106 До початку XIX ст. Київ, з його прекрасними природно-кліматичними умовами, вигідним географічним положенням і багатою архітектурно-історичною
спадщиною, мав усі можливості для того, щоб у найкоротші терміни стати великим туристським центром Східної Європи. Для цього треба було реалізувати потужний місцевий потенціал, залучити видатних архітехторів того часу і перебудувати центр міста, створивши один з найкращих готельно-розважальних комплексів.
До відкриття регулярних залізничних рейсів, тобто до 1889 р., ці плани втілювалися в життя дуже повільно і готельне господарство розвивалося однобічно. З великих виділявся тільки "Зелений готель", що був побудований в 1803-1805 pp., належав Лаврі і був найпопулярнішим у 50-х pp. XIX ст.
Лаврський готель складався з одного 4-новерхового і трьох 2-поверхових корпусів, що мали разом 200 номерів. Помешканнями готелю можна було користуватися безоплатно впродовж двох тижнів. Страви коштували 20-25 коп. за порцію, окремо сплачувалося 5 коп. за самовар, поданий у номер. Видача обідів починалася о 12 годині. Один із корпусів готелю був зайнятий лікарнею для прочан з жіночим і. чоловічим відділеннями, у кожному було до 40 ліжок. Готель приймав до 85 тис. відвідувачів за рік. Утримувався головним чином за кошти графині Настасії Орлово'' та княгині Турчанінової.
З появою електрики та будівництвом перших залізниць помітно зросла кількість туристів, які прибували до Києва. Основні туристські потоки переміщувалися трьома шляхами: Дніпром - на пароплавах, залізницею та в диліжансах.
Особливо важливою для Києва була Південио-Західна залізниця, що з'єднувала Київ з Петербургом, Варшавою, Одесою, Миколаєвом і Харковом.
Австрійські туристи прибували Південно-Західнею залізницею (через Волочиськ, Раднвилів і Новоселицю, німецькі - через Граєво, румунські - через Унгени і Рені).
Сім кур'єрських, поштових і товарно-пасажирських поїздів з вагонами першого, другого й третього класів щодня приймав і відправляв у зворотний рейс витончений, побудований у стилі англійської готики, павільйон Центральної станції київських залізниць. Відкритий 18 лютого 1870 р. витвір архітектора Вишневсь.кого мав загальну площу 460 м2 і призначався насамперед для знаті та "найвищих осіб". Для них були вибудувані окремі розкішні зали для чекання, всі інші помешкання були маленькими й тісними.
Міська станція залізниць виконувала доручення пасажирів з доставки багажу на квартири й у готелі. Про умови виконання: замовлення можна було дізнатися заздалегідь у провідників поїзда.
Прибулих нерідко зустрічав військовий оркестр. За помірну ціну про багаж Дбали носії На привокзальній площі працювали комісіонери, вдягнені у фірмовий °Дяг і картузи з літерою "К", що пропонували зупинитися в найкращих готелях Києва. На межі ХІХ-ХХ ст. Київ славився гостинністю і готелів вистачило на всіх заможних туристів.
Найняти екіпаж було неважко, але недешево, Незважаючи на встановлену Енською думою таксу, візники оцінювали спою працю набагато вище. При
тарифній вартості поїздки від вокзалу до Хрещатик коіягував за офіційним тарифом 40 коп. з людини і 20 коп. за кожне багажне місце, фактично платити доводилося не менш як 3 крб за екіпаж
Дешевше, але й з меншими зручностями, пасажири добиралися до потрібного місця, домовившись із неофіційним перевізниками, m яких такса не
поширювалася.
З початку XIX ст. будівництво готелів у Києві велося не дуже швидкими темпами, і до 1880 р. їх було побудовано 15. Зате наступні 20 років ознаменувалися справжнім розквітом готельного господарства міста.
Фешенебельними вважалися "Гранд-Готель", "Отель де Фраїс", "Бель-Вю", "Європейська", "Метрополь". В таких першокласних номерах було розкішне меблювання, підготовлена прислуга, власні екіпажі, телефон. Номер із зручностями коштував від 1 до 12 карбованців; самовар та білизна - за окрему платню.
Гучні назви київських готелів відображали географію Європи: "Малороссш\ "Дрезден", "Россия", "Петербуржская", "Английская", "Лоь дон", "Ргш"\
"Неаполь", "Женева".
Підприємливі кияни утримували велику кількість мебльованих кімнат практично на кожній вулиці міста. Сервіс в них не поступався першокласним готелям, а вартість перебування була в кілька разів дешевшою.
Готелі розмішувались не тільки на Хрещатику, а й на прилеглих вулицях. Оскільки ця справа була дуже прибутковою, готелі розташовувалися майже впритул один до одного, і їхні господарі докладали чимало зусиль, ідоб виділитися
й обійти конкурентів.
V Києві до 1901 р. було побудовано 64 готелі, які В.К. Федорченко умовно
розподілив на великі групи.
Готелі, розміщені безпосередньо поруч з вокзалом. Функціонували чотири готелі і безліч мебльованих кімнат. Вони знаходились на вулиці Безіківській (нині Комінтерну) - така скупченість пояснювалася безпосередньою близькістю вокзалу і чудового Ботанічного саду. Практично всі готелі на цій вулиці були побудовані в
1880-1890 pp.
Суперсучасні готелі. Заможні відвідувачі Києва, що бажали "шумного" життя, зупинялись у готелі "Європейський" у центрі міста на Царській (нині Європейській) апошд. Цей готель був найстарішим у Києві. Саме в "Європейському" функціонував один з найкращих київських ресторанів позаминулого століття. Як сповіщалось у рекламі, готель мав на вокзалі свою представника, який займався багажем і допомагав з пошуком карети, ш:о доставляла постояльця з готелю до поїзда. Більш популярним був Транд-Отель" (на цьому місці нині стоїть корпус Головпоштамту). Фешенебельний і дорогий (люкс - ЗО крб за добу), на ПО но>мерів, "Гранд-Отель" мав власний омнібус на вокзалі, відмінний ресторан, телефон безпосередньо в номері та всі необхідні
зручності тих. часів.
Напередодні першої світової війни Київ поповнився ще одним першокласним
готелем на 1С0 номерів - "Континенталь", спеціально відкритим для дуже заможних клієнтів. Престижний номер тут коштував гостю 15 крб за добу. Нині на місці розкішного готелю є оперна студія Національної музичної академії. До першокласних готелів слід віднести і "Отель-Савой", що також знаходився на Хрещатику.
Таким чином, обираючи готель, вельможне панство отримувало всі зручності: омнібус або екіпаж для поїздок містом, окремий кабінет у ресторані, старанну прислугу (під час підбору обслуговуючого персоналу цих готелів пильну увагу приділяли культурі мови, володінню принаймні російською та французькою мовами), а в н:>мерї -. парове опалення, ванну, електричне освітленні!, телефон. Крім того, кожний готель передплачував чимало періодичних видань, надавав безоплатну допомогу в пошуках у місті необхідного адресата.
Готелі другого класу. Ними мали можливість скористатися особи середнього достатку. Таких готелів у Києві було набагато більше, ніж суперзіркових.
Назви готелів Києва відображала потяг до європейських цінностей та орієнтирів - "Австрія". "Англія'', "Америка", "Брістоль", "Версаль", "Ліон", "Марсель", "Італія", "Прага", "Берлін", "Краків",, "Сан-Ремо" і навіть "Великий Ищіональний". Вони розмішувалися на центральних вулицях, які, на відміну від інших, були вимощені, мали електричне освітлення, а також спеціальнсі обладнані стоянки для екіпажів, У 1913 р. в місті було 80 готелів.
Заслуговує на увагу тогочасний рівень надання послуг мешканцям готелів. Роздобувши заможного клієнта на привокзальній площі, комісіонер супроводжував його до омнібуса, а носильник ніс речі. Послуги носія при цьому сплачував готель, а клієнт при бажанні міг "дати на чай". У готелі прибулого клієнта обов'язково відвідував господар, дякував за вибір саме його закладу і довідувався, чи немає в гостя зауважень або побажань. Для вишколеного персоналу будь-яке прохання відвідувача вважалося законом і виконувалося негайно. Однієї скарги клієнта було досить, щоб винного звільнили з роботи, тим більше, що бажаючих зайняти його місце було достатньо.
Номери обнаштовували за останнім словом моди, для чого часто запрошували майстрів з Німеччина і Франції. У номерах з'явилася гаряча вода, стало модним використовувати різні запашні трави. Прототипом нинішніх саун були лазні, піки в найкращих з ник коливапиея від 8 коп. до 3 крб залежно від класності та поділу на номери, загальні або окремі ванни.
В усіх першокласних готелях їжу подавали в номери. Вранці пропонували каву, чай або какао. Пізніше - сніданок, який можна було замовити ще звечора або "ранці, і через кількеі хвилин його приносили в номер. Обідали й вечеряли гості зазвичай у ресторані. При кожному великому готелі був винний льох, які раз на День подавали клієнту безоплатно.
Коштувала ця "пишнота" недешеве. У ресторанах першокласник готелів обід "а двох обходився в 1 -2 крб. У меню ресторанів були традиційні та фірмові страви, а так:ож делікатеси з національних кухонь різних країн. Іноді спеціально
1
запрошували
кухарів з Франції, Австрії, Німеччини,
Польщі. При деяких
ресторанах були трактири, влаштовані на манер російської кухні — з величезними
самоварами, ікрою та слов'янськими стравами. Для іноземців це було дивиною, а
значить, приносило прибуток. На десерт, наприклад у готелі "Континенталь",
подавали: екзотичні фрукти (апельсини, ананаси та ін.), кілька різновидів морозива,
шоколад зі Швейцарії та Франції, бонбоньєрки, драже, цукерки, кремові піраміди,
різнобарвне печиво з родзинками, горіхами й цукатами, знамените київське сухе
варення, десятки видів газованих вод, безліч лікерів, коньяків, ромга, вин і наливок
з усього світу.
Якщо ж комусь не вистачало цього розмаїта, можна було зайти до
кондитерської, що розташовувалась поряд на Хрещатику.
Найдорожчим ресторанним закладом Києва наприкінці XJX ст. вважався ресторан готелю "Метрополь'', що належав купцеві Дьякопу і пропонував так зваді "табльдоти" за плату один карбованець з людини. Престижними були також ресторани при готелях "Бель-Вю", "Європейський", "Гранд-Отель", "Континентапь", ресторан "Семадеш' на Хрещатику; менш дорогі, але також вишукані страви подавали при готелі "Оріон". Ще дешевшими були страви в готелях "Древняя Русь" і "Марсель", Пристойний обід тут обходився в 30-40 коп.
Чашка кави в кав'ярнях на Хрещатику коштувала 20 коп., у фірмових -варшавській кав'ярні на Лютеранській та швейцарській на Прорізній ■- 25 коп. Чашку чаю можна було випити за 5, а склянку пива - за 12 коп.
При великих готелях працювали магазини. У будні дні вони були відкриті з восьмої ранку до дев'ятої вечора, а по неділях і святах - з другої годкни дня до восьмої вечора. Булочні й. гастрономічні магазини працювали без вихідних.
При готелях працював цілий штат комісіонерів-посидьних, які виконували різні дрібні доручення: доставку листів і посилок, квітів, наймання, візника, невеликі покупки тощо. Утримували їх дві контори, що знаходилися неподалік від великих готелів на Хрещатику. Мировича (Хрещатик, 39) і Шпигановича (Хрещатик, 42). Послуги посильних коштували від 10 до 50 коп. незалежно від відстані. З дев'ятої години вечора плата подвоювалась. Пожильці могли наймати посильних за згодою — погодинно, подобово і помісячно.
Приймаючи замовлення на доставку листа або посилки, комісіонер видавав квитанцію. Як правило, комісіонери-посильні об'єднувались в артіль, яка несла відповідальність за кожного "червоно кашкетника" і, якщо виникала потреба, ', повертала замовнику витрати або виплачувала штраф у сумі не більш як 100 крб. і 3 появою телефону асі великі готелі миттєво скористалися новим досягненням
ї цивілізації І потреба в послугах комісіонерів-посильних відпала.
J "Мебльовані кімнати" — один з різновидів тогочасних готелів. Вени
(і знаходились на всіх гомінких вулицях, конкурували з першокласними готелями, не
доступаючись їм у сервісі. Найбільшою популярністю користувалися "мебльовані кімнати" "У ІльїнськоҐ — на Володимирській вулиці, "У Іваницького" — иа Золотоворітській, "УДіякова" - на Миколаївській площі (нині площа І. Франка), "У
Лознякова" - на Золотоворітській площі. Номери й мебльовані кімнати, що знаходились далі від центральної частини міста (переважно на Подолі), коштували всього 30-40 коп. за добу.
Подвір'ям, заїжджі і постоялі двори. Особи, які зупинялись у Києві на трипалий час, наймали мебльовані кімнати в приватних будинках. Довгострокова оренда кімнати "з самоваром і прислугою" обходилась квартиранту в 15-20 крб за місяць, а на околицях і в передмісті плата становила всього 5 крб.
Під час щорічних контрактових ярмарків, що проходили в Києві в лютому, в зв'язку зі значним зрост;інням кількості гостей і ажіотажним попитом на житло ціни в готелях і приватних будинках зростали в 5-10 разів.
Київська влада прагнула зробити все можливе, щоб гості міста дістали максимум задоволення лід час проживання » Києві. Навіть при прокладанні трамвайних ліній враховувалася кількість готеліів, розташованих уздовж маршруту. Хоча при готелях й існували служби з наймання екіпажів, однак ці послуги коштували дуже дорого, і незаможні клієнти огладали Київ з трамвайного віконця.
На початку XX ст. модерн в архітектурному стилі замінив конструктивізм, що перекреслив і м'які лінії ренесансу, і барокові орнаменти, і чітку гармонію класики. Хрещатик же зберігав своєрідність своїх ліній і форм, а щорічний приплив туристів перетворював його на різноликий і різномовний людський потік у зелені київських садів, парків і круч. Неповторні природні ландшафти, золоті куполи церков і соборів, у спорудженні яких брала участь ціла плеяда архітекторів, неповторна архітектура будинків, тиша і неквапливість київських вуличок у поєднанні з різноманітним набором сервісних послуг - усе це спонукало туристів повертатися до Києва знову і знову, з кожним разом все більше осягаючи його велич і красу. "Маленький Париж" - так називали Київ французи.
У XIX ст. розгортається будівництво готелів і на півдні України. Найрозвиненішим портовим містом стає Одеса. Це зумовило широкий розвиток готельного господарства. У тогочасній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Назви готелів давали уявлення про географію туризму ("Лондонський", "Марсель", "Європейський", "Франція" та ін.) або статус пожильців ("Купецький", "Біржа", 'Пасаж"). Більшість готелів розміщувались у центрі міста, біля морського вокзалу на Приморському бульварі, на вул. Пушкінській.
Однак на той час усе ще тільки створювалось, накопичувався європейський і світовий досвід, удосконалювалась сфера готельного господарства, з кожним Роком займаючи все більші площі.
Отже, ми бачимо, що наприкінці XIX - на початку XX ст. на українських землях> що входили до складу Російської імперії, за прикладом деяких європейських країн почали створюватися перші туристські організації й ТоввРисгва, формуватися туристські регіони і курортні зони. Загалом же туризм не ^в на цих територіях масовим явищем, на тому етапі він залишався ще привілеєм Ищих прошарків суспільства - аристократії й буржуазії, оскільки саме ці соціальні мали достатні кошти. В свою чергу, творча інтелігенція прагнула
використати
туризм і екскурсійну справу для просвіти
народу й п днесення йото національної
свідомості. На зламі ХІХ-ХХст. туризм
належав до сфери громадсько-суспільної
діяльності і тому значну роль у
становленні туризму ка підросійських
українських землях відігравали видатні
суспільно-політичні діячі, вчені,
прогресивна національна інтелігенція.
Екскурсійна діяльність на території України ь період Української революції (1917 - 1920 pp.). Софія Русова, Володимир Аргтболевськиій. Становлення екскурсійної діяльності спостерігається і у навчальних закладах російської частини українських земель.
При Товариствах різного профілю почали створюватись екскурсійні комісії, бюро та комітети. Вони узяли на себе функції сприяння екскурсійним групам і окремим екскурсантам при знайомстві із великими містами. Окрім екскурсійних організацій при різних товариствах, з'явилися і приватні туристські контори, засновані підприємцями, що пропонували свої послуги при проведенні екскурсій
на території України і за її межами.
Кількість екскурсійних комісій поступово зростала. Вени егворювалися в різних містах, найбільш відомі діяли в Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ)
та Харкові.
З 1910 р. стали організовувати екскурсії для сільських мешканців в інші найбільш розвинені сільськогосподарські губернії. Вони проводилися для ознайомлення з високопродуктивними сільськими госнодаретвамі:. Ці екскурсії виявилися вельми корисними для селян, що брали участь в них. У багатьох господарствах в результаті такого своєрідного обміну досвідом з'явилися через
деякий час різні нововведення.
В кінці XIX - поч. XX ст. провідні педагоги учбових закладів території України, що входила до складу Російської імперії, звертали особливу увагу на екскурсійну справу, що все ширше розвивалась в країні. У екскурсіях вони побачили можливість значно поліпшити викладання природних предметів,
наблизити учнів до природи.
Щоправда, власної методичної літератури не було, а тому значення маля російськомовні журнали, що видавались в Москві - "Російський турист" і
"Російська школа".
Одними із найпоширеніших екскурсій, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства, були екскурсії у природу. Так, здійснювались природничі екскурсії в Лубенській, Хорольській, Черкаській, Уманській, Балтській, Полтавськії* жіночих гімназія);. Практично всі жіночі гімназії м. Києва не залишали без уваги Ботанічний сад, береги Дніпра, дачні
місцевості Пущу-Водицю та Святошин.
Влаштовувались природничі екскурсії і з учнями Київської, Миргородської,
Немирівської, Переяславської, Радомишльської, Стародубської чоловічих гімназій,
а також у Київському, Кременчуцькому, Чернігівському., Проскурівському,
Полтавському, Рівненському реальних училищах.
Активно проводились природничі екскурсії і на півдні. Одеська жіноча гімназія влаштовувала екскурсії в околиці Аркадії, Мало-Фонтанською дорогою, де оглядалися Хаджибейсьімй парк і лиман. В околиці міста Маріуполя природничі екскурсії організовувала Маріупольська Олександрівська гімназія, до річки Салгир _ сімферопольське реальне училище, в околиці міста - Новомосковська міська
гімназія.
Екскурсанти Севастопольської гімназії подорожували до маєтку Фальц-Фейна "Асканія-Нова", мису "Айя". Миколаївська Келецька чоловіча гімназія здійснювала екскурсії до найближчих околиць міста Кельц, щоб познайомитись з місцевою флорою та фауною.
Природничі екскурсії організовувались у сади та парки, ліси та поля, на береги річок, Чорного та Азовського морів. Під час цих екскурсій вихованці збирали матеріали для створення колекцій, гербаріїв, милувалися природою, оздоровлювались.
Величезне значення мали історичні екскурси. Здебільшого їх проводили вчителі історії. Історичні пам'ятки Києва привертали увагу учнів та учениць не тільки київських гімназій та училищ, міст і містечок України, а й з багатьох інших губерній Російської імперії.
Найбільшою популярністю в Києві користувались Києво-Печерська лавра, Михайлівський та Видубицький монастирі, Софіївський та Володимирський собори, Десятинна та Андріївська церкви, Золоті ворота, Аскольдова могила. Це були не тільки релігійні святині, а й пам'ятки історії, що уособлювали собою минулі часи, сиву давнину і цим приваблювали молодь. Великим популяризатором історичних знань був викладач історії київського реального училища, відомий київський топограф Л.ГІ. Добровольський. Тільки у 1912 р. він зі своїми учнями здійснив декілька екскурсій старим Києвом та його околицями: у Китаїв, Феофанію, Голосіїв, Винагород, Межигір'я.
Історичні екскурсії для учнів влаштовувались також у Полтаві, Луцьку, Острозі, Ізмаїлі, Севастополі, Сімферополі, Чернігові, Катеринославі та інших містах України. Так, учні Севастопольської гімназії відвідали розкопки, що проводились на Мангуп-Кале, часто відвідували Херсонес; учні Херсонської 1-ої гімназії відвідували Ольвію; учні Олександрійської гімназії - острів Хортицю та німецьку колонію Кічкас, Білгородської гімназії - Ізмаїл.
З метою релігійно-морального виховання молоді наприкінці XIX - на початку XX ст. застосовувались паломницькі екскурсії. До Києва для поклоніння його святиням прибували учні різних гімназій та училищ. Об'єктами паломницьких екскурсій були: Києво-Печерська лавра, Видубицький, Михайлівський, Троїцький монастирі, скит у Феофанії, Голосіївська пустинь, Межигірський монастир під Києвом.
Здійснювались також екскурсії до Почаївської лаври, монастирів Чернігова, "Огорода, Лубен тощо. Відомо, що учні Маріупольської Олексавдрівської гімназії "іли місцеві собори та храми, а учні Севастопольської гімназії здійснювали
екскурсії-паломництва до Георгіївського монастиря.
Одним із місць паломництва був і Святогірський монастир у Білгороді
Харківської губернії.
За повідомленням часопису "Зкскурсионньш вестник" (Москва), екскурсії-паломництва. для поклоніння святиням увійшли до навчальної програми у 1911 р. і почали впроваджуватися навчальними округами.
На початку XX ст. було зроблено перші кроки щодо організації га проведеним літературно-мистецтвознавчих екскурсій, де екскурсоводами, як правило, були вчителі малювання, літератури. Такі екскурсії виховували у молоді естетичні смаки, підвищували її культурний рівень, допомагали формувати особистість
молодої людини.
Пробудження інтересу молоді до української літератури і мистецтва обумовило організацію літературних екскурсій до Канева на могилу Т.Г. Шевченка. Але до цих подорожей учнівської молоді місцева влада ставилась з недовіро», дозволяючи їх проведення під наглядом поліції.
У зв'язку з величезними зрушеннями у сфері промислового виробництва, шо сталися після проведення реформи 1861 p., набувають розвитку виробничі екскурсії на заводи, шахти, рудники тощо. На їх організації наполягали викладачі фізики,
математики, хімії.
Цікавими об'єктами для екскурсій були також кабінети та лабораторії вищи;; навчальних закладів, університетів у Харкові, Києві, Одесі, вищого гірничого
училища в Катеринославі та ін.
Важливими об'єктами освітянського екскурсійного руху були музеї. -Далеко не другорядну роль тут відігравало створене у Києві в 1867 Товариство любителів староокитностей і мистецтв, яке доклало чимало зусиль для створення міського музею старожитностей і мистецтв у Києві, У кінці XIX ст. аналогія не товариство існувало і в Харкові під безпосереднім керівництвом С. Васильківського та академіка архітектури О. Бекетова. Значного розвитку музейна справа досягла завдяки меценатській підтримці таких відомих українських сімей, як Терещенки, Ханенки, Симиренки. Українські музеї створювались переважно на основі приватних колекцій, в яких знаходилась значна кількість цінних і рідкісних речей,
художньо- історичн их цінностей.
З самого початку виникнення музеїв інтерес до огляду музейних експозицій виявляли всі навчальні заклади. Так, учні відвідували церковно-історичний музей при Київській духовній академії, Київський міський музей старожитностей та мистецтва, педагогічний музей, Київський художньо-промисловий та науковий музей, зоологічний, геологічний, мінералогічний музеї Київського університету св. Володимира. Популярними були й інші музеї Україні;: анатомічі ий музей при Новоросійському університеті, художня галерея Айвазовського в Феодосії, музей барона Штейнгеля в с. Городок, Чернігівський міський історичний музей, музеї
Полтави, Одеси, Харкова тощо.
Музеї поступово перетворювались на багатофункціональні заклади, ставали
центрами культурно-просвітницького, політичного виховання широкого загалу, сприяли поширенню масових туристичних подорожей, залученню громадськості до екскурсійного знайомства з пам'ятками історії та культури.
Відвідувались також різні виставки. На художніх виставках, виставках кустарних виробів пояснення учням давали вчителі малювання, на промислоних та сільськогосподарських -- вчителі фізики, математики, природознавства.
Надзвичайно важливу роль у справі організації учнівських екскурс ій відіграли екскурсійні комісії при навчальних округах. Перша екскурсійна комісія при Московському навчальному окрузі виникла у 1907 р., а у 1909 р. такі екскурсійні комісії або комітети були створені при Київському, Одеському, Харківському навчальних округах. Вони займалися організацією обслуговування екскурсантів -пошуком дешевого, а інколи навіть безкоштовного житла, забезпеченням екскурсійних фуп кваліфікованими керівниками екскурсій (екскурсоводами, гідами) і т. ін.
Питання організації учнівських екскурсій обговорювались на педагогічних з'їздах, що відбулися: у 5916 р. в Києві, Одесі, Харкові.
Так, Київський педагогічний з'їзд констатував величезну користь, яку приносили учням екскурсії, і намітив конкретні кроки щодо подальшої організації екскурсійної справи в системі освіти, Зокрема, з'їзд наголошував на необхідності створення спеціальних курсів з екскурсійної справи з метою підготовки екскурсійних кадрів із числа викладачів середньої школи; на необхідності організації екскурсій кожним навчальним закладом; на суворо продуманому та планомірному характері екскурсій, на необхідності обов'язкового проведення місцевих екскурсій для всіх учнів тощо.
До подібних висновків г/рийпюв і Харківський педагогічний з'їзд. У резолюції з питань виховання екскурсії було визнано обов'язковим чинником освіти та виховання у середній школі. Передбачалося, що ними можуть бути охоплені усі предмети навчального плану.
На з'їзді було визначено, що впродовж навчачьного року до 50 год. в кожному класі має виділятись на екскурсії; в молодших класах допускалась більша кількість годин на екскурсії.
Організаторами екскурсійної діяльності на той час були видатні громадські Діячі.
Особливе місце в історії освітянських екскурсій в Україні в останнє Десятиріччя XIX - на початку XX ст. посідає В 'ячеслав Іванович їіетр - викладач Давніх мов у гімназіях низки українських міст, професор Київського університету, Ніжинського історнко-філологічного інституту, член філолого-педагогічного ТОваРиства, автор понад 20-ти наукових праць із філології, музики, педагогіки.