25.3. Комерційний кредит % Інформація

Комерційний кредит. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстро­чення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ст. 1057 ЦК України).

Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окре­мого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобо­в'язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання одній зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг, або наданні іншій стороні відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, послуг. У зв'язку з цим до комерційного кредиту застосовуються правові норми ста­тей 1054-1056 ЦК України, що регулюють кредитні відносини, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого ви­никло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зо­бов'язання (ст. 1057 ЦК України).

Комерційне кредитування має місце у випадках, коли час вико­нання зустрічних зобов'язань сторін за договором не збігається. Роз­повсюдженими випадками комерційного кредиту є застосування при оплаті товарів, робіт, послуг авансу, попередньої оплати, відстрочен­ня та розстрочення платежу, можливість яких у деяких випадках прямо передбачена законом (статті 693, 694, 873 ЦК України).

Комерційне кредитування відрізняється від надання кредитів за кредитним договором і суб'єктним складом. Оскільки надання ко­мерційного кредиту згідно із законом не належить до фінансових послуг, надання комерційного кредиту може здійснюватися між особами, цивільна правосуб'єктність яких дозволяє останнім укла­дення відповідних цивільних договорів (купівлі-продажу, підряду та ін.). Останнє є притаманним у сфері зовнішньоекономічних відносин, оскільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності Укра­їни мають право безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів як у діючій на території України валюті та в іноземній валюті, як у межах, так і за межами України (ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

25.4. Договір банківського вкладу. Види банківських вкладів. % Інформація

За договором банків­ського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від дру­гої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надій­шла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсот­ки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу є реальним договором, відплатним, публічним.

Особливістю договору банківського вкладу (депозиту) є те, що прийняття банком вкладу, за винятком оформлення вкладу надан­ням вкладнику ощадного (депозитного) сертифікату, супроводжу­ється відкриттям вкладнику іменного вкладного (депозитного) ра­хунка. Закон визначає як рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передають­ся клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визна­чений відсоток (дохід) відповідно до умов договору (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). По­рядок відкриття та режим функціонування вказаного рахунка імперативно визначається Інструкцією про порядок відкриття та вико­ристання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердже­ною постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 5272.

У зв'язку з зазначеним до відносин банку та вкладника за рахун­ком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не ви­пливає із суті договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України).

Кількість вкладних (депозитних) рахунків, які можуть відкрива­ти вкладники у банках, законодавством України не обмежується.

Сторонамидоговору банківського вкладу є банк та вкладник. Як залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення прийняття банківських вкладів є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо­вих послуг»). Приймати банківські вклади у національній та іно­земній валюті має право банк (універсальний або спеціалізований) та банківська корпорація, інші фінансові установи, які повинні мати ліцензію.

Вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) мо­жуть бути резиденти України (юридичні та фізичні особи) і нерези­денти України (юридичні особи — інвестори, юридичні особи, що мають в Україні представництво, та фізичні особи).

Предметомдоговору банківського вкладу можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахун­ках банків), валюта України або іноземна валюта.

Вклад вноситься юридичними особами перерахуванням коштів з їхніх поточних ра­хунків і після закінчення строку зберігання повертається на їхні по­точні рахунки. Проведення розрахункових операцій та видача кош­тів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка юридичної особи за­бороняється.

Фізичні особи можуть вносити вклад готівкою або перерахуван­ням з власного вкладного (депозитного) рахунка в іншому банку чи з власного поточного рахунка.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (ст. 1059 ЦК України), що передбачає від сторін фіксації його змісту в одному або кількох до­кументах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допо­могою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України).

За домовленістю сторін договір банківського вкладу може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Вклади поділяються на два види: вклад, що нада­ється банку на умовах його видачі на першу вимогу (вклад на вимо­гу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого дого­вором строку (строковий вклад).

Відповідно до вимог чин­ного законодавства та враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» договір банківського вкладу має містити: назву договору, на­зву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-вкладника, адресу або найменування, місцезнаходження юри­дичної особи-вкладника; найменування фінансової операції — надан­ня вкладу (депозиту); суму вкладу, вид вкладу; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сто­рін; підписи сторін, а в разі відкриття вкладного рахунка фізичній особі (резиденту) — ідентифікаційний номер фізичної особи — плат­ника податку. Ідентифікаційний код може бути відсутній у договорі, якщо депозитний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Оскільки договір банківського вкладу є реальним, його зміст складає обов'язок банку повернути вкладнику вклад та сплатити відсотки за ним або доход в іншій формі. Порядок нарахування відсотків на вклад та його повернення регламентовано законом, згідно з яким відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ст. 1061 ЦК України).

Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення іме­ні фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (ст. 1063 ЦК України). Остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає із прав вкладника, або вираження нею бажання іншим способом скористатися такими правами (наприклад, вимога щодо отримання вкладу, поповнення вкладу, оформлення довіреності на розпорядження вкладним рахунком, застава майнових прав за ним). До набуття особою, на користь якої зроблено банківський вклад, прав вкладника ці права вкладника належать особі, яка зро­била вклад.

Укладення догово­ру банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошей на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою.

Договір банківського вкладу також може бути оформлений ощадним (депозитним) сертифікатом (надалі — «сертифікат»). На відміну від ощадної книжки, сертифікат застосовується для оформ­лення вкладів як громадян, так і юридичних осіб.

Згідно із законом ощадний сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та від­сотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1065 ЦК України).

Як форма договору банківського вкладу, сертифікат є цінним па­пером (ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).