? Питання для самоперевірки

1. Право власності Українського народу.

2. Дайте визначення права приватної власності.

3. Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти права приватної власності.

4. Які умови виникнення права приватної власності ?

5. Назвіть умови припинення права приватної власності.

6. Дайте поняття державної власності.

7. Які суб’єкти і об’єкти права державної власності ?

8. Визначте підстави виникнення права державної власності.

9. Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти права комунальної власності.

10. Які підстави виникнення права комунальної власності ?

11. Дайте поняття права спільної власності.

12. Охарактеризуйте право спільної часткової і спільної сумісної власності.

12. Захист права власності. Речові права на чуже майно.

• Прочитайте

Л – 1-2, 5, 8, 23, 80, 85, 87, 114, 71, 121-122, 125, 131-133, 140, 171

1. Значення та гарантії захисту права власності. Способи захисту права власності.

% Інформація

Відповідно до ст.13 Конституції України “держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності”. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст.41 Конституції України). Всі форми власності проголошені рівними, а відтак охороняються та захищаються державою без надання переваг одній перед іншою.

Норми цивільного права забезпечують регулювання й охорону відносин власності при нормальних умовах використання власником приналежного йому майна без порушення його правомочностей, а також без обмеження прав та інтересів інших осіб.

Цивільно-правовий захист – це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв’язку зі зробленими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів їхніх власників.

Способи захисту:

І. Основні речово-правові:

а) віндикаційний позов;

б) негаторний позов.

ІІ. Допоміжні речово-правові:

а) позов про визнання права власності;

б) позов про виключення майна з опису;

в) позови про захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

ІІІ. Зобов’язально-правові:

а) способи захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);

б) способи захисту права власності в деліктних зобов’язаннях;

в) повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

ІV. Спеціальні засоби:

а) позови про визнання правочину недійсним;

б) способи захисту права власності померлих осіб та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;

в) способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів, визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

Витребування майна власником з чужого незаконного володіння (віндикація). Витребування коштів і цінних паперів на пред’явника.

Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування ін­дивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов є речово-правовим позо­вом, який має позадоговірний характер, тобто є таким, що може бу­ти пред'явлений лише у випадку відсутності між позивачем та від­повідачем зобов'язальних правовідносин.

Об'єкт віндикаційного позову - індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на мо­мент подання позову. Витребуване майно може належати і до кате­горії речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізо­ване (наприклад, мука, цукор, цемент у мішках за певними цифро­вими або іншими характерними позначками). У разі загибелі інди­відуально визначеного майна Віндикаційний позов не може бути пред'явлений за відсутністю об'єкта позову.

Сторони у віндикаційному позові. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізична та юридична особа, а також інші суб'єкти права власності, визначені ст. 2 ЦК України), який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім влас­ника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі до­говору (наприклад, оренди, схову, комісії) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (так званий «титульний воло­ділець» майна). Така особа має право на захист свого володіння та­кож і від власника майна (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України «Про власність»).

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном не­законно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його від­чужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність воло­діння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі, оскільки чинне законодавство презюмує добросовісне (пра­вомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом (ст. 397 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про власність»). Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні.

Предмет віндикаційного позову. За загальним правилом пред­метом позову в судовому процесі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витре­бування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є на­бувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи при­дбане майно відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах). У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або повинен був знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала на це право, є не­добросовісним набувачем (наприклад, придбання майна у неповно­літнього або придбання майна вночі на вулиці у випадкової особи).

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване в су­довому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Можливість витребування майна від добросовісного набувача зале­жить від того, як придбане ним майно — відплатно чи безвідплатно.

Майно, набуте безвідплатно (наприклад, за договором дарування) в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК України).

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовіс­ним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза нею. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набу­вача, в тому числі добросовісного, який відплатно придбав його, як­що майно:

1) було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згадана норма закону не містить вичерпного переліку випадків ви­буття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади, наве­дені законом. Отже, власник має право вимагати майно у будь-якого набувача й у випадку, коли воно вибуло з володіння особи, якій влас­ник надав його у володіння (наприклад, майно було втрачене перевіз­ником або вкрадено в орендаря). Водночас, якщо майно вибуло з воло­діння власника за його волею (наприклад, передане іншій особі у збе­рігання) і в подальшому відплатно продане зберігачем добросовісному набувачу, витребування від останнього майна не допускається. Остан­нє не позбавляє власника можливості вимагати від особи, яка здійсни­ла незаконний продаж майна, відшкодування завданих йому збитків.

Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння. Так, не підлягає вінди­кації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 388 ЦК Украї­ни). Добросовісний набувач, який відплатно придбав майно в зазна­ченому порядку, не може бути позбавлений цього майна, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння за волею чи поза волею власни­ка або особи, якою воно було передане власником у володіння.

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК України). Неможливість витребування їх від добросовісного набувача не ставиться законом у залежність від того, як останній набув їх: відплатно чи безвідплат­но, або від того, чи вибули вони з володіння власника за його волею, чи поза нею (наприклад, втрачені, вкрадені та ін.).

Законом в Україні встановлено загальну трирічну позовну дав­ність щодо вимог про повернення майна з чужого незаконного воло­діння (ст. 50 Закону України «Про власність»), що відповідає за­гальному строку позовної давності, встановленому ст. 257 ЦК Укра­їни.

Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володін­ня. Питання про розрахунки при витребуванні речей з незаконного володіння постає лише у разі повернення майна власникові з чу­жого незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребува­не у добросовісного набувача у випадках, визначених законом (статті 388-389 ЦК України), то й розрахунки між ним і власни­ком не здійснюються.

Згідно зі ст. 390 ЦК України власник має право вимагати від не­добросовісного набувача не тільки повернення майна, а й передання усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час во­лодіння ним. Що ж до добросовісного набувача, то власник у разі повернення (віндикації) майна може вимагати передання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння.

Лише добросовісний набувач має право залишити за собою здійс­нені ним поліпшення майна, що можуть бути відокремлені від май­на без завдання йому шкоди, а у разі неможливості відокремити по­ліпшення — на відшкодування здійснених на поліпшення фактич­них витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Як добросовісний, так і недобросовісний набувач (володілець) майна, що повертається власникові, має право вимагати від остан­нього відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.