Istoriya_bileti

4.2. Освіта, наука та культура України в 70-х—80-х рр. XX ст. У 1970-х — середині 1980-х рр. культурне життя України продовжувало активно розвиватися.  Проте і воно зазнавало негативного впливу тоталітарного режиму. Розвиткові наукових досліджень у Радянському Союзі, і зокрема в УРСР, надавалося великого значення. Так, Академія наук УРСР на чолі з Б. Патоном стала провідним науковим центром України. З'явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України та ін. Однак замовчування багатьох прізвищ і фактів української історії зробили ці фундаментальні праці недосконалими. У цей час динамічно розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П.Загребельного, І.Білика. Ю.Мушкетика, Д.Павличка, І. Драча, Б. Олійника та ін. Стали відомими імена нових поетів, і серед них В. Стуса, твори якого не видавалися в Україні за життя поета. Але на початку 1970-х рр. після цькування О. Гончара за роман «Собор», у якому зображуються події української історії, розкривається глибока повага до його традицій і звичаїв, починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, І. Чендея та ін. Ці молоді поети і прозаїки у своїх творах відображали реалії сучасного життя. «Незручних» літераторів, які сприяли піднесенню національної самосвідомості громадян — О. Гончара. І. Дзюбу, О. Бердника, Б. Чичибабіна, виключили зі Спілки письменників України. Російського письменника В. Некрасова, який постійно жив у Києві, вислали за кордон. Затягувалося видання творів Ліни Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай», які побачили світ наприкінці 1970-х рр. Ідеологічний пресінг негативно впливав на розвиток творчого процесу в літературі. Кіно залишалось найбільш масовим мистецтвом. Великим успіхом користувався фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова. Кінофільми Ю. Ілленка, К. Муратової, І. Миколайчука. Л. Бикова стали гордістю українського кінематографа. У цей період у кіномистецтві зародився новий Напрямок — «поетичне кіно». Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові. Найбільш яскравими серед театральних зірок були такі майстри, як Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський тощо. У цей період зросла кількість театрів, і в середині 1980-х рр. їх налічувалось майже 90, але театральний репертуар перебував під постійним контролем ідеологічних відділів партійних органів. В образотворчому мистецтві провідними стали історико-революційна, патріотична і «виробнича» теми. В Україні працювали видатні художники Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор І.Гончар, художниця-самоук К. Білокур. У 1970-х рр. відбувався перехід до десятирічної загальної середньої освіти, що стало значним досягненням того часу. Зміни в системі освіти посилили процес русифікації навчання. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Кількість україномовних шкіл зменшувалася, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях. 1 червня 1978 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Цією постановою розпочався новий наступ на національну школу. У 1979 р. у Ташкенті (Узбекистан) відбулася науково-практична конференція «Російська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР», на якій було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних навчальних закладах з п'яти років. Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) сприяла процесу ідеологізації та русифікації навчання в Україні. Українська мова досить сплановано витіснялася зі школи. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Посилення ідеологізації негативно вплинуло на рівень викладання суспільних і гуманітарних дисциплін, як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Уніфікація процесів навчання і виховання, незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів — В. Шаталова, М. Щетиніна, обмежувала творчий розвиток особистості. Але переважна більшість діячів культури виконували вимоги партійних ідеологів, за що одержували великі гонорари, лауреатські звання, державні премії, різні соціальні блага. Партійні органи через громадські організації — союзи письменників, художників, композиторів, впливали на «неслухняних» митців. Передбачалося, що основними постулатами творчості мають бути ідеї соціалістичного реалізму, партійності й народності, боротьби радянської людини за побудову соціалізму і комунізму. Висновок. Процеси, що відбувалися в 1970—1980-ті рр. в культурному і духовному житті України, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в мистецтві, стають широко відомими імена нових театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилювався процес русифікації, наступ на національно-культурні права республіки загострив питання про збереження національної самобутності українського народу, який поступово трансформувався в «радянський народ». ■ Дати: 1978 р., 1984 р. ■ Поняття, терміни, назви: русифікація, «поетичне кіно».

Білет 5 5.1.1 Універсал Центральної Ради та його історичне значення Улітку 1917 р. розвивалася Українська національно-демократична революція. 6—8 квітня 1917 р. в Києві працював Український національний конгрес, на якому ключовим було питання про автономію України. Саме автономії повинна була вимагати УЦР від Тимчасового уряду Росії, що разом з російськими меншовиками й есерами не був зацікавлений у розв'язанні національного питання в Україні. Більшовики, зацікавлені в падінні Тимчасового уряду, на словах підтримали національний рух в Україні. У травні 1917 р. в Києві проходив 1 Український військовий з'їзд. Виконуючи його рішення, УЦР направила до Петрограда делегацію на чолі з Володимиром Винниченком. Делегація зажадала від Тимчасового уряду надати Україні автономію у складі федеративної Росії. Тимчасовий уряд зволікав з відповіддю на це ключове для українців питання і врешті-решт відмовив, що викликало протест делегатів І селянського і II військового з'їздів. Додаткова інформація В. Винниченко про позицію російських експертів у розв'язанні питання про автономію України: «Вимірюючи територію майбутньої автономії України, вони торкнулися Чорного моря, Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. Й отут від однієї думки, від одного уявлення, що донецьке вугілля, що катеринославське залізо, що харківська індустрія будуть відібрані в них, вони почали розмахувати руками й виявили всю сутність свого російського... націоналізму. О ні, у такому розмірі вони нізащо не могли визнати автономію». Піднесення національної самосвідомості українського народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР 10 червня 1917 р. проголосила 1 Універсал «До українського народу, в Україні й поза Україною сущого». Основні положення І Універсалу були такими: — автономія України в складі Росії;  — право законодавчої ініціативи; — необхідність загальнонародних, рівних, "прямих виборів шляхом таємного голосування до законодавчого органу — Всенародних українських зборів (сейму); — відмова передавати певну частину податку до центральної російської скарбниці, уведення українського податку; — заклик до згоди і порозуміння між представниками усіх національностей, що мешкали в Україні. Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (єднанню) українського суспільства. Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. був утворений український уряд — Генеральний Секретаріат. Уряд УЦР складався з 8 генеральних секретарств і генерального писаря. Генеральним писарем був П. Христюк, секретарем військових справ — С. Петлюра, секретарем міжнаціональних справ — С. Єфремов, секретарем внутрішніх справ — В. Винниченко. Інші секретарства очолили X. Баранов-ський, Б. Мартос, В. Садовський, М. Стасюк, І. Стешенко. Значення І Універсалу полягало у тому, що в Україні проголошувався автономний лад. Це сприяло зміцненню українського суспільства на нелегкому шляху створення української держави. Слід зазначити, що історичні рішення І Універсалу в Росії були сприйняті із занепокоєнням. Хвиля масових демонстрацій у Петрограді, поразка російської армії на Південно-Західному фронті і як наслідок — утрата Галичини — чинники, що зумовили політичну кризу. Тимчасовий уряд, побоюючись подальшого загострення "ситуації, пішов на переговори з УЦР. Висновок. Проголошення автономії України сприяло зміцненню авторитету УЦР і подальшому розвиткові українського національного руху. І Універсал був історичним кроком на шляху державотворення в Україні. ■ Дати: 6—8 квітня 1917 р., травень 1917 р., 10 червня 1917 р. ■ Поняття, терміни, назви: універсал, автономія, Генеральний Секретаріат, Український національний конгрес. ■ Особистість в історії: В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов.

5.2. Прихід до влади М. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні. Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (покращання матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом шестирічного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства. Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилась розпадом СРСР. Партійне керівництво України, очолюване В. Щербйцьким, на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва. А насправді не сприймало і певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні. Преса називала Україну заповідником застою. Протягом 1985—1987 рр. в Україні не існувало значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, схожих на ті, що виникли в Прибалтиці та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалась відносно стабільною. В Україні головним чинником, який розхитав суспільство, стала Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.). Ще одним фактором активізації суспільно-політичного життя став процес русифікації, який особливо обурював українську інтелігенцію. Як наслідок в умовах політики гласності (започаткована 1987 р.) в Україні виникли групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації (1987 р. у Львові — «Товариство Лева», 1988 р. у Києві — клуб «Спадщина» та студентське об'єднання «Громада»). їхня діяльність одразу вийшла за межі суто просвітницької діяльності й набула політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення і повертаються в Україну ряд відомих правозахисників, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук'яненко, який мав 26-річ-ний «стаж» політв'язня. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УГКЦ. Суттєвий вплив на ситуацію в Україні справило виникнення в СРСР народних рухів, насамперед у республіках Балтії. 7 липня 1988 р. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої УГГ, оприлюднила «Декларацію принципів», що за деякими положеннями відповідала програмним принципам народних рухів республік Балтії: перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв'язнів тощо. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітнім товариством «Меморіал» (установча конференція,— травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція — лютий 1989 р.), виникла масова політична організація Рух (Народний Рух України за перебудову). На час установчого з'їзду (8—10 вересня 1989 р. у Києві) кількість членів руху становила 280 тис. осіб. Його очолив поет І. Драч. Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях. Перший у новітній історії України масовий мітинг (близько 20 тис. осіб) відбувся у Києві 13 листопада 1988 р. На ньому гостро постало питання про відповідальність конкретних посадових осіб за приховування негативних наслідків чорнобильської катастрофи. Дуже важливою масовою акцією (взяли участь близько 800 тис. осіб) став «живий ланцюг» між Києвом та Львовом 21 січня 1990 р., присвячений проголошенню 1919 р. об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. На початку серпня 1990 р. у Дніпропетровській і Запорізькій областях як всеукраїнське свято пройшли Дні козацької слави, присвячені 500-річному ювілею українського козацтва. «Бойовим хрещенням» для активістів нових громадських об'єднань стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 р., коли вперше за багато років у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів. Незважаючи на антидемократизм Закону про вибори, вдалося провести ряд депутатів від опозиції. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку. На політичну арену виходило робітництво. Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у тому числі Донбас і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу. У вересні 1989 р. В. Щербицький залишив посаду Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко. Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було знято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мову, згідно з яким українська мова проголошувалася державною. У той час відбувається стрімкий розвал КПУ. Суспільство і правляча верхівка починає все більше усвідомлювати необхідність домогтися реального суверенітету республіки. У 1989—1990 рр. з'являються паростки багатопартійності. У 1980 р. КПРС (КПУ як її складова) відмовилась від монополії на владу. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зноринах. Висновок. Перебудова в СРСР сприяла формуванню і розгортанню національно-демократичного руху, який мирним шляхом заклав основи проголошення незалежності України. Дати: 1985—1991 рр.; 1987 р.; 1988 р.; 1989 р.; вересень 1989 р.; 1990 р.; 16 липня 1990 р.

Білет 6 6.1. Проголошення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради. 25 жовтня 1917 р. в Петрограді партія більшовиків скинула Тимчасовий уряд Олександра Керенського і захопила владу. У Києві заклики більшовиків захопити владу не мали успіху. За допомогою військових частин УЦР встановила контроль над містом, ужила заходів для запобігання анархії та громадянської війни. Необхідно було затвердити державні права українського народу. На засіданні Малої Ради М. Грушевський закликав не чекати перетворення Росії на федеративну республіку, а проголосити створення Української національної держави. 7 листопада 1917 р. було прийнято III Універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Республіку (УНР) у складі дев'яти українських губерній. ІІІ Універсал передбачав широку програму дій, а саме: — до скликання Установчих зборів уся влада належить УЦР і Генеральному Секретаріату України; — ліквідація приватної власності на землю — вона передавалася трудово¬му народові без викупу; — забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віросповідання, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання; — встановлення 8-годинного робочого дня; — скасування смертної кари і здійснення у майбутньому судової реформи; — надання національно-персональної автономії національним меншинам; — Центральна Рада зобов'язувалася якнайшвидше підписати мир з Німеччиною та її союзниками. Історичне значення III Універсалу: український народ проголосив про відновлення власної державності у формі УНР. Окреслені ним соціально-економічні перетворення не були реалізовані: здійснення аграрної реформи відкладалося до скликання Установчих Зборів. Не було встановлено державний контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. Не вдалося стабілізувати фінанси. Вирішення питання про мир також відкладалося. Невдалою була зовнішня політика УЦР, тому що ЦР не змогла залучитися підтримкою країн Антанти. Висновок. Прийняття III Універсалу було значною подією в національно-визвольній революції українського народу 1917—1921 рр.  Проголошення УНР стало головним підсумком державної розбудови в Україні в 1917 р. УЦР, декларувавши створення УНР., на жаль, не проголосила її повної незалежності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено. ■ Дати: 7 листопада 1917 р. ■ Поняття, терміни, назви: універсал, автономія, федерація, УНР. ■ Особистість в історії: М. Грушевський.

6.2. Загострення екологічних проблем в Україні у 70-х — 80-х рр. Чорнобильська катастрофа та її наслідки. У 1970—1980-і рр. в Україні, як і в цілому в СРСР, загострюються екологічні проблеми.  Незважаючи на безліч прийнятих нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього середовища, стан вирішення цих проблем у країні був незадовільним. Партійні й господарські діячі, представники місцевих органів влади в УРСР ставилися до розв'язання екологічних проблем недбало, навіть злочинно. В Україні, де було зосереджено четверту частину промислового потенціалу СРСР, спорудження індустріальних гігантів відбувалося без урахування екологічних факторів. Екологічна напруженість в Україні була спричинена недосконалими технологіями виробництва, відсутністю ресурсозберігаючої техніки і маловідходних технологій, екологічно необґрунтованим розміщенням об'єктів атомної енергетики тощо. Промислові підприємства й відповідні відомства не були зацікавлені в збільшенні витрат на охорону навколиш¬нього середовища, тому що це підвищувало собівартість продукції, яку вони випускали. Більш вигідним було працювати без змін, ніж запроваджувати маловідходні й безвідходні технології. Концентрація шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря в містах і промислових центрах значно підвищилася і почала перевищувати санітарні норми. Звичайним явищем стали кислотні дощі, які особливо небезпечні для здоров'я людей. В УРСР показник кількості викидів шкідливих речовин в атмосферу від промислових джерел на одиницю площі майже в 7 разів перевищував середньосоюзні. На території України знаходилось 12 міст, що мали найбільший рівень забруднення атмосфери. Швидке зростання кількості великих промислових міст (25) і кількості населення в них (46 %) перестало забезпечувати дотримування нормативів якості навколишнього середовища. Без урахування екологічних вимог відбувався і розвиток галузей сільського господарства. Засолення ґрунту, затоплення і підтоплення великих територій відчутно позначилися на природній родючості угідь, призвели до зниження врожайності й підвищення витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Унаслідок посилення процесів ерозії ґрунту Україна втратила значну частину родючих чорноземів. Інтенсивне ведення меліораційних робіт протягом тривалого часу спричи¬нило загострення екологічної ситуації в Україні. Так, після втілення проектів зі зрошення півдня України і Криму Каховське водосховище перетворилося на озеро; у результаті будівництва каналу «Дунай—Дніпро» сталося засолення земель в Одеській області; під водою опинилися 600 тис. гектарів родючих земель; були затоплені райони нижнього Подніпров'я — святині українського козацтва. У країні відбувався розвиток атомної енергетики, споруджувалися атомні електростанції. Офіційна преса запевняла в повній безпеці АЕС, а радянське керівництво ретельно приховувало від громадськості випадки аварійних ситуацій на атомних електростанціях. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильської АЕС — техногенна катастрофа планетарного масштабу. Радіоактивна хмара поширилася над територією Білорусі, Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії, скандинавських країн, північно-західної частини Росії. Унаслідок аварії радіонуклідами забруднено понад 6,6 млн га сільськогосподарських угідь, 2,2 млн га лісових насаджень. З'явилася «зона відчуження» — територія, яка найбільше постраждала від радіації й була заборонена для проживання. Найбільшого радіоактивного забруднення за¬знали Житомирська, Київська, Чернігівська області. Причинами вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС визнано низьку якість проектування й обслуговування станції. Негативні наслідки вибуху в Чорнобилі ще довго будуть позначатися на здоров'ї поколінь. На вимогу європейських країн 15 грудня 2000 р. Чорнобильську АЕС було закрито. Ця аварія лягла великим тягарем на економіку України: скоротилося виробництво електроенергії; було відселено жителів тридцятикіломет-рової зони; нез'ясованим залишається майбутнє м. Славутича і працевлаштування його жителів; складним і дорогим є обслуговування об'єкта «Укриття» — саркофага над четвертим енергоблоком; необхідна соціальна допомога ліквідаторам і потерпілим внаслідок аварії. Висновок. Екологічна ситуація в Україні в 1970—1980-х рр. характеризується як незадовільна. Розв'язання цих проблем можна було вирішити за допомогою системного підходу і врахування економічних можливостей держави. На межі XX—XXI ст. екологічні проблеми стали глобальними, і їх розв'язання є найважливішою умовою збереження й подальшого розвитку людства.  Дати: 26 квітня 1986 р., 15 грудня 2000 р.  Поняття, терміни, назви: техногенна катастрофа, екологія, ЧАЕС.

Білет 7 7.1. Війна радянської Росії проти УНР (кінець 1917 — початок 1918 рр.). Проголошення незалежності УНР. Проголошення УНР не відповідало цілям більшовиків — створення пролетарської держави: для них Україна була цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів. У цих умовах 4 грудня 1917 р. Українська ЦР одержала урядову радіотелеграму з Петрограда, підписану В. Леніним і Л. Троцьким. Цей документ називався Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради. Відповідно до нього УНР визнавалася, а влада Центральної Ради — ні. УЦР повинна була визнати радянську владу і виконати такі ультимативні вимоги: 1) відмовитися від створення Українського фронту; 2) не пропускати військові частини з фронту на Дон (до генерала О. Каледіна) та Урал; 3) допомагати військам більшовиків на Південному фронті в боротьбі з генералом О. Каледіним; 4) призупинити роззброювання радянських полків і червоногвардійців в Україні. Генеральний Секретаріат відмовився виконати ці вимоги, після чого війна між більшовицькою Росією та УНР стала неминучою. Проти УНР було кинуто 30-тисячне угруповання Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, М. Муравйовим, І. Єгоровим. Дуже швидко було захоплено Харків, Полтаву, Чернігів. Протягом січня 1918 р. більшовики зайняли Лівобережну Україну. Кривавий бій розгорівся 16 січня 1918 р. під Крутами, у якому загинуло кількасот студентів і гімназистів, які чинили опір більшовицькому наступу.  Додаткова інформація Із твору У ласа Самчука «Крути»: «...Українська молодь, що... з Піснями виїхала зі столиці України під стан¬цію Крути, щоб там умерти, була першою... хто відверто... й рішуче вступив у боротьбу... її ідеалом було — власна державність, власне суверенне життя, своя духовність. [У її боротьбі лунав] мотив опору марксизму, мотив молодого, амбітного й гордого народу, глибоко переконаного, що тільки незалежність на землях предків дасть повну впевненість, що більшовизм... буде стерто з пове¬рхні нашої планети». За умов погіршення військово-політичної ситуації в Україні на засіданнях Малої Ради УЦР неодноразово висувалися вимоги проголосити незалеж¬ність України. 9 січня 1918 р. УЦР прийняла IV Універсал. Основні положення цього документа, розробленого на основі проектів М. Гру шевського, В. Винниченка і М. Шаповала, були такими: — УНР проголошувалася самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою'українського народу; — УНР установлювала мирні взаємини із сусідніми державами — Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими; — УЦР виступала від імені народу України до скликання Українських Установчих Зборів; — Генеральний Секретаріат (уряд) був перейменований на Раду Народних Міністрів; — урядові доручалося закінчити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, укласти з ними мир; — передбачалися демобілізація армії та створення народної- міліції, запровадження суворого контролю над банками, навесні — роздача зем¬лі селянам без викупу. Після прийняття IV Універсалу ЦР прийняла закон про ліквідацію права власності на землю (19 січня 1918 р.) і закон про національно-персональну автономію. Додаткова інформація Із закону УЦР про національно-персональну автономію: Ст. 1. Кожна з націй, що населяють Україну, має право в межах УНР на націо¬нально-персональну автономію: право на самостійний устрій свого національного життя... Це є невід'ємне право націй, і жодна з них не може бути позбавлена цього права чи обмежена в цьому. IV Універсал відіграв важливу роль в історії української державності. Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. Із проголошенням незалежності вона отримала змогу вести самостійну міжнародну політику і укласти Берестейський Мирний договір з країнами Четверного союзу. Наприкінці січня 1918 р. більшовики захопили Київ і розпочали «червоний терор». Головні причини поразки військ УЦР у війні з радянською Росією: — керівництво УЦР не змогло створити боєздатну національну армію; — значна частина населення зайняла нейтральну позицію стосовно подій, що відбувалися; — соціальна невдоволеність внутрішньою політикою УЦР у селах і містах (затримка зарплатні залізничникам, робітникам; затримка проведення аграрної реформи); — віра українських солдатів в обіцянку більшовицького уряду роздати землю і покласти край війні; — політична і психологічна непідготовленість керівництва УЦР до війни (українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними урядами неможлива в принципі); — нездатність керівників національно-визвольного руху повести за собою широкі народні маси. Висновок. Війна радянської Росії з УНР негативно вплинула на перебіг національно-визвольної революції, а УЦР не змогла згуртувати українські сили для відсічі більшовицькому вторгненню. Прийняття IV Універсалу ЦР стало визначною подією у розвитку української державності. Україна нарешті проголосила про свою незалежність. І хоча ідея самостійності зазнала краху, вона надихала майбутні покоління На боротьбу за незалеж¬ність України.  Дати: 4 грудня 1917 р., 16 січня 1918 р., 22 січня 1918 р. ■ Поняття, терміни, назви: ультиматум, IV Універсал, Крути. ■ Особистість в історії: В. Ленін, Л. Троцький, М. Грушевський.