2. 58Україні і проблема ядерного роззброєння. Ліквідація ядерної зброї в Україні (1991-1996 рр.)

Процес деколонізації умовно можна поділити на три етапи. Пер­ший етап — з 1945 р. до середини 50-х років — характеризувався, в основному, визволенням Азії. Другий — з половини 50-х до середини 60-х років — призвів до появи незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. Третій етап — з 1975 до 1990 рр. — завершив деколонізацію півдня «чорного континенту».

Народи Азії та Африки своїми військовими контингентами, постачанням сировини, продуктів харчування, моральною підтримкою сприяли перемозі над фашизмом. Активно діяли патріотичні сили опору японським мілітаристам у Південно-Східній Азії. Національні сили сподівались на демонтаж колоніаліз­му — архаїчної системи пригноблення одного народу іншим. Першими здо­були незалежність країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії (В'єтнам, Лаос), які були безпосередньо втягнуті у Другу світову війну.

Широкий національний рух в англійських колоніях змусив Велику Бри­танію розв'язати колоніальні проблеми мирним шляхом. У 1947-1948 рр. стали незалежними Індія, Пакистан, Бірма, Цейлон.

На відміну від Англії, Франція та Нідерланди спробували силоміць утримати володіння. Франція з 1945 до 1954 р. вела війну в Індокитаї, а з 1954 до 1962 р. — кровопролитну війну в Алжирі. Нідерланди протягом п'яти післявоєнних років намагались зберегти за собою Індонезію, однак у цих війнах метрополії зазнали поразки.

Проти колоніальних воєн виступало світове співтовариство. Під його тис­ком 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам». Декларація поставила деколонізацію під міжнародний контроль і цим суттєво сприяла її ефективності.

На початку 60-х років колоніальний режим було ліквідовано не тільки у тих колоніях, де розгортався збройний опір народу, а й у тих, де національно-визвольний рух не став масовим. Англія і Франція на роки вперед склали і оголосили список надання незалежності своїм колоніям. Ще до ухвалення історичної Декларації ООН, у 1960 p., було надано незалежність 17 країнам Африки. Ця подія увійшла до історії як «рік Африки». З 1961 р. були визво­лені ще десятки країн.

Деколонізація тісно перепліталася з демократизацією самих метрополій. Так, економічно найбільш відстала Португалія вперто трималася своєї п'ятисотрічної колоніальної імперії на Півдні Африки. Революція, що спа­лахнула у Португалії у квітні 1974 р. одночасно знищила тоталітарний режим всередині країни і колоніальну імперію. Наступного 1975 р. світ вітав появу незалежних Анголи та Мозамбіку, що досі були португальсь­кими колоніями. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці уря­ду, який узявся за ліквідацію расистської системи, прискорив надання у 1990 р. незалежності Намібії — останній колонії в Африці.

Шляхи розвитку незалежних держав Азії і Африки різні. Ряд країн Схо­ду після здобуття незалежності впевнено пішли за передовими країнами Америки та Європи і досягнули на цьому шляху неабияких успіхів. Передо­вими індустріальними державами світу швидко стали Сінгапур, Півден­на Корея. Впевнено крокують вперед Малайзія, Індонезія, Таїланд, нафто­добувні країни арабського Сходу, Нігерія, Кот-д'Івуар та інші. Ці держави знайшли своє місце на світовому економічному ринку, зуміли відійти від ролі сировинного придатку і запровадити у свою економіку нові передові техно­логії. Індонезія, наприклад, виручену від продажу нафти валюту вклала у розвиток складної нафтохімії, виробництво синтетичних матеріалів і стала одним із основних постачальників цих товарів на світовий ринок.

«Економічне диво» у нових індустріальних азіатських країнах стало можливим тому, що держава була провідником та ініціатором структурної перебудови економіки. У Південній Кореї держава надала пільгові безпроце­нтні кредити приватним фірмам у приоритетних галузях, отримала для них іноземні кредити, заохочувала експорт продуктів виробництва.

Молоді індустріальні країни прагнуть до регіонального економічного об'єднання. У 1967 р. Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни утворили Асо­ціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Економічне об'єднання, безмитна торгівля у рамках асоціації дали змогу підняти рівень виробництва і перетворити цей регіон в один із центрів тяжіння світової економіки.

Усе ж більшість незалежних держав, особливо африканських, пере­бувають у скрутному становищі внаслідок соціально-економічної та культурної відсталості. Саме відсталості, а не бідності, оскільки за своїми людськими та природними ресурсами вони не бідніші від багатьох промис­лово розвинених країн. За таким важливим показником рівня розвитку, як валовий продукт на душу населення, молоді індустріальні країни Азії пере­бувають у першій двадцятці держав світу, у той же час близько тридцяти країн Африки замикають список.