
- •Київський національний торговельно-економічний університет
- •1.1. Встановлення комуністичного (тоталітарного) режиму.
- •1.2. Розвиток Польщі в 1950—1980-ті рр.
- •1.3. Польща на сучасному етапі.
- •1.4. Польща па сучасному етапі.
- •2.1. Установлення комуністичного режиму в Чехословаччині.
- •2.2. Будівництво соціалізму. Празька весна.
- •2.3. Криза тоталітарного режиму. «Оксамитова революція».
- •Із Хартії-77 — правозахисного руху в Чехословаччині
- •2.4. Чеська Республіка.
- •2.5. Словацька Республіка.
- •1. Установлення комуністичного режиму.
- •2. Революція 1956 р.
- •З маніфесту державного міністра Іштвана Бібо
- •3. «Вітрина» соціалізму. Кадарівський соціалізм.
- •4. Угорщина на сучасному етапі.
- •4.1. Установлення комуністичного режиму в Югославії.
- •4.2. Конфлікт Тіто — Сталін.
- •Зі спогадів м. Джиласа, члена цк Союзу комуністів Югославії (скю)
- •4.3. Югославська модель соціалізму.
- •4.4. Криза Югославії.
- •4.5. Розпад Югославії. Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії.
Зі спогадів м. Джиласа, члена цк Союзу комуністів Югославії (скю)
Сталін переслідував дві мети. Перша — підкорити Югославію і через неї всю Східну Європу. Був й інший варіант. Якщо не вийде з Югославією, то підкорити Східну Європу без неї. Другий у нього вийшов...
Про це ніде не писалося, але я пам'ятаю з довірливих бесід, що в країнах Східної Європи — Польщі, Румунії, Угорщині — існувала тенденція до самостійного розвитку...
У 1946 р. я був на з'їзді чехословацької партії у Празі. Там Готвальд говорив, що рівні культури Чехословаччини і Радянського Союзу різні. Він підкреслював, що Чехословаччина — промислово розвинута країна і соціалізм у ній буде розвиватися інакше, у більш цивілізованих формах, без тих потрясінь, що були в Радянському Союзі, де індустріалізація долала дуже важкі етапи. Готвальд виступав проти колективізації в Чехословаччині. По суті його погляди не дуже відрізнялися від інших.
Готвальду не вистачило характеру для боротьби зі Сталіним. А Тіто був сильною людиною... Не вдалося відстояти свою позицію і Гомульці. На одному із засідань Комінформбюро Гомулька говорив про польський шлях у соціалізм.
Дімітров також думав про самостійний розвиток.
4.3. Югославська модель соціалізму.
Опинившись тимчасово у міжнародній ізоляції, на тлі розпочатої в країні критики сталінізму Й. Броз Тіто різко змінює орієнтири внутрішньої політики. Кооперування було припинено, земля поверталася селянам. Припинилась форсована індустріалізація. У 1950 р. були започатковані реформи згідно з «теорією самоврядування».
У промисловості було введено систему самоврядування: підприємства передавались в управління трудовим колективам, які приймають будь-які рішення стосовно діяльності підприємства, включаючи розподіл прибутків і обрання своїх представників до державних органів. Ринкові відносини почали відігравати значну роль в економіці країни, яка була зорієнтована на експорт. Також Югославія приєдналась до плану Маршалла і отримала значну фінансову допомогу. Зміни відбулись і в політичній системі. Була здійснена спроба уникнути зрощування партії з державним апаратом, який формувався з представників трудових колективів. Ідея введення в державі багатопартійності була відкинута.
Завдяки реформам, що тривали до кінця 1960-х рр., утворилась особлива югославська модель соціалізму, яку тривалий час розглядали як альтернативу сталінізму.
Риси югославської моделі соціалізму.
Існування однопартійної системи. Абсолютний авторитет і влада Й. Броз Тіто.
Самоврядування трудових колективів.
Розподіл функцій партійного і державного апаратів.
Існування дрібної приватної власності.
Запровадження приватної власності на землю. Добровільність у ході проведення кооперації.
Регульований ринок.
Орієнтація виробництва на експорт.
Ліберальний процес в'їзду і виїзду з країни.
Але по суті це була тоталітарна система з жорстким однопартійним політичним режимом, хоча і більш відкритим з лібералізованим в'їздом і виїздом. Завдяки цьому за межами Югославії працювало майже 1 млн. її громадян, а Адріатичне узбережжя країни перетворилось на європейський курорт.
Після смерті Й. Сталіна нове радянське керівництво нормалізувало відносини з Югославією. Але вони будувались дещо інакше, ніж з іншими соціалістичними державами. Югославія не стала членом ОВД і РЕВ. Навпаки, вона стала ініціатором створення Руху неприєднання. Уряд Югославії засудив радянську інтервенцію в Чехословаччину (1968 р.) та Афганістан (1979—1988 рр.), але підтримав інтервенцію в Угорщину (1956 р.).
КПРС у свою чергу продовжувала звинувачувати югославських комуністів у ревізіонізмі, що навіть було закріплено в Програмі КПРС (1961 р.).
Недивлячись на особливості свого розвитку, Югославія у 1970— 1980-ті рр. зіткнулась з тими ж труднощами, що й інші соціалістичні країни. Економічні негаразди були викликані відсутністю загальнонаціонального ринку, що в умовах історично усталених відмінностей між різними регіонами країни приводило до замикання республік у межах своїх кордонів і до самозабезпечення. А це не могло не викликати розбіжності в поглядах на шляхи подальшого розвитку Югославії.
Із 1970-х рр. темпи економічного розвитку Югославії неухильно знижувалися. Рівень безробіття досяг 1 млн. осіб. Приблизно стільки ж громадян перебувало за межами держави на тимчасових роботах, головним чином у ФРН. Заборгованість країни досягла 20 млрд. доларів.
Поглибленню кризи також сприяла і політична система Югославії, яка ґрунтувалась на конституції 1974 р. Децентралізація економіки, послаблення ролі партії і система розв'язання спільних питань шляхом взаємних домовленостей сприяли посиленню ролі республік і, відповідно, формуванню місцевих республіканських ет-1 нічних політичних еліт. Збереженню єдності держави не допомогло і домінування сербів у державних структурах.
Й. Броз Тіто, який з 1974 р. займав пост президента Соціалістичної Федеративної республіки Югославія (СФРЮ) і Голови ЦК СКЮ «без обмеження строку мандату», завдяки своєму авторитету і ве личезній владі зміцнював єдність Югославії.
Таким чином, провідна роль комуністів у визволенні країни від нацистської окупації зумовила їх перемогу в боротьбі за владу. Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з притаманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Проте конфлікт Тіто — Сталін призвів до Зміни моделі розвитку. У 1950—1960-ті рр. в країні сформувалась модель «самоврядного соціалізму». При всіх своїх позитивних рисах вона мала й один суттєвий недолік: уся ця система трималась на абсолютній владі й авторитеті Й. Броз Тіто.