Конспекти лекцій, питання та завдання до практичних занять

Тема 1. Національна економіка: загальне і особливе

1.1. Національна економіка як соціально-економічна система країни.

1.2. Основні цілі національної економіки.

1.3. Фактори функціонування національної економіки.

1.1. Національна економіка як соціально-економічна система країни

У сучасному розумінні поняття “національна економіка” означає народне господарство конкретної країни. Це сукупність усіх суб’єктів, що об’єднані єдиний організм багатосторонніми економічними зв’язками та інтересами. В національній економіці в нерозривному комплексі функціонують виробництво, реалізація, обмін і споживання матеріальних благ, послуг та духовних цінностей. Національна економіка є продуктом історичного розвитку певного суспільства та має свої сектори: державний, приватний та змішаний.

Національна економіка – велика, складна господарська система, яка являє собою взаємопов’язані сектори економіки країни, сфери діяльності людей та галузі національного господарства.

Як цілісна система (або як цілісний організм) національна економіка характеризується такими ознаками:

• загальним економічним середовищем, в якому діють господарюючі суб’єкти зі спільним законодавством, єдиною грошовою одиницею, кредитно-грошовою та фінансовою системами;

• наявністю тісних економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами країни, що базуються на розподілі праці;

• територіальною визначеністю із загальним політичним та економічним центром (державою), який виконує регулюючу та координуючу роль, контролює діяльність господарюючих суб’єктів;

• спільною системою національного захисту, що передбачає наявність економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот, тощо.

Національна економіка складається з виробничої сфери, представленої матеріальним та нематеріальним виробництвом, та невиробничої сфери. Найважливішою складовою частиною національної економіки є матеріальне виробництво, у якому створюються необхідні для життя й розвитку суспільства засоби виробництва й предмети споживання. До матеріального виробництва відносяться такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв’язок. В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємства з виробництва засобів виробництва та підприємства з виробництва предметів споживання. В статистичній звітності їх зазвичай виділяють, відповідно, як групу «А» (підприємства першого підрозділу) та групу «Б» (підприємства другого підрозділу) [2, С. 276].

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, що має нематеріальну форму: наукові знання й інформація; твори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, що надаються населенню. Нематеріальне виробництво включає науку й наукове обслуговування, мистецтво й культуру, охорону здоров’я й ін.

До невиробничої сфери входить утримування армії, судові і юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації.

З точки зору поєднання в національній економіці загальних та особливих закономірностей розвитку вона може розглядатись як соціально економічна модель суспільства, що структурно і функціонально відображає особливості прояву форм власності та відносин, які формуються на їх основі, типи господарювання, механізми регулювання та координації економічного буття суспільства, економічну політику та культуру, засади державного устрою, менталітет та характер, особливості реалізації засад демократичного розвитку, свободи вибору, взаємовідносин між традиціями та інноваціями у структурі соціально-економічних відносин суспільства.