bazanova_t_i_pavichenko_yu_v_biologiya_9_klas
.pdf
участю формується харчова поведінка, тобто комплекс дій, спрямованих на пошук і поглинання їжі.
Відчуття насичення виникає, коли рівень глюкози й жирних кислот у крові підвищується, а вміст інсуліну знижується. Усі ці сигнали активують центр насичення гіпоталамуса, харчова мотивація зникає — і харчова поведінка гальмується.
Наведемо ще один приклад взаємозв’язку системи гуморальної і нервової регуляції. З початком статевого дозрівання в організмі збільшується вироблення статевих гормонів (див. § 51). Статеві гормони впливають на структури нервової системи. У гіпоталамусі розташовані центри, нейрони яких мають рецептори до статевого гормону тестостерону й відповідають за статеві рефлекси. Унаслідок дії тестостерону й у жінок, і в чоловіків виникає статевий потяг — одна з найважливіших мотивацій людини, без якої реалізація репродуктивної функції неможлива. Статеві рефлекси є вродженими, проте статева поведінка формується внаслідок засвоєння моделей поведінки, прийнятих у суспільстві. Фізіологічною основою такої поведінки є склад-
ні зв'язки лімбічної системи зі структурами кори великих півкуль. Нейроімунна взаємодія. Імунна система, знищуючи чужорідних
агентів і пошкоджені клітини самого організму, тим самим регулює стан його внутрішнього середовища. Між імунною системою і нервовою системою, що координує роботу всіх фізіологічних систем, спрямовану на підтримку гомеостазу, є взаємозв’язок. З одним із способів координованої роботи цих систем ви вже ознайомилися (див. § 44). Проте існують й інші види їх взаємодій.
У лімфоцитів, які дозрівають в органах імунної системи, є рецептори до медіаторів симпатичної і парасимпатичної нервової системи. Отже, ці клітини здатні сприймати сигнали, які надходять з нервових центрів, і реагувати на них. Гіпоталамус одержує гуморальні сигнали про проникнення антигена в організм й активує вегетативну нервову систему. По симпатичних нейронах, які іннервують лімфоїдні тканини імунної системи, проходять імпульси, відбувається викид медіатора норадреналіну. Під його впливом збільшується кількість тих Т-лімфоцитів, що стримують активність В-лімфоцитів. Парасимпатичні нейрони, збуджуючись, викидають медіатор ацетилхолін, який прискорює дозрівання В-лімфоцитів. Отже, симпатична нервова система здатна пригнічувати імунну реакцію, а парасимпатична — стимулювати її.
НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ
1.Визначте, у яких з наведених у тексті прикладів нейрогуморальної регуляції нервова система відіграє керівну роль, у яких — підпорядко-
вується гуморальним впливам.
201
2. Випишіть з тексту ключові слова, за допомогою яких можна розповісти
про нейрогуморальну регуляцію. Наприклад: гуморальні чинники (глю-
коза, інсулін) — центр голоду — харчова мотивація — нервова регуляція (програми харчової поведінки) — смачний обід. Запропонуйте товаришеві знайти в тексті відповідні приклади.
3.З’ясуйте, як інформація про зв’язок нервової й імунної регуляції, про
яку йдеться в цьому параграфі, доповнює ту, з якою ви ознайомилися
раніше (див. § 44).
1. Як взаємодіють нервова й ендокринна система під час відповіді організ-
му на зовнішній подразник? 2. Проаналізуйте процес регуляції харчової
поведінки людини. 3. Яким є взаємозв’язок між нервовою системою і сис-
темою гуморальної регуляції в процесі формування статевої поведінки?
4. Розкажіть про участь ВНС у регуляції імунної відповіді організму? 5. Яку роль відіграють парасимпатична і симпатична системи у виникненні хар-
чової мотивації?
ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
Як зберегти нервову систему здоровою?
Особливе значення для збереження працездатності і здоров’я головного мозку має повноцінний нічний сон. Під час сну активність клітин мозку знижується, гальмування в них переважає над збудженням. Це дає змогу нейронам відновити ресурси, необхідні для активної роботи вдень. Недостатня тривалість сну супроводжується хронічною втомою, яка може призвести до нервових розладів. Зміни у функціональному стані клітин головного мозку спричиняє споживання деяких хімічних речовин. Особливо чутлива до таких впливів нервова система дітей і підлітків. Небезпечними у цьому відношенні є навіть чай і кава — напої, що містять кофеїн, який підсилює процеси збудження в нейронах мозку. Вживання міцних кави й чаю може призвести до надмірного збудження, нервові клітини виснажуються, і це з часом може стати причиною стійкого їх галь-
мування.
Такою самою за ефектом є і дія нікотину — складової тютюнового диму, що потрапляє в організм під час куріння. Унаслідок тривалого куріння порушується нормальне співвідношення між збудженням і гальмуванням, значно знижується працездатність нейронів мозку.
Украй негативними і загрозливими є наркотичні речовини, зокрема й алкоголь. Усі вони, надійшовши до організму, проникають у кров, а з нею — до мозку. У синапсах нейронів є рецептори до цих речовин, тому вони впливають на процеси передачі нервового імпуль-
202
су. У малих дозах алкоголь і наркотики впливають на нервові клітини, збуджуючи їх. Таке збудження супроводжується підвищенням настрою, виникненням відчуття свободи тощо. Проте одночасно ці речовини змінюють метаболізм нервових клітин, спричинюють звикання, і людина змушена вживати їх усе більше й більше. Наркотичні речовини руйнують нервові клітини мозку, спотворюють регуляторні процеси: людина втрачає контроль над собою, стає непрацездатною. Страждає й вегетативна нервова система, наслідком чого можуть стати виникнення багатьох захворювань внутрішніх органів і швидка загибель людини.
Механізми дії наркотичних речовин не залежать від волі й бажань людини: ми не можемо впливати на склад рецепторів у синапсах нашої нервової тканини. Проте розуміння того, у якій спосіб діють наркотики і до яких результатів неминуче призводять їх впливи, дає кожному шанс зробити правильний вибір і утриматися навіть від спроб їх уживання.
НАША ЛАБОРАТОРІЯ |
Ендорфіни — молекули радості |
У 70-х роках ХХ ст. вчені знайшли в нейронах мозку рецептори |
до морфіну — наркотичної речовини, що спричиняє знеболюючий |
ефект і почуття ейфорії. Виявилося також, що речовини з подібними |
властивостями виробляються і в самому організмі — це пептиди |
(фрагменти молекул білків). Дослідники назвали їх ендорфінами, |
тобто внутрішніми морфінами. Синтезуються ендорфіни в клітинах |
головного і спинного мозку, гіпофіза, надниркових залоз, кишечни- |
ку та деяких інших органів. |
Ендорфіни виконують в організмі багато функцій, й одна з них — |
регуляція больових відчуттів. Завдяки цим речовинам не всі больо- |
ві сигнали доходять до головного мозку. Якби ендорфінів не було, |
людина відчувала б сильний біль від щонайменшого дотику. Ендор- |
фіни вивільняються з клітин, де вони синтезуються, під час сильних |
фізичних та психічних навантажень. Проявом їх впливу є, напри- |
клад, зниження больової чутливості в боксерів — зазвичай вони не |
відчувають болю, доки не закінчиться бій. |
Спортсменам, що звикли до тривалих навантажень, додатковий ви- |
кид ендорфінів у кров допомагає долати втому під час напруження. |
Це явище називають другим диханням. Ендорфіни регулюють апетит, |
підсилюють імунітет, підвищують вироблення статевих гормонів. |
Збільшення синтезу ендорфінів в організмі підвищує настрій, |
тому їх інколи називають «гормонами щастя». Отже, виникненню |
наших почуттів і емоцій сприяють речовини, які синтезуються в ор- |
ганізмі під впливом зовнішніх подразників — грубого або, навпаки, |
НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ
203
ласкавого слова, успіху або невдачі, приємної музики або дратівливого шуму, голоду або ситного обіду. Ви вже знаєте, що за регуляцію наших емоцій відповідає лімбічна система мозку. Виявилось, що найбільша концентрація ендорфінів і рецепторів до них є саме в нейронах лімбічної системи.
Коли в організм потрапляють наркотичні сполуки, вони заміщують внутрішні ендорфіни, і клітини втрачають здатність до їх синтезу. Саме тому виникає залежність від наркотиків — без них людина почувається погано, у неї виникає депресія. Отже, без захисту ендорфінів організм швидко руйнується.
ПІДСУМКИ
Нервова система регулює роботу всіх систем органів, спрямовуючи її на
адаптацію до змін у зовнішньому середовищі і збереження гомеоста-
зу. Структурно-функціональною одиницею нервової тканини є нейрон, здатний генерувати нервові імпульси, за допомогою яких передається
інформація в нервовій системі.
Анатомічно нервову систему поділяють на центральну (спинний і голов-
ний мозок) і периферичну (нерви, ганглії). За функціями в складі нервової
системи вирізняють соматичну систему, що відповідає за регуляцію рухів,
івегетативну (автономну) систему, яка регулює роботу внутрішніх органів
істан внутрішнього середовища організму. У вегетативній нервовій системі
вирізняють симпатичний і парасимпатичний відділи. Ефекти симпатично-
го відділу мобілізують організм для термінової адаптації до підвищених
навантажень, а парасимпатичного — відновлюють ресурси організму.
Нервова системі діє в тісному взаємозв’язку з системами гуморальної
й імунної регуляції, створюючи єдиний механізм нейрогуморальноімунної
регуляції.
ПРАЦЮЄМО РАЗОМ
Проведіть невеличке дослідження: простежте за змінами стану свого
організму протягом двох-трьох днів. Звертайте увагу на частоту пульсу, який є показником частоти серцевих скорочень, на частоту дихання, на збільшення або зменшення потовиділення, на термін, протягом якого показники діяльності внутрішніх органів повертаються до вихідних зна-
чень, а також на обставини, які спричинили зміни в роботі внутрішніх
органів. Опишіть результати спостереження, наведіть пояснення того, якими були механізми регуляції стану організму. Оформіть роботу у вигляді повідомлення, розмістіть його на стенді. Проведіть міні-конференцію,
обговоріть, які з повідомлень були найзмістовнішими, які найкраще
оформлені.
204
Розділ 12
Сприйняття інформації нервовою системою. Сенсорні системи
Відчуття холоду від дотику до бурульки, запах квітів і смак їжі, звуко-
ві і зорові образи під час концерту чи споглядання морського пейзажу, а також почуття вдячності від усвідомлення того, що всі ці відчуття нам
доступні, виникають у нас завдяки сенсорним системам.
Вивчивши цей розділ, ви дізнаєтеся, як організм людини сприймає навколишнє середовище; як влаштовані сенсорні системи і органи чуттів;
як людина бачить, чує, відчуває смак, запах, дотик, температуру, біль; про порушення функції сенсорних систем і їх профілактику.
§60. Загальна характеристика сенсорних систем
Упопередньому розділі ви дізналися, як відбувається нервова регуляція фізіологічних функцій організму. Аби нервова система могла виконувати своє завдання, вона передусім має отримати інформацію про впливи, яких зазнає організм. З деякими складовими нервової системи, що відповідають за цю її функцію, ви вже ознайоми-
лися — це чутливі нейрони й певні структури головного мозку. Дослідімо детальніше, як саме організм одержує сигнали ззовні і від
власних внутрішніх органів.
Будова сенсорних систем. Складові нервової системи, які сприй-
мають інформацію про навколишнє середовище і про внутрішній стан організму та аналізують її, називають сенсорними системами (лат. сенсус — почуття, відчуття) або аналізаторами.
Кожна з сенсорних систем налаштована на сприйняття певних властивостей середовища — сенсорних стимулів. Для зорової сен-
сорної системи сенсорними стимулами є електромагнітні хвилі певної довжини, для слухової — коливання повітряного або водного середовища. Сенсорні системи, які сприймають інформацію про події всередині організму, уловлюють розтягування гладеньких м’язів внутрішніх органів, скелетних м’язів або сухожиль, зміни в хімічному складі внутрішнього середовища тощо.
Попри відмінності у видах чутливості, загальний план будови всіх сенсорних систем однаковий. Початковою ланкою аналізатора
205
єсенсорні рецептори. В одних сенсорних системах цю функцію виконують закінчення дендритів чутливих нейронів, на які діє сенсорний стимул. Так, сенсорними рецепторами в нюховому аналізаторі
єзакінчення дендритів чутливих нейронів, розташованих у слизовій оболонці носової порожнини. Подібну будову мають і сенсорні рецептори дотику, які містяться в шкірі.
Рецептори зорового аналізатора влаштовані складніше. Вони утворені спеціалізованими клітинами, що контактують з ланцюжком з кількох нейронів, тіла яких розміщуються в сітківці ока. Окремими спеціалізованими клітинами є й рецептори сенсорних систем слуху і смаку.
Завдання рецепторів і чутливих нейронів — перетворення енергії сенсорних стимулів в електричну енергію нервових імпульсів, тобто переклад даних про вплив подразника на мову, зрозумілу ЦНС. Так, зорові рецептори беруть участь у перетворенні в нервові імпульси світлової енергії, слухові рецептори — механічної енергії звукових хвиль, а дотикові рецептори — механічної енергії тиску, вібрації тощо.
Сигнали, сформовані чутливим нейроном, передаються по його аксону до нервових центрів спинного і головного мозку. Кінцевим відділом аналізатора є певна зона кори великих півкуль. Отже, аналізатор складається з рецепторів, що сприймають сенсорні стимули, чутливих нейронів, по яких інформація передається, а також центрального відділу, що розміщується в головному мозку і обробляє отримані сигнали. У результаті роботи аналізатора ЦНС одержує інформацію, необхідну для регуляції роботи організму, а в людини за-
звичай виникають певні відчуття.
Властивості сенсорних систем. Аналізатори розрізняють за тим, звідки надходить до їх рецепторів інформація про сенсорний стимул. Рецептори, які сприймають зовнішні сенсорні стимули, називають екстерорецепторами (лат. екстер — зовнішній), а ті, що фіксують впливи внутрішніх стимулів, — інтерорецепторами (лат. інтеріор — внутрішній). Екстерорецепцію в людини здійснюють слухова, зорова, тактильна, больова, температурна, смакова, нюхова, вестибулярна сенсорні системи. Утім больовий і температурний аналізатор мають й інтерорецептори. Больові інтерорецептори розташовані у всіх внутрішніх органах, а температурні — у гіпоталамусі, стравоході тощо.
Де саме розміщуються екстерорецептори сенсорних систем? Тактильні, больові і температурні рецептори містяться в дермі шкіри, епітелії язика, ротової порожнини, смакові — у епітелії язика, нюхові — у епітелії носової порожнини. Тому шкіру, язик і ніс називають органами чуттів. Органами чуттів є також око і вухо — спеціаль-
206
ні пристрої, що створюють необхідні умови для роботи зорових і слухових рецепторів, які в них розміщуються.
До складу однієї сенсорної системи можуть належати рецептори різної будови. По-різному влаштовані рецептори смакового аналізатора, чутливі до їжі різного хімічного складу, — саме тому в нас виникають відчуття солодкого, солоного тощо. Є відмінності між рецепторами зорового аналізатора, що відповідають за розрізнення ступеня інтенсивності світла і за виникнення відчуття кольору.
На кожний з видів рецепторів одночасно може впливати велика кількість специфічних стимулів. Усі ці стимули сприйняти неможливо, та й не потрібно — ЦНС не впорається з переробкою інформації такого обсягу. Тому рецептори мають певний поріг чутливості до сенсорних стимулів. Поріг чутливості — це найменша інтенсивність стимулу, достатня для збудження рецептора. Слабкі сигнали, інтенсивність яких є нижчою за поріг чутливості, рецептором не сприймаються. Наприклад, нюховий рецептор людини не вловлює низькі концентрації летких речовин, до яких чутливі нюхові рецептори собаки. Тренуючись, чутливість рецепторів можна підвищити. Так, у музикантів спостерігають загострення слуху, а у художників — зору.
Під час монотонної тривалої дії стимулу чутливість рецепторів до нього знижується. Цю їх властивість називають адаптацією. Коли
ви заходите до приміщення, де є специфічний запах, ви спочатку відчуваєте його, а потім ваші рецептори нюху адаптуються до нього.
1. Доповніть короткий конспект частини параграфа «Будова сенсорних
систем». Функція аналізаторів — ... . Сенсорні стимули: ... . Будова аналізатора: рецептор ….
2. Складіть 4 запитання, за допомогою яких можна визначити, чи зрозу-
мів ваш товариш зміст частини тексту «Властивості сенсорних систем».
Запропонуйте йому відповісти на ці запитання.
1. Яку функцію виконують сенсорні системи в організмі людини? 2. Які сенсорні стимули сприймаються за допомогою органів зору? органами слуху? 3. Якою є функція кожної зі складових аналізатора? 4. Де розташовані регуляторні центри сенсорних систем? 5. Що таке поріг чутливості рецеп-
тора? 6. Чому в собак поріг чутливості нюхового рецептора нижчий, ніж
у людини?
СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ
207
§61. Зорова сенсорна система. Будова ока. Оптична система ока
Сенсорним стимулом для рецепторів зорового аналізатора є світло — електромагнітне випромінювання з довжиною хвиль від 400 нм до 700 нм. Це лише 1/70 частина всього діапазону електромагнітних випромінювань, але його сприйняття забезпечує нас майже 90% усієї сенсорної інформації про навколишній світ.
Ми сприймаємо випромінювання Сонця й інших джерел світла, можемо бачити й предмети, які нас оточують, завдяки тому, що вони
відбивають світло. Проте ми сприймаємо цей сенсорний стимул лише в разі, коли промені світла досягають фоторецепторів (зоро-
вих рецепторів), що розташовані в органі зору — оці. Які особливості будови ока дають йому змогу спрямовувати світлові промені до
фоторецепторів, у який спосіб це відбувається?
Будова ока (мал. 61.1). Очі мають округлу форму, їх діаметр становить близько 23 мм. Вони розташовані в очних ямках черепа. До очної ямки прикріплені три пари м’язів, які керують рухами ока.
|
|
|
|
Око вкрите трьома оболонками. Щільну |
|
|
1 |
|
|
||
|
|
|
зовнішню оболонку білого кольору назива- |
||
2 |
|
15 |
|
||
|
|
ють склерою. Склера непрозора, але в пере- |
|||
3 |
|
14 |
|
дній частині ока вона переходить у тонку |
|
|
|
прозору рогівку. Під склерою міститься су- |
|||
4 |
|
|
|
||
|
13 |
|
динна оболонка, де розгалужуються крово- |
||
|
|
|
носні судини. Попереду, під рогівкою, су- |
||
|
|
12 |
|
||
|
|
|
динна оболонка переходить у райдужну |
||
|
|
|
|
||
5 |
|
|
|
оболонку, клітини якої містять пігмент ме- |
|
6 |
|
|
|
ланін. Його концентрація визначає колір |
|
|
|
|
очей: від сіро-блакитного до темно-карого. |
||
7 |
|
|
|
||
|
11 |
|
У центрі райдужної оболонки розта- |
||
8 |
9 |
10 |
|
шована зіниця — круглий отвір, крізь |
|
|
|
який світло потрапляє всередину ока. На |
|||
|
|
|
|
||
Мал. 61.1. Будова ока: |
|
|
внутрішній поверхні райдужної оболонки |
||
|
|
розміщені м’язи — радіальний та круго- |
|||
1 — окоруховий м’яз; 2 — війковий |
|||||
вий, скорочення яких регулюють розмір |
|||||
м’яз і зв’язки, 3 — райдужна оболонка; |
|||||
4 — зіниця; 5 — оптична вісь ока; |
зіниці. Зовнішній край райдужної обо- |
||||
лонка переходить у війкове тіло, що |
|||||
6 — водяниста волога; 7 — рогівка; |
|||||
складається зі сполучної тканини, судин, |
|||||
8 — кришталик; 9 — склисте тіло; |
|||||
м’язів, зв’язок. За допомогою зв’язок ві- |
|||||
10 — склера; 11 — сліпа пляма; |
|||||
12 — зоровий нерв; 13 — центральна |
йкове тіло з’єднується з капсулою кри- |
||||
ямка; 14 — судинна оболонка; |
шталика. Кришталик — еластичне про- |
||||
15 — сітківка |
|
|
зоре тіло, що має форму двоопуклої лінзи. |
||
|
|
|
|
|
|
Основний об’єм очного яблука займає округле прозоре утворення — склисте тіло.
AВоно надає очному яблуку шароподібної
O |
форми. Порожнини між роговицею, кришта- |
|
ликом і склистим тілом заповнені водянис- |
||
B |
тою вологою, яку продукує війкове тіло. Завдяки цій рідині забезпечується метаболізм у кришталику, роговиці та склистому
Aтілі, що не мають власних судин. Внутрішня
|
поверхня очного яблука вистелена сітків- |
O |
кою, у якій містяться фоторецептори. |
BДопоміжні органи ока виконують захисні
функції. Завдяки бровам піт з чола не потрапляє в очі. Повіки й вії оберігають їх від механічних ушкоджень. Внутрішня поверхня
повік і передні ділянки склери вкриті оболонкою — кон’юнктивою. У верхньому зо-
внішньому кутку очних ямок розміщуються слізні залози, які виробляють слізну рідину. Завдяки мигальним рухам повік вона розподіляється поверхнею ока і носослізним кана-
лом стікає до носової порожнини. Слізна рідина захищає око від
мікроорганізмів і запобігає його висиханню.
Оптична система ока (мал. 61. 2). Зоровий образ предмета формується за умови, якщо промені від кожної точки його поверхні, потрапляючи на сітківку, створюють на ній чітке його зображення.
Аби це забезпечити, працюють майже всі структури ока. Очні м’язи повертають око, наводячи його на предмет. Скорочення радіального і кругового м’язів райдужної оболонки, звужуючи або розширюючи зіницю, регулюють світловий потік, який надходить в око. Цим рефлексом райдужна оболонка відповідає на зміни освітленості середовища. Судинна оболонка, яка містить темний пігмент, поглинає надлишкове світло, що потрапляє в око.
Проте власне оптичну систему ока складають його прозорі середовища — роговиця, водяниста волога, кришталик, склисте тіло. Оптична система ока подібна до двоопуклої збиральної лінзи, оптична вісь якої перетинає задню стінку сітківки. Зображення, що утворюється на задній стінці сітківки внаслідок заломлення променів в оптичній системі ока, є зменшеним і переверненим. Зоровий аналізатор обробляє інформацію, отриману від фоторецепторів, і перетворює зображення на таке, що відповідає реальній орієнтації предметів.
Пригадаймо: зображення предмета, який розміщується на великій відстані від лінзи, виходить чітким на екрані, що розташований
СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ
209
в її фокальній площині. Якщо відстань між предметом і лінзою зменшується, зображення на екрані стає розмитим.
Сітківка ока — це екран, який має розміщуватися у фокальній площині лінзи, тобто оптичної системи ока. Тоді промені від предметів фокусуватимуться на ньому, і зображення буде чітким. Проте відстань між предметами й оком змінюється повсякчасно, отже, їх зображення мали б втрачати чіткість. Але цього не відбувається — обличчя перехожого на відстані і 10 м, і 1м за чіткістю сприйняття не відрізняються. Чому?
Кришталик здатний збільшувати або зменшувати радіус кривизни. Опуклішим кришталик стає внаслідок скорочення війкового м’яза, який стягує його капсулу. Коли м’яз розслаблюється, кришталик сплощується. Змінюючи оптичну силу, кришталик налаштову-
ється на ближнє або дальнє бачення. Цю його здатність називають акомодацією. Акомодація відбувається безумовно-рефлекторно.
Коли око спрямоване на віддалені предмети, війковий м’яз розслаблений і акомодація є найменшою. За такого стану кришталика оптичний центр оптичної системи ока знаходиться на відстані близько 5 мм від роговиці, оптична сила цієї системи дорівнює 58,5 діоптрій, а її фокусна відстань — 17 мм. Це означає, що фокус «живої лінзи» розміщується на сітківці. Промені, що надходять до ока від віддалених предметів, можна вважати паралельними. Тому, заломлюючись, вони фокусуються на сітківці.
Якщо відстань між предметом й оком стає меншою за 5–12 м, розходження променів відносно оптичної вісі збільшується. Аби сфокусувати їх на сітківці, необхідно збільшити оптичну силу ока. Це і відбувається завдяки акомодації кришталика. Він здатний підвищувати оптичну силу ока більш ніж до 70 діоптрій (у молодої людини). Проте можливості кришталика не безмежні — наблизьте до ока палець на відстань 3–5 см, і ви відчуєте, як його образ «розмивається».
Найменшу відстань, за якої на сітківці формується чітке зображення предмета, називають найближчою точкою ясного бачення. Для
підлітків вона становить 7–10 см.
1.Знайдіть у тексті характеристику сенсорного стимулу, що спричиняє
зорові відчуття. З’ясуйте, чи є в людини аналізатори, які сприймають електромагнітні хвилі поза діапазоном видимого світла.
2. Запропонуйте товаришеві показати на мал. 61.1 основні складові ока та
назвати їх функції. Поясніть, як змінюється зображення предмета на
сітківці під час зміни оптичної сили ока з 65 до 58 діоптрій. Нехай товариш перевірить вас.
210