![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •31.1Визволення Правобережної України і Криму навесні 1944 року. Депортація кримських татар: причини та наслідки
- •39.2 Участь України в освоєнні космосу. Внесок українського впк в створенні ракетно-ядерного щита срср. Сучасні аерокосмічні програми України. Українські космонавти.
- •35(В). Міжнародний тероризм на сучасному етапі
- •1.Оцінка діяльності Центральної ради, гетьманату та Директорії в історіографії
- •70. Український рахунок: людські втрати і матеріальні збитки України в роки Другої світової війни
- •15(В). Загальна характеристика демократичних революцій в країнах Східної Європи (1989-1991 рр.). Їхній характер, спільні риси та особливості.
- •30.Битва за Лівобережну Україну і Донбас у 1943 р. Форсування Дніпра і визволення Києва.
- •35. Соціально-політичний розвиток урср у повоєнні роки. Ідеологічний наступ сталінізму.»Ждановщина» та її наслідки.
- •32(В). Загальна характеристика динаміки економічного та політичного розвитку основних країн західної Європи та сша у період світової економічної кризи (1929-1933 рр.)
- •55.Україна в планах нацистів. Економічна експансія “Третього Рейху». Українські остарбайтери в Німеччині.
- •36. XX з’їзд кпрс та його історичне значення. Десталінізація суспільно-політичного життя урср в добу «відлиги». М.С. Хрущов.
- •3. Утворення і діяльність руху неприєднання
- •1.61Президентські вибори 2004 року. В.Ф. Янукович і ю.В. Тимошенко – штрихи до політичного портрету лідерів пр і бют. Російсько-українські стосунки після виборів.
- •2.33 Урср у повоєнні роки. Відбудова народного господарства: труднощі та здобутки. Голод 1946-1947 років в Україні.
- •3.31(В) Доля Німеччини в умовах конфронтації між срср та країнами Заходу: політика окупаційної влади, економічні труднощі, об’єднання Німеччини, уряд г. Коля
- •1.34Україна-фундатор оон. Діяльність урср на міжнародній арені (40-80-ті роки XX століття)
- •2.42 Урср у добу перебудови 1985-1991. Декларація про державний суверенітет та її історичне значення. М.С. Горбачов: штрихи до політичного портрету.
- •3. 28(В)Японське «економічне» диво. Розвиток Японії на сучасному етапі.
- •1.29Внесок українського народу у Перемогу союзних націй над гітлерівською Німеччиною. Українці – Герої Радянського Союзу. Іван Кожедуб – найкращий ас союзників.
- •2. 40Наростання кризових явищ у соціально-економічному та ідеологічному житті урср (кінець 70-х – початок 80-х рр. XX століття.) л.І. Брежнєв: штрихи до політичного портрету.
- •3. Близькосхідний конфлікт: причини, етапи, шляхи та перспективи вирішення
- •1.27Висвітлення подій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн в історіографії
- •2. 28Українська діаспора у світі та снд
- •326(В) «Культурна революція» в Китаї
- •1.26Входження західноукраїнських земель до складу срср. Соціально-економічні і культурні перетворення. Репресії і масова депортація населення краю у 1940-1941 роках.
- •2.46 Розпад срср. Проголошення незалежності України. Утворення снд. Л.М. Кравчук – перший президент України (1941-1944 рр.)
- •3.25(В) Біла революція в Ірані. Причини, реформи, наслідки.
- •1. 25«Українське питання» напередодні Другої світової війни. Карпатська Україна (1938-1939 рр.)
- •2. 47Згубні прорахунки радянського керівництва на початку війни та їх катастрофічні наслідки. Бойові дії на території України у 1941-1942 рр.
- •3. 24(В)Створення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльське протистояння
- •1.24Створення і діяльність оун в довоєнний період. Є.Коновалець, а. Мельник, с. Бандера – провідники оун. Розкол в організації та його згубні наслідки.
- •2.38 Розвиток промисловості і сільського господарства урср у другій половині 50-х – першій половині 80-х років XX ст. Житлове будівництво у республіці.
- •3.23(В)Боротьба за незалежність і об’єднання в’єтнаму
- •1.23Політичний і соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини (20-30-ті роки XX ст.)
- •2. 58Україні і проблема ядерного роззброєння. Ліквідація ядерної зброї в Україні (1991-1996 рр.)
- •3. 22(В)Процес деколонізації після Другої світової війни
- •1.22Політичний режим сталінщини в Україні. Масові репресії кінця 30-х років XX століття та їх наслідки.
- •2.65 Створення і діяльність ушпр. Наростання боротьби народних месників проти окупантів (1942-1944). С.А. Ковпак - легендарний командир партизанського з’єднання
- •3. 21(В)Національні рухи в країнах Південно-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)
- •1.15Міжнародне і внутрішнє становище усрр на початку 20-х років XX століття. Голод 1921-1923 рр. Та його наслідки. Іноземна допомога голодуючим
- •2. 69Колабораціонізм в роки Великої Вітчизняної війни. Створення дивізії «сс Галичина»
- •Факти співпраці з Німеччиною у роки Великої Вітчизняної війни:
- •3. 34(В)Велика Британія в період структурних криз і перетворень 80-90х років: «тетчеризм» та його наслідки
2. 40Наростання кризових явищ у соціально-економічному та ідеологічному житті урср (кінець 70-х – початок 80-х рр. XX століття.) л.І. Брежнєв: штрихи до політичного портрету.
14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС прийняв рішення про звільнення М.С. Хрущова з керівних партійно-державних посад, звинувативши його в суб’єктивізмі, волюнтаризмі, адмініструванні, недооцінці економічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя тощо. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Одночасно Президія Верховної Ради СРСР призначила О. Косигіна Головою Ради Міністрів СРСР. Розпочалася поступова зміна політичного курсу країни від лібералізації до консерватизму в усіх сферах суспільно-політичного, економічного і культурного життя. У той же час нове керівництво розуміло, що повне повернення до політики і практики сталінських часів не можливе. Тому брежнєвське керівництво вибрало політичний курс, що забезпечував розвиток країни і в той же час нічого кардинально не змінював в існуючій системі. Критика волюнтаризму та суб’єктивізму на практиці звелася до заперечення будь-яких спроб оновлення суспільства. Згодом у публіцистиці та науковій літературі період у житті країни від середини 1960-х до середини 1980-х років назвуть «застоєм». Навряд чи цей термін охоплював усе розмаїття життя суспільства. Країна не стояла на місці – розвиток був, але темпи цього поступу уповільнювалися і не відповідали зростаючим потребам суспільства. Брежнєв виражав інтереси передусім партійного апарату. Тому після його приходу до влади розпочалися кроки в напрямку зміцнення становища номенклатури. Листопадовий (1964 р.) пленум ЦК КПРС прийняв рішення про об’єднання промислових, сільських обласних і крайових партійних організацій та радянських органів. Вони знову почали функціонувати за територіальним принципом. Партноменклатура добилася відміни на ХХІІІ з’їзді КПРС (березень 1966 р.) тих положень партійного статуту (1961 р.), які передбачали періодичне оновлення складу партійних органів. Тоді ж відновили посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, яким став Брежнєв. Адміністративно-командна система управління розросталася, збільшувалася бюрократизація партійно-державного апарату. У ситуації, коли на місцях перший секретар комітету партії був фактичним господарем на підлеглій території, як гриби після дощу, стали з’являтися підлабузники, кар’єристи, хабарники тощо. Широкого масштабу набуло зловживання владою і корупція. Це були прямі ознаки наростання кризи режиму.
Відхід від лібералізації і посилення консерватизму вимагали і відповідних кадрових перестановок на місцях. З 1963 по 1972 р. Першим секретарем ЦК Компартії України був П. Шелест – висуванець Хрущова, який брав активну участь у відстороненні Хрущова від влади. Але Шелест був не цілком типовим представником вищої партійної номенклатури. В історичній літературі існує точка зору про причетність Шелеста до ідей українського автономізму, націонал-комунізму тощо. Він прихильно ставився до розширення офіційних рамок уживання української мови. Так, улітку 1965 р. на нараді ректорів вузів УРСР було прийнято рішення про переведення вищої школи на українську мову викладання. Сам Шелест постійно в офіційних виступах, зокрема і на партійних з’їздах, користувався українською мовою. Він ухилився від цькування письменника О.Гончара за його роман «Собор» у 1968-1969 рр., що його розпочав перший секретар Дніпропетровського обкому партії О.Ватченко. Тому неправильно було б замовчувати про продовження деякої лібералізації в галузі культурної політики в УРСР при П. Шелесті. Разом із тим арешти дисидентів у республіці в 1965-1972 рр. не могли відбуватися без відома Шелеста. Він же активно підтримав вторгнення військ Варшавського Договору в серпні 1968 р. у Чехословаччину. Республіканською партійною організацією Шелест керував авторитарно, не вагаючись усувати з посад керівників, що йому перечили. Незалежний стиль у керівництві республіки, несхильність Шелеста виконувати до дрібниць всі вказівки з Москви, небажання улещуватися перед Генеральним секретарем, сутички у Політбюро ЦК КПРС з М. Сусловим, вольовий характер Шелеста набридли Брежнєву. Він вирішив усунути Шелеста і замінити його вихідцем з Дніпропетровщини В. Щербицьким, особисто його відданою йому особою. У травні 1972 р. П. Шелеста увільнили з посади першого секретаря ЦК Компартії України під приводом переведення його на посаду заступника Голови Ради міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК Компартії України став В.Щербицький (1972-1989 рр.). У квітні 1973 р. у журналі «Комуніст України» з’явилася різко негативна рецензія на книгу Шелеста «Україно наша радянська». У рецензії йшлося про серйозні недоліки та помилкові оцінки важливих історичних явищ, про відсутність чітких партійно-класових критеріїв під час аналізу окремих історичних явищ, і фактів, про висвітлення економіки Радянської України із шкідливих позицій економічної автаркії тощо. У той час подібні звинувачення означали кінець політичній кар’єрі. Рецензія не була об’єктивною, оскільки книга П. Шелеста фактично нічим не відрізнялася від подібних їй публікацій тих часів. Але Брежнєву, Суслову та Щербицькому потрібно було дискредитувати Шелеста в очах громадськості і мати привід для його усунення з політичної арени. І дійсно: весною 1973 р. П. Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС і відправили на пенсію. Першою постаттю в Україні став Шербицький, який, на відміну від свого попередника, ні на крок не відступав від курсу, визначеного в Москві. В Україні різко посилилася русифікація, велася особливо нещадна боротьба з будь-яким інакомисленням, економічні інтереси республіки повністю були підпорядковані інтересам центру. Сам Щербицький підкреслено спілкувався тільки російською. У 1970-1980-х роках партійні з’їзди, пленуми, сесії рад, наради, збори, семінари у республіці проводилися тільки російською мовою. Новий секретар ЦК Компартії України з ідеології В. Маланчук, під протегуванням Щербицького, розгорнув ганебну кампанію цькування української інтелігенції. Протягом кількох років Щербицький позбувся прибічників та висуванців Шелеста, розставив на ключових посадах своїх, відданих йому людей. Так, до 1976 р. із 10 членів Політбюро ЦК Компартії України, обраних у 1971 р., залишилося тільки п’ять, а з п’яти кандидатів у члени Політбюро тільки один. Те ж саме було здійснено на рівні секретарів обкомів партії і міністрів. Заповзятливим виконавцем волі Щербицького став новий голова КДБ УРСР В.Федорчук. Своїм наступником на посаді Голови Ради Міністрів УРСР Щербицький наполіг призначити О.Ляшка (1972-1987 рр.), Головою Президії Верховної Ради УРСР став виходець з Дніпропетровщини О. Ватченко (1976-1984рр.), а після його смерті –В. Шевченко (1985-1990 рр.). Те, що діялося під керівництвом Брежнєва в масштабах Союзу, відбувалося під керівництвом Щербицького і в межах УРСР. Необмеженими господарями на своїх територіях були секретарі райкомів, міськкомів та обкомів партії. Більшість з них запопадливо виконували всі вказівки з Києва. Саме ці люди значною мірою винні у сповільненні економічного розвитку, застої в суспільному і культурному житті. Серед них нерідко були казнокради і хабарники, вони нещадно розправлялися з неугодними , тими, хто мав свою точку зору, чесними і принциповими людьми. УРСР у складі СРСР сповзла до кризи.