Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Istoriya_bileti

.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
216.1 Кб
Скачать

Білет 25 25.1. Входження УСРР до складу СРСР. Установлення радянської влади в Україні наприкінці 1919 р. поставило питання щодо врегулювання міждержавних відносин РСФРР і УСРР, яка формально зберігала ознаки незалежності. 28 грудня 1920 р. УСРР і РСФРР уклали союзний робітничо-селянський договір, що визнавав незалежність і суверенність обох республік, передбачав створення воєнного та господарського союзу, об'єднання комісаріатів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, шляхів, пошти, телеграфу. Об'єднані комісаріати входили до складу Уряду РСФРР і мали в українському уряді своїх уповноважених. Народний комісаріат закордонних справ УСРР зберігав свою формальну незалежність. Керівник українського уряду Християн Раковський, нарком юстиції Микола Скрипник, нарком освіти Володимир Затонський та інші виступали проти централізаторської політики уряду РСФРР. Одночасно постала необхідність чіткого визначення повноважень і прав республік, які утворили з РСФРР так звану «договірну федерацію». Уряди та ЦК компартій УСРР, Білоруської РСР, закавказьких радянських республік вимагали удосконалити федеративні взаємовідносини. Із цією метою було утворено комісію для підготовки до проведення Пленуму ЦК. За результатами роботи комісії було складено проект рішення, який передбачав визнання доцільності входження радянських республік до складу РСФРР та розширення повноважень органів влади Радянської Росії щодо республіканських органів влади. Ініціатором розробки цього плану, який дістав назву «автономізації», був Й. Сталін. В. Ленін відхилив план «автономізації» і запропонував план добровільного об'єднання усіх союзних республік у Союз Радянських Республік. Цей план і було схвалено членами комісії. 6 жовтня 1922 р. було визнано необхідність укладення договору між Україною, Білорусією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Росією про об'єднання їх у федерацію під назвою «Союз Радянських Соціалістичних Республік». Народні комісаріати поділялися на загальносоюзні (злиті), союзно-республіканські (об'єднані) та республіканські (автономні), 10 грудня 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд у Харкові прийняв Декларацію про підтримку утворення нової держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік. ЗО грудня 1922 р. відбувся І Всесоюзний з'їзд рад, який затвердив Декларацію про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. До складу новоствореної держави увійшли УСРР, БСРР, Закавказька РФСР (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Цими документами проголошувався принцип добровільного і рівноправного утворення СРСР, закріплювалося право вільного виходу республік зі складу СРСР. Конституційне оформлення статусу СРСР відбулося протягом 1923— 1924 рр.  Конституційна комісія на чолі з Михайлом Калініним розробила проекти договору та союзної конституції. Проект конституції передбачав посилення політики централізму, втручання в права республік, утворення унітарної держави. Український проект договору про утворення СРСР передбачав забезпечення прав національних республік у складі СРСР (право республік на проведення територіальних і конституційних змін, наявність громадянства республік). Однак український проект було відхилено союзною конституційною комісією, а його авторів X. Раковського та М. Скрипника звинувачено у «конфедералізмі». 31 січня 1924 р. II Всесоюзний з'їзд рад прийняв Конституцію СРСР, яка затверджувала об'єднання радянських республік в єдину багатонаціональну державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Висновок. Входження УСРР до складу СРСР привело до остаточної втрати нею своєї формальної незалежності. На території СРСР встановлювалося повновладдя комуністичної партії.  Дати: ЗО грудня 1922 р., 31 січня 1924 р. ■ Поняття, терміни, назви: автономізація, федерація, конфедерація, союзна держава. ■ Особистість в історії: В. Ленін, Й. Сталін, X. Раковський.

25.2. Розширення Європейського Союзу та НАТО. Місце України в цьому процесі. Європейська інтеграція стала характерною ознакою світового розвитку наприкінці XX — на початку XXI ст. її основи були закладені одразу після Другої світової війни (Західноєвропейський економічний союз). 7 лютого 1992 р. було підписано Договір про Європейський Союз (так званий «Маастрихтський договір»). Цей документ, що набрав чинності 1 січня 1993 р., передбачає вступ до ЄС будь-якої держави, яка забезпечує демократичні свободи, захист прав і свобод людини, дотримання принципу верховенства закону. Першими вступили до ЄС Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Ірландія, Греція, Іспанія. Ці держави створили спільні інститути, забезпечили стабільний розвиток ринкової економіки, гарантували захист прав і свобод громадян і представників національних меншин. Члени ЄС зобов'язалися бути вірними спільним політичним, економічним і валютним цілям. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія та Швеція, 1 травня 2004 р. членства набули ще десять держав (переважно країни Балтії та колишнього східноєвропейського соціалістичного табору). На сьогодні ЄС складає 25 держав, які дотримуються взятих зобов'язань щодо забезпечення процвітання власних народів, дотримання миру та порядку на європейському континенті. Провідні країни ЄС (Франція та Німеччина) докладають значних зусиль щодо перетворення союзу на потужне економічне та політичне об'єднання, здатне утримувати баланс сил у світі та стати противагою монополізму СІЛА. Європейський парламент ухвалив рішення щодо приєднання з 1 січня 2007 р. до ЄС Румунії та Болгарії. Це стане можливим у разі неухильного дотримання цими країнами вимог щодо проведення судової реформи, посилення боротьби з корупцією, приведення національного законодавства до європейських стандартів. Ведуться переговори з Туреччиною щодо умов її вступу до ЄС, розпочато консультації з урядами республік колишньої Югославії (Сербія та Чорногорія, Македонія, Хорватія). Держави — члени ЄС прагнуть підвищити результативність діяльності своїх управлінських структур. Із цією метою навесні 2005 р. було скликано «Конвент про майбутнє Європи» для обговорення Конституції ЄС. Цей тимчасовий консультативний орган очолив Валері Жискар д'Естен, колишній президент Франції.  Результатом роботи Конвенту стало прийняття 29 жовтня 2004 р. єдиної Конституції ЄС. Вона набирає чинності за умов її затвердження парламентами всіх країн — членів ЄС або ухвалення на загальнонаціональних референдумах. Передбачено, що така робота має завершитися до 2007 р. Однак результати референдумів у деяких країнах засвідчили, що народ не підтримав ідею щодо прийняття Єдиної Конституції ЄС. Таке явище отримало назву «євроскептицизм». Таким чином, прийняття Євроконституції країнами ЄС відкладається на невизначений час. Із метою посилення фінансової ролі країн ЄС у світі, захисту їх економічних інтересів з 1 січня 2002 р. було запроваджено єдину європейську валюту — євро. Курс євро вищій за курс долара СІЛА, що свідчить про ефективність запровадження цієї грошової одиниці. Важливою складовою європейських інтеграційних процесів є військове співробітництво країн у рамках Організації Північноатлантичного договору (НАТО), який діє з 1949 р. Першочерговими завданнями НАТО на сучасному етапі є здійснення миротворчої діяльності, боротьба з розповсюдженням міжнародного тероризму та зброї масового знищення. У 1999 р. до НАТО вступили країни Східної Європи — Польща, Угорщина, Чехія. У 2004 р. членами НАТО стали ще сім країн — Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Словакія, Румунія. Замовлення на вступ до НАТО подали Албанія, Грузія, Македонія, Хорватія. Умовою їх вступу до НАТО є відмова від територіальних претензій до сусідніх Країн, здійснення ефективного контролю над власними збройними силами, врегулювання етнічних конфліктів, пріоритет прав людини, верховенства закону та права. Україна як європейська держава не може стояти осторонь європейських інтеграційних процесів. Економічна інтеграція сприятиме відкриттю нових ринків виробництва та збуту товарів, припливу капіталів та інвестицій, впровадженню передо¬вих технологій. Президент України В. Ющенко визначив вступ України до ЄС як головну стратегічну мету країни. 21 лютого 2005 р. було укладено план дій «Україна — ЄС», який передбачає надання нашій державі статусу асоційованого члена ЄС. Сьогодні Україна проводить активну політику щодо укла¬дання з країнами ЄС договору про зону вільної торгівлі, приведення українського законодавства до європейських стандартів, створення ефективності ринкової економіки, забезпечення захисту прав і свобод громадян, розвитку демократії. Виконавши ці завдання, Україна стане повноправним членом ЄС.  Представники ЄС здійснюють моніторингову роботу в Україні щодо виконання поставлених завдань та заслуховують «українське питання» на. засіданнях Європарламенту. У 2004 р. Україна виключила з воєнної доктрини тезу про готовність до повноправного членства у НАТО, що пояснювалось складністю переговорів з цією організацією, порушенням Україною, з точки зору представників НАТО, деяких міжнародних двосторонніх угод. Однак після президентських виборів 2005 р. воєнну доктрину знову було доповнено тезою про готовність України до повноправного членства у НАТО. У рамках діалогу з питань вступу України до НАТО проводиться велика кількість заходів: прийнято документ «Поглиблення співпраці Україна — НАТО: короткострокові заходи», відбувся візит Президента України В. Ющенка до Брюсселя, у червні 2005 р. Генеральний секретар НАТО Ян де Хооп Схеффер відвідав Україну, проводяться спільні воєнні навчання на Яворівському полігоні на Чорноморському узбережжі, в Україні поширюється інформаційна кампанія щодо діяльності НАТО, створено інформаційні центри у Києві, Харкові та інших містах. Висновок. Україна бере активну участь в економічних та військових інтеграційних процесах, які відбуваються в Європі. Вирішення основних завдань, які поставлено ЄС та НАТО перед Україною, дозволить їй стати повно¬правним членом цих впливових міжнародних організацій.  Дати: 7 лютого 1992 р.; 1999 р.; 1 січня 2002 р.; 2004 р.; 2005 р. ■ Поняття: європейська інтеграція, євро, ЄС, НАТО. ■ Особистість в історії: Валері Жискар д'Естен; В. Ющенко; Ян де Хооп Схеффер.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]