Питання 14

Система дидактичних принципів:науковості, систематичності, послідовності, доступності

Історія дидактики характеризується наполегливим прагненням дослідників виявити загальні принципи навчання і на їх підставі сформулювати найважливіші вимоги, дотримуючись яких вчителі могли б досягти високих і міцних результатів в навчанні школярів. Становлення теоретичних основ дидактики, визначення сутності дидактичних категорій принципів, правил проходило в завзятій боротьбі поглядів.

В сучасній дидактиці склалося положення, що принципи навчання історично конкретні і відображають суспільні потреби. Під впливом соціального прогресу і наукових досліджень, накопичення досвіду роботи вчителів вони видозмінюються, удосконалюються. Сучасні принципи обумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу - цілям і завданням, стимулюванню, плануванню і аналізу досягнутих результатів. Принципи навчання виступають в органічній єдності, створюючи деяку концепцію дидактичного процесу, яку можна зобразити як систему, компонентами якої вони є.

Аналіз підручників з педагогіки, виданих за останні п'ятнадцять років, показує, що загальна кількість назв принципів сягає за тридцять, але в кожній праці йдеться здебільшого про 6 - 7 з них. Це означає, по- перше, що принципи навчання не є догматом теорії навчання, вони можуть оновлюватися, уточнюватися, доповнюватися під впливом досягнень педагогічної науки. А по-друге, серед них з певною ознакою і можна виділити кілька найважливіших регуляторів навчання.

Простежимо вплив загального розвитку теорії навчання на визначення ролі тих чи інших принципів.

Так, Я.А. Коменський основою теорії навчання вважав принцип природовідповідності навчання, а всі останні принципи навчання виступали в нього в тій послідовності, яка погодиться з принципом природовідповідності. Інакше розглядав їх Ф.А. Дістервег. Він розглядав їх як вимоги до змісту навчання, вчителів, учнів.

К.Д. Ушинський визначав необхідні умови доброго навчання: своєчасність, поступовість, органічність, постійність, міцність засвоєння, ясність, правильність тощо. До дидактичних принципів він також відносив:

1) Свідомість і активність навчання; 2) наочність; 3) послідовність; 4) міцність.

В сучасній дидактиці вагомий внесок в розробку принципів навчання внесли І.Я. Лернер, М.М. Скаткін - вони визначили групу принципів формування змісту загальної середньої освіти: відповідність змісту вимогам розвитку суспільства, єдність змістового і процесуального компонентів навчання.

У 80-х роках XX століття актуалізувалися питання розвитку активності та само активності учнів. У дидактиці цього часу відомі спроби виділити провідний принцип навчання. Наприклад, Г.І. Щукіна, ТІ. Шамова, які тривалий час досліджували сутність і шляхи активізації учіння, вважали визначальним для всіх ланок освіти принцип активізації пізнавальної діяльності учнів.

Академік Ю.К. Бабанський, творець теорії оптимізації навчально-виховного процесу, запропонував п'ять груп, залежно від сфер їхнього впливу: мета, зміст, форма, методи, аналіз результатів.

Відомий польський дидакт Ч. Купісевич у своїх працях характеризує лише сім традиційних принципів: наочності, доступності, свідомості й активності, систематичності, міцності, оперативності знань, зв'язку теорії з практикою

Українські дидакти А.М. Алексюк і В.І. Помагайба виділяють десять принципів. Порівняно з іншими авторами, вони називають нові принципи - ґрунтовності, емоційності, принцип індивідуальності, якому переважно надається статус самостійного.

Багаточисленні спроби розробити систему дидактичних принципів є в працях дослідників нового часу. Відповідно до логіки навчального процесу (мета, зміст, спосіб організації) О.Я Савченко виділяє такі принципи навчання:

1. Принцип всебічного розвитку особистості.

2. Принцип природовідповідності.

3. Принцип науковості і доступності.

4. Принцип систематичності і послідовності.

5. Принцип взаємозв'язку навчання і розвитку.

6. Принцип мотиваційного забезпечення уроку.

7. Принцип співробітництва.

8. Принцип індивідуалізації і диференціації.

9. Принцип наочності.

10. Принцип міцноеті і дієвоеті результатів навчання.

Ми з вами розглянемо загальнопризнані принципи навчання: свідомості і активності, наочності, систематичності і послідовності, міцності, науковості, доступності, зв'язку теорії з практикою.

Виховуючий характер навчання

Ще дидактами минулого було встановлено, що в процесі навчання відбувається не лише розширення обсягу знань, умінь і навичок учнів, але й формування якостей особистості, що процес навчання нерозривно зв'язаний з вихованням. Я.А. Коменський бачив, наприклад, завдання навчання не лише у тому, щоб дати учням знання, але й у тому, щоб сформувати в них комплекс моральних якостей, таких, як справедливість, впевненість, мужність, наполегливість у праці, привчати дітей до корисної діяльності і виконанню правил поведінки.

Виховання поза процесом навчання не могло би забезпечити підростаючому поколінню можливість засвоєння досвіду людства, наукових закономірностей природи і суспільства. Навчання є засобом підготовки учня до життя і майбутньої діяльності.

Принщп науковості

Дидактичний принцип науковості вимагає, щоб у процесі навчання учні оволодівали науково-вірогідними знаннями, які відповідають сучасному розвитку науки, а також, щоб у процесі навчання учні знайомились з науковими методами дослідження. Цей принцип є відмінною особливістю сучасної педагогіки.

Серйозні труднощі виникають у тому, що науково-технічний прогрес випереджає можливості навчання. Вчені підрахували, що потік наукової інформації збільшується у геометричній прогресії у 2 рази кожні 8 -10 років. В цих умовах перед шкільним навчанням стоїть завдання озброювати учнів основами строго наукових сучасних знань, показавши їх в історичному розвитку.

Розуміння теоретичних положень - істотна ознака науковості пояснення, який визначає характер мисленнєвої діяльності учня. Наукові знання можуть з різною глибиною відображати дійсність, не перестаючи бути науковими. Тому наукове пояснення можливо на всіх етапах навчання, у будь якому класі.

Наприклад, учитель пояснює тему з природознавства у початковій школі "Птахи" і говорить, що восени птахи відлітають у теплі краї. Чому? "Тому що холодно", - відповідають учні. Чи наукове це пояснення? - " Адже відлітають не всі птахи, тільки перелітні." - " А чому? Чи тому, що їм холодно? Чому спочатку відлітають ластівки, стрижі, а потім качки, гуси?"

Перше судження вчителя менш глибоко відображає дійсність, ніж друге. У другому судженні даються додаткові ознаки, які поглиблюють розуміння явища. Недостатньо глибоке пояснення може привести до порушення принципу науковості.

Принцип систематичності

Науковість навчання неможлива без системи. Кожна наука має властиву їй логіку.

Принцип систематичності в навчанні уперше був обґрунтований Я.А. Коменським, який у своїй "Великій дидактиці" писав: "Як у природі все зачіплюється одне з одним, так і в навчанні необхідно пов'язувати все одне з одним...".

На необхідність системи в навчанні вказували Песталоцці, Упганеький і багато інших представників прогресивної педагогічної науки. Підкреслюючи значення системи знань, Ушинський стверджував: "Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями, Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій все без ладу і де сам господар нічого не знайде, голова, де є тільки система без знань, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є надписи, а в ящиках порожньо"

Систематичність у навчанні вимагає, щоб учні оволодівали науковими знаннями, уміннями і навичками у суворому певному порядку, щоб система з'являлась не тільки зовнішньо, у відповідному розташуванні матеріалу, який вивчається, а створювалась у свідомості учня.

Весь навчальний матеріал взаємопов'язаний, послідовний, немає ніяких дрібниць іпри вивченні будь якої теми, тому перш ніж приступати до вивчення наступної теми, необхідно добре засвоїти попередню.

Система пояснення на уроці також повинна бути ретельно продумана. Це також дійсний фактор розумового розвитку учня відображає систему знань з перших днів перебування в школі, привчає мислити послідовно і обґрунтовано.

Принцип доступності

Принцип доступності навчання інколи називають принципом наростаючої складності Щодо реалізації його Л.А. Коменський сформулював кілька правил: у навчанні треба йти від близького до далекого, від простого до складного, від відомого до невідомого. Для досягнення доступності важливо враховувати пізнавальні можливості дітей, рівень їх попередньої шдготовки.

Здійснення доступності навчання зв'язано з врахуванням індивідуальних можливостей учнів, наприклад, учні зі слабкою пам'яттю потребують спонукання до більш часткового відтворення знань, до повторення пройденого матеріалу. Доступність не означає навмисного полегшення навчання; Плідна навчальна робота не може проходити без високої розумової напруженості учнів, без прагнення до перемагання труднощів. К.Д. Ушинський писав, що тяріяти легко і приємно; а мислити, міркувати - важко. Педагог попереджав про небезпеку легкої або як він називав "потешающей" педагогіки», яка руйнує характер людини у самому зародженні, говорив, що навчання повинно вимагати від учнів уміння серйозно трудитися. Надзвичайно легке навчання, яке не вимагає від учнів розумової напруги, гальмує їх просування уперед, викликає в них втрату інтересу до навчання.

З іншого боку, непосильні труднощі в навчальній роботі можуть привести до розчарування, втрати впевненості у своїх силах. Принцип зв'язку навчання з життям

Полягає у використанні «а уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчаяьногвиховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Питання 15

Характеристика принципів наочності, свідомості та

активності, забезпечення міцності знань, умінь і навичок

Принцип наочності навчання уперше обґрунтував Я.А. Коменський, висунувши вимогу навчати людей пізнавати самі речі, а не тільки чужі свідчення про них. У 'Великий дидактиці" він обґрунтував "золоте правило" навчання: "Все, что только можно представлять для восприятия чувствами, а именно: видимое - для восприятия зрением, слышимое -слухом, запахи - обонянием, подлежащее вкусу - вкусом, доступное осязанию - путем осязания". Учений закликав до того, щоб люди привчалися брати свої знання, наскільки це можливо, не з книжок, а від неба і землі, від дубів і буків. Ці ідеї були реалізовані ним у підручнику "Світ чуттєвих речей у малюнках".

Виняткову роль наочності не раз підкреслював К.Д. Ушинський: "Дитя мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі", тому навчання має "будуватися не на абстрактних уявленнях про слова, а на конкретних образах безпосереднього сприймання дитини".

Наочність підвищує інтерес учнів до знань і робить процес навчання більш легким. Багато важких теоретичних положень при вмілому використанні наочності стають доступними і зрозумілими для учнів. З цього приводу К.Д. Ушинський говорив: "Вчити дитину будь-яким невідомим їй словам, і вона буде довго і даремно мучитися над ними; але зв'яжіть з малюнками двадцять таких слів і дитина засвоїть їх швидко... Спробуйте одну і ту ж подію розповісти двом дітям однаково здібним: одному за допомогою малюнків, іншому - без малюнків, і ви оцінити все значення наочності для дітей".

У сучасній школі принцип наочності також зберігає своє важливе значення, оскільки забезпечує чуттєву основу сприймання, запобігає формальному засвоєнню невідомих явищ і понять, є економним засобом передачі значного обсягу інформації. У випадках, коли живе спостереження неможливе, використовується їх зображення у різних формах (малюнках, схемах, символах, макетах тощо).

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій.

Принцип міцності знань

Принцип міцності і дієвості результатів навчання має виняткове значення, адже вони фундамент освіти людини. Без міцно сформованих умінь і навичок з будь якого предмета подальше навчання якщо й можливе, то пов'язане з великими труднощами і для самих учнів і для вчителів.

К.Д Ушинський говорив, що вчителі звикають дуже багато "насипати в голови учнів", мало турбуючись про те, що з "насипаного залишилось. Якщо учні забувають менш, ніж вчать, то в голові щось залишається, якщо ж вони забувають стільки, скільки вчать, тоді "збитки з прибутком збігаються, а в касі нічого не залишається, крім все забувати швидко і нічого не засвоювати міцно".

Основні шляхи досягнення міцності знань: формування позитивних мотивів навчання, диференціація вимог до рівня запам'ятовування того чи іншого матеріалу залежно від його значення, спонукання до логічного смислового опрацювання і інформації, раціональне повторення. Знання міцніше, коли діти активно сприймають матеріал, самостійно його засвоюють у різноманітних вправах. Дуже сприяють цьому і опора на образні уявлення і стимулювання інтелектуальних почуттів. Те, що захопило, схвилювало, як правило, краще запам'ятовується.

Ефективним є своєчасне використання пам'яток, таблиць, інструкцій, зорових опор, які допомагають учням лостушшо, без перевантаження запам'ятовувати нові способи дії.

Принцип свідомості і активності учнів Виник і розвивається як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання різноманітних- розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємо обумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від звіязку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння хжладного матеріалу доступними методами.

Принцип зв'язку навчання з життям Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Питання 16

Поняття про зміст освіти

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, завдань суспільства і держави у галузі політики. Це поняття складне і багатоаспектне. В Законі України "Про освіту" воно визначається як цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства і держави.

Зміст освіти - система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

В історії дидактики відомі різні підходи до визначення змісту оешзж Основні теорії освіти еклались у кінці ХУШ століття на початку ХIХ ст.

Теорія матеріальної освіти висунута в працях Й. Песталоцці, И. Гербарна, ІКанта та ін. Згідно з нею основним завданням освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам'яті. Основними предметами повинні бути предмети гуманітарного циклу, математика й логіка. За цією теорію працювали класичні гімназії, ліцеї Росії та Англії.

Теорія матеріальної освіти заснована англійським філософом Гербертом Спенсером. В основу цієї теорії було покладено зосередження на вивченні предметів природничо-математичного циклу, в процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. За такою теорією працювали реальні та «омерційні училища,

К.Д. Ушинський піддав глибокій науковій критиці теорії-формальної і матеріальної освіти. Він говорив, що "формальний розвиток розуму", у тому виді, як його раніше розуміли, є не існуючий привид..."розум розвивається тільки в дійсних реальних умовах". Школа повинна збагачувати людину знаннями і одночасно привчати користуватися «йми, задовольняючи потреби на даний чає і роблячи запас на майбутнє.

Процес модернізації змісту освіти с еволюційним, ґрунтується на врахуванні суспільних і індивідуальних потреб учнів і має розвивальну виховну і пізнавальну цінність. В останнє десятиріччя у світлі ідей гуманізації освіти все більше утверджується особистісно орієнтований підхід до змісту освіти, що знайшов-своє відображення у працях І.Я. Лернера, В.С Лідньова, Ю.І. Мальованого, О.Я. Савченко, І.Д. Зязюна, В.Г. Кременя. В особистісно орієнтованому розумінні змісту освіти зоною первинної уваги є діяльність самого учня, яка забезпечує розвиток його внутрішнього змісту. При такому підході до визначення сутності змісту освіти абсолютною цінністю є не знання, а сама людина. Такий підхід сприяє свободі вибору змісту освіти з метою забезпечення загальноосвітніх, духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне відношення до особистості, що розвивається; становлення її індивідуальності й можливості самореалізації у культурно-освітньому просторі.

Наукові основи розробки змісту освіти відображені не тільки в навчальній і методичній літературі, але й в Законі України "Про освіту", в Національній доктрині розвитку освіти. В них визначені загальні вимоги до змісту освіти:

• забезпечення випереджаючого розвитку всієї системи освіти; формування безперервної освіти;

• активізація гуманного творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізація та диференціація навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;

• формування в процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва.

У Національній доктрині накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки, визначено курс на створення життєздатної системи безперервного навчання й виховання,

підтримання постійного інтелектуального і культурного потенціалу як вищої цінності нації.

Законодавчі вимоги до змісту освіти розкриваються на рівні інших документів, до яких належить Концепція 12-річної школи, а також державні освітні стандарти і базовий навчальний план.

В концепції 12-річної школи визначені основні принципи оновлення змісту загальноїсередньої освіти:

• особистісна орієнтація змісту освіти;

• гуманізація і гуманітарізація освіти;

• забезпечення практичної орієнтації;

• поглиблене вивчення іноземних мов;

• підвищення уваги до екологічної освіти;

• поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій.

Методологічною основою визначення змісту освіти є загальнолюдські, духовні і національні цінності, сконцентрованість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Головне в змісті освіти - фундаменталізація, науковість і системність знань, їх цінність для соціального становлення людини, гуманізації і демократизації шкільної освіти.

Питання 17

Державний стандарт середньої загальної освіти

Сучасне реформування освіти вимагає перегляду підходів до визначення освітніх стандартів. Стандартизація освіти викликана, з одного боку, необхідністю створення єдиного освітнього простору в країні, що дозволить забезпечити єдиний рівень загальної освіти для всіх дітей, які навчаються в різних типах загальноосвітніх закладів, з іншого, - намаганням України війти в систему світової культури, що вимагає при формуванні загальної освіти врахування досягнень в цієї галузі світової освітньої практики. Стандарти мають відображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимог до освіти як основ» соціокультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єдиного освітнього простору в державі, відігравати стабілізуючу роль. З цією метою у 2004 р: прийнято Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні - унормована система показників про освіченість особи. Реалізується він у нормативних документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти, вимоги та гарантії держави щодо її одержання громадянами.

Державшій стандарт загальної середньої освіти - звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні лопаткової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України "Про загальну середню освіту" (1999), містіть:

/. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частини базового плану і регіональній та шкільний компонент як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо).

2. Освітні стандарти галузей знань(навчальних предметів). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.

3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових завдань і форм, оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.

Державний стандарт загальної середньої освіти розробляється Міністерством освіти України разом з Національною академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років.

Державний стандарт загальної середньої освіти має відображати суспільний ідеал і враховувати можливості особи і системи освіти в його досягненні.

Питання 18