3.25(В) Біла революція в Ірані. Причини, реформи, наслідки.

Бі́ла револю́ція (перс. انقلاب سفید Enghelāb-e Sefid, Енгелаб-е-Сефід) — цикл реформ, проведених шахом Ірану Мохаммедом Реза Пехлеві в 60-70-х роках ХХ ст. з метою подолання феодальних пережитків і інтеграції в світову капіталістичну систему. Шість пунктів економічних і соціальних реформ дістали всенародне схвалення на референдумі 26 січня 1963 року. Десятки мільярдів нафтодоларів вкладалися в престижні проекти соціально-економічного перевлаштування суспільства. Була проведена аграрна реформа, яка наділила селян землею.

«Біла революція» була обумовлена як внутрішніми потребами модернізації країни, так і наполяганнями США (Президент Д. Кеннеді вважав, що американська допомога союзникам не може замінити внутрішніх перетворень в цих країнах). Оскільки велика частина панівного класу, пов'язана з напівфеодальним землеволодінням, не бажала змін, шах розпустив Меджліс і проводив реформи своїми декретами.

Найважливішою реформою була аграрна, проведена у декілька етапів і що ліквідувала залишки феодалізму на селі. У першій половині 1960 рр. площа землеволодіння обмежувалася землями одного села, а решта передавалися безземельним селянам на виплату на 15 років. У середині 1960 рр. був введений максимум землеволодіння 30 га зрошуваних і 200 га богарних земель (встановлювався привілей до 500 га господарствам, що застосовують капіталістичні методи с/г виробництва). На початку 1970 рр. держава створювала умови для кооперативного руху і для крупних зернових господарств на державних землях. В цілях загальнокультурного підйому села туди були направлені військовозобов'язані для добровольців з Корпусів освіти і охорони здоров'я.

Наслідки аграрних перетворень були неоднозначні і суперечливі. У 1960 рр. селянське безземелля (60% селян) змінилося селянським малоземеллям (іншого при обмеженості орних угідь в цій країні і не могло бути), але соціальна база шахського режиму в селі різко збільшилася на вказане десятиліття. З іншого боку, парцеллізірованноє с/х в ці роки само стало споживати велику частину вироблюваної продукції і у зв'язку з незабезпеченістю міст продовольством Іран був вимушений вдатися до с/х імпорту. Таким чином, вже в 1960 рр. спостерігаються протилежні соціальні і економічні наслідки аграрних перетворень.

У 1970-і рр. виявилося, що темпи аграрних перетворень в країні виявилися дуже високими: на зміну феодальному безземеллю селянства через короткий період малоземелля приходить процес обезземелення села, що обуржуазнювалося, землі якого інтенсивно переходять в руки сільської куркульської верхівки і тих же колишніх поміщиків (близько 30% сільського населення). До 41% селянства було вимушено в 1970 рр. мігрувати в міста, що не потребували такої кількості робочої сили, і склали там значний шар маргіналів, вибухонебезпечний в плані соціального протесту, традиційно масового в цій країні.

Період «Білої революції» характеризується швидкими темпами промислового зростання завдяки політиці реформізму, що проводиться шахом, і припливу нафтодоларів, особливо з 1973 р. ВНП на душу нас. збільшився за 1963—1978 рр. з 100 долл./год до 1521 дол. Темпи приросту пром. виробництва складали 8,8% в рік в 1962—1968 рр., 11,5% в 1969—1972 рр., 26% в 1973—1978 рр. Проте ці блискучі показники були досягнуті в основному за рахунок розвитку сякий блокує можливості демократичного розвитку капіталізму знизу з втягуванням в буржуазно-ринкові стосунки основної маси населення. Отже, капіталістичний прогрес забезпечував засоби для існування незначної частини населення. В той же час не лише в селі, але і в місті старі форми існування руйнувалися швидше за затвердження нових.

Трагедія Ірану епохи «Білої революції» полягало в тому, що темпи модернізації країни були дуже швидкими, реформи недостатньо враховували національно-релігійну специфіку, а тому натрапили на дуже серйозний опір - культурно-цивілізаційну реакцію традиційного іранського суспільства на затвердження нових буржуазних норм і умов існування, очолену духівництвом шиїта. Згубними для «Білої революції» виявилися дуже великі доходи від нафти (в результаті підвищення цін на неї з 1973 р. по 1978 р. казна отримала більше 100 млрд. нафтодоларів, з яких 40 млрд. було витрачено на силові структури і стільки ж на державні промислові проекти). Унікальне явище в світовій практиці реформ - наявність засобів, і наявність потужного репресивного апарату спонукали шаха ігнорувати опозиційні перетворенням сили (замість копіткої роботи з опозицією для її розколу і залучення частини її на свою сторону шах практикував її тотальне придушення).

Чисельне шиїтське духовенство (лише у містах їх 15 тис. чіл. у 5400 мечетях) виступало проти реформування систем освіти і судочинства в світському спрямуванні, побоюючись втратити свою ідеологічну монополію і вплив на маси. Посягання світської влади на свої традиційні привілеї улеми трактують як посягання на ісламські засади. В період «Білої революції» шах цілеспрямовано обмежував своїми реформами не лише політіко-ідеологічну роль духовенства, але і але і його економічну потужність (секуляризація церковної земельної власності), чим спророкував його проти себе.

Серйозну роль у поразці «Білої революції» відіграло також дещо нереальні плани шаха. Моххамед Реза Пехлеві вислови ідею перетворення Ірану на наймогутнішу державу Азії, швидкими темпами перейти з феодальногог у ядерний вік. іранська економіка не витримала цих планів і вже з 1977 Іран відчув перші риси еконоимічної кризи. Країна була вимушена масово імопортувати продовольство з закордону.

Біла революція закінчилася реакцією у вигляді Ісламської революції 1979.

Б№10