Питання 32

Проблема відставання учнів у навчанні.

Приблизно 12,5% учнів мають труднощі у навчанні. На означення цього явища вживають поняття "неуспішність" і "відставання".

Неуспішність – невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання.

Відставання - невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

Неуспішність і відставання взаємопов’язані. Неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

Причини відставання можуть бути такими:

- спадкові особливості, задатки; здібності, особливості характеру;

- недоліки фізичного та психічного розвитку;

- недостатній рівень вихованості і (немає інтересу до навчання, почуття обов'язку, слабка сила волі, недисциплінованість);

- недоліки в діяльності школи (відсутність поваги до знань, недоліки в методиці і викладання недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

- негативний вплив сім'ї (погані матеріальні умови, негативне ставлення батьків до школи і навчання дітей).

Подоланню дидактичних причин неуспішності сприяють: педагогічна профілактика - пошуки оптимальних педагогічних систем, методів, форм навчання; педагогічна діагностика (своєчасне виявлення прогалин у навчанні), виховний вплив (налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками);

Найчастіше вдаються до проведення додаткових занять з невстигаючими учнями, організації класів вирівнювання.

Питання 33

Педагогічні технології

Сьогодні в педагогічній і психологічній літературі часто зустрічається поняття "технологія", яке прийшло до нас разом із розвитком комп'ютерної техніки і втіленням нових комп'ютерних технологій у науці з'явився спеціальний напрямок - педагогічна технологія. Цей напрямок зародився у 60-ті роки У США, Англії і в теперішній час зустрічається майже у всіх країнах.

Поняття "технологія" у перекладі з грецького означає "знання, вчення про майстерність". У літературі й досі немає єдиного тлумачення цього терміну. За визначенням В.П. Безпалько, педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчально-виховного процесу.

Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні характеризує навчально-виховний процес: діяльність учителя і учнів, його структуру, форми організації навчання і виховання, методи і засоби навчання і виховання.

У педагогічній науці виділяють освітні технології, педагогічні технології, технології виховного процесу.

Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. Їх призначення - прогнозування розвитку освіти, її конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідним освітнім стандартам. Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні закони, освітні системи. На сучасному етапі - це гуманістична концепція освіти.

Педагогічні технології - втілюють тактику реалізації стратегії освіти у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей освіти.

Нові концепції виховання і навчання пропонували способи педагогічного розв'язання проблеми людини та її ставлення до суспільства, природи, культури й пізнання. Деякі з них реалізувалися на практиці у формі авторських шкіл. Так виникли «Педагогіка М. Монтессорі», "Бадьоре життя" С.Т. Шацького, "Технологія вільної праці" С. Френе, "Вальдорфська педагогіка" Р. Штайнера, "Дім сиріт" Я. Корчака.

В Україні протягом XX століття педагогічні технології розвивалися у руслі новаторських пошуків, на які могла зважитися педагогіка. Серед них ідея колективного виховання А.С. Макаренка, гуманістична педагогіка В.О. Сухомлинського, середовищний підхід у виховній системі А.А. Захаренка (Сахнівська школа), "Школа-родина" Великосорочинської школи-інтернату. Сьогодні набувають поширення напрацювання російських педагогів: технологія колективної творчої справи В.А. Караковського, школа самовизначення М. Тубельського, школа діалогу культур В.С. Біблера тощо.

Питання 34

Виховання як соціокуяьтурпий і педагогічний процес

Процес виховання - це спеціально організована керована й контрольована взаємодія вихователів і вихованців, яка спрямована на досягнення заданої мети - формування всебічно розвиненої особистості.

Виховний процес багатофакторний. На нього впливають об'єктивні (особливості суспільного ладу, рівень соціально-економічного розвитку, звичаї, традиції, природне середовище тощо) і суб'єктивні (соціально-педагогічна діяльність середовища, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації тощо) фактори.

Виховний процес тривалий. Він розпочинається з моменту народження дитини і триває все життя.

Виховний процес складний. Його результати бувають малопомітні й не так виразно відчутні, як; наприклад, у процесі навчання.

Виховний процес варіативний. У тих самих умовах залежно від ставлення вихованців до виховання, їхнього соціального досвіду, віку, а також рівня професійної підготовки вихователів та їхньої майстерності результати виховання можуть бути різними.

Виховний процес двосторонній - у ньому взаємодіють вихователь і вихованець. Впливаючи на вихованця, вихователь одержує зворотну інформацію про результати виливу.

Виховний процес комплексний. Формування всебічно розвиненої особистості допускає єдність мети, завдань, змісту, форм і методів виховання.

Виховний процес безперервний - він проходить регулярно, систематично, а не час від часу.

Процес виховання складний і динамічний. Його рушійними силами є протиріччя, які можна умовно поділити на дві групи - внутрішні й зовнішні.

До внутрішніх відносять протиріччя:

- між зростаючими соціально значущими завданнями, які необхідно вирішити вихованцеві, і наявними в нього можливостями.

- між можливостями розвитку вихованця й обмеженням умов соціального життя та ін.

До зовнішніх відносять:

- протиріччя між вимогами школи й сім'ї.

- між вимогами різних учителів, щ працюють в одному класі;

- між організованим вихованням школи й стихійним впливом оточення вихованця.

Своєчасне виявлення протиріч і їх розв'язання сприяє підвищенню ефективності виховного процесу.

Питання 42

Дитячий колектив, його ознаки, структура

Розробленням проблеми колективу займалися видатні педагоги А.С. Макаренко, СТ. Шацький, В.О. Сухомлинський, але А.С. Макаренко створив струнку систему виховання колективі і через колектив.

Беручи за основу визначення А.С.Макаренка, педагоги вважають, що

Дитячий колектив - це стійке об'єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, спільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності.

Значення дитячого колективу в тому, що він є своєрідною ланкою, що зв'язує між; собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конкретної особистості. Колектив сприяє реалізації мети виховання – всебічному розвитку особистості. У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розвиток членів колективу. Дитячий колектив є ареною самовираження і самоствердження особистості.

Отже, колектив здійснює такі функції:

• Організаторську: керує своєю діяльністю;

• Виховну: є носієм моральних переконань;

• Стимулюючу: сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, сприяє їх самореалізації.

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимчасові, одновікові і різновікові.

У школі зустрічаються такі типи колективів:

• Навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

• Самодіяльні організації — колектив художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);

• Товариства - спортивне, книголюбів та ін.;

• Об'єднання за інтересами.

• Тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на певних принципах. До них можна віднести:

• Єдність і цілісність: первинні колективи не повинні діяти ізольовано, а мають спрямовувати свою діяльність на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

• Постійний рух уперед: послідовна постановка завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияв активності учнів. (А. Макаренко вважав рух як форму його життя, а будь-яку зупинку - формою його смерті.)

• Організація різноманітної діяльності: людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку.

• Формування почуття честі: воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттям обов'язку і відповідальність.

• Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій( шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи.

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах, передусім у колективній діяльності учнів. У процесі такої діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено 3 найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом:

• Особистість підкоряється колективу {конформізм),

• Особистість і колективнперебувають в оптимальних стосунках {гармонія),

• Особистість підкоряє собі колектив {нонконформізм).

У кожній з цих моделей виділяють багато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі

Найоптимальніший варіант — якщо в колективі панують гуманні стосунки, для яких характерні дружелюбність, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі немає «ізольованих».

Питання 43

Розробка теорії колективу в працях А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського

Дитячий колектив, за вченням А.Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії колектив тільки створюється, тому важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог (рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання). Формується ядро активу з учнів, які добре вчаться, принципові, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію не слід затягувати.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе. Ця стадія починається створенням органів громадського самоврядування. В колективі завершується взаємне вивчення, утворюються малі групи, формується актив, накопичуються традиції, розвивається співробітництво, взаємодопомога.

На третій стадії затверджуються відносини співробітництва, взаємодопомоги, поваги один до даного. Вимоги висуває вже колектив. Педагог працює з активом. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На четвертім стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги до себе. Створюються умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, ускладнюються види його діяльності.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Засобами згуртування учнівського колективу виступають:

• Формування у ньому традицій (особливо правила поведінки у щоденному житті);

• Принцип паралельної дії (обгрунтований А.Макаренко) - вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив;

• Організація колектішлшї діяльності, колективних творчих справ (за І.П.Івановим);

• Постановка перспектив. Перспектива (за А.Макаренко) - це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, „завтрашня радість". Перспектива може бути близька, середня, далека.

• Громадська думка - формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі сирави;

• Учнівське самоврядування;

Згуртованість у діяльності педагогів.

Розвиток колективу - складний процес, тому між етапами немає чіткого поділу. За визначенням В.О. Сухомлинського, колектив - це «складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку».

Особливу увагу педагог звертав на гуманізм взаємин людини і колективу.

Питання 44

Педагогіка співробітництва. Досвід вчителів-новаторів.

На систему освіти України багато в чому впливають ідеї, які були сформульовані у працях теоретиків загальної і педагогічної психології (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Ш.О. Амонашвілі та ін.) і передових педатогів-практиків (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський,…). Ці ідеї знайшли відображення у педагогіці співробітництва як однієї з провідних основ сучасного навчання.

Співробітництво — це гуманістична ідея спільної розвивальної діяльності дітей і дорослих, скріпленої взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності.

Проблема навчального співробітництва (колективних, групових, кооперативних форм навчання) активно і всебічно розробляється у нашій країні і за рубежем. Навчальне співробітництво представляє собою взаємодію за такими лініями: учитель - учень (учні); учень - учень в парах (діадах) і трійках (тріадах); загальногрупова взаємодія учнів.

Г.А. Цукерман виділяє ряд переваг навчального співробітництва:

- збільшується обсяг і глибина матеріалу, який вивчається;

- збільшується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;

- менше часу витрачається на формування знань і умінь;

- знижується дисциплінарні труднощі, обумовлені дефектами навчальної мотивації;

- учні отримують задоволення від занять;

- змінюється характер взаємовідносин між учнями та ін.

Навчальне співробітництво організується за допомогою різних способів прийомів, які одночасно регламентують діяльність учасників. Найбільш поширеними способами навчального співробітництва є дискусія, обговорення, проблемне питання.

Навчально-педагогічна діяльність, яка здійснюється у співробітництві учнів один з одним і з учителем має результативні переваги перед індивідуальною діяльністю, які залежать від форм організації співробітництва, кількості дітей, їх ставлення до спільної діяльності.

Питання 45

Характеристика дитячих громадських організацій

Наприкінці XX століття в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій.

Дитячі (молодіжні) громадські організації - об'єднання громадян віком від 6 до 14 ( молодіжні - від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.

Більшість із них поза політичні. їх виховна система спрямована на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою, із зміцненням здоров'я, вихованням шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави.

Найбільш відомі дитячі організації «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ».

Українська скаутська організація «Пласт» заснована в 1911 р., маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося в 1991 р. Організація має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб), присягу.

Спілка української молоді (СУМ) утворена 1925 р. в Києві, відроджена у 1991 р. Завдання: виховати молодь в українському патріотичному дусі, чесними, працьовитими, свідомими громадянами.

Спілка піонерських організацій України (СПОУ) утворена у 1990 р. Девіз: «За Батьківщину, добро і справедливість». Спілка поділяється на три вікові групи. Символ - веселка, знак - галстук, на якому утворено сім кольорів.

Установи освіти намагаються розширити свою співпрацю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді.

Питання 46

Родинне виховання – перша і найголовніша ланка в національній системі виховання. Концепція "Сім'я і родинне виховання"

Сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти, кревні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям:

Сім'я є одночасно і середовищем первинної соціалізації для дитини і першим вихователем, джерелом матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.

Виховання дітей у сім'ї - складний і суперечливий процес, на який впливають різні фактори: матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, рівень освіти батьків, звичаї і традиції в сім'ї, кількість членів сім'ї, ставлення до дітей і багато чого іншого.

Родинне виховання - це виховання дітей у родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

У Концепції "Сім'я і родинне виховання" зазначено, що основною метою виховання дітей у сім'ї є формування всебічно гармонійно розвинену особистість і такі її якості, які допоможуть їй гідно перебороти труднощі й перешкоди, що трапляються в житті. Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народному родинознавстві та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, ї позитивних виявах.

Завдання сімейного виховання: розвивати інтелект і творчі здібності, первинний досвід трудової діяльності, емоційну культуру й фізичне здоров'я дітей, виховувати їх у моральному й естетичному плані.

В Концепції "Сім'я і родинне виховання" чітко зазначені функції сім'ї, принципи і завдання виховання дітей у сім'ї, зміст виховання, основними напрямками якого є моральне, фізичне, розумове, естетичне, трудове виховання. "Сім'я забезпечує розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді та умови їх самореалізації".

Для виконання основних завдань сімейного виховання важлива реалізація, концепції "Сім'я і родинне виховання". Основними шляхами можна назвати:

- удосконалення державного законодавства;

- розвиток мережі дошкільних та позашкільних закладів освіти;

- співробітництво сім'ї і закладів освіти;

- видання довідкової і педагогічної літератури для батьків;

- ефективне! використання загальнолюдської та національної культури, традицій і звичаїв;

- створення соціально-побутових умов;

- педагогічний всеобуч батьків тощо.

Питання 47

Форми взаємозв'язку школи та сім'ї. А.С Макаренко та В.О. Сухомлинський про сімейне виховання.

Робота з батьками є невід'ємною частиною роботи класного керівника.

Для роботи з батьками класний керівник спирається на батьківський колектив, вищим органом якого є батьківські збори. З найбільш активних і освічених батьків батьківські збори обирають свій робочий орган - батьківський комітет. Батьківський комітет допомагає класному керівникові в проведенні різноманітної роботи: організації й проведенні свят, змагань, походів тощо.

Форми роботи з батьками:

- батьківські збори: організаційні, тематичні, збори-диспути, збори-практикуми, підсумкові збори, спрямовані на визначення загальної тактики виховання, батьківську освіту, обмін досвідом виховання;

- педагогічний лекторій, університет педагогічних знань, зустрічі з учителями, що працюють у класі, пропаганда педагогічної і методичної літератури, індивідуальні і групові консультації – усе це сприяє підвищенню педагогічної культури батьків, ознайомлює їх з досягненнями психології, педагогіки;

- запрошення до школи: батьків інформують про успіхи учня, труднощі і невдачі, з'ясовують причини й мотиви послаблення успішності, дисципліни; визначають методи педагогічної допомоги;

- відвідування батьків удома: спрямоване на вивчення сім'ї, її устрою, мікроклімату, характеру виховної роботи, наявності робочого місця в дитини, сприйняття спільних рішень, що сприяють успішному навчанню і вихованню дітей;

- залучення батьків до організації й проведення регулярних і тимчасових занять із учнями в гуртках, секціях, факультативах, змаганнях, походах та інших заходах.

А.С Макаренка надавав великого значення вихованню дітей у сім'ї Він написав "Книгу для батьків", у якій він надає поради батькам щодо виховання дітей у сім'ї. Макаренко вважав нормальними умовами сімейного виховання наявність повної сім'ї, єдність поглядів батьків на виховання дітей, поважні відносини між членами сім'ї. Він виділяє ряд помилкових батьківських авторитетів: авторитет придушення, авторитет відстані, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет любові, авторитет доброти, авторитет підкупу.

В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав педагогічну просвітницьку роботу серед батьків. Він вважав, що в батьківській школі батьки мають навчатися стільки ж років, скільки й діти. У книзі "Батьківська педагогіка" вчений кардинально по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. У працях "Як виховати справжню людину", "Листах до сину", "Листах до доньки" вчений дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного виховання.

Питання 48

Основи статевого виховання учнів. Підготовка старшокласників до шлюбу й сім'ї: зміст, форми та методи

Статеве виховання - процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.

Інтенсивну виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопчиків і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі.

Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань: Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу, ранній початок статевого життя, сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки.

За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров'ю, а іноді і життю.

Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків та дівчаток: ознайомлення з особливостями будови організму, формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних "гальм", які сприяли б попередженню статевої розпусти, виховання відповідальності за створення сім'ї, продовження роду.

Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного життя, формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках. Важливо налагодити у класі здорові стосунки між дівчатами і хлопчиками.

Виходячи з актуальності даної проблеми, є корисним звернутися до досвіду роботи В.О. Сухомлинського, який приділяв великого значення статевому вихованню майбутніх жінок та чоловіків. Він підкреслював: "Природне почуття статевого потягу - слід перетворити у високоморальне почуття любові, використовуючи для цього весь цивілізований досвід людства". Він гостро ставив питання про необхідність підготовки молоді до сімейного життя і виконання батьківських обов'язків. Ці питання він порушував у багатьох статтях і книгах.

Питання 53

Громадянське виховання: його роль, завдання, зміст, форми організації

Громадянське виховання - формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служіння їй. Основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи.

В Україні воно зумовлене завданням державотворення на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості. Основні завдання громадянського виховання визначені у Концепції "Громадянське виховання".

Виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, культури міжетнічних відносин, планетарної свідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінки особистості.

Ефективність громадянського виховання залежіть від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Провідна роль належіть предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, природознавству, літературі, активним методам навчання, спрямованості на самостійний пошук, формування критичного мислення, ініціативи й творчості.

Ефективними методами й формами громадянського виховання є бесіди, диспути, усні журнали, екскурсії і походи по місцях рідного краю, збір і оформлення матеріалів про життя і працю свого народу тощо.

Питання 54

Формування здорового способу життя, превентивне виховання

Під здоровим способом життя розуміється не лише відсутність хвороби або фізичних недоліків, але й збереження єдності тілесного, морально-психологічного і духовного благополуччя.

В структуру ЗСЖ входить оточення (соціально-економічне середовище), морально-психологічне, емоційне, інтелектуальне і фізичне оздоровлення організму. Спосіб життя починається з дотримання режиму навчання, праці, відпочинку, який для кожного учня має бути індивідуальним. Завдання педагога разом з батьками, медичними працівниками і самими учнями усвідомити, що в шкільний період життя відбувається перехід до повноцінного віку. Це час росту і розвитку організму, зміцнення здоров'я, формування творчих сил і здібностей особистості. З приводу здорового способу життя В.О. Сухомлинський писав: "Здоров'я - це повнота духовного життя, радість, ясний розум. Твоє здоров'я - у твоїх руках. Добре здоров’я, відчуття повноти, невичерпності фізичних сил - найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати труднощі"

Значна проблема для школи, батьків, медичних працівників і громадськості, як зберегти дітей від шкідливих для здоров'я звичок: куріння, вживання алкоголю, наркотиків, токсичних засобів, раннього сексуального нахилу, збереження і використання холодної і вогнепальної зброї тощо. Усе це шкідливо і небезпечно для дітей.

Від фізичного здоров'я залежіть успіх у навчанні, морально-психологічному і вольовому благополуччі. Давнє прислів'я "У здоровому тілі - здоровий дух" находить наукове обгрунтування.

У школі необхідно створювати сприятливі умови для реалізації різнобічних потреб учнів. Я.А. Коменський вважав школу храмом розуму,радості і доброчинності, а учень має вчитися для підготовки себе до життя.

Проте у сучасній школі є негативні явища, які знижують ставлення учнів до освіти ( слабка практична і соціальна спрямованість освіти, нераціональне структурування навчального процесу, низький рівень організації самого процесу навчання.

Профілактична і коректируюча діяльність вчителя у тому, щоб стежити за відхиленнями у здоров'ї дітей, проводити заходи щодо усунення негативних явищ і психофізіологічної напруженості: створення нормальних умов для навчання, розвитку психіки, певного комфорту удома і в школі, валеологічна робота з учнями і батьками, інформування про необхідність дотримання правил безпеки і бережного ставлення до свого здоров'я (бесіди, лекції медичних працівників, психологів, соціологів, обговорення виховних ситуацій, залучення дітей до спорту).

Питання 55

В.О. Сухомлинськнй — видатний український педагог, вчений, громадянин

В.О. Сухомлинськнй народився 28 вересня 1918р. в с. Василівка Онуфрієвського району Кіровоградської області у незаможній родині. Батько майбутнього вченого як тесляр і столяр працював за наймом, а пізніше - у колгоспі. Мати Оксана Юдіївна працювала в колгоспі. Крім Василя, батьки виховували ще трьох дітей - Івана, Сергія, Меланію, які з часом також стали вчителями мови та літератури.

У 1934 р. Василь Олександрович почав навчатися у Полтавському педінституті, проте через хворобу перейшов навчатися на заочне відділення, який закінчив у 1938 році.

У Велику Вітчизняну війну був тяжко поранений. Навесні 1944 р. повертається додому в Онуфріївну. Спочатку він очолює районний відділ народної освіти, а в 1948 р. за його власним бажанням назначають директором Павлиської середньої школи, де він працює до 2 вересня 1970 року. Смерть обірвала його життя. Похований Василь Олександрович у С. Павлиш, у приміщенні місцевої школи відкрито меморіально-педагогічний музей їм.. В.О. Сухомлинського.

Василь Олександрович все своє життя присвятив дітя і роздумам про них. На питання "Що для Вас найголовніше у житті?" він відповів: "Без вагань відповідаю «Любов до дітей». Результатом його педагогічної творчості стали книги "Духовний світ школяра", "Серце віддаю дітям", "Павлиська середня школа", "Народження громадянина", "Листи до сина", "Сто порад вчителеві", "Розмова з молодим директором школи" та інші. Загалом вчений залишив нам у спадок 50 монографій і книг, 625 статей, а також 1500 оповідань та казок.

Центральною у педагогічній системі В.О. Сухомлинського є ідея всебічно розвиненої особистості, де першорядне значення надає розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні дитина. Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців: Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань - їхні народження, розвиток, зміцнення.

Центральним у всебічному розвитку особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення він надавав єдності трудової культури і загального розвитку - морального, розумового, естетичного, фізичного. Педагог вважав за необхідне в період дитинства і отроцтва широко залучати учнів різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання, на думку вченого, розпочинається за шкільною партою, оскільки навчання є найважчою працею для школяра.

Важливе місце у всебічному розвитку особистості учня має турбота пре його здоров'я, фізичний розвиток. У багатьох своїх книгах педагог на основі експериментальних матеріалів показав зв'язок між успіхами у навчанні дитини і станом її здоров'я.

Яскравим колоритом вплітається у всебічний розвиток особистості естетичний розвиток дітей. "Через красиве - до людяного" - таким було педагогічне кредо Василя Олександровича. При цьому вчений прагнув, щоб діти у буденному, звичайному знаходили найяскравіші, най неповторні кольори і відтінки природи, людських взаємин, і на цій основі переживали глибокі позитивні емоції. Саме розуміння цієї особливості дозволило вченому у подальшому розкрити десятки взаємозв'язків між естетичними переживаннями дітей їх здатністю до творчості.

Серед шляхів і засобів виховання дітей педагог вирізняв: навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, багате духовне життя. За словами вченого, школа стає колискою народу, якщо в ній панують культ матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Нововведенням у Павлиський школі було виховання через казку ( була створена Кімната казки), проведення уроків мислення серед природи, написання творів-мініатюр, казок.

Виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання до всього живого, до матері, бабусі, рідних. «Той, хто вміє любити матір - буде любити і Батьківщину, і людство», писав Василь Олександрович. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина" педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень до пташок і тварин, допомога немічним, учать в естетизації школи і селища. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням Василя Олександровича, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком.

Сьогодні педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського вивчають не тільки в Україні, айв багатьох країнах світу. Його книги перекладені багатьма мовами світу.

Питання 56

Позакласна та позашкільна робота в системі виховання особистості учня. Національна концепція позашкільної освіти

Позакласна та позашкільна виховна робота - різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час. її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. У позакласній роботі домінуюча роль належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів, дії в співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.

Позашкільні навчально-виховні заклади - заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпечують соціальний захист. До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. їх робота тісно пов'язана з навчально-виховним процесом у школі.

Позакласна та позашкільна виховна робота спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду. Не менш важливим є вироблення умінь і навичок самоосвіти, розвиток творчих здібностей, організації дозвілля, культурного відпочинку.

Особливість позакласної і позашкільної виховної роботи полягає в добровільній участі в ній, ініціативності та самодіяльності учнів.

До форм позакласної виховної роботи належать класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути, вечори і ранки, свята, змагання, турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та ін.

Види діяльності позашкільної виховної роботи також різноманітні і багатопланові. Це зустрічі з діячами науки, техніки, мистецтва, організація виставок дитячої творчості, аукціонів талантів, оглядів, конкурсів, презентацій, бенефісів, галерей тощо. Творчі колективи таких закладів постійно шукають нові підходи до планування, організації навчально-виховного процесу, створення сприятливих психологічних умов для плідної роботи, оновлення методичного арсеналу для максимальної реалізації вподобань, розвитку здібностей дітей і підлітків, самоутвердження їх як особистостей.

Питання 58

Структура і принципи управління освітою в Україні

Відповідно до Закону України "Про освіту" в Україні створено систему органів державного управління освітою: Міністерство освіти і науки України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчально-виховні заклади, Вища атестаційна комісія (ВАК) України; Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи управління освітою

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, здійснює керівництво освітою і має відповідні повноваження. Вони полягають у визначенні державної політики у галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, виробленні програми розвитку освіти, державних стандартів освіти; навчально-методичному керівництві, контролю за виконанням державних стандартів, державному інспектуванні, видачі ліцензій, сертифікатів.

До повноважень Міністерства належать розробка умов прийому дол. Закладів освіти, випуск підручників, посібників, методичної літератури, розробка проектів положень про заклади освіти.

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію наукових, науково-педагогічних кадрів, керує роботою з присудження наукових ступенів.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи управління освітою здійснюють державну політику в галузі освіти в межах компетенції. Вони встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, забезпечують розвиток їх мережі, зміцнення матеріальної бази, господарське обслуговування, забезпечують навчально-методичне забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку і атестацію та йн.

Управління освітою здійснюється на основі положень Конституції Країни, Закону "Про освіту". Принципи управління - це вихідне положення, якого дотримуються в управлінні органами освіти. До таких принципів належать: принцип науковості (опора на положення педагогіки, психології та інші науки про навчання, виховання і освіту); принцип демократизації (розвиток колегіальності в роботі, підзвітність керівництва трудовому колективу, конкурсний відбір керівних кадрів); принцип гуманізації (створення гуманних стосунків у дитячому та педагогічному колективах); принцип компетентності (знання справи); принцип ініціативи і активності.

Питання 60

Система освіти в Україні. Закон України "Про освіту"

Система освіти - це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну середню і вищу освіту, здобуття спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів.

Відповідно до Закону України "Про освіту" система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядигоюмна освіта, аспірантура; докторантура, самоосвіта.

Дошкільна освіта та виховання здійснюється у сім'ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю. Вони мають на меті забезпечити фізичне, психічне здоров'я дітей, їх всебічний розвиток, виробити уміння, навички, необхідні для подальшого навчання.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І -початкова школа (1-4 класи), II - основна школа (5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, III - старша школа (10 - 12 класи, що забезпечує повну середню освіту. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми.

Позашкільна освіта та виховання спрямовані на розвиток здібностей та талантів дітей і молоді. До позашкільних закладів освіти належать палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, школи мистецтв, бібліотеки та ін.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професійної підготовки, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, вищи професійні училища, навчально-курсові комбінати тощо.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційного рівних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей. Вищими закладами освіти є: технікуми, училища (І рівень акредитації), коледжі II рівень акредитації), інститути, консерваторії, академії, університети (III - ІУ рівні).

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів), сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти.

Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, організації створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби тощо.

За кількісними показниками існуюча система освіти відповідає рівневі розвинутих країн, але за якісними показниками, характером завдань і можливостями, технологією їх практичного втілення не може задовольнити потреби населення. Нині у державі з'явилися нові можливості і механізми розв'язку проблем освіти шляхом широкого використання кращого світового досвіду.

Законом України "Про освіту" передбачено виділення на потреби освіти коштів у розмірі, не меншому за 10 відсотків валового національного доходу.

Питання 65

Роль вчительства Миколаївщини у розвитку національної школи

Сучасний етап розвитку України, який характеризується її інтеїрацісю в світовий простір, потребує створення нової системи освіти, спрямованої на формування освіченої, творчої особистості. Освіта визначається як стратегічна основа розвитку особистості. Пріоритетним напрямом державної політики в розвитку освіти є її особистісна орієнтація.

В центрі всіх змін в освіті завжди стоїть педагог, специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що у процесі її реалізації відбувається комплексний вплив педагога на учня таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості, створити оптимальне соціальне середовище як проміжну модель стосунків зі світом в цілому, допомогти дитині спрогнозувати свій подальший життєвий шлях.

Школи Миколаївщини за роки свого існування нагромадили багатий педагогічний досвід - джерело розвитку педагогічної науки, підґрунтя зростання професіоналізму, майстерності вчителів-практиків. Новаторський педагогічний досвід учителів Миколаївщини його постійне оновлення зумовлене змінами парадигм освіти, концепцій навчання й виховання, форм і методів практичної діяльності педагогів. Педагогічний досвід знаходить своє втілення в технологіях навчально-виховного процесу.

Головний напрямок роботи вчителів Миколаївщини - реалізація завдань Національної докгрини розвитку освіти України у XXI столітті, а саме організація особистісно орієнтованого навчання - такого навчання, у якому особистість учня є у центрі уваги педагога, у якому провідна діяльність учіння, а не навчання. Школи працюють над проблемою формування життєвих компетентностей учнів, використання інноваційних технологій навчання.

Пошуковий стиль роботи притаманний педагогічним колективам СЗОШ №6, 15, 38, 42, 53, гімназіям №1, 2, 4, ліцею "Педагог" м. Миколаєва, СЗОШ №5 м. Первомайська, СЗОШ №4 м. Нового Буга, гімназії №2 м. Вознесенська та ін. У цих навчальних закладах широко застосовуються розвивальне навчання, групова навчальна діяльність, програма "Крок за кроком", технології УДО, створення ситуації успіху, метод проектів, інтерактивні методи навчання та ін. Вчителі цих шкіл (Дитятьєва Л.І., Драч Н.В., Душенко В.О., Алімова С.В.) проводять науково-дослідну роботу, запроваджують освітні технології.

На Миколаївщині є багато педагогів, чий досвід навчально-виховної роботи може бути охарактеризований як передовий педагогічний. Особливо яскраво він проявився у конкурсі "Вчитель року". Конкурс дозволив виявити на регіональному і державному рівні багато талановитих і результативно працюючих вчителів Миколаївщини. Переможцями Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року" у свій час були вчителі з Миколаєва В.І. Шуляр, В.О. Душенко, О.І. Петренко.

Питання 66

Болонський процес як крок до євроінтеграції вищої освіти України

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і вищої освіти. У 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, в тому числі і Україна. Згодом ці країни сформулювали принципи Болонської декларації, які в повному обсязі мають бути впроваджені у^010 році.

Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названою Зоною європейської вищої совіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати ключові позиції щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:

1. Введення двощоглового навчання. Запропоновано ввести два цикли навчання: здобуття академічного ступеня (від 3-ох до 4-ох років) і отримання упродовж другого циклу ступеня магістра або докторського ступеня.

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ЕСТS (європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), концепції "навчання впродовж життя".

3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитацій них агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники.

4. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання і уміння випускників мають знаходити практичне застосування.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу.

7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Збільшення конкурентоспроможності повинно відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти.