написаних в 1503 і 1504 pp. він довів в них, що відкриті землі слід вважати Новим Світом.

Найбільш активні дослідження берегової лінії і внуїрішніх частин континенту вели іспанські, англійські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця ДжонаКабота (Джовані Кабото) у 1497-1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський конкістадор X. Понте де Леон відкрив півострів Флориду, а Васко Нуньєс де Бальбоа у 1513 р. перетнув Панамський перешийок і першим побачив Тихий океан. Півострів Юкатан, західні, нівніч:но-західні та південні береги Мексиканської затоки були відкриті у 1517-1519 pp. іспанськими конкістадорами (Ф.Ернандес Кордова, Х.Гріхальва). Іспанська експедиція під керівництвом Х.Авіли, пройшовши вздовж узбережжя від Панамської затоки до затоки Фонсека, висадилася на берег і відкрила озера Нікарагуа і Манагуа.

У 1528 р. іспанська експедиція під командуванням П.Нареаеса відкрила дальту Міссісіпі, О.Хіменес у грудні 1533 р. відкрив Каліфорнію, Ф.Васкес Коронадо у 1540-1541 pp. перетнув плато Колорадо, південну частину Скелястих гір і Великі рівнини, досягши 40 пн. ш., експедиція конкістадора Е. де Сото у 1539-1542 pp. обстежила північні Аппалачі, відкривши pp. Алабама і Теннесі.

Подорожі англійських дослідників були зосереджені головним чином в північній частині материка, французьких - в східній, п'шнчно-східній і центральній. Намагаючись знайти Пївнічно-Західний прохід з Атлантичного в Тихий океан, французька експедиція під керівництвом корсара Ж Бартьє у 1534-1535рр. обійшла з півночі о. Ньюфаундленд і відкрила північно-східний берег півострова Лабрадор, р. Св. Лаврентія. У 1576-1578 pp. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, поклавши початрк відкриття Бафінової землі.

Американські багатства стали передумовою індустріалізації Європи. Вона розвивалася за рахунок пограбування відкритих територій, відродження інституту рабства, а нерідко і за рахунок знищення місцевого населення, що "наважилося" противитись новим порядкам.

Відкрити шлях на Острови Прянощів, прямуючи на захід, вішало на честь Фернана Магелпана.

Не дивлячись на всі хитрування і диверсійну діяльність португальців, багатократні спроби залякування, шантажі і навіть замахи на Магелліша, флотилія з п'яти кораблів 20 вересня 1519 р. покинула іспанські береги. У цьому плаванні до Островів прянощів на пайовій участі брали участь: іспанська корона, купці Севільї, ряд високопоставлених чиновників, а також сам Магеллан і деякі члени команди.

Пройшовши Гібралтарську протоку, флотилія взяла курс на Канарські острови. Від них спочатку флотилія відправилась на південь, а потім на широті північного берега Гвінейської затоки - на південний захід. В кінці листопада мандрівники досягли бразильського берега. До середини грудня кораблі увійшли до бухти Санта-Лючія, гам зараз розташований Ріо-де-Жанейро. За два тижні вони

жили своє каботажне плавання на південь. Попутно було досліджено гирло

Ла-Плати і річка Парана.

21 Жовтня 1520 р. Був відкритий східний прохід в протоку, названу згодом

Магеллановою.

флотилія v складі трьох кораблів 28 листопада 1520 р. ввійшла в Тихий океан, чазваний так супутниками Магеллана тому, що за час тримісячного переходу через нього вони жодного разу не пережили ні негод, ні штормів.

Знаменна подія відбулася 28 березня 1521 р. Біля острова Масава "до ілагманського корабля наблизився човен з вісьмома людьми на ньому. З ними заговорив раб капітана, уродженець Суматри і вони його зрозуміли відразу". Таким чином, іспанці, пливучи не захід, дісталися до островів, де розуміти мову жителів вже відомої Суматри. Це був один з доказів кулястості Землі. На острові Себу Магеллан вплутався в міжусобну війну. Він і вісім чоловік команди були убиті 27 квітня 1521 р. в сутичці з аборигенами. Тільки один корабель - "Вікторія", очолюваний Хуаном Себастьяном Ель-Кано, - відправився через Індійський океан. Після багатьох поневірянь, відбиваючи напади португальців, страждаючи від нестачі продовольства і хвороб членів екіпажа, через три роки 8 вересня 1522 р. "Вікторія" увійшла до порту Севільї. З 243 осіб, що відправилися в плавання в 1519 р., повернулося всього 19. Але той вантаж гвоздики, який був на борту "Вікторії" сторщею окупив всі витрати на експедицію. На гербі, подарованому Ель-Кано, була зображена земна куля, обвита «річкою, на якому був написаний його девіз: "Перший обійшов навколо мене".

Перша кругосвітня подорож, здійснена під керівництвом Фернана Магеллана (1519 - 1522), практично підтвердила гіпотезу про кулястість Землі, а також було цілу серію відкриттів: Магелланову протоку і о. Вогняна земля в Південній Америці, численні острови у Великому (Тихий) океані і ін.

Географічні відкриття зробили сильний вплив на становлення єдиної світової цивілізації. З відкриттям Америки став формуватися єдиний світовий економічний простір. Відбулось грандіозне пересування торгових шляхів і центрів. Середземне море, яке раніше виконувало головну роль в світовій торгівлі, в значній мірі втратило своє значення. Головні торгівельні шляхи були перенесені в Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море.

Але до Великих географічних відкриттів причетні не тільки португальці і іспанці. З кінц» XVI ст. ряд важливих відкриггів був зроблений голландськими мореплавцями.

У першій половині XVII ст. голландці відкривають побережжя Австралії, яка «початку назвали Новою Голландією. Перші дослідження півдня Нової Гвінеї пов язані з ім'ям Віллємо Янзона, Особливо велике значення в обстеженні нового іагерика належмо Абелю Тасману, ім'я якого збереглося за островом Тасманія.

Дослідження ти освоєння території Росії. До XVI ст. територія сучасної оси була загадковою для європейців. Величезні простори, погані дороги, -'Розумілі російські звичаї були суттєвою перепоною для освоєння Росії

європейцями. Тільки дипломати та купці відвідували цю територію. І навіть про саму Москву в них були не найкращі враження.

Досить багато інформації про Московію залишив німецький посол Сигізмунд фон Герберштейн. У своїй праці "Записки про Московію" він детально описав водні простори, економіку, культуру, побут, суспільний розвиток і релігійні обряди московітів. Саме він описав наявність в Московії постоялих дворів - ям, які надавали послуги проживання, харчування і заміни коней. Ями розташовувались на відстані до 20 верств одна від одної. Починаючи з XV ст. існував "Ямський прикат' - централізована державна установа, що контролювала поштові перевезення та службу ямщиків у всій країні. В містах він охарактеризував постоялі двори, які відрізнялись більш високим комфортом, мали крім розміщення і харчування гостей можливість організації різноманітних комерційні справи. Було відмічено, що такі гостинні двори були поділені за національним принципом.

З XVI ст. самі московити починають досліджувати території, розташовані на схід від Москви. Перша гака відома експедиція, що мала економічний характер і була здійснена за коїти купців Строганових, була здійснена козаками на чолі з Єрмаком. В період 11582-1585 pp. ними було відкритої та досліджено басейн р. Тобол, Іртиша та Ками. В І пол. XVII ст. за участю Пояркова та Хабарова було проведено масштабні дослідження Приамур'я. Тоді ж експедиція Дежньсва провела дослідження басейну р. Лени і виявили протоку між Азією та Америкою.

Розвивалась в Московії і картографія. Хоча Московія і не мала європейських традицій картографії, але з XVI ст. тут діяв Розрядний приказ — департамент, що займався створенням карт. На аоч. XVII ст. було створено "Велике креслення всієї Московської держави". Але ця карта не збереглась. До наших днів дойшла карта Росії 1667 р. Федора Годунова, віддрукована Гессселем Г'ерржсом. Е- 1627 р. створюється "Книга до Великого креслення", що була додатком до карти та описує міста, дає деякі етнографічні характеристики.

Величезне значення мали відкриття російських землепрохоДці і мореплавців на Далекому Сході. Експедиція Беринга та Чірікова відкрила на початку XVIII ст. і дослідила Берингову протоку, Курильські острови і північ Японії.

З ініціативи Михайла Ломокосова в друг. пол. XVlfl ст. було організовано крупні експедиції, які вивчапи територію світу. Цими експедиціями керували І.Ф. Крузеншерн, Ю.Ф. Лисянськип, О.Е. Коцебу, Ф.П. Літке, Ф.Ф. Белінсгаузен, М.П. Лазарєв.

Ф.П. Літке в 20-х pp. XIX ст. здійснив низку подорожей Північним Льодовитим океаном, які описав в книзі "Чотирикратна подорож в Північний Льодовитий океан - 1821-1824 pp.".