Рекомендована літератур»:

1. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. - К.: Вища школа, 2002.

-С. 23-35, 39-45.

2. Федорченко В.К., Костюкова О.М., Дворова ТА., Олексієнко М.М. Історія екскурсійної справи 9 Україні: Кавч. посібник, - К.: Кондор. - С 7-37.

ТУРИСТИЧНО-ЕКСКУРСІЙНА ГАЛУЗЬ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ПЕРІОД МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ

Передумови розвитку мандрівництва на території західних земель України, що входили до складу Австро-Угорської імперії та Польщі.

Українське мандрівництво на Галичині бере початок у першій половині XVIII ст, спираючись на досвід європейського та світового туризму. Цьому сприяла модернізація австро-угорським урядом своїх політичного та економічного устрою. Також певною мірою цьому сприяла ліквідація кріпацтва у 1848 р., то надало можливість культурно-націокального розвитку, хоча не надто вплинуло на економічний розвиток регіону.

У друг. пол. XIX ст. на території імперії було створено густу мережу залізниць. В економіку імперії вкладались суттєві інвестиції, налагоджувалась торгівельна мережа, освоювались та створювались нові маршрути для перевезення

товарів і людей.

В певній мірі це сприяло підвищенню витрат на подорожі та підвищення їх комфортності, метою яких було задоволення пізнавальних інтересів, бажання

відвідати центри науки та мистецтв, віденські та будапештські привабливі місця (музеї, театри, ізесторани тощо) або навпаки, здійснити романтичні подорожі до мальовничих рідконаселених місцевостей у Карпатах та Балканах.

Розвивалась картографічна справа. Видавництво "Фрейтаг і Берндт" (Відень) створювало карти на топографічній основі, в яких яскравим кольором вдруковувались зображення туристичних маршрутів (пішохідних і кінськими екіпажами). Карти мали відповідно оформлену обкладинку, а також текст і рекламу (туристичну та маркетингово- картографічну).

Населення Галичини міно вплив на розвиток мандрівництва в світі. Розвиток залізниць і Західній Україні нризвів до збіднішія значної верстви населення міста, що займалось торгівельними операціями, а через масовий і дешевий привіз товарів вже не мало засобів для заробітку. Багатодітні селянські родини роздрібнювали свої наділи, що також приводило до збіднення. З 1895 р. в Галичині починають діяти агенти італійських пароплавних компаній, що інколи не чесним шляхом заманювали галичан до Італії, обіцяючи відвезти до Північної та Південної Америки. Частина таких обіцянок виконувалась, а тому сформувалась чітка еміграційна тенденція галичан на Захід. Всього виїхало до 350 тис. осіб.

У другій половині XIX ст. збільшення мобільності населення та зростання міст підвищили попит на готельні послуги не лише в Західній Європі, але й у східній частині імперії Габсбургів. Наприкінці XIX ст. практично в кожному галицькому містечку вже: були готелі. Серед них траплялися й великі заклади, але більшість готелів були дуже малими. У 5902 р. загалом у Галичині (тобто у Східній та Західній Галичині) було 935 готелів, в яких працювало близько 2,9 тис. осіб, тобто в середньому припадало приблизно три особи на один заюіад. Готелі, у яких працювало більше 6 людей, складали 9 % від загальної кількості, а заклади з кількістю працюючих більше 20 - лише 0,5 %.

Переважна більшість приміщень маїа дуже скромні інтер'єри, низький рівень комфортності. Але навіть у маленьких та дешевих готелях були один-два відносно комфортабельних покої дня вимогливих заможних мандрівників.

Дуже багато готелів було на межі XIX і XX ст. у Львові - 48 (у Кракові тоді налічувалося 18 готелів, у Варшаві - 32).

Серед невеликих закладів переважали дуже скромні, розраховані на комерційних агентів, людей середнього статку, які приїжджали до міста у різноманітних справах. Кімнати здавалися не лише одномісні, деякі клієнти винаймали лише ліжко в багатомісному номері. Водопроводу та каналізації в таких закладах нг було, "зручності" розташовувалися на дворі.

Деякі маленькі готелі були, фактично, прихованими будинками розпусти, в них клієнти наймали кімнати погодинно.

Але серед маленьких готелів траплялися й .дуже солідні, дорогі, з розкішними меблями, вишуканим інтер'єром, вишколеною обслугою.

Великі престижні готелі Львова кінця XIX • початку XX ст. мали власні лазні, Душі, каналізацію, в таких закладах працювагга ресторани та кав'ярні. У холах та

вздовж сходів висіли картини, на підлозі лежали килими. Ціни » таких готелях

були доступними небагатьом.

Найбільш відомі такі готелі Львова часів австро-угорського панування: - готель "Жорж"; у 1796 р. було побудовано готель "І)е La Rus", в якому, серед інших подорожуючих, зупинявся кілька разів відомий письменник Оноре де Бальзак; пізніше готель став називатися "Готелем Жоржа" за іменем його засновника, Жоржа Гоффмака; у 1894 р. "Жорж" у цьому будинку закрився, і в 1901 р. знову відкрився на іншому місці;

Цей готель рекламувався у львівських газетах початку XX ст.: "Всім, хто прибуває до Львова, рекомендуємо першорядний люксусовий готель "Жорж". Вік має 93 покої, з яких 32 - це апартаменти з лазничками, впорядкованими на найсучаснішому рівні. Всі номери з водою холодною і гарячою, центральним опалюванням, телефоном і світлосигналами. Ціни кімнат цілком приступні: покій одноліжковий від 6 зол. на добу, покій дволіжковий - від 12 зол. Ціна покою з ванною - 13 зол., дволіжкового з ванною - 24 зол. У готелі е першорядний ресторан і вишукана каваркя, в мармуровій заггі щовечора концерт сальошюї

оркестри".

- "Англійський готель"; готельний заклад під назвою "Англійський", на 100

номери, відкрив у Львові в 1840 р. підприємець із чеського міста Брно; у 1888 р. будівлю готелю розібрали, і заклад перемістився на нові місце, в будинок Xs 21 по

вул. Карла Людвіка;

- "Гранд"; відкрився у 1893 р. по вул. Карла Людвіка, 13, містив 48 номерів і ресторан; інтер'єри у стилі необароко; один за найрозкішніших готелів Львова;

- "Народна Гостинниця"; заснована видатним культурним діячем, архітектором Василем Нагірним, який у своїх спогадах так написав про це: "У 1899 р. засновано за моєю ініціативою товариство з обмеженою порукою під фірмою "Народна Гостинниця". Цим товариством задумав я осягнути таку ціль: 1)дати нашій молоді спромогу вивчитися готельного промислу, каварняного і шинкарського; 2) створити інституцію, що дбала б за ширених замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного..."; ппель, кав'ярню і ресторан відкрили у 1906р; інтер'єр у народному стилі; в "Народній Гостинніші" гуртувалася українська інтелігенція; тут. у ресторані та кав'ярні, регулярно декламували свої твори молоді українські письменники. Серед льтавських готелів виділялися також: "Європейський" (один з найстаріших у Львові, відкритий ще У 1804 p.), "Краківський", "Французький", "Центральний".

За зразком західноєвропейських країн у Галичині створювалася також т. зв-пансіонати — мебльовані кімнати, в яких, як правило, жили протягом тривалого¹ часу. Зазвичай пансіонат був меншим за готель і відрізнявся затишною, сімейною атмосферою. Кімнати для сну були окремими, але їдальня та салон - спільні. Деяк¹ пансіонати були дуже солідними, престижними закладами, господарі ретельно відбирали нових клієнтів, щоб не відлякати старих постояльців. До таких заклад* можна було потрапити лише за рекомендацією.

112

Незаможнкм людям, які подорожували Галичиною, ставали в нагоді корчми. На початку XX ст. її Галичині сучасники нараховували більше 20 тис. корчем. Основною масою клієнтів більшості таких закладів були місцеві мешканці, а не подорожуючі, але ними часто користувалися й подорожуючі. Корчми була дуже зручним закладом розміщення і харчування для незаможних мандрівників, тому що їжа тут пропонувалагя за низькими цінами (щоправда, асортимент у переважній більшості корчем був вкрай обмежений), а нічліг надавався клієнтам корчми безкоштовно.

Будівлі корчем були, здебільшого, дерев'яні чи глинобитні, на зиму їх для утеплення обкладаіи снопами. Дахи будували солом'яні.

Напередодні Першої світової війни корчми як заклади розміщення і харчування для псдарожуючих стани втрачати популярність, поступилися більш сучасним закладам - готелям і заїздам.

Діяльність "Руської Трійці" в напрямку розвитку краєзмвчо-туристичної діяльності. Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнішня свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини.

Під впливам мандрівного вчителя А. Чарноцького, який був дослідником слов'янської старовини, члени "Руської трійці" М. Щашкевич, 1. Вагилевич та ■ Я. Головацький першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок і самі багато мандрували.

У 1832 р. Яків Головацький, ще за часів навчання у Львівському університеті, разом з Іваном Вагилевичем здійснив подорож до села Дзиків Тарно-бжеського повіту (нині Республіка Польща) на запрошення графа Яна Тарновського. В його бібліотеці вони досліджували слов'янські й українські рукописи та грамоти.

Влітку 1834 р. Я. Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Прикарпаття й Буковини, звідки повернувся кіньми через Чортків, Еучач, Монастириську до Львова. Восени того самого року подався пилки через Городок, Перемишль і Дуклю до Кошицької академії. З Кошице ходив До Пешту, де навчався в університеті, а звідти - до Ужгорода. Повернувся Я. Головацький додому в 18.35 p., подолавши Карпатські гори, через Маняву, де "ідвідав руїни монастиря, закритого австрійською владою в 1785 р.

Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я. Головацький

ЗДШснив ще одну мандрівку, на цей раз - з Коломиї через Чорногори на Українське

^арпаття та у північно-східну Угорщину. Були й інші, менш тривалі мандрівки.

*Д час кожної з них Я. Головацький вивчав рійний край, пам'ятки історії та

^емиості, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що

стали основою його численних публікацій. У своїх спогадах вчений писни: "Треба нам іти між народ, досліджувати на місці, збирати з його уст пісні, записувати його перекази. Словом, нам, філософам, треба іти в народ і учктися в юлго мудрості". Мандрівки дослідника дали великий поштовх для подальших народознавчих подорожей. Це були перші кроки у розвитку пізнавального туризму.

Краєзнавчу діяльність Якова Головацького описав Іван Крип'якевия у статті "Мандрівки Якова Головацького в 1832-1840 pp.".

Пристрасним мандрівником був також Іван Вагипеечн (1811-1866), один з найбільших авторитетів у галузі дослідження української історії, зокрема давніх її часів. У роки перебування у Львівському університеті (1830-1837) І. Вагилевич здійснює ряд подорожей краєм, збирає фольклор та етнографічні матеріали, відвідує історичні пам'ятки, проводить археологічні дослідження. Він щороку по кілька разів мандрував у Карпати. На основі зібраних матеріалів вивчав життя автохтонних корінних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків. У нарисі (1843 р.) про т. зв. берди, або скелі, біля Урича., що за кілька кілометрів від Дрогобича, описує ландшафт Урича та широкі обрії, які відкриваються з висоти його скель, створюють ілюзію мандрів по Бойківщині та прилеглому до неї Прикарпаттю. В даних дослідженнях історико-археолсгічного плану вчений систематизував зібрані ним легенди та перекази про час заснування тих чи інших споруд тощо. Таким чином І. Вагілевича можна вважати основоположником

етнографічного туризму в Україні.

Таким чином, завдяки членам "Руської трійці", які розгорнули цілеспрямовану роботу щодо вивчення регіону, використовуючи з цією метою мандрівки і першими порушили питання про організацію народознавчих

мандрівок.

Діяльність провідних громадських діячів Західної України в галузі

туризму. Діяльність галицьких просвітителів національного відродження послужила поштовхом для наступних поколінь краєзнавців. Вагомий внесок у розвиток туристично-кркєзнавчого руху зробив "історик і педагог, редактор і видатний громадський діяч Мирон І.чьницький". Цінний матеріал про побут, звичаї гуцулів, природу гуцульського краю містить його нарис "З Карпат коломийських". Першу комбіновану мандрівку за межі краю, він з групою товаришів здійснив у 1844 р. Угорщиною. За її результатами були написані нариси "Записки руського мандрівника", "Ображк з світ альпійського", Образки з Угорщини", "З різних країв і народів"," Море і його чудеса" та ін.

Інший знаний галицький діячі Микола Устиянович в оповіданні "Ніч на Боржаві" (1852 р.) описав карпатську природу під час подорожі 1.841 р. із Славського через Закарпаття в Угорщину [4, с. 34].

До краєзнавчих дослідників Галичини слід віднести Івана Гавришкееича, який у студентські роки (1843-1851) разом з товаришами на возак здійснили багатоденні ^тт:''^:''^тп- цих мандрівок полягає « тому, що 1. Гавриішмвич "відкрив'

п».

який був опублікований в 1863 р. в Галичанин. А тому кого можна вважати піонером на нині картографії.

Постійно здійснював подорожі краєм Омелян Партацький (1840-1895). Про свою подорож у Карпати в 1873 р. разом з українськими мандрівниками 3. Паславським, Д. Танячкевичем, 1. Мандичевським, Ю. Целееичем, Н. Вахнянином він розповів на сторінках свого часопису "Газепа шкільна". У 1878 р. він звергається до краян, мешканців Львова з пропозицією розширити місця для прогулянок, прокласти нові маршрути відпочинку, зайнятися вивченням рідного краю, наслідуючи в цьому відношенні досвід жителів таких європейських міст, як Краків, Відень, де для відпочинку широко використовують околиці.

Зібраний на той час археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал, узагальнений О. Партацьким, став основою серії науково-популярних статей "Образи Руси Галицької". Сюди слід віднести також рукописи "Подорожньо-етнографічних записок" (1887) та етнографічний опис "З життя волинського люду" (60-70-ті pp. XIX ст.).

В нарисах "Образ Ноді.мя" та "Руїни стародавніх замків на Поділлі" містять майстерні замальовки подільської рівнини, розкиданих по ній сіл, описують плодючість земель, степ, його фауну та флору, а також картини Поділля понад берегами річок.

О ІІартицький розробив також маршрут для подорожі в околицях Львова: Рава-Руська - Домажир - Страдч - Шкло - Верещиця - Крехізський монастир -Глинськє - Завалів. Про найважливіші пам'ятній і події він розповідав у нарисах: "Страдецька печера", "Жерло Парашка", "Могила Остапова". "Камінь Святого Петра", 'Крехівський монастир". Історико-археологічні дослідження пам'яток автор допсвнював зібраними у навколишніх селах легендами та переказами.

Значну частину свого життя присвятив подорожам письменник Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Перебуваючи у 1866-1878 pp. на педагогічній роботі в містах Каліш і Седлець (нині Республіка Польща) та Кишиневі (до 1885 р.), він бував у Варшаві, об'їхав значну частину польської території та Молдавії; крім українського Поділля, добре знав Волинь. У львівському часописі "Правда" у 1872 р. з'явився перший його подорожній нарис "Мандрівка на українське Підлісся". У 1884 р. І. Нечуй-Левицький їде до Шавника, курортного містечка на крайньому заході Лемківщини. Враження від иієї подорожі лягли в основу нарису, який було надруковано у львівській газеті "Діло" і який потім вийшов окремим виданням. Найбільшою заслугою І Нечуй-Левицького як вченого-краєзнавця є ^аргументонане доведенім незаперечного зв'язку Лемківщини з історією та Культурою Наддніпрянської України. Цим твердженням він доводив існування окремого етнічно єдиного народу в межах всієї території України, що в той час Можна було прирівняти до подвигу.

Ознайомившись з пам'ятками культури, мовою та побутом лемків, а також з Давніми хргстами та церквами, з рукописним Євангелієм 1542 p., проаналізувавши

особливості лемківського одягу. І. Нечуй-Левицький робить писноаок про зв'язок Лемківщини з історією та культурою Наддніпрянської України.

Великий внесок у розвиток мандрівництва зробили Антін ііетрушееич ^ професор Іван Шартевт, які не тільки досліджували свій край, але і організовували цілу низку краєзнавчих історико-археологічвих виставок, щ₀ перетворилися у перші українські музеї у Львові - 1870 р., у Народному дощі (1873) та Ставропігійському інституті (1875). Доречно констатувати той факт, щ₀ І. Шараневич у 1882 р. при допомозі комісії охорони пам'яток сировини, почав розкопки Галича. А у 1886 р. він у Народному домі створює археологічно-бібліографічну виставку та музей гаіицько-української старовини, який був розміщений в Ставропігійському інституті.

7 липня 1887 р. у Тернополі з їх ініціативи відбулись етнографічна виставка, де експонувалися речі з Гуцульщини, Покуття та Поділля. Під час виставки вперше було зроблено фотографії та пам'ятний альбом.

У 1880 р. Генріх Гоффбауер і Костянтин Сівацький обладнали та промаркували першу туристську стежку в Українських Карпатах.

Одним із учасників багатьох мандрівок по Гуцульщині був історик, засновник і редактор видань "Дзвінок", "Учитель", співредактор "Зорі", "Діла", "Руської читанки" професор В. Шухевич. Зазначимо, що він видав п'ятитомник "Гуцульщина", який мав велике значення для розвитку туризму та краєзнавства. За заслуги перед наукою його було обрано членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), членом етнографічної комісії австрійського товариства народознавців та членом етнографічного товариства Чехослове.ччинм.

У 1894 р. з'явилась перша в Галичині україномовна праця "Опис географічно-статистичний повіта Камянецького" Якова Миколаєеича. Комплексний географічний підхід при її укладанні справив вплив на методологію подальших наукових досліджень краєзнавчого характеру.

У розвитку туризму і краєзнавства у Галичині чималу роль відіграв Володимир Гнатюк - секретар НТШ у Львові, секретар етнографічної комісії НТШ та редактор багатьох видань. Він написав понад 300 праць та краєзшівчих розвідок. В. Гнатюк тісно підтримував зв'язки з багатьма краєзнавцями Галичини. У 1902 р. він із І. Франком звернулися до краян із проханням збирати предмети старовини, пам'ятки мистецтва та передавати їх для музею при НТШ, заснованого 1895 р. Крім того, зібрані матеріали передавалися і до Львівського музею, який був заснований товариством "Просвіта" у 1886 р. Виставки проводились також у Стрию а 1909 р. та Виставка домашнього промислу в Коломиї.

Почався також етап українського музейництва, що розвішався ча громадських засадах у двох напрямках: створення їх при масових інституціях та самостійних музейницьких організацій. Початок цій справі поклало товариство "Просвіта".

У 1905 р. митрополитом Андреем Шептицьким було зикладшо Церковний музей, що під керівництвом І. Свєіщіцького у грудні 1908 р. набув статусу "наукової фондації"", а з липня 1911р. отримав казну "Національний"-

д. ЦІептицькиіі для музею передав свою особисту колекцію із 9880 предметів. Серед них - рукописи XV-XVIII ст. стародруки, архівні матеріали XVI-XVIII ct._s ікони, твори живопису та графіки, речі культового призначення. Дня розміщення цих скарбів, він закупив велику палату у Львові. На створення музею А. Шептицькип витратив 2 мільйони довоєнних корон і забезпечив його утримання. Також за сприяння А. Шептицького для збереження природи біля Осмолоди (сучасний Рожнятівський район Івано-Франківської області) було створено два заповідники первісної гірської природи. Перший кедровий заповідник на горі Лолинське Яйце (площею 3 км²) був заснований у 1935 р. і переданий під піку НТШ у Львові, Другий - Український парк природи (18 км²) - заснований у 1936 р. і охоплював гори Грофа, Канусяки, Перенки. Територія цих заповідників використовувалась членами "Плаю" та "Чорногорії" для проведення туристичних

походів.

Також за сприяння А. Шептицького в с. Підлютому, де містилась резиденція митрополита, (їуло збудовано два будинки для відпочинку світських людей. В цьому ж селі були прояви сірчано-йодистої мінеральної води, що також було важливим моментом для розвитку рекреаційної інфраструктури тут. Згодом в цій місцевості з'являються "вакаційні оселі" — приміщення з 31 окремої кімнати, з стрілецьким тиром, танцювальним залом, тенісними кортами та басейном для відпочиваючих; також можна було зайнятись рибальством та організувати екскурсійну подорож в навколишні гори.

Усвідомлюючи велике значення туристи чне-краєзнавчого руху, українські школи та гімназії почала проводити прогулянки, мандрівки та екскурсії по рідному краю. Так. у 1910 р. учитель Коломийської гімназії О. Цісик з групою мандрує з "Коломиї через Молодятин, Ослави, Яремче, Микуличин і Ворохту, аж ген на Говерлю'", а учні городенківської української гімназії в 1912-1914 pp. "ходили на прогульки аж поза Дністер. Там практично вчилися пізнавати, цінити і любити рідний край". Крім дізнання свого краю, деякі учні мали змогу побувати і в інших країнах Європи. Наприклад, гімназисти Стаиіславської гімназії "мали щастя побувати кільканадцять днів під безхмарним чарівним небом Італії" [1, с. 263].

Вагомий знесок у розвиток туризму та краєзнавства зробила редактор коломийського журналу "Жіноча доля", журналістка, письменниця та громадсько-культурно діячка Олена Кисілевська (Сіменович). Вона багато подорожувала Галичиною, Буковиною, Волинню, Причорномор'ю, Австрією, Чехією, Швейцарією, Канадою. Свої враження вона часто публікувала в журналі у циклах нарисів "Враження з дороги", "З одеських спогадів", "Пароплавом з Одеси до Ялти", "В Ялті та її околиці", "З Києва", "На Тарасовій могилі', "Із Кам'янець-Подільського", "В зеленій Буковині". Всі ці подорожні нариси написані у

класичній фору і.

Засновником водного туризму в Галичині був Ярослав Гладкий, який у 1927 р. організував подорож з Стрия Дністром до Заліщик. Впродовж десяти днів учасники подорожі подолали 250 км.

IV,

Лижний туризм розвивався під егідою Карпатського Лещетарського клубу, серед засновників якого був О. Кузьмович. Однією з перших була мандрівка членів Клубу до Зелем'янки та Славська в січні 1925 р. З лютого 1934 р. у Славському почав діяти туристичний притулок. За ініціативи Ярослава Падохи в Стрию було засновано лижну секцію, що проводила зимові тижневі збори у Славську. Тут вчили "трохи руханки, трохи лещетарських (лижних) вправ, а відтак мандрувати кілька годин на котрийсь із довкільних верхів".

Велосипедний туризм в Галичині пов'язаний з оогалізацією О. Заспавським тижневої подорожі групи мандрівників-велосипедистів влітку 1930 р. за маршрутом Стрий - Моршин - Болехів - Долина - Калуш - Станіслав - Татарів -Ворохта - Жаб'є - Косів - Коломия - Снятин - Залішики - Чортклв - Скала~нзд-Збручем - Тернопіль - Галич - Ходорів - Жидачів - Журав ко - Стрий.

В 1920-1930 pp. туристсько-краєзнавча робота вже носила комплексний характер з накопиченим прикладним матеріалом та методичною базою. Восени 1921 р. при товаристві "Просвіта" виник "Кружок любителів Львова", головою якого був Іван Крнп'якевич, а учасники хотіли поширити знання про історію, старовину та культуру міста через пресу та окремі видання. З гуртком були пов'язані такі відомі українські діячі того часу, як Б. Януш, Б. Баг-вінський, Й. Сліпий, В. Децикевич. 1. Свенцицький, І. Труш, С. Федак, О. Степанів, В. Левицький та ін.. Гурток організовував популярні публічні лекції з історії Львова, екскурсії містом та його околицями. Гурток існував до 1923 p., доки не був заборонений польською поліцією.

Організація туристського-красзнавчого руху в Галичині. Туристично-краєзнавчий рух в Галичині в другій пол. XIX - поч. XX ст. був однією з ключових форм націоналшо-патріотичного виховання. Тут обов'язково слід зауважити про те етнонаціональие різноманіття., яке було характерне для краю, що в силу свого геоположення неодноразово переходив з складу однієї держави до іншої, формуючи особливий національно-територіальний колорит. Польська адміністрація не була зацікавлена в гуртуванні українців Галичини, а тим паче на грунті такої національної ідеї, як вивчення свого краю. Головною метою цього руху була передача молодому поколінню соціального досвіду та багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, системи поглядів, переконань, ідей, звичаїв і їх збереження [1, с. 42].

Організовані форми туристично-краєзнавчої роботи (туристичні подорожі, походи, екскурсії) почали проводити навчальні заклади, громадські організації,

окремі діячі культури та науки.

Перші паростки краєзнавчої роботи в Галичині пов'язані з організацією в 1865 р. туристичного походу зі Львова до Карпат групоїо студентів Львівського університету і Львівської духовної семінарії. Такі мандрівки проводились і в наступні роки. Зібрані матеріали потім використовувались у краєзнавчо-етнографічних, археологічних, лінгвістичних та географічних дослідженнях.

Логічним продовженням цих починань було заснування у листопаді 1870 р. студентами Львівського \'ніверситету студентського товариства "Академічна бесіда". ЕІлітку 1884 р. при товаристві починає діяти "Мандрівний комітет", члени якого на час літніх та зимових канікул організовували похідні групи для культурно-просвігницької роботи серед сільського населення Східної Галичини. Крім культурно-просвітницької роботи, ці "мандрівки допомагали молоді глибше "пізнавати свій край та народ, і певно не менш важне, запізнаватись між собою". Членами товариства 6yj;o проведено кілька таких маршрутних походів. Перший, проведений влітку 18S4 року, пройшов через Дрогобич., Східницю, Урич, Підгородець, Корчин, Синевідськ, Розгірч, Бубните, Болехів, Долину, Калуш, Станіслав, Коломию, Делягик, Дору, Микуличин, Шигот (Угорщина), Майдан, гору Говерлу, Шпицю, Гаджин, гору Піп-Іван, Буркут, Жаб'є, Куги. Принагідно слід згадати, що в цьому поході брав участь Іван Франко. Мета мандрівки полягала в ознайомленні зі стрийсько-коломийським Підгір'ям.

В другому поході члени товариства ознайомились з красотами Поділля і Покуття. Значну територію охопила і третії подорож, що проходила через Тернопіль, Микулинці, Тсрєбовлю, Хоростків, Копичинці, Гусятин, Чортків, Нижнів, Улашківці, Більче, Заліщики, Кіцмань, Чернівці. Передбачалось, що зібраний матеріал буде систематизовано та опубліковано.

Четверту подорож "Академічне братство" організувало в 1886 р. Турчанщиною. В ній брали участь такі громадсько-політичні діячі, як Кирило Трильовс :,;<:ий та Євген Петрушевич.

П'ятий похід 1887 р. пройшов Золочівшиною й Сокальщиною. Шоста мандрівка влітку 1888 р. пролягала зі Станіслава на Коломию - Печеніжин -Яблунів - Косів — Яворіп — Снятин. У ній взяли участь 38 осіб.

Про ці мандрівки збереглися описи, які були надруковані в газетах 80-х pp. XIX ст. Першу спробу їхнього узагальнення зробив 1. Крип'якевич в історико-краєзнавчому нарисі "З історії галицького краєзнавства".

Іван Франко ще учнем Дрогобицької гімназії і студентом Львівського університегу здійснив низку краєзнавчо-пізнавіільних мандрівок Прикарпаггям. Ці мандрівки вже в молодому віці переконала І. Франка у винятковому науково-пізнавагш юму й патрїотично-виховному значенні туриегично-краєзнавчих мандрівок для широких верств українства.

У 1872 р. І.Я. Франко вперше з учнями Дрогобицької гімназії побував в Уричі, а з 1873 р. він бере активну участь у мандрівках для збирання краєзнавчих та етнографічних матеріалів під керівництвом учите.™ Дрогобицької гімназії Івана Верхратсьгаго.

У 1874 р. І. Франко здійснив мандрівку за маршрутом: Стрий - Синєвиден -Побук - Бубнище - Полжниця - Церковне - Кальна - Мізунь - Вигода - Горинь -Тисів - Синє видне - Стрий.

За період 1880-1882 рр І. Франко пішки сходив Сколівщину і Тухольщину. В той же час починається його знайомство з Гуцульщиною. Багато років мислитель

відпочивав у колоритному гуцульському с. Криворівні, бував у м. Косові, Кутах, Буркоті, Жаб' є, на "Писаному Камені" біля с. Ясенове.

У 1883 р. І. Франко організував "Кружок етноц>афічно-ста'ястичний для студіювання життя і світогляду народу", а згодом - суто красзнав¹-е-туристичнмй "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю".

І. Франко був співорганізатором шести мандрівок студентської молоді Галичиною й Українськими Карпатами упродовж 1883-1888 pp. У 1898-1907 pp. науково-краєзнавча діяльність "каменяра" була пов'язана з Наукови <л Товариством імені Т.Г. Біевченка, І. Франко праіцював керівником комісій (у і.ч. етнографічної) та редактором багатьох видань, був автором низки фундаментальних праць з фольклору, учасником наукових експедицій НТШ, співсрганізатором музею НТШ тощо. За допомогою екскурсійно-туристичних заходів Етнографічнії комісія НТЩ систематично збирала краєзнавчі матеріали. За ці роки НТШ видало серію видань іід назвою "Українсько-Руський архів", 38 томів "Етнографічного збірника", 20 —;» nn vKDamcbKo'i етнології" та ін. (4, с. 37].

- « nnvrift пол. XIX - поч. XX ст.

СИСТема. immv, ..

під назвою "Українсько-Руський архів , л> .~...

томів "Матеріалів до української етнології" та ін. [4, с. 37].

Отже, у розвитку галицького краєзнавства у другій пол. XIX - поч. XX ст. пріоритетним був народознавчий аспект. Кінець XIX - поч. XX ст. стали періодом комплектування і оформлення збірок про пам'ятки матеріальної та духовної культури краю, створення місцевих музеїв.

Громадські організації початку XX ст.: спортивио-рухаикове товариство "Січ", молодіжне товариство "Пласт", спортивне товариство "Луг", туристичне товариство "Чорногора", їх турнсгично-краонавча роль. Красзнавчо-туристична робота в Галичині на зламі Х1Х-.КХ ст. переважно була пов'язана з українськими молодіжними та студентськими рухами та організаціями, тому і надалі розглядатимемо її через призму діяльності цих товариств. Характерно, що вони були своєрідною віддушиною в важких соціально-економічних та політичних умовах, у яких знаходились галичани-українці в той час, як в народів Європи вже чітко проявлялись прагнення до власного національного самовираження та самоусвідомлення.

Практично одним з перших було створено Пожежио-гімнастичне товариство "Сокіл"., яке започаткувало свою діяльність 11 лютого 1894р. у Львові. Основна мета діяльності Товариства полягала в залученні молоді до загальнофізичних вправ, занять з різних ігрових, видів спорту і ознайомлення з "околичними краєвидами" з метою формування національне свідомих громадян. Своєрідною формою туристсько-краєзнавчої роботи була і організація "соколятами" в селах тематичних вечорів, аматорських театральних вистав, концертів, в ході яких пізнавались місцевий колорит краю, його господарський розвиток, а етнографічні особливості окремих територій.

140

Навіть з впровадженням обмежувального польського "Закону про товариства" (1932 p.), "Соколи" зберегли своє, спортивно- (руханково-) гімнастичне спрямування і діяли уже в вироблених рамках стратегічної діял ьност .

Подібні форми, методи та мету в своїй роботі використовувало пожежно-руханкове товариство "Січ", засноване адвокатом К. Трильовськіш у селі Заваллі Снятинського повіт> Станіславського воєводства 5 травня 1900 року та руханкове товариство і огнева сторожа "Луг", засноване 25 березня 1925 року в селі

Підберізцях Р. Дашкгвичгм,

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства "Чорногора", до якого увійшли С. Стеблицькип, Л. Гаяновськип, Я. Грушкевич, Й. Білинськип, В. Янович та ін. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися загальні збори, де було прийнято статут товариства "Чорногзра" й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою товариства стаз С. Стеблицький, а у Виділ увійшли Я. Грушкевич, І. Стасинець, Л, Гаяновський, Й. Білинський, В. Янович,

Найвищим органом українського туристського товариства "Чорногора" стали Загальні збори та Виділ. Загальні збори проводились раз на рік у квітні. За погреби могли скликатися Надзвичайні збори, про які заздалегідь повідомляли всіх членів товариства. На цих зборах затверджували план роботи на рік і кошторис, обирали контрольну комісію :і трьох осіб, які двічі на рік перевіряли наявність спорядження й інвентарю, а також фінансові справи. Комісія звітувала перед Загальними зборами про хід перевірки, голова чи заступник звітували за всю роботу, заслуховували також звіт редакції та видавництва часопису товаристаа про публікації на туристські й наукові теми, затверджували засновників та почесних членів (осіб, які мають заслуги перед товариством чи перед наукою). Усім членам товариства видмали посвідчення, а засновникам і почесним членам - спеціальні дипломи. На Загальних зборах обирали голову та членів Виділу терміном на три роки. Виділ збирався раз на місяць (за потреби частіше) і виконував усі ухвали Загальних і Надзвичайних зборів, організовував роботу провідників, у обов'язки яких входило проведення туристських груп по маршруту, та гірської сторожі, яка

t

охороняла притулки для туристів. До складу Виділу входили: голова, заступник голови, секретар, яккй займався діловодством товариства, бібліотекар, касир, який зів розрахункові та касові книги, зберігав спорядження й інвентар. За статутом товариство було розраховане на участь українського населення. Члени товариства користувалися безоплатною ночівлею в туристських притулках у горах, бібліотекою, науковим і картографічним матеріалом та пільговим проїздом

залізницею.

Українське, туристське товариство "Чорногора" ставило перед собою такі

'завдання:

1. Пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр.

2. Збирання матеріалів про ці гори.

3. Агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи.

4. Співпраця з НТШ у Львові, "Угорським карпатським товариством" і польським Татшанським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом Роботи.

5. Надання методичної та практичної допомоги під чг;е проведгння мандрівок

[5.С.74].

Виконання цих завдань планувалось здійснювати за допомогою таких засобів і методів: зборів і спільних мандрівок; виставок і наукових туристських звітів; видання журналу, публікації наукових статей, виданю: поштових листівок з краєвидами гір, описів маршрутів, картографічного матеріалу; будівництва та догляду за туристськими притулками, мостами, стежками, дорогами, міркування маршрутів у горах; будівництва літньої бази (табору); утримання в горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).

Для любителів мандрівок почади виходити статті, нариси, монографії з туристсько-краєзнавчої проблематики, серед них найбільшою популярністю користувалися "Туристка" А. Будзиновського, "Прогулянки в наші гори" Т. Франка, "Галицьке краєзнавство" Ю. Целевича, "Опис рідного краю" та "Мала географія України" Р. Заклинського, "Провідник по Галичині" М. Орловкча.

У 1914 р. туристське товариство "Чорногора", як і решта товариств, припинило свою діяльність у зв'язку з початком Першої світової війни. Після її закінчення на теренах Східної Галичини, як свідчать першоджерела, туристсько-краєзнавчий рух знову відроджується, зокрема він "поширився і набрав

організованіших форм з 1920-х pp.".

30 травня 1922 р. туристське товариство "Чорногора" в Станіславі відновило свою діяльність. Головою українського туристського товариства "Чорногора" став лікар Я. Грушкевич, який був також членом Окружної Пластової Раді, членом редколегії безпартійного організаційно-інформаційного тижневика "Станіславські вісті", головою "Соколу'' та членом управи товариства "Бесіда", а членами Виділу стали О. Каратницький, організатор і засновник спортивного клубу "Буй-Тур", С. Никифорак - професор, опікун II Пластового Куреня і член Окружної Пластової Ради, Ф. Величко - урядник магістрату, член Окружної Пластової Ради, О. Борик, С. Гаванська, Т. Мацьків, С. Слюсарчук, С. Стеблинський та Л. Чачковський, які також одночасно очолювали низку культурно-просвітницьких орі'анізацін.

Товариство влаштовувало збори, звіти, конференції, розваги, спільні туристські мандрівки, теоретичні та практичні заняття з молоддю, утримувало фахову бібліотеку зі спеціальною літературою туристсько-краєзнавчої тематики, картами, схемами, науковими статтями та описами туристських маршрутів, здійснювало видавничу діяльність у часописі "Туристка і краєзнавство" а з 1937 р. — у журналі "Наша Батьківщина". Товариство "Чорногора" співпрацювало з українським туристсько-краєзнавчим товариством "Плай", будувало туристські притулки та домівки, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Донбушанки, Сивулі та на перевалах "Рижі" й "Столи", встановлювало дороговкази та маркувало синіми й жовтими кольорами маршрути з Осмолоди через Горгани до Татарова, утримувало штатних працівників (гірську сторожу, в обов'язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та привідників, які були зобов'язані проводити туристів маршрутом і відповідали за їхню безпеку)'

Члени Товариства мали право брати участь у Загальних зборах товариства та його заходах, 5ути обраними до Відділу, носити посвідчення та відзнаку Товариства, користуватися матеріалами бібліотеки, спорядженням і туристськими домівками та притулками.

Туристське товариїлзо "Чорногора" тісно координувало роботу з багатьма культурн«>просвітницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували туристське краєзнавство як найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Краезнавчо-туристське товариство "Плай" було засноване у жовтні 1924 р. у Львові. Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип 'якевич, Б. Януіи, Є. Пеленський та Ю. Попянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Схаросольського. Діяльність засновників товариства була відчутно полегшена тим, що всі вони вже мали досвід спільної роботи. У 1921-1923 pp. організатори "Плаю" співпрацювали у рамках "Кружка любителів Львова".

У середині листопада 1924 р. статут "Плаю" затвердили воєводські власті, після чопі розпочалася організаційна робота. Насамперед головний відділ товариства сформував лекційну комісію, а також комісію для підготовки екскурсій. Як свідчить лист голови "Плаю" В. Старосольського до М. Кордуби, 23 листопада 1924 р. відбулося перше засідання екскурсійної комісії. На ньому були розглянуті плани організації прогулянок по Львову та його околицях.

Статут "Плаю" передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося "дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів". Окремо повідомлялося про наміри вивчати й охороняти пам'ятки історії, культури та природних форм, збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного мистецтва та народних промислів [3, с. 67].

Товариство активно зайнялося розробкою планів туристсько-екскурсійної діяльності. Свої завдання в цьому напрямку керівництво "Плаю" визначало як "ініціювання та ведення прогулянок і пропаганда туристки, спрямування прогуляшж у цікаві під краєзнавчим оглядом околиці і місцевості, ведення курсів з обсягу мандрівництва" [5, с. 67]. Члени товариства розпочали збирання матеріалів, необхідних для розробки екскурсійних маршрутів. Фізіографічні, антропо- й етнографічні описи, історико-етнографічні матеріали, комплекти карт повинні були скласти окремий відділ у заснованій товариством бібліотеці. Планувалося збирати матеріали і під час мандрівок краєм. У зимовий період, коли туристське життя завмирало, "Плай" збирався проводити лекції з теорії мандрівництва, історії Львова таГаличини, організовувати екскурсії до музеїв міста.

Про інтенсивність роботи засновників товариства свідчить хоча б той факт, •До впродовж неповних двох місяців 1924 р. головний відділ краєзнавчої організації

провів шість засідань, на яких було детально обговорено плаии на туристський сезон 1925 p., а також дрібніші поточні справи. Ще 24 жовтня 1924 j:., напередодні заснування товариства, відбулась перша екскурсія краєзнавці;} Львовом з метою уточнення маршруту, що пролягав околицями міста від гори князя Лева через Кайзервальд і Личаків на Погулянку. 2 листопада 1924 р відбулась велика прогулянка цими місцями для всіх бажаючих. Надалі, у період з 26 жовтня 1924 р. до 15 квітня 1925 p., "Плай" організував 14 екскурсій.

Після підготовки повного циклу тематично взаємо лои'язаних екскурсій, які охоплювали весь простір Львова, розпочалися систематичні щонедільні прогулянки. Об'«стами огляду були руїни княжого Львови, Медова Печера, Погулянка, Кайзервальд, Чортова Скеля біля м. Винники, Клепарі, Брюховичі, Замарстинів. Найчастіше обов'язки гіда-провідника виконував активний член товариства І. Крип'якевич. Як і планувалося, мандрівки стали джерелом збирання краєзнавчих матеріалів. У приміському селі Кривчицнх краєзнавці обстежили місцевість, де в 1648 р. перебував табір військ Б. Хмельницького, на інший околицях Львова велися пошуки давніх городищ. Фотографії, зроблені під час екскурсій, члени "Плаю" збирали до спеціального альбому. Деякі прогулянки були описані їх учасниками в письмових звітах; здані до архіву товариства, ці описи пізніше прислужились Є. Пеленському для написання невелико" брошури.

"Плай" проводив мандрівки майже виключно околицями Льюва. У 1924-1925 pp. лише три прогулянки-екскурсії було здійснено містом: дві на Високий Замок і одна - Губернаторськими Ватами (сучасна вул. Винниченка). Щоб не привертати надмірної уваги з боку властей, українські краєзнавці могли навмисно змінити напрям своєї екскурсійної діяльності, скеровуючи його за місто, подалі від . очей поліційних агентів і чиновників.

На літо 1925 р. товариство запланувало екскурсії в Карпати та Галицьким Поділлям. На жаль, ці плани не було реалізовано, через те, що не вдалось досягги згоди з провідниками, які б узялися за проведення довготривалих мандрівок. Впродовж року відбувались подорожі львівських туристів до Жидачева, Роздола, Жовкви, Крехівського монастиря і на поле Зборівської битви У багатьох місцевостях "Плай" був представлений відпоруччкками (повноважними представникііми) товариства. Львівські краєзнавці встановили контакти з туристським гуртком "Чорногора" зі Станіслава, організаторами туристського руху в карпатському регіоні Р. Щипайлом з Коломиї та М. Гербовим з Косова.

Важливим засобом комунікації та обміну інформацією між поодинокими краєзнавцями мало стати спеціальне краєзнавче видання. Через брак коштів "Плай" не зміг заснувати окремого власного часопису. В лютому 192:5 р. як безоплатний двотижневий додаток до газети І. Тиктора "Новий час' вийшов герший номер "Туристика і краєзнавство". Редактором видання став І. Крип'якевич. Обсяг часопису становив чотири сторінки газетного формату. Зауважимо, що інші додатки до "Нового часу", такі як "Студентські вісгі", "Рухавка і Спорт', "Пластовий прапор", були, як правило, одно-двосторінковимивкладками.

"Туристика і краєзнавство" публікував матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туризму та краєзнавства. Часопис вміщував матеріали археологічного й етнографічного характеру, звіти про діяльність товариства, хроніку краєзнавчого життя. Цікавим було велике дослідженкл І. Крип'якгвича (підписане криптонімом /. К.) про початок туристського руху в Західній Україні. З фінансових причин після виходу в світ трьох випусків "Туристики і краєзнавства" видання довелось припинити. Відновлене його було лише у 1931 р.

Після того як перестав виходити часопис "Туристика і краєзнавство", краєзнавчі матеріали публікувались у газетах "Діло'¹ та "Новий час". Наприкінці 20-х pp. XX ст. стало популярним публікувати в nptxi описи звітів про здійснені туристські мандрівки чи екскурсії. ЗО липня 1931 р. у "Новому часі" з'являється навіть рубрика "З мандрівок по рідному краю". У цей час туристсько-краєзнавчі прогулянки організовує вже не лише "Плай", а й інші культурно-освітні та спортивні товариства. Упродовж 1928-1930 pp. нілу низку мандрівок Гуцульщиною та Бойківшиною організовує львівський "Луї". В окремих його мандрівках брало участь до 60 осіб. У 1929 р. (рупа шанувальників місцевої старовини з Тернополя провела кілька екскурсій на автомобілях.

Окріпнувши, "Плай" поширив свою діяльність на всі визначні місцевості Галичини. Так, було засновано відділи: товариства у Перемишлі та Стрию. При Перемишльській секції було створено курси мандрівництва, де проводили підготовку екскурсоводів.

Економічна криза кінця 20-х pp. XX ст. на деякий час припинила діяльність товариства "Плай", яка відновилась навесні 1933 р. Новим головою товариства став диргктор торгової школи "Просвіти" Д. Коренець, а його заступником - відомий організатор туризму Т. Білостоцький. Відроджена організація заявила про наміри продовжувати діяльність у трьох головних напрямах: організація популярних лекцій, пргсова пропаганда та проведення екск)'рсій. Впродовж 1931 р. товариство влаштувало курс лекцій з історії, географії, геології та статистики західноукраїнських земель. Лекції читали М. Галущинський, Р Зубик, І. Федів, брати Я. і С. Пастернаки, Д. Паліїв. Спортивна секція товариства організувала туристський табір у Підбужжі, кілька мандрівок у Горгани. Наприкінці 1931 р. зареєстровано філію "Плаю" в Тернополі, членами якої стали ЗО осіб. Очолив її Т. Водяний

Успішніше розвивалася діяльність "Плаю" в 1932 р. Краєзнавці організували сім екскурсійних мандрівок, два курси лекцій, окремі популярні читання. Проведенню екскурсій передували реферативні читання про історію та пам'ятки місцевості, до якої передбачіїлося здійснення мандрівки. Так, 10 травня 1931 р. Я. Пастернак виголосив публічну лекцію "Княжий Звенигород у передісторичних і Ранньоісторичних часах", ілюструючи її експонатами з археологічного музею НТШ. Через тиждень, 37 травня, відбулася і сама прогулянка. Організовані Плаєм' мандрівки відзначались солідною фаховою підготовкою. Активізація

туристської діяльності товариства сприяла підвищенню його авторитету ееред інших спортивних об'єднань. ЗО червня 1931 р. на спільній нараді представників "Плаю", "Українського студентського епортового союзу'¹, спортклубу "Стріла", станісліївського туристського гуртка 'Чорногора" краєшавче товариство "Плай" було визнане центральним коордииувальним органом у спрааах організації крайового туризму. Плани товариства передбачали організацію екскурсій ка закордонні землі_; населені українцями. З метою вивчення можливостей таких мандрівок представник "Плаю" К. Паньківський їздив на Буковину і в Закарпаття.

Багато зусиль і коштів Товариство вклало в будівництво першого українського високогірного "захистку" (туристської бий). Завдяки приязним контактам з управою митрополичих володінь "Плай" дістав у довгострокову оренду 0,75 га землі на мальовничій полонині Іілісце в Fорганах, під г. Грофою. Па вигідних умовах було закуплено будівельні матеріали. Проект будинку безкоштовно виготовив член "Плаю" інженер О. Пежанський. Завдяки безкорисливій праці багатьох аматорів туризму впродовж двох років будинок-захисток було споруджено. Урочисте відкритгя будинку, спрсектованого та виконаного в оригінальному бойківському стилі, відбулось у серпні 1935 р. Разом з площею під будівництво товариство дістало від митрополії дозніл на ведення туристської діяльності в митрополичих володіннях і на користування ловецькими захистками на цій території. Заходи щодо будівництва потребували стільки уваги та часу, що "Плай" змушений був створити окрему філію товариства для Львова, щоб звільнити керівництво організації від поточних справ.

26 червня 1932 р. на загальних зборах ініціативного гуртка було утворено філію "Плаю" у Самборі. Усі 12 ініціаторів створення гуртка того ж дня подали заяви до Товариства. Впродовж року кількість членів філії збільшилась до 45 осіб. Як згадував пізніше один із сучасників, робота симбірської філії "Плаю" тісно координувалася з діяльністю музейного товариства "Бойківщина", яке мало неперіодичне видання "Літопис Бойківщини" (з 1931 до 1939 р. вийшло 11

книжок).

Самбірське краєзнавче товариство сформувало три секції: спортивну, туристську та лекційну. Найактивнішою на першому етапі діяльності товариства була остання, очолена місцевим дослідником старовини А. Княжинським. У 1932 р. завдяки домовленості з викладачами місцевої української гімназії в приміщенні читальні товариства "Бесіда" відбувся цикл лекцій для всіх бахаючих. Із лекціями, з геології та географії Бойківщини виступав професор Лімницькіїй. Крім того, проводилися практичні заняття з основ туризму, наданні першої медичної допомоги, збирання лікарських рослий. На лекціях були присутні в середньому до 50 осіб. Пізніше з історичними лекціями виступали В. Гуркевич, І. Филипчак,

професор Орловський.

Починаючи з 1934 р. товариство переорієнтовує свою діяльність в* проведення екскурсій. Спочатку організовуються екскурсії лише в найближчі околиці Самбора. проте з часом вони поширюються і на віддалені місцевості

Бойківщини. Серед звітів екскурсійної секції є документ про купівлю топографічних карт Само'іршини, Дрогобиччини, околиць Турки та Старого Самбора. У 1924 р. товариство організувало сім екскурсій, у кожній з екю; брало участь 10-20 ос; 5.

Виконуючи ухвалу керівництва філії про встановлення контактів з аматорами туризму із сусідніх місцевостей, самбірський "Плай" практикував паку форму пізнавального туризму, як проведення таборів-зустрічей. Визначивши певне, депересічне з історичного чи природничого погляду місце, до нього запрошували зацікавлених у створенні власних краєзнавчо-туристських осередків мешканців довколишніх сі і та містечок. Водночас туди вирушала екскурсія членів "Плаю" із Самбора. На місці зустрічі відбувався обмін досвідом, показ практичних наїїичок з різних галузей туристсько" справи, іноді читалися популярні лекції. Як свідчать документи, такий нетрадиційний спосіб пропаганди: давав позитивні результати. Симбірська філ ія влаштувала зустрічі: у с. Хирові - з мандрівкою з Перемишля, у с. Спасі - з ініціативною групою краєзнавців зі Старого Самбора тощо. Великий табір біля Дрогобича, який планувалося організувати влітку 1935 p., не було скликано з не зиіежних від "Плаю" причин.

Як і головний відділ "Плаю" у Львові, його самбірська філія практикувала виконання письмових звітів про організовані мандрівки, які збирала до спеціального альбому. Пізніше вона почала формувати колекцію фотографій, що ілюстрували екскурсії".

Філія утримувалась повністю на членські внески, що становили 0,2 злотого щомісяця. Коштів вистачало лише на иайнеобхідніше, жодних більших проектів еамбірський "Плай" не міг собі дозволити. Увесь річний бюджет філії в 1934 р. становив 78 злотих.

У другій половині 30-х pp. XX ст. самбірське товариство все більше перетворюється на туристсько-спортивну організацію. У 1935 р. філія "Плаю" в Самборі розпочала будівництво спортивного майданчика. Будівництво, що тривало кілька років і поглинало багато коштів і сил, негативно позначилося на науково-популярній та дослідницькій роботі філії. Певною мірою цей процес можна пояснити тим, що одночасно успішно розвивалося товариство "Бойківщина", яке взяло на себе функції регіонального краєзнавчого центру.

Туристські заходи "Плай" почав здійснювати вже з часу відновлення його Діяльності у 1951 р. Першою широко організованою акцією товариства був рейд велосипедистів за маршрутом Львів - Лемківщина (Львів - Сянок - Татри - Львів), який відбувся влітку 1931 р. Керував рейдом визнаний авторитет у галузі крайового туризму В. Левицький. Ще в 1925 р. було видано його опис велосипедних мандрівок Галичиною "Сто миль на колесі". У 1932 р. відбувся організований "Плаєм" рейд мотоциклістів Перемишль - Львів.

Спільно з кінофотопідприємством Ю. Дороша "УФОТО" "Плай" у листопаді "35 р. влаштував виставку документальної фотографії "Наша Батьківщина у Юітлині". Розгсрнута в зачах музею НТШ експозиція містила значну кількість

цікавих фотознімків пам'яток історії, природи та культури західноукраїнських земель. Під час її проведення Тіпай" організував дві вечірні лекції з поясненнями, а також вечір, присвячений 20-й річниці смерті сотника К. Гуковського, першовідкривача печер у Кривчі й організатора велотуризму в Галичині. У програму вечора входили наукові доповіді та спогади сучасників дослідника

Серйозною проблемою галицьких туристів була відсутність власного друкованого органу. Хоча газети та журнали охоче надавали свої сторінки для публікацій краєзнавчого змісту, все ж відчувався брак спеціального видання з проблем туризму та місцевої історії, У 1931 р. учений-іхтіолог, aivrop численних природничих пращ. Е.Жароький очолив редакцію відновленого часопису "Туристика і краєзнавство", що, як і в 1925 p., виходив у формі неперіодичного додатка до "Нового часу". Впродовж року з'явилося 5 односторінкових, номерів цього органу. Поруч із хронікою "Плаю" та повідомленнями головного відділу часопис "Туристика і краєзнавство" публікував краєзнавчі нариси, а тажози цікаві дослідження 1. Крип'якевича з історії туризму в Галичині. У двох невеликих статтях "Студентські мандрівки 1880 р." та "І. Франка як турист¹' учений вперше торкнувся цієї маловідомої сторінки галицької історії. Після того як видання "Туристики і краєзнавства" знову припинилося, матеріаш, присвячені місцевій старовині, продовжували з'являтись у "Новому часі" та "Ділі"

У 1937 р. "Плай" знайшов можливості дач видання: власного спеціального часопису "Наша Батьківщина". Редакцію очолив відомий галицький літературознавець В. Щурат. У першому номері редакція так визначила мету своєї діяльності: "Поширити туристський рух і вложити його в рамки доцільності, спрямовуючи зацікавлення громадянства в першу черг)' на рідну країну". Вся робота редакції часопису грунтувалась на добровільних засадах. Не о'римувзли гонорарів і дописувачі, що, втім, ніяк не позначалося на якості видання. Журна.™ швидко завоював популярність кваліфіковано написаними цікавими матеріалами. На сторінках "Нашої Батьківщини" публікували свої праці М. Андрусяк, С. Гайдучок, М. Гавдяк, В. Дорошенко, Ф. Коксвський, М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Кубійович, Л. Маслов, Я. і С. Пастернаки, І. Свшцшький, М. Смішко, В. Щурат та ін. Цікавими в цьому часописі були публікації І. Крип'якевича "Печери в Галичині'", "З історії Галицького краєзнавства". Крім наукових досліджень у галузі місцевої історії часопис друкував методичні порадники та програмні статті з нитань теоретичної підготовки й організації краєзнавчого руху. Товариство видавало бібліотечку краєзнавчої літератури. Вийшло п'ять випусків цього видання, у тому числі кілька путівників ("Історичні проходи по Львову" І. Крил'якенича, в якому розповідається про багатий історичний матеріал міста Львова; "Долиною Опору й Стрия" Є. Пеленського, ^в якому дається детальний опис багатьох маршрутів, доповнених картографічним матеріалом; "Пізнай свій край. Опис мандрівки по Карпатах" М. Закпи нського, в якому дається зразок того, як описати мандрівку, як навчати записувати свої враження).

Ставлення польських властей до українського краєзнавчого руху в 30-ті pp. XX ст. було прохолодним. У чиновників викликали підозру будь-які прояви національного руху, особливо в тих випадках, коли він мав елементи військово-спортилної або м просто спортивної підготовки.

За час свого існування краєзнавчо-туристське товариство "Плай" відпрацквділо численні форми й методи популяризації та пропаганди пам'яток місцевої історії, природи та культури засобами туризму. Досвід роботи товариства переконливо засвідчив необхідність координації діяльності окремих любителів туризму та мандрівництва, зосередження зусиль, скерованих на вивчення рекреаційного та пізнавального потенціалу рідного краю. Діяльність краєзнавчо-туристська го об'єднання "Плай" вписала важливу сторінку в історію вітчизняного туризму.

У 1925 р. в Тернополі було утворено Подільське туристичне товариство, яке мало свої філії в інших містах. В складі Товариства були секції - туристична, екскурсійна, охорони природи, догляду за старовиною, краєзнавчу товариство багато уваги приділяло пропаганді туристсько-краєзнавчої роботи,, організовувало та проводило екскурсії та мандрівки, займалося охороною природи та старовини, мало пункти прокату туристського спорядження. Подільське товариство мало тримало бази та. притулки в околицях Тернополя, а також в Чорткові, Заліщиках, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Кривче та ін. поселеннях, де надавались платні послуги (ночівля, харчування, екскурсії, транспортні послуги тощо).

Молодіжна організація "Пласт" відновлює діяльність у Західній Україні в 1918 р. Навколо цієї організації гуртувалась українська шкільна, селянська та робітнича молодь. Розпиваючи власну філійну мережу, "Пласт" організовує мандрівні та постійні табори. Перший такий табір було організовано в 1924 р. у Кам'янці біля с. Підлютого під проводом І. Чколи, а перший похід був спрямований до Писаного Каменя, поблизу Верховини.

Дуже часто пластуни здійснювали одноденні походи на вершини гір Грофа, Висока, Ігровище, Сивуля та ін. Поряд з одноденними, широко практикувалися багатоденні походи в Ґорганами. Було розроблено кілька багатоденних карпатських туристичних маршрутів. Найвідоміші з них - с. Осмолода - Грофа - Паренки -Попадя - Сплай - Висока - Ігровище - с. Гута - Ріпна - Чоргка - Бухтивецький водоспад — Манявський водоспад - с. Манява - с. Сливки - с. Перегінське; другий маршрут - с. Підлюте - Висока - Ігровище - Сивуля - с. Зелена - Довбушанка -Хом'як - м. Яремча - с. Манява; третій маршрут - с. Підлюте - Висока - Ігровище і - Сивуля — Клива - Попадя - Піскава - Яворова - Кичера - Мілана - Яйце - с. Людвіківка - Магура - с. Либохора - Маківка; четвертий маршрут - с. Підлюте -Висока - Ігровище - Сивуля - Боярин - м. Яремча - с. Микуличин - с. Ворохта -Говерла - Туркул - Шпиці - Піп Іван - с. Бистрепь - с. Жаб'є - с. Яворів - с. Косів (протяжність 170 км, 7-денний); п'ятий - с. Підлюте - Висока ■- Ігровище - с. Гута ~с. Пороги - с. Кричка — с. Манява |4, с. 47].

Широко практикувалися подорожі-зустрічі, що давали змогу пластунам обмінюватися туристичним досвідом і зміцнювати національну патріотичну самосвідомість. Зокрема, популярними були зустрічі куренів старших пластунів із Львівщини і Станіславщини на вершині Говерли з закарпатськими пластунами. Після таких зустрічей прикордонні стовпи на Говерлі змїнювапи свої символи і написи, aaN'ticTb польського орла і літери "П" на одному боці та лева і літер "ЧСР" на другому, з'являлися з обох боків тризуби і написи "Україна".

Із завершенням табірного вишколу пластуни здавали іспити з табірництва, які включани в себе такі елементи туристичної підготовки, як встановлення намету, будівництво куреню, розведення ватри, приготування їжі у похідних умовах, надання першої медичної допомоги. З кінця 1928 р. з'являються зимові пластові

табори.

Пластунами організовувались водно-туристичні пластові табори, зокрема,

перший -- у 1924 р. на р. Стрий біля с. Іванівці. А перший водний пластовий табір відбувся у 1927 р. в с. Монастирець на Дністрі. У цьому таборі проводилися заняття з плавання, веслування, шкіперування. Пластом організовуються мандрівки човнами Західним Бугом на Волинь і Полісся.

Паралельно зі спортивно-табірним вишколом пластуни проводили активну культурно-просвітнищ.ку роботу в навколишніх селах, збирали краєзнавчі та етнографічні матеріали. Учасники літніх і зимових таборів, які складали табірний іспит, отримували спеціальні табірні листки (посвідченая), які надавали їм право виступати організаторами пластового руху серед новачків.

Програма табірних занять з кожним роком урізноманітнювалася. Удосконалювалися вимоги до проведення туристичних походів. Кожен пластун повинен був пройти пробу-іспит на:

1. Самостійний тижневий похід пластуна з усім спорядженням.

2. Нічліг без намету під відкритим небом, а у випадку дощу, можливо, під

деревом.

3. Проходження за день мінімум 10 км.

4. Проведення записів, складання стрічки маршруту з детальними записами.

5. Складання карти пройденого маршруту та визначення місця ночівлі [4.,

C.48J.

Швидкий широкомасштабний розвиток пластового руху на Галичині викликів

неабияке занепокоєння польсьхих чиновників. 26 вересня 1930 р. була заборонена легальна діяльність "Пласту" в Галичині. У 1930-1944 pp. "Пласт' продовжував працювати нелегально під проводом конспіративного Пластового Центру.

9 грудня 1924 р. у Львові було засновано спортивне- товариство "Карпатський Лещатарський Клуб" (КЛК) для розвитку лешатарського спорту на галицьких теренах. Шршим головою КЛК було обрано відомого старшину УГА Льеа

Шепаровича.

Клуб відкрив свої філії у Турці, Сколе, Ворохті, Спавсьсу, Грабівцях»

IS С>

Лавочному, Стрию, Космачі. У звіті за 1937 р. КЛК об'єднував 11! філій, а в 22

регіонах краю філії були в стадії організації. Під егідою товариства зусиллями любителів лешатарського спорту розпочалося будівництво трампліна для стрибків з лещатами в Розлз'чі (відкрито у 1933 р.) і Турці (відкрито у 1939 p.). Крім тренувань з ле татарського бігу, організовуються зимові лещатарські туристичні походи в Карпати й околицями Львова. У березні 1931 р. КЛК влаштував перші "з'їздові змагання" (змагання з гірськолижного спорту) на горі Тростян поблизу Славська і змагання у "«коках" (стрибків з трампліна). Найвідомішими серед членів КЛК були талановиті Микола Бойчук, Іван Мриц, Грииь Млчерняк, Роман Рнбачик, Анна Говикович-Рожанковська, Дарія Федак, Дарія та Богдан Славицькі тощо.

Таким чином, систематично працюючи з молоддю, за невеликий проміжок свого існування, КЛК у Галичині став одним із найкращих спортивних клубів Західної України.

З приходом на Галичину у вересні 1939 р. радянської влади були знищені практично всі діючі тоді українські краєзнавчі, культурні, наукові, спортивні, господарські організації, ш;о мали і туристське спрямування і котрі розглядалися як вогнища українського сепаратизму і націоналізму, Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок Другої світової війни припинили діяльність краєзнавчо-туристичних організацій на західноукраїнських землях.

В 1940 р. було утворено у Кракові Український Центральний Комітет (УЦК), що представляє собою український заклад соціального забезпечення, освіта тощо; очолив його відомий географ Володимир Кубійович. Під егідою УЦК була заснована організація "Виховна Спільнота Української Молоді" ("ВСУМ"), збудована за пластовим зразком.

Відновлено організацію літніх таборів для молоді, вишкільні табори й курси, а сітка гуртків і куренів ВСУМу поширилася на всі галицькі терени. Німецька окупаційна влада не дозволила українському "Пласту" офіційно здійснювати свою діяльність, і пластуни змушені були продовжувати нелегальну діяльність.

Як підсумок, слід зауважити, що в П пол. XIX - на поч. XX сг. відбувся процес станоіїлення краєзнавчо-туристської роботи в Галичині, почалося вироблення її теоретичних і методичних принципів, як засобу засвоєння та популяризації історичного досвіду народу, як форми наукової і громадської Діяльності, як школи пізнання і виховання національно свідомої української молоді, йшов процес удосконалення її організаційних форм і методів. Нажаль, геополітичні перетворення на початку 40-их років XX ст. знищили «же досить міцну краєзнавчу школу, що розвивалась в Галичині, активно впроваджуючи ідею 'єдиної радянської нації" без права на національне коріння та власну історію.