
- •Київський національний торговельно-економічний університет
- •1.1. Встановлення комуністичного (тоталітарного) режиму.
- •1.2. Розвиток Польщі в 1950—1980-ті рр.
- •1.3. Польща на сучасному етапі.
- •1.4. Польща па сучасному етапі.
- •2.1. Установлення комуністичного режиму в Чехословаччині.
- •2.2. Будівництво соціалізму. Празька весна.
- •2.3. Криза тоталітарного режиму. «Оксамитова революція».
- •Із Хартії-77 — правозахисного руху в Чехословаччині
- •2.4. Чеська Республіка.
- •2.5. Словацька Республіка.
- •1. Установлення комуністичного режиму.
- •2. Революція 1956 р.
- •З маніфесту державного міністра Іштвана Бібо
- •3. «Вітрина» соціалізму. Кадарівський соціалізм.
- •4. Угорщина на сучасному етапі.
- •4.1. Установлення комуністичного режиму в Югославії.
- •4.2. Конфлікт Тіто — Сталін.
- •Зі спогадів м. Джиласа, члена цк Союзу комуністів Югославії (скю)
- •4.3. Югославська модель соціалізму.
- •4.4. Криза Югославії.
- •4.5. Розпад Югославії. Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії.
4.4. Криза Югославії.
Після смерті Й. Броз Тіто у 1980 р., коли місце президента зайняв колективний орган — Президія СФРЮ у складі представників шести республік та двох автономних країв, у країні посилились відцентрові тенденції. Криза тоталітарного соціалізму в Югославії набула форми міжнаціональних конфліктів. Центральний уряд неухильно втрачав контроль над ситуацією в-країні. Поштовхом до кризи югославської федерації стали події в Косово в 1981 р. Албанці, які на початок 1980-х рр. становили 80 % населення автономного краю, вимагали надання краю статусу республіки. У Белграді демонстрації албанців були сприйняті як спроба відірвати край від Сербії і приєднати його до Албанії. Демонстрації албанців були розігнані із застосуванням військової сили, але з того часу край став постійним джерелом напруги. Відносний порядок тут підтримувався лише за допомогою армії і поліції.
Події в Косово привели до розколу громадської думки в країні та зростання політичної активності населення. Хвиля націоналізму охопила країну.
На цій хвилі відбулись зрушення у свідомості населення і домінуючою стала думка, що з кризи можна вийти шляхом утворення окремих національних держав.
Ініціатором політичної активності стала Сербська академія науки і мистецтв, яка в спеціальному меморандумі звинуватила комуністичний режим в Югославії у 45-річній антисербській політиці. Перебудова, що розпочалася в СРСР, теж підірвала позиції комуністів у Югославії. За таких умов лідер Союзу комуністів Сербії С. Мілошевич доклав усіх зусиль, аби виставити свою партію в ролі головного захисника сербського населення Косово. Це йому вдалося. На хвилі злету популярності наприкінці 1988 р. С. Мілошевич зумів змінити керівництво у Воєводині, Чорногорії, Боснії і Герцеговині на своїх ставлеників. Спроба зробити те ж саме в Словенії закінчилася повним провалом. Словенці почали утверджуватися в думці про остаточний розрив з федерацією.
Крім національної проблеми югославському керівництву доводилося розв'язувати проблеми, породжені глибокою економічною кризою. Наприкінці 1985 р. безробіття в країні становило 15 %, інфляція — 100 % (у 1989 р. — 3000 %), зовнішній борг складав 19 млрд. дол. (у 1989 р. — 21 млрд. дол.). На його обслуговування витрачалося до 40 % усіх валютних доходів держави. Проте зазвичай на початку правління уряд Югославії замість кардинальних соціально-економічних реформ запропонував програму «стабілізація», яка не виконувалася. Зрештою пошук шляхів виходу з кризи привів до необхідності проведення на той час економічних, політичних реформ та реформ всередині партії.
У грудні 1989 р. в країні почалось проведення програми економічних реформ, автором яких був А. Маркович. Першим пунктом програми стало подолання інфляції і перетворення національної грошової одиниці дінара у конвертовану валюту, що з успіхом було зроблено на початку 1990 р. Урядові також удалося зменшити зовнішній борг до 16 млрд. дол. Але подальше проведення економічних реформ було перерване розпадом Югославії.
Із 1989 р. в усіх республіках утворюються опозиційні партії, особливістю яких було те, що вони формувалися виключно на національній основі. Навесні 1990 р. на виборах у Словенії і Хорватії перемагають національні коаліції.
Спроба на XIV з'їзді СКЮ (січень 1990 р.) якось виправити становище була невдалою. Серби відмовилися реорганізовувати партію на федеративних началах, як наполягали делегати від Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини. Робота з'їзду була тимчасово перервана, але так і не відновилась. СКЮ розпалась. Республіканські організації перейшли на націоналістичні позиції. Сербські комуністи стали сербськими великодержавними шовіністами на чолі із С. Мілошевичем.