4.1. Установлення комуністичного режиму в Югославії.

Королівство Югославія, ставши жертвою фашистської агресії, було місцем розгортання масового руху Опору. Його організаторами ви­ступали королівський уряд, який емігрував у Лондон, і комуністична партія. Провідна роль у діяльності партизанського руху належала комуністам на чолі з Й. Броз Тіто (хорват за національністю, брав участь у більшовицькому перевороті в Росії 1917 р. та громадян­ській війні в Іспанії 1936—1939 рр.). На 1943 р. партизани Броз Тіто контролювали одну третину території країни і нараховували 320 тис. осіб. Вони вели боротьбу як проти окупантів, так і проти усташів А. Павеліча, які відзначалися своєю жорстокістю у ставлен­ні до сербського населення (здійснювались етнічні чистки, створю­вались концтабори тощо).

Домінуюча роль комуністів у русі Опору дала їм можливість встановити свою владу в післявоєнний період. На виборах в Уста­новчі Збори в листопаді 1945 р. комуністи отримали 90 % голосів. Це дало їм можливість сформувати однопартійний уряд і усунути діячів еміграції від влади. 29 листопада 1945 р. Югославія була, проголошена республікою.

Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радян­ським зразком: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Наприкінці 1946 р. було видано закон про наці­оналізацію усіх підприємств, за винятком дрібних виробництв таї ремісничих майстерень. Конституція, прийнята в січні 1946 р., передбачала експропріацію приватної власності. На 1947 р. державний сектор охоплював 90 % підприємств. Цього ж року в країні розпочалась земельна реформа: земельні володіння тих, хто співро­бітничав з окупантами, а також німців конфісковувалися, згодом було ліквідовано поміщицьке землеволодіння; запроваджувалась кооперація сільського господарства та індустріалізація.

Коли почалась «холодна війна», Югославія одна з перших підтрима­ла СРСР, але разом з тим проводила і самостійну політику: надавала підтримку грецьким комуністам, які підняли повстання проти існу­ючого в Греції режиму, і також підтримувала створення Балканської федерації, давньої мрії комуністів цього регіону. Робились конкретні кроки щодо укладення економічних союзів з Албанією і Болгарією.

4.2. Конфлікт Тіто — Сталін.

Самостійність югославського керівництва викликала обурення Й. Сталіна, а згодом призвела до конфлікту і розриву відносин між СРСР і Югославією. Він запропонував створити не велику федерацію, у якій Югославія відігравала б головну роль, а ряд малих федерацій (Югославія—Болгарія, Угорщина—Румунія, Польща—Чехословаччина) і зажадав від югославського керівни­цтва координації його зовнішньої політики з Москвою. 18 березня 1948 р. радянське керівництво у терміновому порядку відклика­ло своїх спеціалістів з країни, мотивуючи це тим, що до них ставляться «недружелюбно». У своїй відповіді Тіто відхилив усі звинувачення. Тоді 27 березня 1948 р. йому було передано лист на восьми сторінках за підписами Й. Сталіна і В. Молотова. Лист було написано в наказному тоні, грубо і образливо. Югославське керівництво звинувачувалося у «таємному відступі від соціалізму», «ворожості до СРСР». Керівництво Комуністичної партії Югос­лавії (КПЮ) відхилило диктат Й. Сталіна і відмовилося брати участь у засіданні Комінформбюро. Другий лист Й. Сталіна містив 25 сторінок. Тон був попереднім, перелік" звинувачень збільшився. Відповідь югославської сторони була короткою, відкидались усі­лякі звинувачення і диктат. Третій, останній лист Й. Сталіна був витриманий у попередньому дусі, а позиція югославської сторони була кваліфікована як «розкол і зрада».

У червні 1948 р. Комінформбюро прийняло резолюцію «Про ста­новище в КПЮ», у якій керівники партії звинувачувалися у відступі від марксизму-ленінізму. Комінформбюро зажадало від комуністів Югославії замінити керівництво КПЮ «здоровими силами». Це вже було пряме втручання у внутрішні справи.

Комуністи Югославії підтримали Броз Тіто і в свою чергу прове­ли чистку КПЮ, у результаті якої 16 тис. «прихильників Москви» було ув'язнено в концтаборі на острові Голий в Адріатичному морі (10 тис. загинули в каменоломнях), 5 тис. осіб змушені були емі­грувати з Югославії.

У країнах Східної Європи почались пошуки «агентів Тіто» і про­водились показові судові процеси. Стверджувалося, що в Югославії «антикомуністичний, поліцейський державний режим фашистського типу», що «кліка Тіто перетворила Белград на американський центр шпіонажу і антикомуністичної пропаганди». Розрив між Югославією і СРСР був повним і остаточним. Існують документальні підтвер­дження, що розглядався і силовий варіант (вторгнення радянських військ) усунення Броз Тіто від влади.

Мовою документа

З листа ЦК КПЮ радянському керівництву

(квітень 1948 р.)

...Повинні насамперед підкреслити, що нас страшенно здивували тон і зміст листа. Ми вважаємо, що причини для такого змісту листа, звинувачень і позицій з окремих питань — у недостатньому розумінні нашої ситуації. ...Як би хтось з нас не любив країну соціалізму — СРСР, він не може в будь-якому випадку менше любити свою країну, яка теж будує соціалізм.

...З Вашого листа від 27 березня випливає, що в нас проводиться антирадянська критика, критика ВКП(б). Стверджується, що з такою критикою виступають керівники КПЮ, що ця критика ведеться за спинами мас, членів партії. Названі імена Джиласа, Вукмановича, Кидрича, Ранковича. Таким чином, наведені імена кількох найвідоміших і популярних керівників нової Югославії, перевірених у ба­гатьох складних ситуаціях. ...Нам дуже важко зрозуміти, як можна висувати такі серйозні звинувачення і не наводити їх джерела. Ще більш дивними виглядають порівняння наших керівників з попередні­ми висловлюваннями Троцького. У листі цитуються деякі заяви, які начебто мали місце, як, наприклад, «ВКП(б) вироджується», «СРСР намагається економічно підкорити Югославію», «в СРСР панує вели­кодержавний шовінізм».

Ми вважаємо, що на основі нєперевірених даних неправильно ро­бити висновки і висувати звинувачення проти людей, які мають дуже великі заслуги в справі популяризації СРСР у Югославії і неоціненні заслуги у. Визвольній війні. ...Такі люди не можуть діяти з метою «підриву радянської системи», оскільки це означало б зрадити свої переконання, своє минуле. Називати таких людей дворушниками страшно і принизливо.

...У багатьох радянських людей склалася помилкова думка, начебто симпатії широких народних мас Югославії до СРСР виникли самі по собі, на основі якихось традицій, які беруть початок ще з часів царської Росії. Це не так. Любов до СРСР не виникла сама по собі, її наполегли­во несли в маси ... теперішні керівники нової Югославії, включаючи в першу чергу і тих, кого в листі так важко звинувачують.

...На підставі чого в листі стверджується, що в нашій партії не­має демократії? Можливо, на основі інформації Лаврентьєва (авт. посол СРСР в Югославії)? Звідки в нього така інформація? Ми вва­жаємо, що посол не вправі ні від кого вимагати повідомлень про роботу нашої партії —- це не його справа. Таку інформацію може отримати ЦК ВКП(б) від ЦК КПЮ. ...Ми не можемо повірити в те, що ЦК ВКП(б) міг би взяти під сумнів заслуги і результати, до­сягнуті нашою партією сьогодні. Ми пам'ятаємо, що таке зізнання неодноразово виражали не тільки багато керівників СРСР, але і сам товариш Й. Сталін. Одночасно ми стоїмо на позиції, що в суспільному перетворенні Югославії є багато специфічних рис, які можна з ко­ристю застосувати в революційному розвитку інших країн, і це вже застосовується. Це не значить, що ми кидаємо тінь на роль ВКП(б), на суспільну систему в СРСР. Навпаки, ми вивчаємо і переймаємо як приклад радянську систему, але мова йде лише про те, що в нашій країні ми будуємо соціалізм у дещо інших формах. На даному етапі, у специфічних умовах, що існують у нашій країні, з урахуванням міжнародного становища, яке склалося після Визвольної війни, ми намагаємося використовувати ті форми роботи по будівництву со­ціалізму, які найбільш підходять. Ми робимо це не для того, щоб довести, що наш шлях кращий за той, яким іде Радянський Союз, не вигадуємо чогось нового, а робимо те, що підказує життя.

...СРСР і Югославія життєво зацікавлені у встановленні тісних зв'язків. Але для цього необхідна абсолютна взаємна довіра, без якої не можуть існувати міцні стосунки між нашими двома країнами. Ра­дянські люди, у першу чергу керівники, повинні вірити в те, що нова Югославія з її нинішнім керівництвом непохитно йде до соціалізму! Необхідно вірити, що СРСР має в особі Югославії під її нинішнім керівництвом вірного друга і союзника, готового у випадку важких випробувань ділити добро і зло з народами, СРСР.