УДК 911.3:796.5(100) (477) ББК 75.813 К-89

Кузишин А.В. Історія туризму: Навчальний посібник. -Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, 2007. - 196 с.

Рецензенти:

Шаблій Олег Іванович, доктор географічних наук, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Львівського національного універсигету імені Івана Франка, професор

Заячук Мирослав Дмитрович, кандидат географічних наук, доцеїп кафедри географії України, картографії та геоінформатики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Гурик Мирослава Іванівна, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри філософії Тернопільського національного економічного університет

ВСТУП

Історія розвитку цивілізацій виступає циклічним процесам. Але в кожному витку таксго розвитку традиційно виявляються та формуються індивідуальні та неповторні моменти, що додають такому розвитку свого неповторного шарму. Одним з таких яскравих елементів виступає мандрівництво та туризм як спосіб суспільного буття, супровідний момент багатьох цивілізаційних процесів.

Розвиток мандрівництва починається з моменту усвідомленого прагнення людини до відкриття та освоєння нових територій, з виникненням потреби до виявлення більш раціональних маршрутів для подорожей, руху товарів тощо. В певний момент розвитку людства виникає потреба в розвитку відпочинкових форм проведення часу, що потребує власних організаційних підходів. Саме з цієї позиції постає важливість туризму і його розвитку (історії) як усвідомленого наслідку

ДІЯЛЬНОСТІ ІІЮДИНИ.

Історію туризму важко вичлеиити як окремий науковий напрямок, так як вона перебуває в тісному зв'язку і з історію розвитку окремих країн та регіонів, і з історією розвитку цивілізацій загалом. Значний вплив на історію туризму має історія культури, що узагальнює всі культурно-цивілізаційні надбання людства. І саме з цієї позиції даний науковий напрямок виступає важливим та науково-необхіднкм.

В пропонованому посібнику чітко виділяється два великих блоки, що висвітлюють історію формування мандрівництЕїа, туризму та системи гостинності в світі та Україні від найдавніших часів до наших днів. У виділених розділах переплітаються історичні, географічні та економічні процеси, що визначили напрямок та характер розвитку туризму в основні етапи його формування.

Джерельною базою для посібника виступили новітні літературні джерела з історії туризму, світової та вітчизняної історії та історії культури.

Рекомендовано до друку Вченою радою Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка Протокол № 7 від 13.03.2007

&А.Кузшиин, 2007

© Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2007

"Історія туризмуяк наукова дисципліна

Визначення "Історії туризму" як наукового напрямку. Місце "Історії туризму" Еі структурі туристичних дисциплін. Зв'язок з іншими дисциплінами та науковими напрямками. Історія туризму — це наука, яка вивчає подорожі та туризм, чинники іх появи та розвитку в суспільстві з найдавніших часів до наших днів [за Л.М. Устименко, І.Ю. Афанасьєвим, с. 9]. Білоруський науковець Г.Ф. Шаповал визначає історію туризму як науку, що вивчає подорожі (походи, екскурсії) починаючи з самих простих, елементарних, які здійснювались в глибоку старовину і до наших днів [4, с. 11]. Л.П. Воронкова визначає історію туризму як науку, що вивчас різні типи культур з метою виявлення характерних для неї моделей "людини мандрівної", а також з метою вивчення впливу матеріальної і побутової культури на розвиток традицій гостинності та розкриття основних етапів, тенденцій і культурно-національних особливостей розвитку туризму [І, с. 13].

Історія туризму в своїх дослідженнях спирається на допоміжні історичні дисципліни: археологію, палеографію, нумізматику, етнографію. Історія подорожей і туризму тісно пов'язана з історією культури, яка показує логіку розвитку культури, вивчає характерні культурні риси різних епох і відповідні типи та моделі "людини, яка подорожує"[1].

Водночас, описуючи історію виникнення і розвитку туризму, парто не просто перераховувати факти, переказувати маршрути подорожей і спогади мандрівників.

Історичний підхід до вивчення туризму здійснюється з метою виявлення основних етапів його становлення і логіки розвитку. Здійснити це можливо шляхом вивчення передісторії туризму в різних культурах і епохах, тобто розвитку системи гостинності, історії транспорту, ментальності. Важливо прослідкувати, як впливали подорожі на розвиток культури і науки, та як особливості духовної культури змінювали, в свою чергу, мотиви і характер подорожей.

Завданнями курсу є:

• формування чіткого розуміння об'єкту, предмету та завдань історії туризму як наукового напрямку на сучасному етапі;

• визначення різнотипових передумов та причин виникнення туризму та його основних напрямків;

• хронологічний аналіз формування видового складу туризму як суспільного явища;

• розкрити витоки туризму в історії культур, прослідкувавши динаміку розвитку подорожей, їх мотиви, завдання та соціокультурні наслідки;

• розглянути історію подорожей і туризму в зв'язку з певним типом культури, виявити особливості їх мотивації;

• прослідкувати зміни в географії подорожей і туризму в різні періоди історії:

• на основі опису традицій гостинності народів світу показати напрями формування системи гостинності;

• виявити об'єктивні передумови становлення організованого туризму і зрозуміти тенденції його розвитку і національну специфіку;

• розкрити особливості українського туризму, його історію на різних етапах, проаналізувати сучасний стан вітчизняного туризму [1, сі2].

Історія подорожей і туризму як наука має свій понятійний апарат.

Основними термінами цієї науки є: подорож:, мандрівник, прочанетво, пілігрим, туризм, турист, туристична послуга, туристичні ресурси, туристична індустрія, тур, гостинність. Оскільки наука про туризм знаходиться в стадії формування, то зустрічаються різні тлумачення термінів, часу їх появи у вжитку та походження.

Прочанетво - це подорож з метою здійснення релігійних призначень та поклоніння святиням певної релігії [2, с. 10].

Подорож - це пересування людей у просторі та часі [2, с. 10]. Подорожі можуть мати характер військових походів, масових міграцій, наукових експедицій, туристичних мандрівок та інших типів пересувань людей на значні відстані. В залежності від мотивів і особливостей подорожі, люди, які їх здійснюють, можуть називатися моряками, прочанами, комівояжерами, туристами, і т. д. Таким чином мандрівником (подорожуючим) можна вважати будь-яку людину, що здійснює подорож між діома чи більше географічними пунктами. Однозначного визначення щодо сутності мандрівника (чи це професія, чи це хобі) немає, а тому термін "'турист" є дуже близьким до терміну "мандрівник".

Термін ''туризм' з'явився у Франції у XVIII cm.; у перекладі з французької мови дослівно означає: "мандрівка заради задоволення"; а турист — ще людина, яка здійснює мандрівку^, с. 10]. Низка дослідників вважають, що цей термін має англійське походження і з'явився у XIX столітті. Оскільки англійська і французька мови грунтуються на латині, то можна погодитися, що слово "туризм" походить від латинського tornus, що в перекладі означає: "рух по колу". Підтвердженням "англійської версії" походження слова "туризм" можна вважати той факт, що на початку XIX ст. в Англії побачила світ книга Пейджа "Anecdotes of English language", в якій мандрівник був названий туристом. Приблизно в той же час у Франції вийшов друком словник французької мови, який включав визначення туризму. Отже, якщо на початку XIX ст. слово "туризм" було введено в літературний вжиток, то у реальному житті воно з'явилось і почало використовуватись, вочевидь, ще у XVIII столітті.

Пізніше, у 1838 р. вийшли друком написані відомим французьким письменником Ф. Стендалєм "Спогади туриста", що дає підстави деяким дослідникам вважати Ф. Стендаля "хрещеним батьком" слова "турист".

У другій половині XIX ст. слово "туризм" увійшло до багатьох мов народів світу. Так, в "Знциклопедическом словаре" Брокгауза і Ефрона (1902 р.) ще не

вміщено статті "туризм", а сам термін вживається лишг в розділі про історію подорожей на велосипедах.

Туризм в сучасному розумінні - це діяльність пов'язана :і масовим туристським рухом, що здійснюється з використанням гсриродно-кліматичних і історико-культурних ресурсів, матеріально-технічної бази туризму і інших важливих факторів, котрі визначають рівень і якість обслуговування [2, с. 16].

Одним із важливих понять, які застосовуються її історії подорожей та туризму, є "гостинність". Цей термін почався з давньої традиції розділити хліб з подорожнім. Здійснення подорожей було б неможливим, якби мандрівникам ніде було зупинитися на ночівлю та отримати харчування. Термін "гостинність" походить від давньофранцузького слова "hospice", шо означає: "будинок для подорожуючих". В наш час під гостинністю розуміють сукупність засобів розміщення, харчування і розваг для туристів, а також: традиції прийому гостей в різних культурах [1, с. 11]. В туристичній галузі гостинність можна визначити як збірну назву системи обслуговування людей, що подорожують, перебувають на відпочинку тощо. Гостинність включає такі важливі напрямки, як розміщення та харчування людей, надання різного виду послуг, в тому числі розважальних, проведення конференцій. Важливе місце в організації вільного часу відводиться екскурсіям. Екскурсія (від лат. ехсигсіо - поїздка) — своєрідна подорож з метаю відвідування різних видатних місць і туристичних об'єктів для безпосереднього ознайомлення з ними, а також прогулянок з освітньою та розважальною метою [2, с. 17].

Основні чинники виникнення подорожей і туризму. Основними групами чинників виникнення подорожей, і туризму загалом в суспільстві варто вважати наступні:

• соціальні (демографічні та міграційні процеси, розвиток суспільних відносин);

• економічні (розвиток економіки);

' ♦ географічні (особливості розташування країн та регіонів, необхідність налагодження зв'язку між ними);

- ♦політичні (освоєння або завоювання нових територій, перерозподіл сфер політичного впливу);

♦ мотиваційні (особливості свідомості людей, ментальності; тобто потреби, мотиви, цінності, стереотипи та інші психологічні чинники, які впливала на вибір мети подорожі в ті чи інші періоди в певних регіонах);

♦«•науково-технічний прогрес;

♦ екологічні (збереження навколишнього середовища, придатного для проживання та відпочинку людей) [І, с. 11-12].

Підходи до періодизації туристичної те екскурсійної справи н світі та Україні. Багатство подій та фактів, що характеризують туризм і його розвиток дозволяє проводити періодизацію цього процесу. Американський вчений Дж. Уокер підрозділяє історію туризму на п'ять періодів. Якщо на першому - перед

індустріальному, - люди використовували примітивні засоби пересування - човни, карети, вози тещо, то наступні пов'язані з винайденням нових транспортних засобів. Тому він виділяє період залізничного транспорту, період автомобільного транспорту, період реактивних лайнерів, період круїз них та морських лайнерів [З, с. 38-39]. Воронкова Л.П., Устименко Л.М, Афанасьєв І.Ю поділяють історію туризму на чотири етапи:

Перший - } найдавніших часів до 1841 року - це початковий етап розвитку туризму.

Другий - з 1841 року до 1914 року - етап становлення організованого туризму.

Третій-з 1914 року до 1945 року - формування індустрії туризму.

Четвертий - з 1945 року до наших днів - етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії.

На першому етапі домінуючим напрямком було мандрівництво та різні чинники, що спричинили розвиток подорожей та мандрівництва. Основними з них були потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності і людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Давня людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості-.. Ці люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання.

В результаті розвитку суспільства, виникнення говарно-ірошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з'явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етаау розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венгціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.

Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень,

прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговуванач). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечуватися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у XVII сг. аптгку, бібліотеку церковних книг, трапезну та "гостинні будинки", своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ердени та місії; наприклад, організацією прочанства займався Мальтійський орден).

Розвиток культури і мистецтво. Природно, що з'явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятюши мистецтва, а також дешо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.

Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.

Збільшення частки вільного часу в суспільстві є також важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині ні; тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

Характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним. Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням водних транспортних засобіи; з використанням тварин.

За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.

Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості. Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто ні: займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував;, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, шо туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та

зсеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж таки вія виконував властиві йому суспільні функції, а саме:

пізнавальну:

економічну;

— соціокультурну;

рекреаційну (або оздоровчу);

— політичну; виховну.

Другий етап розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для взликої кількості людей, був англієць Томас Кук. У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію. Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансово вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також по-іинагать з'являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вваясати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:

— розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ cm. з'явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);

— туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);

— створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).

— з 'являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);

— створювалися нові туристичні центри, курорти, розвивали старі.

Для третього етапу розвитку туризму характерні такі риси:

• туризм як галузь економіки вже існує;

• швидко формується туристична індустрія;

• з'являються держ'авні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;

• офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;

—розширюється географія туристичних подорожей.

Четвертий етап розвитку туризму характеризується такими рисами:

• значне зростання добробуту населення;

• збільшення частки вііьного часу;

• на державному рівні встаноепені обоє 'язкові оппачувані відпустки для працюючих;

• активно функціонує /по розвивається туристична індустрія;

• туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;

- створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації; -туризм стає масовим явищем у світі, доступніш для бічьшості громадян

розвинених країн;

- туризм стає одним із чинників глобалЬаційних процесів у світі. Простеживши закономірності розвитку туризму, можна помітити, що

чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу. Значення туризму для історії лшдстпа полягає у: У- туризм надає можливість людині краще пізнавати оточуючий світ;

• туризм вгашзає на ціннісні орієнтації людини відносно відпочинку, що в, свою чергу, впливає на формування світогляду людини;

• туризм виявляє рівень культури та добробуту суспільства;

• туризм спріїяс створенню оптимальної стратегії і тактики мирного співіснування нації в гуманному співтоваристві.

Багато мислителів світу твердили, що саме мандрівництво, як праобраз туризму, стало стимулом до розвитку цивілізації. Передумовами до цього було освоєння рік та морів, як перших комунікаційних шліхів. Людина прагнула розшириш середовища свого місцеперебування. З давніх часів мандрівництво сприяло розширенню ойкумени, виникненню нових вогнищ цивілізацій. Таким чином людина виступає "носієм культури". Німецький етнограф Лео Фробеніус на основі такого твердження запропонував свою теорію дифузії, згідно з якою культурні явища, виникнувши один раз, багаторазово переміщуючись, спричинюють схожість культур.