4. Дискусії
Дискусійний метод навчання базується на обміні думок щодо певної проблеми. Точка зору, яка висловлюється учнем в ході дискусії, може відображати як його власну думку, так і спиратися на думку інших осіб. Добре проведена дискусія має велику навчальну та розвивальну цінність, вчить глибшому розумінню проблеми, вмінню захищати свою позицію, рахуватися з думкою інших ([12] ст. 196).
В будь-якому випадку на подібному уроці повинна бути присутня характерна ознака - міжособовий конфлікт, де кожен захищає свою позицію. В останні роки помітний вплив в педагогічній практиці отримали дискусії на основі групової роботи.
На дискусійних уроках кожен шукає свою правду, своє рішення проблеми. При цьому учні оволодівають важливими ораторськими вміннями та мистецтвом доказової полеміки, що вже саме по собі є важливим здобутком для дорослого життя.
В самому загальному вигляді, використовуючи загальнопедагогічну класифікацію, всі дискусії на історичні теми можна поділити на кілька груп і підгруп в залежності від принципів їх проведення, завдань і спрямованості обговорення.
Перший тип - це структурована, або регламентована дискусія.
На подібного роду занятті учні мають чіткий план, структуру та регламент обговорення. Сенс дискусії такого типу полягає в тому, що «малі» групи вивчають яку-небудь «приватну» проблему питання, як частина якоїсь загальної глобальної проблеми, яку належить вирішити аудиторії.
На початку заняття вчитель формулює загальну проблему заняття перед усією аудиторією і навіть у ряді випадків висуває можливі гіпотези щодо її вирішення. Гіпотези розглядаються під кутом зору невеликої проблеми, дослідженням яких учні і займаються. Учитель визначає і регламентує структуру малих груп, і структуру тих знань, які кожна група має здобути в ході уроку.
Склад групи може бути приблизно таким:
ведучий, задача якого полягає в тому, щоб організувати обговорення проблеми і залучити всіх членів групи;
аналітик задає питання учасникам в ході обговорення, піддаючи сумніву висловлювані погляди та ідеї;
протоколіст фіксує все, що відноситься до вирішення проблеми, також він представляє позицію групи в заключній частині уроку;
спостерігач дає оцінку участі кожного члена групи.
Іншим типом дискусії є дискусія з елементами ігрового моделювання. Сенс цього заняття, на відміну від попереднього, полягає в тому, щоб поглянути на поставлену проблему не просто з позицій сучасної людини, а під кутом зору представників певного соціального табору.
Суть уроку такого типу полягає в обговоренні проблем, питань з позицій «очевидців» подій, ніби абстрагуючись від оцінок сучасних людей, підручників і додаткової літератури. Частина учнів представляє сучасних експертів, і тому має більш пізні оцінки історичних подій. Поєднання оцінок минулого часу і сучасних створює своєрідність даній дискусії. Групи в цій дискусії, як правило, досить великі, тому доцільно давати завдання учасникам по рядах.
Третій тип – проектна дискусія. Вона заснована на методі підготовки та захисту проекту по певній темі. За один - два тижні учням оголошується тема і модель аналізу проблеми:
1. Історичний аналіз проблеми;
2. Виявлення труднощів, обумовлених контекстом проблеми;
3. Поділ проблеми, яка вивчається на окремі питання;
4. Пошук та розробка приватних задач однієї загальної проблеми;
5. Пропозиція гіпотези щодо вирішення проблеми у визначених історичних умовах.
Проект дозволяє залучити учня до самостійної роботи, навчити правильно вести себе перед аудиторією, що є життєво корисними навичками для будь-якої дорослої людини. Підготовка проекту ставить учня на місце вчителя, наочно демонструючи деякі особливості і труднощі викладацької роботи.
Дискусія потребує спеціальної підготовки учнів, вибирається дуже гостра тема, визначається авторитетний ведучий дискусії, розробляються питання, які спонукали б учнів сперечатися ([12] ст. 317).
У ході заняття учні виявляють передумови виникнення даної проблеми, її витоки. Суть дискусії полягає в тому, що в результаті дослідження питання, теми та виявлення труднощів у його рішенні учні в ході суперечки намічають можливі способи виходу, сприятливого результату з вирішення проблемної ситуації. Так народжуються проекти - різні гіпотези щодо її вирішення. Кожна група готує свій варіант вирішення проблеми, і вони обговорюються в дискусії.
Дискусії класифікуються за формами проведення.
Перша форма - дебати на основі конкуруючих команд. Ці команди ведуть суперечку навколо чітко сформульованої тези, яку спростовує одна команда і захищає інша.
Від однієї команди виділяються три «спікера» стверджуючої сторони: один стверджує тезу, представляє аргументи стверджуючої сторони, другий посилює стверджуючу лінію в суперечці, представляє докази, третій представляє фінальну відповідь суперникам, спростовує їхні слова, посилює докази стверджуючої лінії. Три «спікера» заперечуючої сторони висувають всі можливі заперечуючі аргументи, спростовують аргументи супротивників, посилюють заперечуючу лінію в суперечці, готують фінальну відповідь суперникам, спростовуючи їхні слова, підсилюють докази заперечуючої сторони. Тайм-кіпер стежить за часом дискусії.
Наступна модель дискусії - вертушка, метою якої є залучення буквально всієї аудиторії до обговорення. Дискусія спрямована на одночасне включення всіх учасників в активну полеміку з різними партнерами по спілкуванню.
Стільці для учасників розставляються в два великих кола. Внутрішнє коло заповнюють учні спиною до центру кола, в зовнішньому колі учні розташовуються обличчям до центру кола. Таким чином, кожен учень сидить навпроти іншого. Внутрішнє коло - нерухоме, зовнішнє - рухоме. За сигналом педагога всі учні зовнішнього кола пересаджуються на стілець праворуч і опиняються перед новим партнером.
В даній дискусії учні внутрішнього кола умовно є прихильниками однієї точки зору, а зовнішнього - іншої. Школярі одночасно ведуть в парах дискусію. Зустрічаючись з новим партнером, вони чують нові аргументи, а отже, і підбирають нові контраргументи. До кінця кола учні, як правило, відточують свою систему аргументів, а також здобувають досвід спілкування з різними партнерами.
Цілий ряд дискусійних уроків може бути побудований на основі роботи ключової групи сильних учнів та аудиторії. До них відноситься заняття по типу круглого столу, де невелика група учасників дискусії обговорює проблему, весь клас приймає участь в обміні думками. Учитель історії також може провести засідання експертної групи, де учні виступають з повідомленнями з даної проблеми, потім весь клас обмінюється думками про їх повідомлення. Більш широку дискусію можна провести за типом симпозіуму, коли готуються серйозні доповіді з протилежними оцінками проблеми, а весь клас стежить за ходом виступів і бере участь в обговоренні. На цьому занятті є можливі промови співдоповідачів. Існують і інші форми дискусій, які розрізняються за принципом їх організації: уроки-мітинги, уроки-суди, уроки-диспути та ін.
Тепер звернемося до ролі вчителя в організації дискусії. Він встановлює порядок у класі, конструктивно формує проблему обговорення, пропонує перелік обговорюваних питань. По ходу обговорення він пояснює учням завдання, задає стимулюючі питання, підбадьорює учасників обговорення, підсумовує висловлювання, виявляє розбіжності в оцінках груп, намагається знайти разом з ними компроміс, включає в дію пасивних учнів і звертається до думки меншості. Вчитель, організовуючи дискусійні заняття, повинен пам’ятати певні правила. Він уникає невизначених і двозначних питань, дає час на обдумування відповідей учнів; звертає увагу учнів на кожну відповідь, змінює хід міркувань учня, по-іншому сформулювавши думку або давши прямо протилежне судження; уточнює і пояснює висловлювання учнів для всієї аудиторії; задає конкретизуючі питання. Педагог під час дискусії застерігає учасників від надмірних узагальнень, спонукає учнів до поглиблення думки, тримає паузу, коли це необхідно; зупиняє тих, хто багато говорить під час дискусії на шкоду іншим виступаючим. Якщо дискусія відхиляється від теми обговорення, веде до явно неправильного висновку або «топчеться на місці», то педагог безумовно бере кермо управління у свої руки. Так само він чинить тоді, коли спір серед учасників зайшов настільки далеко, що вони вийти з нього не можуть і ось-ось розпочнеться «рукопашна».
При організації дискусійного заняття вчитель повинен чітко уявляти його етапи і хід. Початковий етап полягає в підготовці та включенні всього класу в дискусію. На цьому етапі формулюється і записується на дошці проблема, тема, намічаються вузлові моменти вивчення, звучать можливі точки зору. У той же час вступна частина - організаційний етап, тому тут визначається регламент проведення дискусії, правила та умови, проводиться інструктаж учасників, розподіляються ролі і лунає необхідний дидактичний матеріал.
Під час вступного етапу дискусії вчитель перетворює проблемне питання в проблемну ситуацію. Це можна зробити різними шляхами: поглибленням та розширенням проблемного питання, пошуком нових граней вирішення проблемного питання, зіставленням різних варіантів гіпотез і відповідей.
Всі альтернативи умовно можна розділити на два типи. Перший стосується самого ходу подій та історичного розвитку, а другий - вибору та аргументації оцінок подій, особистостей, явищ, процесів.
Другий, основний етап дискусії полягає власне в діалозі учнів, який повинен бути якомого більш конструктивним. На цьому етапі вчитель практично не говорить, лише пояснює висловлювання учнів, якщо це необхідно. Вчитель фіксує на дошці пункти програми обговорення, робить короткі резюме, підкреслює відмінності і подібності між думками. Педагог вміло «гасить» занадто палкі суперечки і дає можливість висловитися кожному учневі.
У той же час учитель тримає в полі зору сам хід дискусії та оцінює учасників. Особливе значення надається на цьому етапі роботі в групах, тому вчитель повинен рівномірно по силах розподілити учнів і рівнозначно їм допомагати в дискусії.
На останньому етапі дискусії підводяться підсумки обговорення . Робиться резюме по темі зі сказаного; стисло дається огляд отриманих фактів і думок; сумуються обговорювані проблеми; обговорюються шляхи застосування результатів і перспективи вивчення теми. Аналізується сам хід обговорення: вчитель разом з експертами оцінює, чи правильно воно велося, хто висував ідеї, чия критика вплинула на підсумковий висновок; виявляються найбільш активні і пасивні учасники уроку.