Римська трирема

Водний транспорт досяг високого рівня розвитку а античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Центральне місце тут відводилось Середземному морю, на берегах якого розвинулось багато цивілізацій, що досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо.

Мандрівки в культах Месопотамії. Мандрівництво в Стародавньому Єгипті. Фінікійські мореплавці. Подорожі в країнах Стародавнього Сходу. Вже перші цивілізації світу для власного розвитку поіребували розвитку мандрівництва та освоєння нових територій.

На протязі багатьох віків Біблія служила практично єдиним джерелом з історії древніх культів. Саме біблійні тексти розповідають про заселеність межиріччя Тігру і Євфрату - Месопотамії. Саме тут виникли і процвітали великі міста стародавнього світу - Вавілон, Ніневія тощо. Першими поселенцями цієї території були шумери, що з'явились тут у Х-1Х тис. до н.е. Лише в IV тис. до н.е. вони почали будувати міста. Вони мали досить ґрунтовні знання з астрономії, математики та інших наук. Шумерці були досвідченими суднобудівниками, створюючи річкові та морські судна. Шумерські мандрівники привозили в свої

храми табличк-і з відмітками відстаней та часу, проведеного в дорозі. Так вони накопичували матеріал для карт, що зображали Месопотамію як відому на той час ойкумену. Одна з перших таких карт зображала все вавилонське царство з відмітками приток Євфрату і горами на заході та сході; ця карта датується 3800 р. до н.е.). міста на цій карті відмічені колами [1, с.23].

Саме в Межиріччі вперше було знайдено праобраз сучасного колеса (IV тис. до н.е.), що було революційним винаходом в історії людства. Конструкція колеса з спицями датується 2700 р. до н.е.

Географічні уявлення шумерійців були сконцентровані навколо Євфрату. Вони вважали, що вся Земля концентрується в між морському просторі від Середземного моря до Перської затоки.

Розвитку міжкультурних комунікацій і розширенню географії подорожей сприяла і культура Стародавнього Єгипту, ("творення єдиної держави в 3100 р. до н.е. ознаменувало початок розквіту цієї культури. Вважається, що людина освоїла водні простори більше 6000 років тому, плаваючи річками на плотах і інших примітивних пристосуваннях. При цьому першою судноплавною річкою, як вважають вчені, став великий Ніл. Ця річка відігравала величезну роль в господарському жилі Давнього Єгипту. Єгиптяни навчилися скеровувати щорічні повені, розподіляти води Нілу на більші території за допомогою каналів і водопідіймальних пристроїв. Почавши зводити піраміди, стародавні; єгиптяни здійснювали плавання Нілом, перевозячи величезні кам'яні глиби, необхідні їм для будівництва цих величних споруд.

У Стародавньому Єгипті судна будувалися з папірусу, який ріс на берегах Нілу і в його дельті. Вони були схожі на плавучі будинки. От як описує французький єгиптолог паломництво стародавнього єгиптянина:

"Коли знатний єгиптянин відправлявся в паломництво в Абідос, він частенько споряджав цілу флотилно. Пасажири піднімалися на корабель архаїчного типу з високо піднятим носом і кормою. Всі були переплетені думкою про священну мету подорожі і розсідались >ч кріслах під балдахіном, схожій на садову альтанку. Перед кабіною стояв столик зрізними стравами. Носова частина відводилося для кухні. Там обробляли бичачі туші і варили для мандрівників свіусе пиво. Такі кораблі не маяи ні вітрила, ні весел; його вело за собою на буксирі звичайне судно. Два матроси на кораблі стежили за буксирним тросом і двома великими рульовими веслами з розфарбованого дерева, що закінчувалися різьбленою головою Хатхор, - володарки далеких країн і покровительки мандрівників. Щогла буксирного судна була укріплена двома канатами, розтягнутими до носа і корми. У центрі ж знаходилася кабіна з карнизом і розписом з боків. Рульове весло, ест івлене у вирубку на кормі, у свою чергу спиралося на маленьку щоглу. Керманич управляв ним однією рукою. Часто на носовій обшивці таких судів малювали два подовжених ока, по одному з кожного бою/. Вони повинні були охороняти судно від усіляких небезпек "'.

Стародавні єгиптяни плавали річками, досягаючи самих видалених своїх поселень. Вони склали карту освоєної ними частини Нілу, прослідкувавши його гечію більш ніж на 2000 км. Один з фараонів XII династії навіть поставив у

Монпк П. Повсякденне життя єгиптян за часів великих фараонів / Пер. з фр. - М. 2000. - С. 236-237.

13

'

верхів'ях Нілу прикордонний кам'яний стовп з написом, що застерігав чужі

кораблі, так само як і піших іноземців, перетинати південну межу країни, не маючи

на те дозволу або наміру вести торгівлю.

Стародавні єгиптяни освоювали і морські простори. Метою морських

подорожей були зв'язки з портовими містами Передньої Азії, в яких вони купувати різноманітні товари, у тому числі і ліванський кедр, що був дуж-г якісним будівельним матеріалом. За свідченням істориків, перше плавання по Середземному морю датується початком XXVII ст. до н.е. За вказівкою фараона Снофру до Єгипту прийшли сорок суден, завантажених кедровим деревом.

Єгиптяни першими здійснили подорож вздовж берегів Африки в країну Пунт (так стародавні єгиптяни назвали країну в Східній Африці, розташовану десь на побережжі Аденської затоки - це Сомалі або Йемен). Головними предметами вивозу з Пунта були раби, золото, чорне дерево, слонова кістка, а також приручені павіани. З цієї екзотичної країни до Єгипту на кораблях доставлялися дорогоцінні ароматичні смоли (мірра) тропічних дерев, що ростуть на півострові Сомалі.

Судна стародавніх єгиптян. XVIII династія

Перше історично доведене плавання єгиптян в Пунт відбулося в XXV) ст. до н.е. при фараонові Сахура. Після багатовікової перерви торгові зв язки ;і Пунтом стають більш-менш регулярними. Стародавні тексти свідчать про подорож, здійснену за повелінням цариці Хатшепсут в XVI ст. до н.е. Декілька кораблів на веслах відправилися в країну Пунт за пагінцями дерев, які виділяли смолу - мірру. Цариця хотіла прикрасити ними тераси свого храму Дейр-Ель-Бахрі. Цілях був неблизький: щоб виконати волю цариці, стародавнім мандрівникам довелося пройти 2000 км Червоним морем. Маршрут цієї експедиції показаний на декількох рельєфах з написами, що збереглися на стіні храму у Фінах (нині м. Луксор). За часів Хатшепсут були побудовані величезні транспортні судна для перевезення в священне місто Фіви обелісків вагою до 750 тонн.

Географія подорожей стародавніх єгиптян розповсюджувалася також на острови Егейського моря, головним чином на Крит, що підтверджується археологічними знахідками єгипетської старовини на цьому острові, які датуються Ш тисячоліттям до н.е. В цей час на Криті ще не існувало держави, і знахідки швидше за все завезені сюди самими єгиптянами, хоча надійних доказів цьому немає.

Стародавні єгиптяни не були майстерними мореплавцями. Це поіі'язано з особливостями географічного положення країни. Ніл є широкою спокійною

річкою, у дельті якої морі; насичене мілинами, і тому зручних гаваней в ту пору там не було. Через ці особливостей стародавні єгиптяни не могли удосконалюватися в мистецтві судноводіння. Крім того, Єгипет надзвичайно бідний лісом, в цій країні не було хорошої деревини для будівництва міцних і надійних суден. От чому для достатньо тривалих плавань Східним Середземномор'ям єгиптяни використоЕіували судна, побудовані в порту Бібл, що належав фінікійцям.

Географія подорожей Стародавнього світу була пов'язана з крупними культурними і релігійними центрами. Такими центрами були міста з їх розкішними палацами, величними храмами, галасливими базарами і багатьма іншими визначними пам'ятками., що привертало мандрівників, торговців, та і просто цікіших чужоземців. Історія зберігає відомості про Ур і У рук в Месопотамії, Мемфіс і Фіви в Давньому Єгипті, Бібл і Ієрихон в землях Палестини, Мараканд (Самарканд) в Середній Азії і багатьох інших містах.

Найзнаменятішим з міст Месопотамії та і всього Стародавнього Сходу, безумовно, був легендарний Вавілон, розташований на річці Евфрат. Назва міста походить від словосполучення "Баб-Ілу" - "Брами Бога". Місто, що стояло на перехресті дорогий, досягало справді величезних на ті часи розмірів. До VII ст. до н.е. чисельність його населення наближалася до 1 мли. Пізніші розкопки показали, що місто створювалося за єдиним архітектурним задумом і було в плані обширним прямокутником площею близько 10 км²; розташовуваюсь на обох берегах Євфрату. Навколо міста були зведені могутні восьмикілометрові фортечні мури з вісьмома воротами, які були названі іменами головних богів. Найвеличнішими були подвійні ворота богині Іштар, зубчаті башти яких з арочними проходами прикрашали сині кахлі з яскравими зображеннями білих і жовтих грифонів. Сьогодні реконструйовані фрагменти стіни і воріт у натуральну величину можна побачити в берл: нському музеї Пергамон.

Вавілон зробив величезний вплив на історію людської культури. За свідченням старогрецького мандрівника Геродота, це місто справило на нього велике враженшї своїм чітким плануванням і величними спорудами. А великий полководець Олександр Македонський, вражений красою Вавілона, навіть захотів зробити його столицею своєї імперії.

Вже в стародавні часи народи Середноземномор'я мали у своєму розпорядженні географічні описи, що давали загальні уявлення про сусідні території.

Розвиток обміну і торгових зв'язків потребував достовірних і докладних знань про країни, їх населення і звичаї.

Однією з країн, які зробили вагомий внесок у розвиток подорожей та мореплавства, була Фінікія. Країна розташовувалась в приморській смузі Східного Середземномор'я, де нею було засновано міста бібл, Сідон, Tip, Угаріт.

Фінікійці були відважними мореплавцями, що провели важливі технічні удосконалення суден. Не було такого місця на узбережжі Середземного моря, де б

не побували фінікійці. Але вони у своїх подорожах не обмежувалися тільки Середземним морем.

Фінікійці першими вийшли у відкритий океан (Атлантичний) через Гібралтарську протоку, яку вони, власне, і відкрили. При виході із Середземного моря в Атлантику фінікійці заснували міста-колонії Танжер і Кадіс що забезпечило їм можливість контролювати торгівлю на Середземному мооі з

_{г=І^ВР01Ш С8МЄ ФІНІКШЦІ ПРОІ™ М ■?*2 до}

Ворота богині Іштар в Вавілоні (реконструкція)

Фінікійці вперше в історії людства здійснили подорож навколо Африки — від Червоного моря до Гібралтара, за дорученням єгипетського фараона Нехо II у 609-594 рр, до н. є.

Висячі сади Семіраміди (реконструкція)

У V ст. до н. є. карфагенянин Ганон дослідив західне узбережжя Африки і відкрив Канарські острови, де була заснована колонія - Керна. Тепер точно відомо, що фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів

Історики називали фінікійців "морськими їздовими" за те, що вони здавали свій флот в оренду. Саме фінікійський флот обслуговував легекдарного царя Соломона, перських царів та єгипетських фараонів

В результаті подорожей фінікійців були засновані такі міста-колонії: Тріполі, Сірт, Гібон, Карфаген (до речі, руїни знаменитого Карфагена, могутнього

суперника Риму, зараз приваблюють численних туристів). Довгий час фінікійці буїи монополістами в торгівлі оловом, бурштином та дорогим хутром, що доставлялись із Північної Європи та Британських островів. І саме фінікійці дали назви двом материкам Старого Світу - Європі та Азії.

Активізація туризму в епоху античності. Розвиток німо він форм туризм (спортивний, оздоровчий, освітній). Зародження музейної справи. Приморське почоження Стародавньої Греції обумовило морські подорожі тут з незапам'ятних часів, що знайшло своє віддзеркалення в міфах До найбільш відомих відноситься міф про аргонавтів, подорожі-подвиги Геракла та й "Одіссея" і "Іліада" також є яскравим прикладом мандрівного характеру греків. На протязі десяти років Одісей подорожував, відвідавши узбережжя Африки, острів Ейя (володіння Церцеї), добрався до Гібралтару і до поселення на Іберійському півострові (там, де розташовується сучасний Лісабон).

Досить часто міфологічна інформація мала реалістичне підґрунтя. Достеменно відомо, що плавання під керівництвом Ясона зробили 50 грецьких героїв на кораблі "Арго", що в перекладі з грецького значить "швидкий", "верткий" в ХШ ст. до н.е. Спочатку шлях Ясона лежав до острова Лемнос в Егейському морі, на якому жили тільки жінки. Правителька острова прекрасна Гипснпіла (її аналогом в "Одіссеї" виступає Кирка) так зачарувала аргонавтів, що вони забули про мету своєї мандрівки. Звільнившись від її чар, аргонавти досягай міста Кизік на побережжі Мармурового моря, де билися з шесгирукими велетнями, подібними циклопам в "Одіссеї", І винищили їх.

Вони пройшли через найвужче місце Босфору - Симплегади, де відстань між берегами всього 2 км, а в негоду воно представляє суцільну водоверть. Вважалося, що вихід в Чорне море перегороджують "блукаючі" - "що сходяться" - скелі. Аргонавта, пропустили через ці скелі голуба, а коли вони розійшлися, вперед кинувся "Арго". Не встигнувши знищити корабель, скелі зупинилися назавжди. Цей епізод, на думку Л.П. Коронкової, можнії розглядати як символ відкриття греками Чорного моря або Понта.

На акатолійськом березі Понта вони потрапляють в країну амазонок, а пізніше - Колхіду. Спочатку вони висаджуються на острові бога війни Ареса — Аретіаді, де жили вигнані Гераклом з Аркаді! стімфалійські птахи з мідним пір'ям, дзьобами і кігтями. Аргонавти вимушені були одягатися у військове спорядження. Очевидно, Що контакти з колхами носили військовий характер. Подолавши всі перешкоди, аргонавти, нарешті, прибутки в столицю Колхіди — Ейю (на цьому місці тепер місто Поті). Тут вони взяли руно. Додому вони повинні були повернутися по вже дослідженому шляху. Але цього не відбулося. По дорозі назад аргонавтам довелося перетнути Понт, увійти до річки Істр (Дунай), потім вони потрапляють в Адріатичне море, звідти в Іонічне, відвідують острів Кріт. Але буря закидає їх надалі до північних берегів Африки. І після численних пригод там вони, нарешті, повертаються додому. Ймовірно, зворотний шлях аргонавтів є пізнішу за часом

вставку і відображає в поетичній, легко доступній формі географічні знання і найважливіші торгові маршрути тієї епохи.

Море виконувало величезну роль в житті старогрецьких племен, що населяли убережжя Балканського півострова, численні острови Егейського моря, а також західний берег Малої Азії. Море не тільки давало їм їжу, але і ів'язувало з іншими країнами і народами. Тому греки найчастіше подорожували морен. Подорожам усередині країни заважало відсутність зручних доріг. Деякі подібності доріг у вигляді гатей прокладалися в низинних і болотистих місцях. Археологам вдалося знайти залишки подібної дороги в Беотії, ширина якої досягала 6,5 м.

Навколо великих загальнонаціональних святилищ, яким, наприклад, був Олімп, будували цілу мережу "священних" доріг. На подібних дорогах навіть пророблялися спеціальні колії для коліс екіпажів. Мостів було пало, оскільки більшість річок влітку, коли, в основному, і здійснювались вояжі, пересихало. Подорожували і пішки, і верхи на коні, використовували вози. Вони були двох видів: одноколки, на осі яких закріплювався закритий з трьох сторін кузов, чи ж великі чотириколісні, де міг окрім пасажирів розміститися і їх багаж.

Одним з перших учених-мандрівників був Геродот (484 - бл. 430 pp. до н.е.), Він об'їхав Грецію, Південну Італію, Малу Азію, Вавілонію, Єгипет, Персію, побував на більшості островів Середземного моря, а також в Криму і в країні скіфів. В своїй відомій праці "Історія", за яку він удостоївся почесного титулу "батька історії", він описав не тільки історії багатьох народів Старого Світу, але також зберіг для нащадків безцінні етнографічні приклади. Загалом книга поєднує власні враження Геродота з переказами, що були дуже модні в той час.

Геродот походив з багатої сім'ї, що мала обширні торгівельнІ зв'язки. Вперше він відправився в подорож, коли йому було близько 20 років. Його маршрут пролягав Єгиптом, де він відвідував Мемфіс, Геліополіс, Фіви, вгору Нілом, потім він відправився на схід і досяг Вавілона, північною межею його подорожей були грецькі колонії Північного Причорномор'я. Він підіймався Борисфеном (Дніпром), на заході він відвідав Південну Ітаіію, де взяв участь в утворенні колонії своїми співвітчизниками.

У Єгипті він просив переводити йому написи, розпитуючи жерців про історію цієї держави. Цікавився не тільки життям фараонів, ате відвідувіів і майстерні бальзамувальників. Він кроками вимірював довжину периметра підстави пірамід, привівши конкретні математичні викладення і при описі знаменитого Лабіринту.

Також Геродот побував в Північному Причорномор'ї і на всій протяжності Балканського півострова. Він вперше описав Каспійське море та довів, що воно є закритим водним простором.

Багато подорожував і інший видатний учений античності - Страбои (64 -23 pp. до н.е.). Вихідець з розташованого в Малій Азії на шляху з Сегіедземномор'я до Чорного моря містечка Амасія, він вже в 20 років зробив свій перший вояж до Риму. Сграбон подорожуватиме все своє життя. Він об'їхав Малу Азію, побував а горах Тавру (Криму) і біля підніжжя Кавказьких rip, відвідав Кіклацські острови і

обігнув Балкавський півострів, грунтовно вивчив всі більш-менш відомі пам'ятні місця на Апеннінському півострові, а також Єгипет. Під час своїх подорожей він багато роздумував і записував побачене. Всестороння освіта, уміння не тільки збирати факти, але і алаіізувати їх, яскравий талант письменника привели до створення "Географії", то дійшла до нас, в 17 книгах ("Історичні записки" С'грабона в 43 книгах не збереглися.). Страбон дав повний країнознавчий опис відомої в той час часгини світу. Його за це заслужено називали Батьком Геофафії.

Саме Стародавня Греція стала батьківщиною країнознавчих та природничо-географічних творів В І ст. н.е. грецький історик Арріан склав "Опис мандрівок Понтом Евксміським", де було описано країни, що розташовувались на узбережжі Понту Евксинського (сучасного Чорного моря).

Вважається, що перша карта була створена Анаксімандром із Міпету (610-546 pp. до н. є.), хоча цієї' карти; не збереглось. В V ст. до н.е. була створена карта Елади Арістагором з Мілету. В Ш ст. до н.е. Ератосфен для кращої орієнтації на картах почав викорисговувати паралелі [1, с. 25-26]. Він же встановив радіус Землі (6311 км) і довжину екватора (близько 40 тис, км) (помилка була мінімальною).

Кпавдій Птолемей в II ст. н.е. склав карту відомої в той час ойкумени (заселеної та освоєної частини Землі). Водночас він першим з наукових позицій розробив основи картографування. Клавдій Птоломей написав "Географію в восьми книгах'', де критикував географічні підходи вчених, зроблених раніше і пропонував картогре.фічні проекції щодо зоораження відомої в той час землі або окремих її частин . щоправда, сьогодні є низка тверджень [1, с. 27-32], що такої книги не було і вона була компілятивною працею (можливий автори -візантійський монах: Максим Плануд (1260-1310 pp.), що був колекціонером географічних робіт і міг зібрати окремі роботи ГІтолемея в єдину працю).

З появою вчення про кулястість Землі удосконалились карти. Користуючись не складними інструментами, олександрійський вчений Ератосфен на межі III—II ст. до н.е. на основі власних розрахунків при складанні карти

У Стародавній Греції формується туристична інфраструктура. Вже існували готелі, але в них не завжди годували. Тому мандрівники провізію возили з собою. Найчастіше зупинялися у друзів і знайомих. Гостинність була природною складовою частиною побуту. У всіх будинках заможних людей були особливі кімнати для гостей. Втім, якщо місця в домі гостеві не вистачало, він міг розміститися під портиком дому на відкритому повітрі, позаик клімат Греції здебільшого робив це можливим.

У грецьких полісах створювалися "Союзи гостинності". Кожен член такого Союзу — ксем - брав на себе захист інтересів жителів іншого поліса в своїй державі. З часом в Стародавній Греції навіть встановився інститут проксенів і гверггтів (добродійників], коли іноземець укладав договір про гостинність вже не з окремою людиною, а з міетом-державою.

При цьому обидві сторони повинні були дотримувати наступні умоии:

• 

  проксен зобов'язаний був захищати в своєму місті інтереси прибулих сюди громадян держави, що дала йому звання проксена, подібне сучасному званню консула;

• держава зобов'язувалася, з свого боку, надати проксену у випадку, якщо він побажає прибути або поселитися в ньому, всі цивільнії права, окрім політичних. Проксен міг придбати землю або іншу нерухомість, судитися в загальному порядку, займати найбільш почесні місця в театрі або на спортивних змаганнях і

Т.Д.

Іноді права про кешів давалися всім громадянам дружньої держави. Як правило, звання ксенів і ироксенів були спадковими.

Готельна індустрія довго не привертала греків, тому що за сутністю та змістом готелі і питущі заклади вважається нечесним і негідним промислом. Нечисленні заїжджі двори - катагогії і готелі - пандокеї, функціонували за рахунок держави і лише в місцях масового скупчення людей. Це могли бути місця спортивних змагань, курорти або місця релігійного паломництва. У готелях селилися тільки іноземці. Треба відзначити, що жителі Афін або, особливо, Спарти не їздили за межі держави без особливих на те обставин. Це не в останню чергу пояснювалося тим, шо для подібної подорожі необхідний був закордонний паспорт - сфрагіс.

До особливого виду подорожей треба віднести велику грецьку колонізацію. Причини цього явища були найрізноманітнішими: пристрасть до пригод і схильність до змін, надлишок населення, зосередження земель в руках аристократії, суспільні розбрати, біда, шо вибухала над якою-небудь країною, вирок про вигнання, іноземне завоювання, необхідність відшукувати зовнішні ринки. Колонізація носила організований характер. Проводячи колонізацію, греки багато в чому керувалися прикладом фінікійців. Але, на відміну від Фінікії, яка брата на себе роль координатора міжнародної торгівлі в Середземномор'ї, греки в першу чергу хотіли збільшити свій власний еллінський ринок. Колонії розташовувались на побережжі, обмежившись вельми скромною територією. Але по можливості охоплювали торговельно-економічними контактами як можна більші простори. Колонія не покорялася метрополії і не зобов'язана була подавати їй яку-небудь підтримку. Не було і переваги в торгівлі у метрополії.

Подорож коштувала дуже дешево, особливо морем. У IV ст. до н.е. дорога з Егини в Пірей (близько ЗО км) коштувала два оболи, а з Єгипту "з дружиною, дітьми і багажем" (1000 км) - близько двох драхм. Для порівняння - порося коштувало близько 3 драхм у той час, а шматок маринованої скумбрії - від 2 до З оболів.

У Стародавній Греції зароджується курортологія, лікувальний туризм, що було пов'язано з лікувальними властивостями територій, джерелами та кліматичними властивостями регіону. В древньогрецьких книгах € описи використання мінеральних вод, купання в морській воді з лікувальною метою.

Храми Асклепія - бога лікування - стали виникати в глибоку давнину, ще в класичний період (V-IV ст. до н.е.), їх було не менше 60. Вони зводилися одцалік міст на підвищеннях, в місцях із здоровим кліматом. Жерцями в цих храмах були люди, то займаються медициною. Найвідоміші храми були в місті Епідаврі та Пелопоннеському півострові та на о. Кос, де Гіппократом було відкрито лікарську школу в V ст. до н.е.

Паломники, прагнучі одужання, перш ніж бути допущеними в храм до божества, піддавалися деяким попереднім церемоніям. Це був піст, омивання, банні процедури, крім того, були і церемонії, що носили чисто релігійний характер. Після цих приготувань хворого допускали на ніч в храм. Це називалося інкубацією. Вранці жерці слухали розповідь про те, що хворий бачив і чув вночі в храмі, відповідно цьому і застосовувалося лікування, нібито призначене богом.

Про численні зцілення розповідають вирізані на. колонах храму імена, іноді там зустрічаються і цілі розповіді.

Греки дуже цінували теплі цілющі води (сірчані, солено-сірчаиі, іноді залізисті, зле у них не було кислих вод), які вони називали гераклейськими. Було відомо немало джерел, але особливо цінувалися курорти у Фермопілах і Еліде. Розвитку лікувального туризму сприяло також наявність розгалуженої мережі доріг і якісних суден. Древньогрецькі курорти сьогодні розташовуються на території Румунії, Болгарії, Хорватії, Швейцарії, Австрії, Німеччини, Франції, Алжиру і навіть Великої Британії. На околиці німецького міста Шварцвальда розташовуються термальні родонові джерела, що стали основою для виникнення великого курорту Цивітас Аврелія Аквензіс, що сьогодні відомий як Баден-Баден. Неподалік Будапешту є залишки поселення Аквінкум, шо діяло на базі теплих джерел. Багато курортів було на узбережжі оз. Балатон і біля Неаполя. Морські узбережжя також славились як курортні місцевості. Таким був курорт Бая біля Неаполя, курорт на о. Евбея.

Масовий приїзд до Греції обумовив появу професійних перекладачів -екзегетів.

Ще однією розвагою греків були терми — бані, де відпочивали, спілкувались та лікувались. В банях за певну вхідну' плату клієнт міг користуватись приміщенням для переодягання, приймати холодні та гарячі ванни, відвідувати парні кімнати. Часто тут проходило публічне життя греків.

Поряд з термами, греки багато уваги приділяли плаванню в річках та повноводних джерельних потоках. Такі місця також традиційно ставали привабливими для мандрівників.

Торгівля як один з еидін подорожей особливо активізувалася з VIII ст. до н.е. одночасно з колонізаційними процесами. Греки стали домінувати в Східному Середземномор'ї. Грецькі кораблі можна плавали від Азовського моря до берегів Апеннінського півострова. Торговці купували продовольство, заповнювали брак корисних копалини в метрополіях, реалізуючи. здебільшого, товари ремісничого

виробництва. Численні грецькі джерела показують, що Греція торгувала з Кримом і Єгиптом. Сицилією і Родосом, Фінікією і Кіпром і ін.

Особливо відділялись в торгівлі Афіни - найбільший з V ст. до н.е. торговий центр Греції. Демосфен свідчить, "що торговці і капітані'! кораблів можуть скаржитися фесмофетам, якщо їм буде заподіяна яка-небудь обра:и на торговій площі, г. винні в цьому ув'язнювались до тих пір, поки взни не сплачували сповна того, до чого були засуджені".

В значній мірі на міжнародній торгівлі грунтувалося багатство міста Сибаріса, чия назва стала називною. Він здійснював посередницьку торгівлю між етрусками і Мілетом. Жителі міста - сибарити - настільки дорожили статусом свого міста як міжнародного ринку, що всі продукти, як з Малої Азії, гак і з Етруріі, звільняли від будь-якого митного збору.

В Стародавній Греції, ймовірно, виник спортивний туризм завдяки Олімпійським іграм, що проходили раз в чотири роки. Розпочались проводитись вони з 776 р. до н.е. Його поява пов'язана з любов'ю греків до видовищ.

Про початок Олімпійських ігор греків сповіщали спеціальні посли - феори, які розсилалися у всі грецькі поліси. Досягнувши найвіддаленіших, розташованих в Північній Африці і на побережжі Чорного і Азовського морів, феози на час Ігор проголошували священний мир: з того дня, як було оголошено священний місяць -проведення Ігор, бойові дії припинялись у всіх грецьких поліса;:.

Олімпія - місце проведення Ігор, було недоторканнії дія всіх народів, що брали участь в святкуваннях; будь-які чужоземні воїни повинні були скласти зброю, вступивши на землю греків: на воїна, що порушив перемир'я, накладався штраф в 2 міни.

Туристів була велика кількість. Стадіон вміщав до 40^і тис. осіб, причому це були тільки чоловіки. Заміжні жінки не допускалися на самі змагання під страхом смертної страти. Але на Ігри приїжджали дуже часто сім'ями. Одні приходили пішки, як свого часу Сократ: від Афін до Олімпії можна було дійти за п'ять-шість днів; заможні люди, як правило, приїжджали в екіпажах, привізши з ;обою намети, в яких і жили впродовж всієї Олімпіади. Багато хто плив морем до гирла Алфея, а потім підіймалися вгору річкою до самої Олімпії.

Розважальний бізнес був поставлений на широку ногу. З нагоди Олімпіади завжди влаштовувався великий ярмарок. Спеціально зводилися для цього торгові ряди. Традиційно до Ігор реконструювались Терми, розширювалась мережа закладів харчування

Туристи оглядали стародавні храми, охочі за певну платню могли послухати гіда, що розповідає різні легенди. Великою популярністю користувався зал Відлуння, стіни якої сім разів повторювали вимовлені слова. Перед головним вівтарем майже завжди товпився народ, щоб подивитися на жертвопринесення або постежити за процесією жерців.

Олімпійські ігри сприяли популяризації культури, мистецтва та філософії. На Олімпіаді можна було побачити багатьох відомих людей, таких як полководець

фемістокл, філософи Анаксагор, Сократ, Діоген - збирали навколо «,бе натовпи народу, проповідуючи або шокуючи своєю поведінкою. Піфагор і Платон навіть перемагали на Іграх Виступали тут і відомі оратори та митці: Демосфен, Піндар,

Симонід.

Всі іноземці, тобто не жителі Еллади, повинні були платити особливий податок. І крім того, кожний з туристів-падомників приносив яку-небудь жертву або приношення.

Олімпіада продовжувалася п'ять днів. Власне спортивним змаганням були присвячені дру 1-ою, іретій і четвертий дні.

Можна стверджувати, що елліни збиралися на Ігри, покорившись не тільки азарту. У них було добре розвинуте відчуття естетики. Краса була не тільки естетичним початком, вона була складовою частиною ідеології. Відомо, шо Перікл говорив про необхідність краси і гармонії як передумову стабільності в державі. Якщо посеред тіста стоїть потворна будівля або статуя, то їх дисгармонізуюча дія така велика на жителів, що в даному місті ніколи не буде нормального політичного устрою, - вважив він. Багато хто розділяв ідею, що якщо людина неприваблива, то це свого роду клеймо богів, вказуюче на ваду його душі. Тому греки славили і звеличили прекрасне людське тіло як якийсь універсальний зразок гармонії миру.

В повній мірі на Іграх виявлялися і патріотичні відчуття. Кожен ревно благав богів про перемогу для атлетів свого поліса, Олімпіонікам - переможцям на Олімпіадах, за життя на батьківщині ставили пам'ятники. Вони ставали національними героями, хоча далеко не завжди багатими людьми. Переможцю вручалася пальмова гілка. І якщо спочатку, в V1II-VII ст. до н.е., їм дарували дорогоцінні речі і цінний здяг, то згодом на голову ним стали покладати вінки з гілок оливкового дерева, яке росло перед храмом Зевса і, за переказами, було посаджено Герг.клом У цих вінках і з пальмовими гілками вони у супроводі жерців в урочистій процесії спускалися до натовпу, [гри завершувалися бенкетом. Відомо, що Алкивіад запросив на свій бенкет всіх "'туристів".

Розвивався в Стародавній Греції пізнавальний туризм. Саме греки сформували поняття найдостойніших пам'яток культури - "чудеса світу". Це висячі сади Семіраміди в Вавілоні, храм Артеміди в Ефесі, статуя Зевса, гробниця Мавсола, Фароський маяк, єгипетські піраміди і Колос Родоський.

Єгипетські піраміди були метою відвідин: багатьох мандрівників. Піраміди донесли до сьогодні відомості про давніх туристів, які залишали на їх стінах багато коротких записів - "графіті".

Кажучи про подорожі епохи еллінізму, в першу чергу слід згадати Східний яохід Олександра Македонського, що тривав майже 10 років. Про цей похід писали Ллутарх, Діодор, Арріан, Страбон і багато інших стародавніх авторів.

Завдяки цьому походу греки і македонці познайомилися з маловідомими, а то і зовсім невідомими до цього народами, їх культурою, побутом, традиціями. Особисто Олександр Македонський був зацікавлений у вивченні Азії. У оточенні Олександра були не тільки воїни, але і видатні учені, і діячі мистецтва. Вони в

своїх творах детально описували все ними побачене, почуті; і вивчене під час: цього походу.

Цим походом було встановлено початок музеєзнавству. Олександр після перемоги над персами послав своєму вчителю Арістотелю в дар ЗО талантів золота. На ці гроші Арістотель заснував природничо-науковий музей. Арістотепь просив свого царственого учня присилати йому зразки невідомих рослин і шкури або опудала незвичайних тварин що і виконувалося за вказівкою Олександра,

Нові горизонти відкрилися і у галузі мореплавства. Необхідно було модифікувати грецькі кораблі до плавання у відкритих південних морях: від Індії до Аравії.

Видатною подорожжю цієї епохи було плавання Неарха. Значення плавання Неарха для європейців важко переоцінити. Саме завдяки цьому плаванню європейці познайомилися з морським шляхом до Індії. Військові судна, икі мав в своєму розпорядженні Олександр Македонський, мали неглибоке осідання і, в основному, призначалися для дії на річках. У міру зростання імперії Олександру знадобився морський флот. Його будівництво було доручене другові юнацьких років імператора - Неарху. Саме ім'я "Неарх" означає "начальник корабля", очевидно, шо Неарх відносився до сім'ї із стародавнім морехідним корінням.

Спочатку Неарх мав зібрати і оглянути всі кораблі річкового флоту, відремонтувати їх, якщо в цьому є необхідність. У 326 р. до н.е. його призначають командувати флотом. Олександр намагався координувати дії сухопутних військових сил і флоту.

Відомо, що Неарх під час свого плавання вів судновий щоденник. Неарх був людиною освіченою, але він також набув обширних знань шляхом практичної діяльності. Йому, наприклад, необхідно було вирішувати питання з припливами і відпливами.

Експедиція Неарха тривала близько шести місяців. За цей час він подолав шлях від гирла Інду до Суецького перешийка, дослідивши побережжя Перської затоки і Аравійського моря. Під час плавання не тільки складалася карга узбережжя, але і велося вивчення природних явиш, зокрема муссоних вітрів, розширялися знання і ботаніки і зоології. Неарх знайомився з багатьма племенами і народами, їх звичаями і законами.

Морська торгівля, що лежала в основі економіки іреків, стала причиною подорожі Піфея. Загострення конкурентної боротьби між грецькими полісами, з одного боку, і Фінікією і Карфагеном, з іншою, за домінування в торгівлі в басейні Західного Середземномор'я, яке вело до локальних військових конфліктів змусило Піфея відправитися на самостійні пошуки нових західноєвропейських ринків.

Іїіфей був уродженцем грецької колонії Массилія (Марсель). Йому вдалося в 320 р. до н. є., вийшовши з Кадіса. пройти через Гібралтарську протоку і, обігнувши Піренейський півострів, вийти в Біскайську затоку. Далі його шлях лежав на північний захід, до берегів Британії. Він обстежив частину побережжя, потім перетнув Ла-Манш і досягнув Корнуолле, де були родовища олова.

Піфей обійшов весь Британський острів, причому дуже правильно визначив "ого пропорції, хоч і дещо перебільшив розміри. Жителі північної частини острова зповіли, _{щ0 иа} відстані шести днів шляху по морю на північ від їх знаходиться острів Тулі, з жителями якого вони іноді торгують. Піфей не порахував можливим відправитися до цього загадкового острова, піц яким стародішні бритти мали на увазі або жителів Ісландії, або скандинавів. Ніхто до Піфея з цивілізованих народів стародавнього світу не заходив так далеко на північ.

Дальше мандрівник повернув на схід, перетнув Ла-Манш і відправився уздовж північно-східного побережжя материкової Європи "за річку Рейн в Скіфію і до річки Таїс". Швидше за все, саме ця частина опису подорожі Піфея викликала недовір'я багатьох старогрецьких істориків. Мабуть, Піфей досяг гирла Ельби, але навряд просунувся далі на схід. Зворотний шлях Піфея пролягав уподовж вже відомих йому берегів Західної Європи і через Гібралтар в Середземне море.

Значним був розвиток мандрівництва у стародавніх римлян.

Якщо римлян часто називають вчителями європейців, то їх вчителями, у свою чергу, були етруски.

Етруски були чудовими мореплавцями. їм приписують винайдення якоря і керма, а також спеціального прихованого тарану, що прикріплювався до носової частини корабля.

У основі цивілізації' Стародавнього Риму лежить подорож. Родоначальником Риму вважається один з головних захисників Трої під час Троянської війни - Еней. Лише після тривалих подорожей він прибув на Апеннінський півострів.

Подорожі могли здійснюватися завдяки наявності досить сучасних, мощених доріг. Звичайно, римляни розвивали дорожню систему, виходячи з військових потреб. Але значущість цих доріг для розвитку не тільки Римської, але і в цілому європейської цивілізації така велика, що можна погодитися з ісюриком Прокопієм, який назвав тільки першу дорогу, що вела з Риму в Капую, так звану Аппіеву Дорогу, одним з Чудес Світла.

Римські дороги будувалися за всіма правилами інженерного мистецтва. їх будівництво починається: в 312 р., за часів правління імператора Костянтина, що заклав і нову столицю імперії. Для кожної дороги заздалегідь складали план, потім рили траншею, яку заповнювали камінням. Для стоку води, щоб вона не застоювалася на сама дорозі уздовж дорожнього полотна проривали спеціальні водостічні канави. В усіх населених пунктах вздовж доріг будувались тротуари. Вони були завширшки 4-5 м, на узбіччях доріг виставлялись дорожні стовпи -герми, на яких було вказано рік встановлення, ім'я імператора, що правив в той час ¹ відстань до найближчого міста. Про майстерність будівників говорить той факт, Що римські дороги практично у всіх європейських країнах стали основою для автомобільних і залізничних колій. Римляни вибирали найбільш короткий і зручний шлях між двома початковими населеними пунктами і мало уваги звертали на рельєф місцевості.

Ширина сучасної європейської залізниці - 143 см. Саме такії відстань між колесами вважалася стандартною у римських возів. За цим стандартом і робилися спеціальні колії на дорогах в Стародавньому Римі.

Для подолання водних перешкод будувалися мости і віадуки. Ці споруди подекуди не тільки збереглися до наших днів, але й використовуються дотепер.

На до|)огах стали розміщувати мильні стовпи, біля яким стаиили лави для відпочинку. Протяжність римської милі дорівнювала тисячі подвійних кроків, звідки і назва (миля значить на латині "тисяча", вона складала 1480 м). Загальна протяжність римських доріг - майже 100 тис. км. Центром всіх доріг, від якого вівся віцрахунок відстаней, був Рим, і головним орієнтиром служив поставлений під час правління Октавіана Августа золотий мильний камінь.

Існуваш спеціальні карти доріг з позначенням станцій, де можна було зупинитися на ночівлю. На картах; вказувалась відстань між станціями, гак що можна було планувати подорож за часом.

На головних дорогах поштові станції розміщувалися одна від одної на відстані від 6 до 15 миль. Вони були складовою частиною господарської поідтової служби. Існувала мережа державних готелів, що називались мансіонами. Вони будувалися через кожні 15 миль. У деяких з них могли розміститися одночасно декілька десятків чоловік, але вони були малокомфортабельними.

Обов'язковим атрибутом кожної станції також була таверна, де подорожні могли поїсти. Як правило, на вивісці таверни зображали яку-небудь тварину: орла, півня, журавля, рідше - побутові прздмети.

Карти були настільки буденним явищем, що їх, як сувенірні картинки, зображали на різних предметах, наприклад кубках. На одному з таких кубків зображений маршрут з Кадікса до Риму з позначенням всі>: заїжджих дворів і відстаней між ними. Іноді географічні карти виконувалися у вигляді стінного розпису в палацах. Так, карти використовувались як ілюстративне доповнення до багатьох текстів класичних латинських творів - наприклад "Історіг'Саллюстіи. "Сатир" Ювенала, "ФарсаліГ Лукана [1, с. 32]. В 1 ст. до н.е. Марк Вінчаній Агріппа виготовив карту світу, що виходила далеко за межі Середземномор'я.

Загалом у римлян була велика кількість добротних карт. Розвинута сітка доріг, практика топографічної зйомки і висококваліфіковані геометри-землеміри - ці факти сприяли розвитку картографії.

У Стародавньому Римі існували вже і путівники, в яких не просто вказувався той або інший маршрут, але і описувалися визначні пам'ятки, що зустрічались в дорозі, вказувались готелі і наводились ціни в них. Відомий подібний путівник для паломників, що здійснювали подорож з Бордо до Єрусалиму, що підноситься до IV ст. н. є. З'являються в 1 ст, до н. є. і туристичні бюро, які забезпечували бажаючих путівниками і довідниками.

У багатьох містах були об'єднання власників різних екіпажів. Відомо, шо поїздки екіпажів містом, зокрема Римом, суворо регламентувалися правилами дорожнього руху. Тому можна говорити, що в основному в екіпажах їздили

туристи, що здійснювали далекі поїздки. У містах, як правило, використовувачися двоколісні вози - керпенти, і більш легкі - цизії. А в таких великих, як каррука, можна було навіть спати.

Подібні приватні служби розташовувалися, як правило, біля міських воріт. Була і ціла мережа станцій, де міняли коней, а подорожні могли відпочити. Правда, приватні готелі, так само як і державні - маисіони, мало піклувалися про зручності подорожніх. Подушні і матраци без постільної білизни, набиті замість пір'я і пуху сіном і очеретом, кишіли комахами. Частф власники готелів недодавали вівса коням, а в тавгрнах розбавляли вино. Але в подібного роду готелях зупинялись люди невисокого соціального положення. Для ненайвимогливішої публіки існували готелі під назвою стабулярії, що відповідали другому класу. Про поганий стан готелів говорить і той факт, що всі заможні люди возили з собою переносні намети.

Державні чиновники користувалися послугами імператорської пошти. Звичайно, чиновники їздили швидше звичних мандрівників. Відомо, що добратися від Риму до Рони можна було всього за 8 днів, долаючи в день до 150 км. Часто мандрівнику доводилося міняти коней на кожній станції. У день вони проїздили в середньому 50-60 км.

Індустрія туризму починає поставляти на ринок такі речі як спеціальні маски, щоб захистити шкіру мандрівника від вітру і сонця; книги маленького формату, призначені саме для дорожнього читання. У каретах іноді робилися навіть своєрідний сидіння, що повертаються, щоб можна було постійно ухилятися від прямого сонячного проміння і знаходитися в тіні. У екіпажах знаті і імператорів були спеціальні полиці, до який прикріплювали настільні ігри, а деякі з екіпажів були настільки зручні, що в них можна було навіть писати.

Можна говорити ^; про значний розвиток освітнього туризму в Ста{юдавньоліу Римі. Вважалося ознакою хорошого тону послати свого сина підвищувати освіту до' Афін або на острів Родос. 1>им самим римляни визнавали перевагу грецької освіти.

Медициною у римлян досить довгий час займалися, в основному, греки. Великими пізнішими в медицині володши, поза всяким сумнівом, жерці Асклепія (в Стародавньому Римі цього бога називали Ескулап). Так само як і в Греції, в храми Асклепія збир;маоь велика кількість хворих. Храми завжди розташовувалися в місцях з прекрасним мікрокліматом, при них, як правило, існували лазні і купальні з цілющою водою. Але за традицією, яку вони перейняли у греків, лікування вироблялося згідно з тлумаченням жерцями сновидінь, які снилися хворим в храмі. Очевидно, що психотерапія займала тут одне з провідних місць.

Римляни ще більше, ніж греки, цінували цілющі мінеральні джерела. Найфешенебелі.нішим курортом вже в кінці республіканського періоду (до І ст. до ^н-е.) стали байські джерела на узбережжі Неапольської затоки. Шіній повідомляв, Що в цій воді містилися сірка, натрій, селітра і багато що інше. Сірчана вода цих Джерел була каламутно-оілого кольору. Великою популярністю у римлян користувалися і природні парові сірчані лазні, які облаштовувались безпосередньо

в печерах. Околиці цих курортів були дуже мальовничі. Тут стали будувати свої літні резиденції римські багачі.

Окрім Бая, курорти існувати в інших місцях Кампанії, а також в Етрурії, j Габіях недалеко від Риму і т.д. Жителі імперії їздили відпочити і підлікуватися за її межі. До об'єктів зарубіжного туризму можна віднести відомі до сьогоднішнього дня курорти на Рейні - Вісбаден і Баден-Баден, в Африці біля підніжжя гори Атланта, в Трансільванії і т.д.

З'являється навіть філософія туризму. Луцій Анней Сенека у "Листах до Луцілія" обґрунтовує ідею про те, що для туризму необхідно "вибирати місій здорові не тільки для тіла, але для вдачі". Тому шо, вважає Сенека, "і місцевість, без її думки, не позбавлена здатності розбещувати".

Але в той же час філософ стверджує, що "міняти треба не лише небо, а душу", тому що "за тобою скрізь, куди б ти не приїхав, будуть йти твої вади". На підтвердження цієї тези Сенека приводить вислів Сократа: "Чи дивно, що тобі немає ніякої користі від мандрів, якщо ти всюди тягаєш собою самого себе?" Подорожувати, щоб одержати максимум користі і задоволення, треба з чистою душею - вважати античні учені.

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати за зорями пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та використовувати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові граці про оточуючий світ.

Отже, історичне значення подорожей в античні часи полягає в тому, що: ї> розвивалась науки про оточуючий світ, культуру та мистецтво.

• здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі;

• встановлювались економічні та культурні відносини між народами.

z=> Питаннямля самоконтролю

1. Якою була географія подорожей стародавніх єгиптян.

2. Чим приваблював древніх мандрівників Вавілон?

3. В чому полягає вклад в світову науку древньогрецького вченого і мандрівника Стратоиа.

4. Перерахуйте основні цілі подорожей в стародавньому світі.

5. Опишіть найпопулярніші курорти стародавнього* світу.

6. Як розвивалась система гостинності в Стародавній Греції та Стародавньому Римі?