Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Persha_chastina.doc
Скачиваний:
107
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.18 Mб
Скачать

2. 58Україні і проблема ядерного роззброєння. Ліквідація ядерної зброї в Україні (1991-1996 рр.)

Подальший рух у світовому ядерному роззброєнні нині повністю залежить від доброї волі ядерних держав

Україна, відмовившись від третього у світі за потужністю ядерного потенціалу, пройшла довгий і складний шлях від ядерної держави до країни з без'ядерним статусом. Проте й досі це безпрецедентне рішення не адекватної оцінки у світової спільноти, а досвід України не став прикладом для наслідування

Досвід України

Як відомо, після розпаду СРСР Україна успадкувала третій в світі ядерний арсенал, а саме:

· 222 носія стратегічної зброї (в тому числі 46 МБР СС24 останнього покоління, які розроблені та виготовлені на території України) та близько 1700 ядерних боєзарядів до них;

· кілька сот тактичних ядерних боєзарядів.

Склалась досить складна юридична ситуація. Україна, згідно з міжнародними правами, отримала у власність ядерні озброєння, які контролювались у той час оперативно Москвою і якими Україна не могла скористатись на свій розсуд.

Україна мала технічну можливість взяти управління цією зброєю на себе і стати правонаступником СРСР в якості держави з ядерним статусом. Але Уряд і Парламент України зробив свій вибір на користь без'ядерного статусу і необхідно було найти вихід із ситуації, що склалась. Була розроблена така формула приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT): "Україна приймає всі зобов'язання NPT як країна-учасник Договору, що не володіє ядерною зброєю, в тому розумінні як це передбачено діючим Договором. Ці озброєння будучи в її власності, успадкованої в результаті колапсу СРСР, контролюються другою країною і відповідно не можуть бути оперативно використаними Україною на свій розсуд. Україна гарантує, що всі ядерні озброєння будуть переміщені з її території найближчим часом".

В трьохсторонній заяві Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 року рішення щодо практичного шляху здійснення наведеної формули було взаємно узгоджено і переведено в ряд послідовних кроків:

· Україна здійснює переміщення всіх ядерних боєзарядів до Росії і отримує за них матеріальну компенсацію в формі палива для своїх АЕС;

· Україна приєднується до NPT як країна з без'ядерним статусом;

· Ядерні країни надають їй політичні гарантії безпеки;

· Україна стає стороною Договору START-I і відповідно з Договором ліквідує стратегічні носії, розміщені на її території.

Ця програма була повністю здійснена, отримала законодавче закріплення в Парламенті України та Парламентах США і РФ при ратифікації Договору START-I, після чого він 05.12.1994 р. вступив в силу.

Це був значний успіх на шляху ядерного роззброєння. Саме рішення України та дещо відмінний шлях до без'ядерного статусу республік Казахстан та Білорусь, створили передумови для успішного завершення Конференції 1995 р. про долю NPT.

3. 22(В)Процес деколонізації після Другої світової війни

Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів. Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив "холодної війни".

Процес деколонізації умовно можна поділити на три етапи. Пер­ший етап — з 1945 р. до середини 50-х років — характеризувався, в основному, визволенням Азії. Другий — з половини 50-х до середини 60-х років — призвів до появи незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. Третій етап — з 1975 до 1990 рр. — завершив деколонізацію півдня «чорного континенту».

Народи Азії та Африки своїми військовими контингентами, постачанням сировини, продуктів харчування, моральною підтримкою сприяли перемозі над фашизмом. Активно діяли патріотичні сили опору японським мілітаристам у Південно-Східній Азії. Національні сили сподівались на демонтаж колоніаліз­му — архаїчної системи пригноблення одного народу іншим. Першими здо­були незалежність країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії (В'єтнам, Лаос), які були безпосередньо втягнуті у Другу світову війну.

Широкий національний рух в англійських колоніях змусив Велику Бри­танію розв'язати колоніальні проблеми мирним шляхом. У 1947-1948 рр. стали незалежними Індія, Пакистан, Бірма, Цейлон.

На відміну від Англії, Франція та Нідерланди спробували силоміць утримати володіння. Франція з 1945 до 1954 р. вела війну в Індокитаї, а з 1954 до 1962 р. — кровопролитну війну в Алжирі. Нідерланди протягом п'яти післявоєнних років намагались зберегти за собою Індонезію, однак у цих війнах метрополії зазнали поразки.

Проти колоніальних воєн виступало світове співтовариство. Під його тис­ком 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам». Декларація поставила деколонізацію під міжнародний контроль і цим суттєво сприяла її ефективності.

На початку 60-х років колоніальний режим було ліквідовано не тільки у тих колоніях, де розгортався збройний опір народу, а й у тих, де національно-визвольний рух не став масовим. Англія і Франція на роки вперед склали і оголосили список надання незалежності своїм колоніям. Ще до ухвалення історичної Декларації ООН, у 1960 p., було надано незалежність 17 країнам Африки. Ця подія увійшла до історії як «рік Африки». З 1961 р. були визво­лені ще десятки країн.

Деколонізація тісно перепліталася з демократизацією самих метрополій. Так, економічно найбільш відстала Португалія вперто трималася своєї п'ятисотрічної колоніальної імперії на Півдні Африки. Революція, що спа­лахнула у Португалії у квітні 1974 р. одночасно знищила тоталітарний режим всередині країни і колоніальну імперію. Наступного 1975 р. світ вітав появу незалежних Анголи та Мозамбіку, що досі були португальсь­кими колоніями. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці уря­ду, який узявся за ліквідацію расистської системи, прискорив надання у 1990 р. незалежності Намібії — останній колонії в Африці.

Шляхи розвитку незалежних держав Азії і Африки різні. Ряд країн Схо­ду після здобуття незалежності впевнено пішли за передовими країнами Америки та Європи і досягнули на цьому шляху неабияких успіхів. Передо­вими індустріальними державами світу швидко стали Сінгапур, Півден­на Корея. Впевнено крокують вперед Малайзія, Індонезія, Таїланд, нафто­добувні країни арабського Сходу, Нігерія, Кот-д'Івуар та інші. Ці держави знайшли своє місце на світовому економічному ринку, зуміли відійти від ролі сировинного придатку і запровадити у свою економіку нові передові техно­логії. Індонезія, наприклад, виручену від продажу нафти валюту вклала у розвиток складної нафтохімії, виробництво синтетичних матеріалів і стала одним із основних постачальників цих товарів на світовий ринок.

«Економічне диво» у нових індустріальних азіатських країнах стало можливим тому, що держава була провідником та ініціатором структурної перебудови економіки. У Південній Кореї держава надала пільгові безпроце­нтні кредити приватним фірмам у приоритетних галузях, отримала для них іноземні кредити, заохочувала експорт продуктів виробництва.

Молоді індустріальні країни прагнуть до регіонального економічного об'єднання. У 1967 р. Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни утворили Асо­ціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Економічне об'єднання, безмитна торгівля у рамках асоціації дали змогу підняти рівень виробництва і перетворити цей регіон в один із центрів тяжіння світової економіки.

Усе ж більшість незалежних держав, особливо африканських, пере­бувають у скрутному становищі внаслідок соціально-економічної та культурної відсталості. Саме відсталості, а не бідності, оскільки за своїми людськими та природними ресурсами вони не бідніші від багатьох промис­лово розвинених країн. За таким важливим показником рівня розвитку, як валовий продукт на душу населення, молоді індустріальні країни Азії пере­бувають у першій двадцятці держав світу, у той же час близько тридцяти країн Африки замикають список.

 

Б№13

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]