1.29Внесок українського народу у Перемогу союзних націй над гітлерівською Німеччиною. Українці – Герої Радянського Союзу. Іван Кожедуб – найкращий ас союзників.

На початку травня 2011 р. в Українi проживало лише 43 Герої Радянського Союзу, і ще минулого року таких людей було вдвiчi бiльше.

За національним складом серед Героїв Радянського Союзу було найбільше росіян, на другому місці за кількістю ідуть українці, на третьому — євреї. Найбільша кількість Героїв Радянського Союзу відносно загальної чисельності народу серед осетинів.

З 1934 по 1959 звання Героя Радянського Союзу удостоєно 12172 людей, серед них 2072 українців

Серед них:

• тричі Герой І. М. Кожедуб,

• двічі Герої — К. Є. Ворошилов, І. Д. Черняховський, П. С. Рибалко, С. А. Ковпак, О. Ф. Федоров, О. Г. Молодчий та інші.

Легендарний льотчик-винищувач Іван Кожедуб народився 8 червня 1920 року в селі Ображієвка нині Шосткінського району Сумської області у родині селянина. Закінчив хіміко-технологічний технікум і Шосткінський аероклуб, а також Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків.

Свій бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня на Курській дузі - він збив фашистський бомбардувальник Ju-87. Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" командиру ескадрилії 240-го винищувального авіаційного полку старшому лейтенанту Івану Кожедубу присвоєно 4 лютого 1944 року за 146 бойових вильотів і 20 збитих літаків супротивника. Другою медаллю "Золота Зірка" заступник командира 176-го гвардійського винищувального авіаційного полку, гвардії капітан Кожедуб Іван Микитович,, нагороджений 19 серпня 1944 року за 256 бойових вильотів і 48 особисто збитих літаків супротивника. До кінця війни гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, у 120 повітряних боях збив 62 літаки ворога. Останній свій бій, у якому збив два FW-190, провів у небі Берліна. За всю війну радянський пілот жодного разу не був збитий. , Третьої медалі "Золота Зірка" гвардії майор Кожедуб був удостоєний 18 серпня 1945 року за високу військову майстерність, особисту мужність і відвагу. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1949 році закінчив Червонопрапорну Військово-повітряну академію, у 1956 - Військову академію Генерального штабу. У 1964-1971 роках був першим заступником командувача ВПС Московського військового округу. З 1971 року служив у центральному апараті ВПС, з 1978 року - у Групі генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР. У 1985 році Івану Кожедубу присвоєно військове звання "маршал авіації". Обирався депутатом Верховної Ради СРСР ІІ-V скликань, народним депутатом СРСР. Він - автор книг "Служу Батьківщині", "Вірність Вітчизні". Нагороджений двома орденами Леніна, сімома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" ІІІ ступеня, медалями, іноземними орденами і медалями. Помер Іван Кожедуб 8 серпня 1991 року. Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі. Бронзове погруддя героя встановлене на батьківщині в селі Ображієвка.

Зазнавши в Другій світовій війні величезних людських втрат і руйнувань, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому свято Перемоги у Великій Вітчизняній війні 9 травня 1945 р. — це також свято її народу.

Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР Україна перетворилася на один із найважливіших театрів бойових дій між військами Німеччини та її союзників і радянською армією. Воєнні дії на території України тривали з першого дня Великої Вітчизняної війни і до 28 жовтня 1944 p., коли було остаточно звільнено територію України, — тобто 1225 днів. Саме відчайдушний опір радянської армії на території України в 1941 р. призвів до фактичного зриву планів "блискавичної війни" Німеччини проти СРСР. Хоча територія України 22 липня 1942 р. була повністю окупована ворогом, українці продовжували битися у лавах радянської армії, в партизанських загонах і підпіллі, працювали на воєнному виробництві в тилу.

Україна сповна відчула, що таке нацистський "новий порядок". Мільйони мешканців України стали його жертвами: хто загинув або був вивезений на примусові «роботи, хто залишився в живих, але сповна переніс всі тяготи окупації. Жертвами окупаційного режиму стали близько 4 млн. мирних громадян України. Визволення території України розпочалося 18 грудня 1942 р. Ворог чинив завзятий опір, розгорілися кровопролитні бої. На території України було зосереджено понад 60% сил гітлерівської Німеччини. Середньодобові втрати радянської армії під час звільнення України складали 68 тис. чол. Загальні втрати за 1943-1944 pp. склали 3,5 млн. чол. Не менше 50% особового складу військ, які билися з гітлерівцями в Україні, були її мешканці. Але тут слід сказати, що жертви могли бути і меншими, якби не сталінський режим, для якого людське життя нічого не значило і якому перемога була потрібна любою ціною.

У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них — 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України.

В той же час не треба забувати і про бійців УПА (через лави якої пройшло близько 500 тис. чол.), які теж боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.

Також 120 тис. Українців воювали в армія Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини). На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю.

Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо.