1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій - образність, цікавість, здивування, моральні переживання;

Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливим є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці.

Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів {фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, в навколишньому середовищі) як опори при вивченні нового матеріалу.

Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу.

Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіхів в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін.

Диспут - публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія - суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.

Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.

2. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання. Їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків

Методи контролю мають забезпечити одержання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення у навчально-пізнавальній діяльності учнів та про ефективність праці вчителя.

Залежно від мети і форм навчальних завдань перевірка може бути усною, письмовою, графічною, практичною.

Метод усного опитування. Є найпоширенішим і найбільш ефективним. Його використовують при вивченні майже всіх предметів. Полягає у з'ясуванні рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди. Усне опитування передбачає постановку вчителем питань, підготовку учнів до відповіді та демонстрування своїх знань, корекцію і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді, аналіз та оцінювання її.

Письмовий контроль. Особливістю письмової контрольної роботи, порівняно з усною перевіркою, є глибина відповідей на запитання і виконання практичних дій, більша тривалість її проведення і підбиття підсумків. її проводять у формі письмових відповідей на запитання, письмового розв'язання задач, предметних диктантів, які дають змогу оперативно визначити якість знань учнів.

Графічна контрольна перевірка. Передбачає графічну форму відповіді учня на запитання, коли обчислення або знаходження різних величин здійснюють за допомогою креслення, графіків, малюнка, векторної діаграми тощо.

Тестові методи перевірки знань. Вони становлять систему завдань для оцінювання знань учня, студента за допомогою кількісних норм. Здебільшого передбачають вибір особою, яка проходить тестування, однієї з кількох запропонованих відповідей.

Програмований контроль. Полягає у пред'явленні до всіх учнів стандартних вимог у процесі перевірки однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. Оцінювання знань здійснюється за допомогою різних автоматизованих або технічних пристроїв. Простий і поширений спосіб стандартизації опитування в шкільних умовах -застосування перфокарт, згідно з якими учні записують відповіді на аркуші паперу, вказуючи по вертикалі номер завдання, по горизонталі - код відповіді.

Питання 22

Характеристика методів контролю і самоконтролю в навчанні учнів

Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання - невід'ємні елементи навчально-виховного процесу, без яких неможливо уявити певний цикл педагогічної взаємодії між учнем та вчителем. Якщо контроль і перевірка побудовані правильно, вони сприяють:

• своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів;

• повторенню і систематизації матеріалу;

• встановленню рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

- формуванню вміння відповідально й зосереджено працювати, користуватися прийомами самоперевірки і самоконтролю;

- стимулюванню відповідальності й змагальності учнів.

Перевірка знань, умінь та навичок виконує контролюючу, навчальну, діагностичну і виховну функції.

Контролююча функція передбачає встановлення рівня успішності окремих учнів і класу в цілому; вона дає вчителеві змогу судити про якість засвоєння теми, своєчасно планувати коригуючи роботу й методику вивчення наступного матеріалу.

Навчальна функція передбачає таку організацію контролю, коли його проведення сприяє вдосконаленню підготовки школярів, є корисним як для окремого учня, так і для класу в цілому. Коли учні повторюють, систематизують, уточнюють матеріал, вони збагачують своє уявлення про нього. А слухаючи відповіді своїх товаришів, діти мимоволі зіставляють їх зі своїми знаннями, вдаються до самоконтролю.

Контроль допомагає не тільки виявити знання чи незнання учнів, а й установити причини такого етану. Тут діє діагностична функція контролю.

Виховна функція контролю й перевірки виявляється не в меті й змісті завдань, а в методиці їх проведення вчителем, у наступному коментуванні оцінюванні.

Функції контролю взаємопов'язані. Досвідчений учитель, плануючи перевірку чи контрольну роботу, ставить мету - не тільки дістати відомості про рівень засвоєння матеріалу, а й спрогнозувати роботу надалі.

Розрізняють таки види контролю: попередній, тематичний, поточний, підсумковий.

Попередній контроль застосовується перед вивченням нового, особливо складного матеріалу. Його мета - виявити рівень знань, умінь, способів дій, які мають стати фундаментом для засвоєння нової теми.

Поточний контроль. Здійснюють у процесі вивчення нового матеріалу для з'ясування якості засвоєння учнями, навичок, умінь з метою їх корекції.

Тематичний контроль. Покликаний після вивчення розділів навчальної програми перевірити, оцінити і скоригувати засвоєння певної системи знань, навичок, умінь.

Підсумковий контроль. Є обліком усшшності учнів наприкінці навчальної чверті або навчального року.

Питання 23

Сутність концепції особистісно орієнтованого навчання

Сучасний етап розвитку системи освіти України характеризується її інтеграцією у світовий освітній простір. Це супроводжується створенням нової її парадигми, спрямованої на формування освіченої, творчої особистості, забезпеченням умов для розкриття здібностей, використання досвіду, задоволення освітніх потреб дитини.

Серед найважливіших принципів реформування освіти визначено її демократизацію і гуманізацію. Важливими шляхами реалізації ідей гуманістичної парадигми освіти є впровадження особистісно орієнтованого навчання.

Значний внесок у розробку методологій і теорії особистісно орієнтованої освіти, визначення напрямів та технологій створення особистісно орієнтованого навчання і виховання учнів зроблений сучасними вітчизняними психологами ( Г.О. Балл, І.Д. Бех, Г.С. Костюк, В.В. Рибалко, В.А. Семіченко) і педагогами (І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.І. Лозова, О.М. Пєхота, С.О. Сиеоєва та інші).

Питаннями розробки психолого-педагогічних і дидактичних основ особистісно орієнтованого навчання займаються сучасні російські вчені: Ш.О. Амонашвілі, В.В. Серіков, І.С. Якиманська та ін.

В основі особистісно орієнтованої парадигми навчання - признання унікальності сутності кожного учня та індивідуальності його навчальної траєкторії. Роль учителя заключається не в передачі знань, умінь та навичок, а в організації відповідного навчального середовища, в якій учень навчається, спираючись на особистісний потенціал і використовуючи відповідну технологію навчання. На думку І.С. Якиманської, особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Суть особистісно орієнтованого навчання полягає в тому, щоб допомогти становленню дитини, знаходження себе, свого образу, неповторної індивідуальності, духовності, творчих початків. Мета особистісно орієнтованого навчання - психолого-педагогічна; допомога дитині в становленні її суб'єктності, соціалізації, життєвому самовизначенні. Ключовими в даному випадку є слова: не "формування", а знаходження, підтримка, розвиток людини в людині, закладення механізмів самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання для становлення особистості самобутньої, діалогічної, безпечної для взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Основними завданнями ООН є: розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей кожної дитини; максимальне виявлення, ініціювання, використання індивідуального досвіду дитини; закладення в особистості культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя (О.М. Пєхота).

Основними ознаками особистісно орієнтованого навчання академік О.Я. Савченко вважає: багатоваріантність методик і технологій навчання; уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності; утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя, позитивного ставлення до світу, тобто внутрішньої мотивації.

Питання 24

Форми організації навчального процесу в школі. Загальні і конкретні форми організації навчання.

Форма - зовнішній вигляд, зовнішній обрис, певний, стійкий порядок.

Форма навчання - зовнішній бік організації навчальної роботи, пов'язаний з кількістю тих, кого навчають, часом і місцем навчання, порядком його здійснення.

Поняття "форма" у дидактиці має два значення: Фома організації навчання й форма навчання.

Форма організації навчання - це окрема ланка процесу навчання, обмежена часовими рамками. Форми організації навчання визначають певний вид заняття (конкретні форми) - урок, семінар, екскурсія, факультатив та ін. А форми навчання (їх називають загальними) поділяються на індивідуальні, групові, фронтальні, колективні, парні, зі змішаним складом учнів.

Нині у школі найпоширеніша форма організації навчання - класно-урочна, її переваги: чітка організаційна структура, зручність керування діяльністю класу, економічність навчання, емоційний вплив учителів на учнів. Недоліки: орієнтація на середнього учня, слабкі можливості здійснення індивідуальної роботи з дітьми, однаковий темп і ритм роботи для всіх.

В історії дидактики було багато спроб модифікувати або замінити класно-урочну систему.

Белл-ланкастерська система взаємного навчання (Англія). У першій половині дня вчитель займався зі старшими учнями (моніторами). Потім, одержавши необхідні інструкції, вгни навчали молодших за віком дітей. Значного поширення ця система не набула, тому що якість навчання при цьому виявилася низькою.

Батовська система (США). Навчальний день поділяється на дві частини: у першій проводилися колективні заняття з усім класом, у другій – індивідуальні заняття із сильними й слабкими в навчанні -учнями. Із сильними займався вчитель, зі слабкими – його помічник.

Дальтон-план (США) система індивідуально-групового навчання. У трохи зміненій формі й за назвою лабораторно-бригадний метод Даль тон-план застосовувався у радянській школі (20-30 - ті роки XX століття).

У сучасній дидактиці є й інші форми організації навчання.

Питання 24

Урок - основна форма організації навчання у сучасній школі. Типологія і структура уроку.

Урок - логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Будь-який урок має свою мету, зміст, методи проведення. Для того щоб виявити щось загальне в їх організації й проведенні, уроки класифікують. Загальноприйнятої класифікації в сучасній дидактиці немає. Найбільш поширена класифікація, в основу якої покладені провідна дидактична мета й місце уроку.в загальній системі уроків. Виділяють типи уроків:

- урок вивчення нових знань;

- урок закріплення й повторення вивченого матеріалу;

- урок узагальнення й систематизації пройденого матеріалу;

- урок перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів;

- урок практичного застосування знань, умінь і навичок;

- урок комбінований, або змішаний.

У «чистому» вигляді названі типи уроків крім комбінованого, майже не бувають. Застосування тих або інших типів уроків в навчальному процесі залежіть від характеру навчальної дисципліни, дидактичної мети і завдань.

Кожний урок складається з набору певних елементів, які характеризуються різними видами діяльності вчителя та учнів і утворюють його структуру. Структура уроку - це його внутрішня побудова, послідовність і взаємозв'язок складових елементів. Структура уроку залежіть від дидактичної мети уроку, змісту навчального матеріалу, вікових та індивідуальних особливостей учнів, творчості вчителя, умов роботи в даному класі. У різних типів уроку своя структура. Наведемо структуру комбінованого уроку: перевірка домашнього завдання й опитування учнів; вивчення нового матеріалу, первинна перевірка засвоєння і закріплення нових знань; повторення раніше вивченого; перевірка й оцінювання знань; повідомлення домашнього завдання.

Питання 25

Нетрадиційні форми навчання сучасній школі

У сучасній школі проводять і нестандартні уроки, які підвищують інтерес до навчання, сприяють пізнавальній активності й творчості, оптимальному розвитку і вихованню. Структура нестандартного уроку відрізняється від традиційної.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і вихованню.

1. Уроки змістової спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу - уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекцй.

2. Уроки на інтегрованій основі, (уроки-комплекси, уроки панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

3. Уроки міжпредметні. Мета їх - «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

4. Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікгорини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, року.

6. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

7. Уроки-подорожування, уроки-досдідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-заочні подорожування). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

8. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки - «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ.

Нестандартні уроки руйнують застигли штампи в організації навчально-виховного процесу в школі, сприяють оптимальному розвитку і вихованню учнів.

Питання 26

Вимоги до сучасного уроку іноземної мови. Підготовка вчителя до уроку.

Кожен урок має сприяти ефективній реалізації основних функцій дидактичного процесу - освітньої, розвивальної, виховної.

Освітні (дидактичні) вимоги: чітке визначення мети і завдань уроку, використання нових технологій пізнавальної діяльності, вибір оптимальних методів і засобів навчання, раціональне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм діяльності, забезпечення контролю й оцінювання.

Виховні вимоги: формування й постановка реально досяжних виховних цілей, виховання учнів на загальнолюдських цінностях, формування життєво необхідних якостей, співробітництво з учнями.

Розвивальні вимоги: формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчання, проектування "зони найближчого розвитку", розвиток мислення, уяви.

Крім того урок повинен відповідати загальним вимогам:

- проведення уроку на основі наукових досягнень передового педагогічного досвіду;

- проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій;

- особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням їхніх інтере5сів, потреб, нахилів здібностей;

- оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці принципів навчання;

- логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;

- тісний зв'язок з життям, з особистим досвідом учнів;

- формування практично необхідних знань, навичок, умінь;

- діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Щоб урок відповідав усім вимогам, необхідна ретельна підготовка вчителя до уроку, яка має два етапи: підготовчий і безпосередній. На підготовчому етапі вчитель вивчає навчальну програму, складає тематичний план, підбирає необхідну методичну літературу, наочність

На другому етапі вчитель, готуючись до уроку складає план уроку, визначаючи тему, триєдину мету, підбирає обладнання, обмірковує структуру уроку відповідно до мети і типу уроку.

Питання 27

Домашня навчальна робота учнів як педагогічна проблема.

Домашня самостійна робота учнів — важлива і невіддільна частина навчального процесу. її мета - розширити і поглибити знання, уміння, отримані на уроках, запобігти їх забуванню, розвивати індивідуальні здібності, обдарування, нахили., Домашня навчальна робота будується з урахуванням вимог навчальних програм, а також інтересів і потреб школярів, рівня їх розвитку. Вона спирається на самодіяльність, самостійність, активність та ініціативу самих дітей. Правильно організована домашня робота має також значення, як робота у класі.

Домашня самостійна робота виконує важливі дидактичні функції, а саме:

- закріплення знань,умінь,отриманих на уроці;

- розширення, поглиблення навчального матеріалу,який вивчався на уроці;

- формування умінь і навичок самостійного виконання вправ;

- розвиток самостійності мислення шляхом виконання індивідуальних завдань, які відповідають можливостям учнів;

Останні роки ведеться дискусія щодо доцільності домашньої самостійної роботи. Навіть є заклики працювати без домашніх завдань і багатьма вчителями сприймані як прогресивний крок в гуманізації шкільного навчання. Проте серйозних доказів недоцільності домашніх завдань немає. Навпаки, є багатовікова практика і педагогічні закони, які доказують, що якщо вдома знання, отримані на уроці, не повторюються, то вони забуваються, Відмова від домашньої роботи обов'язково приведе зниження якості навчання; Тому треба не відмовлятися, а вміло керувати цією роботою.

Для того, щоб домашня робота формувала у школярів уміння самостійно працювати, розвивати пізнавальні інтереси необхідно:

- наполегливо стимулювати її самостійність і ретельність і виконання;

- давати домашнє завдання за умови повного розуміння матеріалу, який вивчається;

- проводити інструктаж виконання домашніх завдань;

- більше практикувати творчі роботи, які викликають інтерес школярів;

- індивідуалізувати та диференціювати завдання;

- враховувати складність завдань;

- систематично перевіряти у класі виконання домашніх завдань;

- підтримувати, зв'язок з батьками з цього питання.

Отже, домашні завдання багатофункціональні, їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

Питання 28

Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності

Учительська професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття, потреб суспільства і відповідного коригування своєї роботи.

Школа повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання і виховання. Відповідно інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду.

Інновації (нововведення) - нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні сфери. Вони є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі.

Інновація освіти - цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікації мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.

Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.

Головною рушійною силою інноваційної діяльності є вчитель. Педагог новатор є носієм конкретних нововведень, їх творцем, модифікатором.

Виділяють критерії готовності до інноваційної діяльності:

- усвідомлення необхідності інноваційної діяльності;

- готовність до творчої діяльності щодо нововведень у школі;

- узгодженість особистісних цілей з інноваційною діяльністю;

- готовність до подолання творчих невдач;

- рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності;

- здатність до фахової рефлексії.

Критерії педагогічних інновацій:

- новизна;

- оптимальність;

- результативність та ефективність;

- можливість творчого застосування в масовому досвіді.

Питання 29

Сутність та функції контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів. 12-бальна шкала оцінювання знань учнів.

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання учителем об'єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів, цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Контроль знань учнів дає можливість дізнатися про наявність прогалин у знаннях учнів, виявити помилкове або неточне розуміння вивченого, перевірити повноту знань, усвідомленість і міцність їх засвоєння.

Основними функціями контролю за успішністю є: освітня, діагностична, виховна, розвиваюча, стимулююча, управлінська. Усі функції взаємопов'язані та мають комплексний характер.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю: попередній (здійснюються перед вивченням нового матеріалу для з'ясування якості опорних знань); поточний (здійснюється у процесі вивчення нового матеріалу для з'ясування якості засвоєння знань); періодичний або тематичний — покликаний перевірити, оцінити і скорегувати засвоєння певної системи знань після вивчення розділів навчальної); підсумковий (є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті або року).

Учитель перевіряє та оцінює успішність учнів, керуючись директивними документами, педагогічною теорією практикою. Реформування загальної середньої освіти передбачає втілення у життя принципу гуманізації освіти, індивиувльно-диференційований, особистісно орієнтований підхід до оцінювання навчальних досягнень кожного учня.

Система оцінювання покликана визначити на кожному етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці. Навчальна діяльність повинна дати людині не просто суму знань, а сформувати комплекс компетенція.

Компетенція - загальна здатність, що базується па знаннях, досвіді, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними компетенціями, яких потребує сучасне життя є: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти.

Чотирибальна система оцінювання знань, умінь та навичок учнів не відображала відмінність у рівнях навчальних досягнень учнів. Тому з 1 вересня 2000 року запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання, побудовану з урахуванням підвищення рівня особистих, досягнень учня. При оцінюванні вчитель має враховувати рівень успішності учня, а не ступінь його невдач.

Критерії оцінювання ґрунтуються: на принципі позитивності, за якого оцінки не поділяють на позитивні ті негативні. При цьому перевідними є всі оцінки 12-бальної шкали оцінювання, які виставляють у відповідний документ про освіту.

Критерії оцінювання побудовані з урахуванням особистісних досягнень учнів. В основу покладено чотири рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній, високий. Цім наведеним рівням відповідають певні критерії оцінювання.

Обов'язковими видами оцінювання навчальних досягнень є тематичне і підсумкове. За тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів у журналі відводиться дві по дві клітинки: для першої і можливо повторної (для підвищення оцінки) атестації. Тематичну атестацію проводять у різних формах. Четвертну оцінку виставляють на основі оцінок, одержаних за результатами тематичних атестацій наприкінці чверті.

Питання 30

Компетентнісний підхід в освіті

Розбудова системи національної освіти в напрямку входження до європейського і світового освітнього просторів передбачає узгодження всіх ключових параметрів з міжнародними стандартами. Акцент національної освітньої політики на результативності української освіти сприятиме підвищенню рівня її якості підготовки молоді до життя в сучасному суспільстві.

Нормативна база школи нової структури представлена у "Концепції розвитку 12-річної школи". В цьому документі запроваджені поняття "життєва та соціальна компетентність", виділені пріоритети у формування змісту - "забезпечення життєвої, соціальної, комунікативної та комп'ютерної компетентностей".

На думку українських дослідників (О.Я. Савченко, Н.М. Бібік, О.І. Пометун) компетентність - це здатність (уміння) діяти на основі здобутих знань. На відміну від ЗУНів (що передбачають дію за зразком, за аналогією), компетентність передбачає досвід самостійної діяльності на основі універсальних знань. Уявлення про компетентність змінює поняття"оцінки'', оскільки важливим стає не те, що в індивіда є внутрішня організація чогось (наприклад, знань), а можливість застосування того, що є.

Компетнтнісний підхід - це спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових) понять і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини. Компетентнісний підхід пов'язаний з особистістю орієнтованим підходом до навчання, оскільки стосується особистості учня і може бути реалізованим в процесі виконання учнями певного комплексу дій.

Систему компетентностей досвіті складають такі:

- умінні учитись;

- громадянська;

- загальнокультурна;

- компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій;

- соціальна;

- підприємницька;

- здоров'яберігаюча.

Компетентнісний підхід в освіті зазначений в Державних стандартах освіти, а їх реалізація представлена в "Критеріях навчальних досягнень" з низки предметів навчального плану загальноосвітніх шкіл.

Навчальні програми конкретизують обсяг і глибину системи освітніх компетенцій учнів. В тексті програми чітко дотримана поступовість формування предметних, загально предметних, метапредметних компетентностей учнів. До навчальних програм введено також розділ критеріїв оцінювання навчальних досягнень школярів, який допоможе вчителеві позбутися формалізму в оцінюванні результатів навчання.

Проаналізувавши завдання освітньої галузі "Мова і література" з погляду компетентнісного підходу, ми виявили, що змістовий компонент з іноземної мови забезпечує мовну компетентність школярів як одного з засобів формування мовленнєвого розвитку, а провідною є комунікативна лінія, яка передбачає формування вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності - читання, аудіювання, говоріння, письма.

Формування в учнів ключових компетентностей розглядається як інноваційна педагогічна діяльність, у якій традиційні форми й методи навчання мають поступитись освітнім технологіям загалом і технологіям навчання зокрема.

Питання 31

Індивідуально-диференційований підхід у навчанні як засіб реалізації гуманізації освіти

Індивідуальність учня визначається і характеризується психологічною структурою його особистості, природними задатками, умовами життя і виховання дитини: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо.

Індивідуальні відмінності – психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої. Вивчати своїх учнів означає знайти ключ до розуміння їх. Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильностей і обдаровань кожного учня.

Врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється шляхом диференціації навчального процесу. Диференціація – процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи.

Відповідно до навчальних можливостей учнів умовної поділяють на такі групи:

1) учні. з дуже високими навчальними можливостями. Вони здатні швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом і самостійно працювати. Потребують завдань підвищеної трудності.

2) учні з високим рівнем навчальних можливостей. Мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їх не властива висока працездатність. Потрібна корекція їх роботи, періодичний контроль за їх навчальною діяльністю.

3) учні із середніми навчальними можливостями. Вони можуть непогано вчитися але їм заважає низька навчальна працездатність.

4) учні з низькими навчальними можливостями. Мають слабку здатність до навчання і низьку навчальну працездатність, вимагають спеціального підходу педагога.

На початку XXI століття диференціація та індивідуалізація навчання і виховання учнів стала основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів України. Створюється педагогічна система на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних інтересів школярів, яка забезпечує як роботу з обдарованими дітьми, так і попередження неуспішності й відставання учнів.