Питання 1

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Для поліпшення стану справи у галузі освіти, забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян у 2002 році була затверджена Президентом України Національна доктрина розвитку освіти, яка визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.

Мета розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

пріоритетними напрямками державної політики щодо освіти є:

особистісна орієнтація освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів- .

Реалізація Національної доктрини забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. В результаті цього відбудуться потужні позитивні зміни в системі матеріального виробництва та духовного відродження.

Освіта, здобута в Україні, стане конкурентоспроможною в європейському та світовому освітньому просторі, а людини - захищеною і мобільною на ринку праці.

Питання 2

Педагогіка як наука, її предмет, основні категорії

Термін педагогіка походить від грецьких слів раіdes - діти і аgо -вести. В дослівному перекладі педагог - "вихователь". У стародавній Греції педагогом називали раба, який супроводжував дитину господаря до школи. Поступово слово педагогіка стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. З часом накопичення знань про виховання і навчання спричинило виникнення окремої галузі науки. Сучасне твердження педагогіка - це наука про виховання людини.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження. Предмет педагогіки -особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Педагогіка має свій понятійний апарат - систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Категорії - найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу.

Найважливіші педагогічні категорії - виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Освіта - процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітні і професійних знань.

Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Виховання, освіта і навчання - найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

До початку ХУІІ століття педагогіка залишалася частиною філософії. її відокремлення від філософії й оформлення в наукову систему пов'язане з іменем Яна Амоса Коменського - великого чеського педагога-гуманіста, засновника нової прогресивної педагогічної системи. Він написав видатний твір "Велика дидактика", що започаткував науку про навчальний процес. Його педагогічні ідеї щодо організації школи, класно-урочної системи, теоретичне обгрунтування принципів навчання не втратили актуальності й сьогодні.

Швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоціці запропонував прогресивну теорію морального виховання учнів, розвинув ідеї гуманного виховання, намагався поєднати навчання і виховання дітей з організацією їхньої праці.

Фрідріх Адольф Дістервег - проголошував прогресивні принципи дидактики, створив засади розвивального навчання.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив видатний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський. Він є автором стрункої і оригінальної педагогічної системи, що охоплює основні проблеми виховання і навчання. Ґрунтовні праці педагога "Педагогічна антропологія", "Три елементи школи" та ін., а також навчальні книги для дітей початкових класів витримали багато перевидань.

Питання 11

Історія розвитку Миколаївського державного університету ім.. В.О.

Сухомлинського - першого класичного університету на Миколаївщині

Історія розвитку МДУ веде свій відлік від Миколаївського учительського інституту, створеного у 1913 р. У 1920 р. МУІ було реорганізовано в інститут народної освіти, у 1930 р. - в інститут соціального виховання, а в 1933 р, він був перетворений на Миколаївський державний педагогічний інститут.

Приміщення для створення учительського інституту було орендовано першим директором П, М, Ждановим у садівництві Бельвю, яке належало нащадкам купця II гільдії Юхима Орестовича Берга. Це був особняк у 18 кімнат і відповідав своїм розміром і санітарним станом необхідним для діяльності навчального закладу нормам.

Поведінка вихованців у навчальний та поза навчальний час регламентувалась "Правилами інституту". Вивчаються предмети Закон Божій, російська мова і література, математика, природознавство, історія, географія, графічне мистецтво. Лише у період з 1918 - 20 р. Центральна рада вимагає переходу до викладання українською мовою і вивчення української мови і дисциплін українознавчого циклу.

Після утворення у 1933 р. Миколаївського педагогічного інституту у ньому діють 3 факультети: мовно-літературний, фізико-математичний, природничий.

З початком Великої Вітчизняної війни, коли нависла загроза окупації, інститут припинив свою роботу. В перші дні війни на фронт пішли багато викладачів і студентів, серед них Г.Л. Дівіна, В.Г. Піддубний, О.Т, Мовчан, В.А. Фесенко, Д.Т. Кроть, М,Н, Делік, І.К, Калнауз та ін. Як тільки звільнили місто від фашистських загарбників у 1944 р., інститут знов відкрив двері для студентів.

Життя висувало перед ВНЗ багато проблем. В період з 1944 по 1999 роки створюються нові факультети (історичний, педагогічний, української та іноземної філології), відкриваються нові спеціальності, науково-дослідні лабораторії і центри. Розширилася система післядипломної освіти. Інститут став центром проведення багатьох наукових конференцій з психолого-педагогічних і методичних проблем.

У 1996 р. інституту було надано третій рівень акредитації, в 1999 р. інституту було надано статус Миколаївського державного педагогічного університету, а 25 вересня 2002 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України створено Миколаївський державний університет (класичний), який отримав ім'я видатного українського педагога В.О. Сухомлинського.

Сьогодні у складі університету 9 факультетів, де навчається понад 7 тис. студентів. В університеті на 36 кафедрах працює понад 300 викладачів, серед яких 11 академіків і членів-кореспондентів Академії наук вищої школи, 15 заслужених діячів науки, культури, освіти, 29 докторів наук, професорів, 140 кандидатів наук, доцентів. Серед них відомі вчені до В.Д. Будак доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки та техніки, Академік Академії наук вищої школи України, доктор філологічних наук, професор, проректор Олена Анатоліївна Дубова, доктор педагогічних наук, професор, декан післядипломної освіти Олена Миколаївна Пєхота, доктор педагогічних наук, професор Ілля Мойсейович Стариков, доктор історичних наук, професор Ганна Григорівна Черних та інші наковці. Щорічно до 20 молодих викладачів вступає до аспірантури свого університету та провідних наукових установ і навчальних закладів.

Факультет іноземної фітології діє з вересня 1998 року, декан факультету - Т.П. Мироненко, кандидат педагогічних наук, доцент. Факультет готує фахівців освітньо-кваліфІкаційних рівнів бакалавр, спеціаліст.

На базі університету спільно з Інститутом вищої освіти АПН України, Інститутом педагогіки та психології професійної освіти АПН України, Управлінням освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації діє кафедра освітніх технологій, яку очолює докт. пед. наук, професор О.М. Пєхота. На кафедрі функціонує науково-методичний центр технологій вищої освіти, наукова школа "Індивідуалізація професійно-педагогічної підготовки вчителя", аспірантура за спеціальністю "Теорія та методика професійної освіти", постійно діє аспірантський семінар для викладачів університету та інших ВНЗ м. Миколаєва. З тематики наукових досліджень членами кафедри опубліковано понад 80 статей. Колектив кафедри випустив друком монографію "Підготовка майбутнього вчителя до впровадження сучасних педагогічних технологій", науково-методичні посібники "Освітні технології", "В.О. Сухомлинський - майбутньому вчителю". Кафедра активно співпрацює з загальноосвітніми школами -№5, №50, №53, гімназією №2, ліцеєм "Педагог", міським Палацом творчості учнів з проблем сучасних освітніх технологій.

Науково-методична діяльність грунтується на принципах науковості, наступності, багатоступеневості, неперервності вищої педагогічної освіти, використання новітніх інформаційних технологій навчання, узагальненні та впровадженні передового педагогічного досвіду для формування гармонійно розвиненої особистості майбутнього вчителя.

МДУ сьогодні - це провідний освітній, науково-методичний, культурно-просвітницький центр області та регіону. За час своєї роботи університет підготував близько 20 заслужених учителів України, понад 1500 відмінників освіти, понад 500 учителів-методистів, близько 300 майстрів спорту, 5 заслужених майстрів спорту. Далеко за межами Миколаївщини відомі випускники і студенти університету - зірки світового спорту. Серед них учасники і призери Олімпійських ігор В. Запорожець, А.Пустовіт, І. Бабакова, Ю. Нікітін та ін.

Троє випускників нашого університету здобули перемогу у Всеукраїнському конкурсі "Учитель року": В.Душенко (вчитель початкових класів), В. Шуляр (Вчитель української мови та літератури, нині к.п.н., доцент МДУ), І. Петрова (вчитель музики).

За досягнуті успіхи університет став лауреатом міжнародного академічного рейтингу популярності та якості "Золота фортуна", а у 2003р. університету присвоєно ім'я видатного педагога В.О. Сухомлинського.

Питання 12

Структура процесу засвоєння знань учнем. Функції навчання

Досягнення мети навчання на кожному відрізку уроку вчитель і учень проходять через послідовні етапи спільної діяльності. Особистісно орієнтоване навчання на відміну від традиційного в центр ставить учня. Роль учителя проявляється у тому, що він, враховуючи особливості предмета, конкретні умови навчання, вік учнів, іде разом з ними по сходинках пізнання, спираючись на активність і самостійність самих учнів. В структурі засвоєння знань виділяють такі етапи: сприймання, осмислення, запам'ятовування, застосування.

Сприймання - це відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття.

Результатом сприймання є формування уявлень як нижчої форми знань: у свідомості людини зберігаються лише зовнішні образи (ознаки, властивості). Уявлення не завжди чіткі і виразні. Частина дитячих уявлень відображає ознаки предметів, помилково пов'язаних не з тими словами, (наприклад, горби на околиці села вони називають горами).

Сприймання передбачає такі дії учнів: спостереження за процесами або предметами, слухання, читання. Сприймання - активний процес. Але активним воно буде за умови, якщо педагог його належним чином організує, дасть установку, скаже, на що звернути увагу, спитає учнів.

Таким чином, в уявленнях фіксуються лише зовнішні властивості (образи предметів). Проте як у науковому пізнанні, так і в навчанні необхідно розкрити суть предметів і явищ. Вникнути в суть можна лише за допомогою мислення та осмислення.

Осмислення - вищий ступінь розуміння. Саме воно забезпечує перехід від сприймання до абстрактного мислення і засвоєнню теоретичних знань. Учень може багато запам'ятати не розуміючи. У цьому випадку переходу як роботи мисли немає. Не буде відповідно ні розвитку, ні просування уперед. У загальному плані осмислення - це така мисленнєва діяльність, в процесі якої людина розкриває сутність предметів і явищ, що пізнаються (вивчаються), формує наукові поняття. Процес осмислення складається з таких мисленнєвих операцій (дій):

а) аналіз сприйнятих, зафіксованих в уявленнях зовнішніх властивостей і ознак предметів та явищ, що підлягають вивченню;

б) логічне групування ознак і властивостей предметів та явищ, що вивчаються, і виділення з-поміж них найсуттєвіших, найбільш загальних;

в) мисленнєве осягнення суті (причин і наслідків) предметів і явищ, що підлягають вивченню, формування теоретичних понять, узагальнюючих висновків, правил тощо;

г) перевірка обгрунтованості й достовірності зроблених теоретичних висновків.

Для осмислення матеріалу учитель може використовувати усний виклад, наочність, самостійні спостереження учнів, виконання пошукових завдань тощо.

Результатом осмислення є розуміння матеріалу, який вивчається, засвоєння відповідних понять (від слов'янського "паяти", що означає "взяти", "піймати" суттєве у предметах і явищах). Поняття - це форма наукового знання, в якій розкриваються суть пізнаних предметів і явищ , що виражається у вигляді законів, правил, висновків та інших теоретичних узагальнень.

Розуміння - важлива сходинка до успішності запам'ятовування, яке є органічною частиною навчально-пізнавальної діяльності учнів. Воно базується на глибокому і всебічному розумінні засвоєних знань. А знати навчальний матеріал - означає вміти: осмисленно і повно відтворювати його в скороченому вигляді; виділяти в матеріалі головні положення; пояснювати суть засвоєних правил, висновків та інших теоретичних узагальнень; доводити правильність і обґрунтованість теоретичних положень; відповідати на прямі й непрямі питання з матеріалу, який вивчається.

Наведені положення показують, що запам'ятовування не може зводитися до механічного зазубрювання. Воно базується на розумінні навчального матеріалу і сприяє розумовому розвитку школярів.

Важливою умовою забезпечення знань учнів є застосування виучуваного матеріалу. Важливість даного етапу в процесі оволодіння новим матеріалом виявляється не тільки в тому, що знання потрібні людині для практичної діяльності та її духовного розвитку, а в тому, що формування практичних умінь і навичок сприяє глибшому осмисленню матеріалу, розвитку кмітливості та творчих здібностей. Наприклад, за допомогою вправ учні виробляють навички осмисленого і виразного читання, грамотного письма, уміння розв'язувати задачі з математики, орієнтуватися по карті при вивчення географії і історії.

Навчання - це процес, яким охоплена кожна людина впродовж всього життя. Важливо чітко вирізняти провідні функції навчання: освітню, розвивальну, виховну. Названі функції реалізуються не відокремлено, а в тісній взаємодії.

Освітня функція навчання сприяє засвоєнню знань основ наук, формуванню умінь навичок, способів творчої діяльності в освоєнні суспільних цінностей і їх створенню.

Виховна функція виявляється у формуванні світогляду, трудовому, морально-етичному, фізичному, екологічному, естетичному вихованні.

Розвивальна функція спрямована на розвиток уяви, мислення, пам'яті, волі і характеру, емоційної сфери, рухової сфери, мотивів навчання.

Особистість у процесі навчання, пізнання оточуючої дійсності оволодіває певним обсягом знань, умінь та навичок, що сприяє підвищенню освіченості. Включення людини до навчального процесу - важлива передумова інтелектуального, психічного і соціального розвитку особистості.

Питання 13