
- •Київський національний торговельно-економічний університет
- •1.1. Встановлення комуністичного (тоталітарного) режиму.
- •1.2. Розвиток Польщі в 1950—1980-ті рр.
- •1.3. Польща на сучасному етапі.
- •1.4. Польща па сучасному етапі.
- •2.1. Установлення комуністичного режиму в Чехословаччині.
- •2.2. Будівництво соціалізму. Празька весна.
- •2.3. Криза тоталітарного режиму. «Оксамитова революція».
- •Із Хартії-77 — правозахисного руху в Чехословаччині
- •2.4. Чеська Республіка.
- •2.5. Словацька Республіка.
- •1. Установлення комуністичного режиму.
- •2. Революція 1956 р.
- •З маніфесту державного міністра Іштвана Бібо
- •3. «Вітрина» соціалізму. Кадарівський соціалізм.
- •4. Угорщина на сучасному етапі.
- •4.1. Установлення комуністичного режиму в Югославії.
- •4.2. Конфлікт Тіто — Сталін.
- •Зі спогадів м. Джиласа, члена цк Союзу комуністів Югославії (скю)
- •4.3. Югославська модель соціалізму.
- •4.4. Криза Югославії.
- •4.5. Розпад Югославії. Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії.
1.2. Розвиток Польщі в 1950—1980-ті рр.
Нав'язана Польщі сталінська модель соціалізму (індустріалізація, кооперація, репресії) була із самого початку приречена на невдачу. Смерть Й. Сталіна і критика його культу особи дала поштовх до масового невдоволення населення. У 1956 р. у Познані розпочались масові виступи проти сталінізму, які поширились на всю країну. Уряд застосував війська. Тільки в Познані під час заворушень загинуло 74 особи, 300 — були заарештовані.
У жовтні 1956 р. до влади в Польщі прийшло нове керівництво на чолі з Владиславом Гомулкою, який був звільнений з в'язниці й реабілітований. В. Гомулко запропонував програму реформ, з якої були здійснені тільки деякі косметичні заходи: була припинена кооперація сільського господарства і форсована індустріалізація, ослаблені репресії. Ліквідовувався комітет держбезпеки. На підприємствах створювались робітничі ради, які контролювали діяльність адміністрації. Відновлювався правовий статус ремісників та дрібних власників. Для зв'язків з польською діаспорою було створено товариство «Полонія».
Запроваджені заходи на певний час стабілізували становище в країні. До того ж, загальне пожвавлення економічного розвитку на певний час відсунуло кризу комуністичного режиму. Наприкінці 1960-х рр. почались економічні труднощі, які викликали підвищення цін. Це, а також вплив подій у Західній Європі та Чехословаччині спричинило наприкінці 1960 — на початку 1970-х рр. масові виступи студентів і робітників. Події 1960—1970-х рр. привели до змін у польському керівництві. Лідером ПОРП став Е. Терек.
Останнім часом у польській пресі з'явились публікації, які розкривають глибинні причини страйку грудня 1970 р. Так, щотижневик «Впрост» зазначає: «...Противники В. Гомулки, серед яких були міністр оборони В. Ярузельський, заступник міністра МВС генерал Шляхчиц і шеф адміністративного відділу ЦК ПОРП С. Каня (через 10 років він очолить партію) умовляли Е. Герека взяти владу у свої руки. Е. Герек вагався. У В. Гомулки був великий авторитет. Але «змовники» наполягали, підкреслюючи, що рішення про підвищення цін на продукти харчування прийняте напередодні Різдва, а цього поляки так просто не вибачать...» Багато років згодом Л. Валенса розповідав, що страйк на трьох верфях виник не спонтанно. Там з'явилися нікому не відомі люди, які закликали до страйку. Існує думка, що цих людей підіслали противники В. Гомулки.
На засідання політбюро, де вирішувалася доля лідера партії, 11. Гомулка не з'явився. У нього підвищився тиск. Проте 15 грудня и і її телефонував до ЦК і гнівався, що «міліціонери погано стріляли» і що «слід звернутися по допомогу до радянських товаришів та їх армії». А в цей час у Катовіцах з Е. Гереком зустрічалися емісари з Москви, які передали від О. Косигіна «слова підтримки з Кремля». Таким чином, страйк був спровокований з метою усунення В. Гомулки від влади.
Нове керівництво намагалося вирішити економічні проблеми за рахунок іноземних кредитів, які передбачалось використати на модернізації промисловості з метою виробництва продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку. Але ця нова стратегія провалилася (докорінно реформувати виробництво не вдалося, країни Заходу ставили всілякі перепони для експорту з країн Східної Європи), вона лише відстрочила на певний час кризу соціалізму. Основною причиною кризи було те, що соціалізм взагалі неможливо реформувати, будь-які реформи приводять або до встановлення капіталізму, або до сталінізму. До того ж економічна криза 1970-х рр. (особливо паливна) суттєво вплинула на економіку східноєвропейських країн, які розвивалися екстенсивним шляхом. Вийти з цієї кризи можна було за рахунок переходу на нові технології, а існуюча державно-бюрократична система не зуміла цього зробити. Хронічна криза сільського господарства ще більше погіршувала становище.
Із середини 1970-х рр. у Польщі з кожним роком наростав робітничий рух. Виникали альтернативні робітничі організації. А підвищення цін у 1980 р. викликало цілу бурю протестів, які цього разу нже носили організований характер. Почалися масові страйки, на чолі яких стала профспілка «Солідарність», очолювана електриком із ґданської верфі Л. Валенсою.
Під керівництвом профспілки «Солідарність» у Ґданську, Щецині, Ельблонзі страйкувало майже 200 тис. робітників. До корабельників приєднались шахтарі. Уряд погодився на переговори, і в серпні 1981 р. була укладена угода, згідно з якою збільшувалась заробітна плата та ін.
Економічно необґрунтоване підвищення заробітної плати викликало різке зростання інфляції. Країна опинилася на межі економічного краху.
У вересні-жовтні 1981 р. у Ґданську відбувся перший з'їзд профспілки «Солідарність», на якому було прийнято рішення про початок боротьби за владу. На перше місце були висунуті політичні гасла (на той час «Солідарність» об'єднувала 9 млн. осіб). До економічної кризи в країні додалась і політична. Польща опинилася перед загрозою радянської воєнної інтервенції з метою наведення порядку. Польське керівництво, аби уникнути інтервенції і громадянської війни, а також під тиском радянського керівництва на підставі статті 33 Конституції Польщі, оголосило про введення воєнного стану на всій території країни. У ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. було створено Військову раду: національного порятунку на чолі з Войцехом Ярузельським.
Запроваджені заходи, а також значна радянська фінансова і продовольча допомога на деякий час відстрочили крах соціалізму в Польщі. У цей час країни Заходу зробили все можливе, аби відірвати Польщу від «соціалістичного табору». Проти неї були введені економічні санкції, унаслідок яких Польща зазнала збитків у розмірі 15 млрд. доларів. Посилився ідеологічний тиск. Значну роль у цьому відіграв Ватикан і, зокрема, Папа Римський Іоан-Павло II.
Уряд В. Ярузельського так і не зміг вивести країну з кризи. Перебудова в СРСР підштовхнула польське керівництво до пошуку інших шляхів виходу з кризи.