![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •31.1Визволення Правобережної України і Криму навесні 1944 року. Депортація кримських татар: причини та наслідки
- •39.2 Участь України в освоєнні космосу. Внесок українського впк в створенні ракетно-ядерного щита срср. Сучасні аерокосмічні програми України. Українські космонавти.
- •35(В). Міжнародний тероризм на сучасному етапі
- •1.Оцінка діяльності Центральної ради, гетьманату та Директорії в історіографії
- •70. Український рахунок: людські втрати і матеріальні збитки України в роки Другої світової війни
- •15(В). Загальна характеристика демократичних революцій в країнах Східної Європи (1989-1991 рр.). Їхній характер, спільні риси та особливості.
- •30.Битва за Лівобережну Україну і Донбас у 1943 р. Форсування Дніпра і визволення Києва.
- •35. Соціально-політичний розвиток урср у повоєнні роки. Ідеологічний наступ сталінізму.»Ждановщина» та її наслідки.
- •32(В). Загальна характеристика динаміки економічного та політичного розвитку основних країн західної Європи та сша у період світової економічної кризи (1929-1933 рр.)
- •55.Україна в планах нацистів. Економічна експансія “Третього Рейху». Українські остарбайтери в Німеччині.
- •36. XX з’їзд кпрс та його історичне значення. Десталінізація суспільно-політичного життя урср в добу «відлиги». М.С. Хрущов.
- •3. Утворення і діяльність руху неприєднання
- •1.61Президентські вибори 2004 року. В.Ф. Янукович і ю.В. Тимошенко – штрихи до політичного портрету лідерів пр і бют. Російсько-українські стосунки після виборів.
- •2.33 Урср у повоєнні роки. Відбудова народного господарства: труднощі та здобутки. Голод 1946-1947 років в Україні.
- •3.31(В) Доля Німеччини в умовах конфронтації між срср та країнами Заходу: політика окупаційної влади, економічні труднощі, об’єднання Німеччини, уряд г. Коля
- •1.34Україна-фундатор оон. Діяльність урср на міжнародній арені (40-80-ті роки XX століття)
- •2.42 Урср у добу перебудови 1985-1991. Декларація про державний суверенітет та її історичне значення. М.С. Горбачов: штрихи до політичного портрету.
- •3. 28(В)Японське «економічне» диво. Розвиток Японії на сучасному етапі.
- •1.29Внесок українського народу у Перемогу союзних націй над гітлерівською Німеччиною. Українці – Герої Радянського Союзу. Іван Кожедуб – найкращий ас союзників.
- •2. 40Наростання кризових явищ у соціально-економічному та ідеологічному житті урср (кінець 70-х – початок 80-х рр. XX століття.) л.І. Брежнєв: штрихи до політичного портрету.
- •3. Близькосхідний конфлікт: причини, етапи, шляхи та перспективи вирішення
- •1.27Висвітлення подій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн в історіографії
- •2. 28Українська діаспора у світі та снд
- •326(В) «Культурна революція» в Китаї
- •1.26Входження західноукраїнських земель до складу срср. Соціально-економічні і культурні перетворення. Репресії і масова депортація населення краю у 1940-1941 роках.
- •2.46 Розпад срср. Проголошення незалежності України. Утворення снд. Л.М. Кравчук – перший президент України (1941-1944 рр.)
- •3.25(В) Біла революція в Ірані. Причини, реформи, наслідки.
- •1. 25«Українське питання» напередодні Другої світової війни. Карпатська Україна (1938-1939 рр.)
- •2. 47Згубні прорахунки радянського керівництва на початку війни та їх катастрофічні наслідки. Бойові дії на території України у 1941-1942 рр.
- •3. 24(В)Створення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльське протистояння
- •1.24Створення і діяльність оун в довоєнний період. Є.Коновалець, а. Мельник, с. Бандера – провідники оун. Розкол в організації та його згубні наслідки.
- •2.38 Розвиток промисловості і сільського господарства урср у другій половині 50-х – першій половині 80-х років XX ст. Житлове будівництво у республіці.
- •3.23(В)Боротьба за незалежність і об’єднання в’єтнаму
- •1.23Політичний і соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини (20-30-ті роки XX ст.)
- •2. 58Україні і проблема ядерного роззброєння. Ліквідація ядерної зброї в Україні (1991-1996 рр.)
- •3. 22(В)Процес деколонізації після Другої світової війни
- •1.22Політичний режим сталінщини в Україні. Масові репресії кінця 30-х років XX століття та їх наслідки.
- •2.65 Створення і діяльність ушпр. Наростання боротьби народних месників проти окупантів (1942-1944). С.А. Ковпак - легендарний командир партизанського з’єднання
- •3. 21(В)Національні рухи в країнах Південно-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)
- •1.15Міжнародне і внутрішнє становище усрр на початку 20-х років XX століття. Голод 1921-1923 рр. Та його наслідки. Іноземна допомога голодуючим
- •2. 69Колабораціонізм в роки Великої Вітчизняної війни. Створення дивізії «сс Галичина»
- •Факти співпраці з Німеччиною у роки Великої Вітчизняної війни:
- •3. 34(В)Велика Британія в період структурних криз і перетворень 80-90х років: «тетчеризм» та його наслідки
2.46 Розпад срср. Проголошення незалежності України. Утворення снд. Л.М. Кравчук – перший президент України (1941-1944 рр.)
У середині 1980-х р. до складу СРСР входило 15 союзних республік: Українська, Азербайджанська, Білоруська, Вірменська, Грузинська, Естонська, Казахська, Киргизька, Латвійська, Литовська, Молдавська, РРФСР, Таджицька, Туркменська та Узбецька. На його території проживало понад 270 млн. осіб - представників понад 140 національностей. З початком Перебудови стали відбуватися зміни у відносинах між республіками. Давали про себе знати протиріччя, закладені ще за утворення СРСР. Союзні республіки не мали реальної рівності в рамках Радянського Союзу і державного суверенітету, а гласність «висвітлила» ретельно приховувані сторінки національних відносин.
17 березня 1991 було проведено всесоюзний референдум з питання про збереження СРСР, питання якого звучало так: «Чи вважаєте Ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності» . Взяли участь у голосуванні 148,6 млн. чол. (80% тих, що мали право голосу); з них за збереження Союзу висловилися 113,5 млн. чол. (76,4%).
Підписання нового Союзного договору було призначено на 20 серпня.
Щоб зірвати підписання цього договору і зберегти свої владні повноваження, частина вищого партійно-державного керівництва СРСР спробувала захопити владу. 19 серпня вони оголосили, що М. С. Горбачов, який перебував на відпочинку в Форосі, нібито не може виконувати обов'язки Президента СРСР «за станом здоров'я» і тому його повноваження переходять до віце-президента Г. І. Янаєва. В окремих місцях країни було введено надзвичайний стан. На вулиці Москви та деяких інших великих міст були введені війська, включаючи танки. Майже всі центральні газети (за винятком «Правди», «Известий», «Праці» та деяких інших) були заборонені. Припинили роботу всі канали Центрального телебачення, за винятком 1-ї програми та майже всі радіостанції. Діяльність усіх партій, крім КПРС, була припинена. Навколо будівлі Верховної Ради РРФСР («Білого дому») були сконцентровані війська, які повинні були зайняти будинок, розігнати парламент і заарештувати найбільш активних його учасників.
Очолив переворот Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) (по-російськи ГКЧП) в такому складі:
Геннадій Янаєв (в. о. Президента СРСР)
Дмитро Язов (міністр оборони СРСР)
Володимир Крючков (голова КДБ СРСР)
Валентин Павлов (прем'єр-міністр СРСР)
Борис Пуго (міністр внутрішніх справ СРСР)
Олег Бакланов (секретар ЦК КПCС, перший заступник голови Ради Оборони)
Василь Стародубцев (голова Селянської спілки СРСР)
Олександр Тізяков (президент Асоціації держпідприємств)
Головне завдання перевороту ДКНС бачив у відновленні в СРСР порядків, які існували до 1985 року, тобто в ліквідації багатопартійності, комерційних структур і знищенні паростків демократії. Проте переворот не вдався. Населення Москви в основному відмовилося підтримати ДКНС, армія ж не захотіла застосовувати силу проти громадян своєї держави. Б. М. Єльцин оголосив себе виконуючим обов'язки Президента СРСР, на противагу Янаєва. Вже 20 серпня навколо «Білого дому» виросли барикади, на яких знаходилося декілька десятків тисяч осіб, частина військових підрозділів перейшла на бік противників ДКНС. 22 серпня путч зазнав поразки, а члени ДКНС були заарештовані. М. С. Горбачов повернувся з Форосу (де його тримали під арештом за вказівкою ДКНС) і відновив свою владу.
Після поразки путчу розпад СРСР прийняв неконтрольованого характеру. Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Латвія, Литва та Естонія стали повністю незалежними державами, їх офіційно визнала влада СРСР. Грузія, Вірменія, Україна і Молдова також прагнули проводити повністю незалежний курс.
Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР як «суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Згодом було погоджено спільну заяву про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), щоб дати змогу приєднатися до неї іншим республікам. 21 грудня 1991 на зустрічі в Алма-Аті глави 11 колишніх республік СРСР підписали Декларацію у підтримку Біловезьких угод і заявили про створення Співдружності Незалежних Держав з координуючими функціями і без будь-яких спільних законодавчих, виконавчих чи судових органів. Від участі в СНД ухилилися республіки Прибалтики, а також Грузія (яка увійшла туди пізніше, але згодом знову вийшла). У зв'язку з припиненням існування СРСР, 25 грудня 1991 о 19 годині Президент СРСР М. С. Горбачов виступив на телебаченні, заявивши про складання своїх повноважень "з принципових міркувань". Радянський союз остаточно припинив своє існування 26 грудня 1991, коли саморозпустилася Рада Республік Верховної Ради СРСР - останній союзний орган.
24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,3% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. Незалежність України є фактом, який сьогодні визнали всі держави світу.
Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (* 10 січня 1934, Великий Житин) — перший Президент України після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991—1994), Голова Верховної Ради України у 1990—1991 роках, Народний депутат України у 1990—1991 та 1994—2006 роках, Герой України (2001).
У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука — В'ячеслава Чорновола — образ «націоналіста». Штучність цього образу підкреслював той факт, що Чорновіл народився в Єрках (Черкаська область), розташованих значно східніше за Великий Житин де народився Кравчук. (Відомо що західна частина України більш патріотична за східну). Проте Кравчук переміг уже в першому турі, Чорновіл зібрав 23,27% голосів.
У 1991—1994 рр. — Президент України. У 1993 р. погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994 р.). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.
Обраний народним депутатом у 1994 р. — на довиборах в одному з мажоритарних округів на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.
З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.
У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської Академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».