній функції.
2. Складіть або знайдіть 3 завдання на образне мислення. Запропонуйте
їх товаришеві. Проаналізуйте, як він їх виконує.
1. Поясніть, чи є правильним твердження: «Мислення дає нам змогу виходити за межі знань, які ми отримуємо завдяки сприйняттю». 2. Якими є основні засоби словесно-логічного мислення? 3. Який тип мислення є провідним для архітектора, музиканта, дизайнера? 4. Які спільні
риси характерні для процесів словесно-логічного і образного мислення?
5. Наведіть приклад ситуації, у якій ви використовуєте образне мислення. Спробуйте описати, як відбувається у вас цей процес.
§78. Мовлення
Функції мовлення. Мовлення є основним засобом людського спілкування. За його допомогою люди координують дії, передають свої думки й почуття, відкривають для себе досвід співбесідників.
Мал. 78.1. Читання — шлях до пізнання себе і світу, що вас оточує
Цю функцію мовлення називають комунікативною. Мовлення слугує також засобом збері-
гання, передачі і засвоєння людського досвіду. Завдяки пізнавальній функції мовлення знання
про навколишній світ, про його властивості, про події, що відбувалися, про життя людей стають надбанням нових поколінь (мал. 78.1). Кожний з вас постійно застосовує мовлення в цій функції, працюючи з підручником, читаючи або переглядаючи пізнавальну телевізійну передачу. Мовлення є важливим засобом психічної діяльності людини. Воно формує нашу свідомість, бере участь у всіх пізнавальних процесах (сприй-
нятті, пам’яті, уяві, мисленні).
Мова і мовлення. Скарбницею, з якої ви поповнюєте свій словниковий запас, є мова. Мова — це система слів, їх значень, а також правил їх застосування. Вона є інструментом, яким ми користуємося під час мовлення: завдяки мові ми маємо змогу висловлюватися і розуміти інших людей. Отже, мовлення людини — це мова в дії. Розвиток мовлення відбувається в процесі оволодіння мовою.
Що необхідно, аби те чи інше слово увійшло до вашого мовлення? Мало почути або прочитати слово — необхідно зрозуміти його значення. Так, ви використовуєте в мовленні слово «виразний», бо розумієте, що воно означає, а слово «експресивний» — ні, оскільки його значення вам невідоме. Проте достатньо звернутися до тлумачного словника, і значення слова буде з’ясовано, а слово поповнить ваш словниковий запас. Це один із способів оволодіння мовою, а отже, й розвитку мовлення, яким користуються дорослі.
Як опановують мовою, тобто формою слова та його значенням, маленькі діти? Дорослі, спілкуючись з малюком, не лише вимовляють слова, але й демонструють йому предмети, які вони позначають. «Яка красива в тебе чашка!» — говорить мама, намагаючись напоїти дитину молоком. З часом і дитина, указуючи на свою чашку, сама вимовляє «ча». Так слово стає знаком, що набув певного значення
— за ним у дитини стоїть образ власної чашки. Далі значення слова розширюється, й воно перетворюється для малюка на знак низки властивостей, характерних для будь-якої чашки. Так слово-знак окремого предмета перетворюється на слово-поняття, що позначає клас предметів, схожих за певними ознаками. Оволодіння мовлен-
ням відбувається у спілкуванні з дорослими (мал. 78.2).
Фізіологічні основи мовлення. Ви пам’ятаєте, що функцією аналізаторів є сприйняття сигналів зовнішнього середовища і формування їх образів. Діяльність аналізаторів є основою для вироблення
Мал. 78.2. Обов’язковою умовою формування мовлення є спілкування з дорослими
умовних рефлексів, властивих як твари-
нам, так і людині. Цю сукупність процесів І. П. Павлов назвав першою сигнальною системою. На відміну від тварин, людині властива ще друга сигнальна система,
пов’язана з функцією мовлення, тобто із словом, чутним або видимим (письмове мовлення). Слово, за І. П. Павловим, є сигналом для роботи першої сигнальної системи («сигналом сигналів»).
Утворення умовного рефлексу на основі мовлення є важливою особливістю нервової діяльності людини. Слова є не лише слуховими або зоровими подразниками, вони несуть також певну інформацію про предмет або явище. У процесі оволодіння мовленням у людини виникають зв’язки
між центрами кори, які сприймають сигнали від різних предметів та явищ, і центрами сприйняття їх словесних позначень. Тому в людини умовний рефлекс на словесний подразник легко відтворюється без підкріплення. Так, почувши слова «праска гаряча!», людина не стане торкатися неї.
Біологічними передумовами розвитку мовлення є певні анатомічні особливості: будова губ, ротової порожнини, гортані (див. § 25), слухового апарату і кори головного мозку людини. Усі форми мовленнєвої діяльності регулюються не окремими мозковими центрами, а їх складною системою, що поєднує кілька ділянок кори головного мозку. У кожній півкулі розташований слуховий центр мовлення, де відбувається злиття слухових відчуттів, розрізняння і розпізнавання
слів. Він пов’язаний з руховим центром мовлення, який відповідає за вимову слів (див. мал. 67.2).
У кожної людини є природні задатки, необхідні для мовлення. Проте дитина, що до 11–12 років була позбавлена спілкування з до-
рослими, мовленням не оволодіває.
Мовлення і мислення. Мовлення є засобом, який людина майже завжди застосовує в мисленні. За допомогою мовлення ми формулюємо поняття, аналізуємо ознаки об’єктів, зв’язки, що між ними існують. Людське мислення може здійснюватися за допомогою внутрішнього, невимовного мовлення, а в окремих випадках людина використовує гучне мовлення. Унутрішнє мовлення допомагає утримувати думку, розвивати її. У випадку, коли завдання складне, ми починаємо промовляти його розв’язання вголос, а іноді навіть звертаємося до письмового мовлення.
Єдиним способом донести результати свого мислення до інших людей є зовнішнє мовлення — усне чи письмове. Від уміння відтворити в мовленні свої думки, від досконалості, виразності вашого мовлення залежить успішність спілкування з іншими людьми.
1.У тексті названі функції мовлення. Наведіть приклади використання
вами мовлення в цих функціях.
2.Зверніться до частини тексту «Мова і мовлення» і продовжте перелік запитань, на які в ній можна знайти відповідь: а) чому мову називають інструментом мовлення? б) що є умовою усвідомленого використову-
вання слів у мовленні? …
3.Запропонуйте товаришеві вжити заходів, що дадуть змогу поповнити
його словниковий запас словом «експресивний». Перевірте, чи вдало-
ся йому це зробити.
4.Проведіть експеримент: виконайте завдання, наведене нижче, і з’ясуй-
те, чи супроводжується його розв’язання мовленням — внутрішнім або
зовнішнім.
Завдання. З шести сірників побудуйте чотири рівносторонніх трикутни-
ки зі сторонами, що дорівнюють довжині одного сірника.
1.Із наведених нижче прикладів мовлення виберіть ті, що виконують комунікативну функцію: повідомлення про продаж квартири, рекламне
оголошення, запис у власному щоденнику. 2. Чому звернення до слов-
ників є дієвим способом розвитку мовлення? 3. Які структури ЦНС від-
повідають за мовлення? Які органи дають нам змогу вимовляти слова?
4.У чому полягає відмінність між першою і другою сигнальними системами? 5. Поясніть, чи є правильним твердження: «У розвитку мовлення дитини головним є наслідування мовленню дорослих».
§79. Функціональна асиметрія кори великих півкуль головного мозку
Дослідження функціональної організації півкуль головного мозку і спеціалізації їх кори почалися зі спостережень за хворими, які страждали на порушення мовлення. Ще в другій половині ХІХ ст. французький анатом Поль Брока і німецький невролог Карл Верніке виявили: порушення мовлення супроводжуються пошкодженням двох ділянок мозку, що майже повністю розміщуються в лівій півкулі. Так на мапі мозку з’явилася зона Брока, відповідальна за вимову
слів, і зона Верніке, функцією якої є сприйняття мовлення і формування його змісту.
Пізніше у правій і лівій півкулі було знайдене місце розташування (локалізації) центрів зорового і слухового аналізаторів, центрів рухової активності тощо. Виявилося, що ліва півкуля в основному контролює словесно-логічне мислення, виконання математичних операцій, сприйняття часу та зв’язку між подіями. Кора правої півкулі здебільшого відповідає за зорове, слухове сприйняття, за формування музичних і просторових образів. Від її функціонування залежать, в основному, процеси образного мислення, розуміння і використання жестів, міміки, пантоміміки, інтонацій мовлення. Узагальнюючи, зазвичай говорять, що «лівий мозок» — логічний,
аналітичний і словесний, а «правий мозок» — емоційний, узагальнюючий і образний (мал. 79.1).
Учені з’ясували, що активність лівої і правої півкуль мозку в різних людей є різною. Залежно від того, яка з півкуль є активнішою, тобто домінує, можна умовно визначити схильність людини до певного типу психічної діяльності. Людей з яскраво вираженим домінуванням лівої півкулі відносять до розумового типу, а тих, у кого домінує права півкуля, — до художнього. Функціональна асиметрія мозку є нормою, а повна чи часткова втрата асиметрії супроводжується певними психічними розладами. Проте й занадто виражене домінування однієї з півкуль не сприяє поліпшенню роботи мозку.
|
Ліва рука |
Права рука |
|
|
1 |
1 |
|
|
10 |
2 |
Мал. 79.1. Функціональна |
|
асиметрія кори великих півкуль |
|
|
|
9 |
|
у праворуких: 1 — лобова зона; |
|
|
2 — аналіз тактильної інформації; |
|
|
|
|
|
|
3 — слухова зона (ліве вухо); |
|
|
|
4 — аналіз просторово-зорової |
|
8 |
|
інформації; 5 — зорова зона (ліве |
|
3 |
зорове поле); 6 — зорова зона |
|
|
|
|
|
(праве зорове поле); 7 — центр |
|
7 |
4 |
словесно-логічних і математичних |
|
операцій; 8 — слухова зона (праве |
|
|
|
|
|
вухо); 9 — центр писання; |
|
6 |
5 |
10 — центр мовлення |
|
|
270
§ 80. Темперамент і характер
|
|
|
Типи нервової системи людини і темперамент. Навіть ваш не |
|
|
|
дуже великий життєвий досвід підказує, що люди відрізняються за |
|
|
|
енергійністю й витривалістю, за темпом роботи, за тим, наскільки |
|
|
|
емоційно вони реагують на успіх або невдачу. Що є причиною інди- |
|
|
|
відуальних особливостей психіки й поведінки людини? |
|
|
|
Ще в епоху античності видатний лікар Гіппократ припустив, що |
|
|
|
психічний склад людини визначається темпераментом — співвідно- |
|
|
|
шенням чотирьох рідинних середовищ організму: крові, жовчі, чор- |
|
|
|
ної жовчі і лімфи. Від грецьких назв цих рідин (сангвіс, холе, мелай- |
|
|
|
на холе, флегма) походять назви типів темпераменту: сангвінічний, |
|
|
|
холеричний, меланхолічний і флегматичний. Хоча «теорія рідин» не |
|
|
|
виправдала себе, класифікація індивідуальних особливостей психі- |
|
|
|
ки за типами темпераменту пережила тисячоліття — нею й досі ко- |
|
|
|
ристуються вчені. |
|
|
|
|
Завдяки дослідженням І. П. Павлова було встановлено зв’язок |
|
|
|
між індивідуальними особливостями психіки людини і властивостя- |
|
|
|
ми центральної нервової системи — силою, врівноваженістю і рух- |
|
|
|
ливістю збудження і гальмування нервових процесів. Сила збу- |
|
|
|
дження визначається здатністю нейронів кори головного мозку до |
|
|
|
тривалого і сильного збудження. Урівноваженість характеризує |
|
|
|
співвідношення процесів гальмування і збудження нервових проце- |
|
|
|
сів. Рухливість виявляється у швидкості переходу нейронів кори зі |
|
|
|
стану збудження в стан гальмування. За різними комбінаціями цих |
|
|
|
властивостей І. П. Павлов виокремив чотири типи нервової системи |
|
|
|
(мал. 80.1), які співвідносяться з типами темпераменту. |
|
|
|
|
|
|
|
Людям з сангвінічним типом темпе- |
|
|
Збудження |
|
|
|
раменту властива нервова система силь- |
|
Швидке |
|
|
|
|
|
ного врівноваженого рухливого типу |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
(однаково сильні процеси збудження |
|
|
Холерик |
Сангвінік |
|
|
і гальмування з високою рухливістю |
|
|
|
|
|
|
і врівноваженістю). Холеричному темпе- |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
раменту відповідає сильний неврівнова- |
|
|
|
|
|
|
|
жений рухливий тип нервової системи |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
(велика сила збудження і гальмування, |
|
Повільне |
|
Меланхолік |
Флегматик |
|
|
висока рухливість нервових процесів). |
|
|
|
|
Для флегматиків є характерною нервова |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Гальмування |
система урівноваженого інертного типу |
|
|
|
|
|
|
|
(велика сила нервових процесів, низька |
|
|
|
Повільне |
Швидке |
|
|
|
їх рухливість, врівноваженість процесів |
|
Мал. 80.1. Типи темпераменту |
|
збудження і гальмування). Меланхоліч- |
|
|
|
|
|
|
|
|
придумайте для них назви.