Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інтерактивні методи навчання.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
143.36 Кб
Скачать

3. Рольові ігри

У школі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного учня, підвищують авторитет знань та індивідуальну відповідальність школярів за результати навчальної роботи. Ці завдання можна вирішити через технологію ігрових форм навчання.

Ігрова діяльність дітей, виникає в дошкільному віці, проходить у своєму розвитку шлях від елементарного наслідування до складної рольової гри. Вона на початку відображає предметну діяльність людей, а потім - людські взаємини, норми і правила суспільної поведінки. Вже в шкільному віці діти віддають перевагу колективним іграм, які привчають їх до колективних форм життя і діяльності. Ігрові ситуації збагачують емоційну сприйнятливість дітей, загострюють їх інтерес, уяву і мислення, вправляють в підпорядкуванні бажань і настроїв соціальним вимогам ([7] ст. 182).

Визначення педагогічної технології, як систематичне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу. Гра має велике значення в житті дитини, має те ж значення, яке у дорослої людини діяльність, робота, служба. Гра тільки зовні здається безтурботною і легкою. А насправді вона владно вимагає, щоб гравець віддав їй максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності ([5] ст. 73).

Цікава гра підвищує розумову активність дитини, і вона може вирішити більш важке завдання, ніж на занятті. Але це не означає, що заняття повинні проводитися тільки у формі гри. Гра - це тільки один з методів, і вона дає добрі результати тільки в поєднанні з іншими: спостереженнями, бесідами, читанням та іншими.

Граючи, діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Гра - це самостійна діяльність, в якій діти вступають у спілкування з однолітками. Їх об'єднує спільна мета, спільні зусилля до її досягнення, спільні переживання. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини та сприяють формуванню добрих почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя.

В ігровій діяльності відбувається істотна перебудова поведінки дитини - вона стає довільною. Під довільною поведінкою необхідно розуміти поведінку, яка здійснюється у відповідності з образом і контрольовану шляхом зіставлення з цим образом як етапом.

Ефективність руху, як і його організація істотно залежать від того яке структурне місце займає рух у здійсненні тієї ролі, яку виконує дитина.

Ярмо являє собою першу доступну для школяра форму діяльності, яка припускає свідоме виховання та вдосконалення нових дій.

Дитина в грі, виконує як би дві функції; з одного боку вона виконує свою роль, а з іншого - контролює свою поведінку. Довільна поведінка характеризується не тільки наявністю зразка, але й наявністю контролю за виконанням цього зразка.

Гра має значення і для формування дружнього дитячого колективу, і для формування самостійності, і для формування позитивного ставлення до праці і ще для багато чого іншого. Всі ці виховні ефекти спираються на вплив гри на психічний розвиток дитини, на становлення її особистості.

Ігрова технологія будується, як цілісне утворення, яке охоплює певну частину навчального процесу, об'єднане загальним змістом, сюжетом персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту. Таке навчання допомагає активізувати пізнавальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів.

Як приклад, розглянемо вивчення уроку історії інтерактивним методом. В сюжетно-рольових іграх моделюються ситуація віддаленого минулого, й учасники грають ролі історичних діячів і представників соціальних груп, причетних до тих чи інших важливих подій.

Під час гри моделюється певна ситуація минулого чи сьогодення, «оживають» і «займаються діяльністю» люди - учасники історичної драми. Важливо створити під час такого заняття у школярів ігровий стан - специфічне емоційне ставлення до історичної дійсності. Учні як би наповнюють «безлюдну» історію персонажами, які вони самі і зображують, в іграх різного типу.

Через розуміння думок, почуттів і вчинків своїх героїв школярі моделюють історичну реальність. При цьому знання, набуті в грі, стають для кожного учня особистісно значимими, емоційно пофарбованими, що допомагає йому глибше зрозуміти, краще «відчути» епоху, яка вивчається.

Метод розігрування ролей найбільш ефективний при вирішенні таких окремих, досить складних управлінських і економічних задач, оптимальне рішення яких не може бути досягнуто формульованими методами. Рішення подібних задач є результатом компромісу між деякими учасниками, інтереси яких не ідентичні ([8] ст. 104).

Така важка задача вимагає від учня мобілізації всіх вмінь, спонукає освоювати і поглиблювати нові знання, розширює його кругозір і, найголовніше, заставляє оволодівати цілим комплексом важливих умінь, в першу чергу, комунікативних. Розвиваються здібності школяра до сприйняття, співпереживання.

Ігри класифікують за різними ознаками: за цілями, за кількістю учасників, за характером відображення дійсності. Виділені, зокрема, імітаційні, символічні та дослідницькі ігри.

Семенов В.Г. виділяє кілька видів ігор:

- інтерактивні ігри з опосередкованим впливом на учня - ребуси, кросворди;

- інтерактивні ігри з безпосереднім впливом на учня - сюжетно-рольові ігри;

- неінтерактивні ігри-індивідуальні ігрові завдання ([9] ст. 6).

Розглянемо детальну класифікацію ігор.

Ділова гра моделює ситуацію пізнішої епохи в порівнянні з визначеною історичною обстановкою, учень отримує в ній роль нашого сучасника або нащадка, котрий досліджує історичні події (археолога, письменника, журналіста). При цьому явно простежується два підвиди такої гри.

Один з них - гра-обговорення, в процесі якої відтворюється уявлювана ситуація сучасності з суперечкою, дискусією. Така гра будується на навчальному діалозі, але навіть при певній програмі діяльності проводиться з великою часткою імпровізації учнів.

Інша форма ділової гри - гра-дослідження, яка будується на уявній ситуації сучасності, яка вивчає минуле, але, на відміну від попередньої форми, заснована на індивідуальних діях «героя», який пише нарис, лист, фрагмент книги, газетну статтю, наукову доповідь про ту чи іншу історичну подію.

Ретроспективна гра моделює ситуацію, котра ставить учнів в позицію очевидців та учасників подій в минулому, кожен ученик отримує роль представника певної суспільної групи, або навіть історичної особистості. Головною ознакою гри такого типу є «ефект присутності» і принцип історичної белетристика.

Учень для такої гри, як правило, вигадує ім'я, факти біографії, професію, соціальне становище свого «героя», і навіть у ряді випадків готує костюм, продумує зовнішній вигляд. При цьому він повинен мати уявлення про характер, почуття, думки і погляди свого персонажа. Ретроспективні ігри допомагають учневі «увійти» в історичний час, відчути колорит епохи, пізнати конкретних людей з їх світорозумінням і вчинками в конкретній історичній ситуації певного часу.

Ретроспективні ігри можна розділити на рольові і нерольові.

Рольові ігри ретроспективного характеру грунтуються на розігруванні ролей - учасників історичних подій в умовах уявної ситуації минулого. Вони діляться на наступні підвиди: театралізована вистава, театралізована гра і проблемно-дискусійна гра.

Театралізована вистава має чітко позначений і прописаний сценарій, за яким і розігрується, як на сцені театру, дія. Вона відтворює різні образи і картини минулого. Повинні бути всі атрибути театральної постановки, включаючи декорації, костюми акторів. Сенс такої гри для учнів полягає не лише у відтворенні минулих епох, але й в подальшому обговоренні цих сцен усім класом. Учні розпізнають час і місце історичного явища і його учасників - представників певних соціальних верств по діях героїв вистави.

У театралізованій грі тексти персонажів пишуть самі учні. Головною її відмінністю є велика частка імпровізації учасників гри. Однак у цій грі театралізована дія все ж наближена до тієї епохи, яка вивчається. Модернізація минулого тут не допускається. Тому необхідна спільна програма чи сценарій гри, якого дотримуються всі учасники. Даний тип гри відрізняється від театралізованої вистави і великою кількістю залучених в гру учасників. Актором тут може стати будь-який учень.

Створення театралізованих ігор - один із найбільш цікавих для учнів видів поетичної творчості. Разом з тим це важливий засіб розумового розвитку. Якщо ви хочете, щоб учні творили, створювали художні образи, - перенесіть із вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини ([10] ст. 157).

В основі проблемно-дискусійної гри лежить уявлювана ситуація, яка нібито трапилась в минулому, при цьому дія будується не за сценарієм, а навколо обговорення важливого питання чи проблеми. У грі передбачається спір учасників, учитель зводить свою роль до мінімуму, ставить проблему і проміжні питання, розподіляє ролі учасників. Учні ж у цій грі покликані вирішити проблему з позицій своїх персонажів, причому результат рішення заздалегідь невідомий. У підсумку гри може бути прийнято кілька рішень або не прийнято взагалі, але тут важлива участь кожного учня в розробці проблеми.

Ділова гра може поєднувати в собі різних учасників: сучасників, «очевидців» подій, які «зустрічаються» з нащадками для обговорення важливих питань. «Очевидці» історичної події можуть в цій грі «прийняти участь» в сучасних формах спілкування людей: судах, з'їздах, мітингах.

Нерольові ігри дуже близькі до ігор із зовнішніми правилами, але вони відтворюють історичне минуле, і дія гри проходить в далеку епоху. До таких ігор відносяться конкурсні ретроспективні гри, коли штучно моделюється ситуація минулого, в якій люди певної епохи «демонструють» свою майстерність, досягнення, кмітливість в певному історичному контексті. В такій ігрової ситуації вчитель, з одної боку, перевіряє знання учнів на конкурсній основі, з іншого - дає можливість ці знання «застосувати» в умовах імітації далекого минулого, тим самим поглиблюючи і розширюючи знання про нього. Змагальний дух подібної гри «запалює» учнів, і прагнення до пізнання історії практично стає безмежним заради вирішення ігрової ситуації.

Гра на уроці - справа серйозна. Методично вірно організована гра вимагає багато часу для підготовки, максимальної активності учнів у діяльності не тільки на рівні відтворення та перетворення, але й на рівні творчого пошуку, сприяє співробітництву вчителя і учнів в процесі навчання.

Учитель історії може виступати в грі в наступних гральних іпостасях:

- інструктора, який зводить свою роль до мінімуму - пояснення правил гри та наслідків ігрових дій;

- судді-рефері, який підтримує хід гри, контролює дотримання ігрових правил, оцінює діяльність учнів;

- тренера, який дає завдання, робить підказки, надає допомогу по ходу гри, заохочують учнів і підтримує ігрову ситуацію;

- ведучого, який дає імпульс до гри і регулює весь її хід, тримає в своїх руках всі ігрові дії учасників, підводить підсумки і порівнює змодельовану ситуацію з реальною ситуацією.

По ходу того, як історичні ігри стають більш-менш постійним заняттям учнів, вчитель постійно як би відходить на другий план. Але на початку він і як вищий арбітр і як суддя під час виникаючих суперечок і обов'язково активний рядовий учасник ігор. Обов’язкова присутність вчителя, який прекрасно володіє предметом ([11] ст. 7).

При розподілі командних ролей варто робити так, щоб роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним - проявити активність, недисциплінованими - стати організованими, учня, котрі чимось себе скомпрометували - повернути втрачений авторитет, новачкам - проявити себе, подружилася зі усіма.

У грі необхідно стежити за тим, щоб не з'являлося зазнайство, не з'являлося перевищення влади командних ролей над другорядними. Непокора в грі може зруйнувати гру. Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія, роль без дії мертва, учень вийде з гри, якщо їй нема чого робити. Не можна використовувати у грі негативні ролі, вони прийнятні тільки в гумористичних ситуаціях.

Розвиток ігрової ситуації. Під таким розвитком ми розуміємо зміну положення гравців, ускладнення правил гри, зміну обстановки, емоційне насичення ігрових дій і т.п. Учасники гри соціально активні, оскільки ніхто з них не знає до кінця всіх способів і дій виконання своїх функціональних завдань у грі. У цьому укладений механізм забезпечення інтересу й задоволення від гри.

Учні в грі виступають у таких ролях: актори, глядачі, експерти.

Актори беруть участь у сценах, проговорюють тексти ролей. Глядачі вивчають додаткову літературу, виконують завдання і беруть участь в обговоренні. Експерти аналізують гру і кожного учасника окремо, порівнюють змодельовану ситуацію з реальною.

Актори відтворюють в процесі гри образ створеного в їх свідомості персонажа, здійснюють усвідомлені та цілеспрямовані ігрові дії у відповідності з метою гри, її сюжетною лінією і змістом ролі. Актори взаємодіють з глядачами, відповідають на питання і захищають свою позицію. Головне їх завдання - достовірно та емоційно передати зміст зображуваного ними образу. Нерідко вони співпереживають зі своєї героєм.

Глядачі осмислює ігрове завдання і сюжетну лінію гри, висловлюють своє ставлення до того, що відбувається за допомогою міміки і жестів, репліками, питаннями, сміхом. У процесі розігрування ситуації глядачі формулюють свою позицію по відношенню до героїв гри, співвідносять побачені образи з власною системою цінностей, «вживаються» в ігровий контекст і подумки створюють свій власний план гри, ставлять себе на місце акторів.

Експерти оцінюють створювані в грі образи - зміст роль, її переконливість, достовірність, артистичні здатності виконавців. У завдання експертів входить дуже складна задача - проаналізувати й сам процес гри, її результативність, тому по ходу вони роблять записи, створюють картки аналізу. Наприкінці гри вони виступають із результатами, відзначають найбільш і найменш вдалі моменти, виступи, репліки, виставляють оцінки учасникам. При аналізі гри експерти звертають увагу на ігрову поведінка персонажів, адекватність реакції глядачів, аналіз діяльності ведучого, цікавість всього ходу гри.

Існує кілька етапів історичної гри. Перший етап - підготовчий, він проходить до проведення самого уроку. У цей період обговорюються загальний задум і стратегія гри, пишеться план, сценарій, проводиться інструктаж учасників, підготовляються необхідні для проведення заняття матеріали. Учитель пояснює учням ігрову задачу, розподіляє ролі, враховуючи ігрові інтереси і здібності, дає необхідну додаткову літературу, складає випереджуючі завдання і знайомить з ними учнів. При необхідності вчитель проводить і індивідуальні консультації з підготовки до гри, обговорюючи з учасниками фрагменти сценарію і коригує його, керує зовнішнім оформленням заняття.

Другий етап вже відбувається на самому уроці. Він називається початковим, саме на цьому етапі вчитель ще раз пояснює вже всій аудиторії завдання і можливості гри, роль окремих учасників і дає загальний напрямок грі, формулюючи пізнавальні завдання на все заняття. Саме на цьому етапі вчитель представляє учасників. Учні вводяться в ігровий стан, створюється певний настрій.

Ігровий етап характеризується емоційним залученням всіх учнів в ігрову дію. Учні в цей період ніби «проживають» ситуацію в її ігровому втіленні, діють за певними ігровими правилами. Відбувається розгортання ігрового сюжету. Вчитель координує ігрові дії, здійснює опосередковане керівництво діями учасників, тобто регулює хід заняття. При необхідності коректує і виступи акторів, залучаючи більшу кількість учнів у гру, коротко резюмує по ходу їх діяльність, заохочує словом активних гравців, звертає увагу на роботу експертів, не нав'язуючи їм своєї думки. Найбільшу увагу вчитель на цьому етапі повинен звертати не на діяльність акторів та експертів, а на глядачів, тобто на всю аудиторію.

На останньому, оцінювальному етапі після того, як гра закінчилась, проводиться аналіз заняття, вислухують оцінки і самооцінки учасників, обговорюється сам хід і результативність ігрових дій учнів. Ступінь відповідності ігрової ситуації історичній реальності розбирається окремо. Вчитель надає заключне слово, роздає картки для аналізу гри, вислуховує експертну групу. Крім того, можна провести бліц-інтерв'ю і невелике анкетування для з'ясування результатів гри.