Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інформатика посібник.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
07.11.2018
Размер:
2.14 Mб
Скачать

78

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

О. З. Ножак

ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

друкованих засобів масової комунікації

Навчальний посібник

Частина 1

Чернівці

Чернівецький національний університет

2011

УДК 004.91(07)

ББК 76.170.54я7

Н 77

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Ножак О. З.

Н 77 Основи виробництва друкованих засобів масової комунікації : навч. посібник. – Ч. 1 / О. З. Ножак. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 76 с.

ISBN

Видання містить комплексний огляд основних принципів об­робки текстової та графічної інформації у виробництві друкованих засобів масової комунікації. Конспективна подача матеріалу спрямована на засвоєння його на практиці і формування у студентів навичок оформлення друкованого видання.

Розраховано на студентів спеціальностей “Журналістика”, “Ви­давнича справа та редагування”, технічних редакторів, верстальників, журналістів-практиків.

УДК 004.91(07)

ББК 76.170.54я7

© Чернівецький національний

університет, 2011

ISBN © Ножак О. З., 2011

ЗМІСТ

Вступне слово 4

1. Комп’ютерна техніка 5

З історії персонального комп’ютера (ПК) 5

Апаратне забезпечення ПК 8

Безпека під час роботи з комп’ютерною технікою 15

Комп’ютер і ергономіка 19

2. Текстовий процесор Microsoft Word 23

Текстові редактори і текстові процесори 23

Інтерфейс редактора Microsoft Word 2003 25

Редагування тексту 28

Форматування тексту 30

“Гарячі” клавіші 35

3. Графічний редактор Adobe Photoshop 37

Комп’ютерна графіка 37

Робота з документами у програмі Adobe Photoshop 39

Робоча панель інструментів 42

Первинна обробка зображень 43

“Гарячі” клавіші 44

ДОДАТОК:

“Програма перегляду зображень і факсів” 46

4. Видавнича система Adobe PageMaker 49

Специфіка роботи у програмі 49

Панелі інструментів 52

Алгоритм роботи з фотографією 55

“Гарячі” клавіші 57

Практичні завдання до курсу 61

Рекомендована література до курсу 72

Вступне слово

Праця журналіста дуже тісно пов’язана із суспільством. Працівник ЗМК живе в ньому, користується найважливішими здобутками науки і техніки і – що суттєво – має змогу впливати на це суспільство тими ж здобутками.

Сьогодні важко уявити газетну редакцію без таких техніч­них засобів, як комп’ютер, принтер, сканер. З розвитком інфор­маційних технологій вони стали незамінними помічниками газетярів, теле-, радіо й Інтернет-журналістів. І якщо для мон­тування передач працівникові медіа потрібно більше засобів (починаючи від репортера і завершуючи складним комплексом телеапаратури), то для роботи в газеті комп’ютер – оптимальний помічник. Комплект невеликих за обсягом і зручних у користу­ванні технічних засобів може легко розміститися на столі і скла­дає своєрідну настільну видавничу систему.

Існує дуже багато прикладних програм навчального і загаль­ного призначення – довідники, енциклопедії з музикою і супрово­джувальними ілюстраціями, перекладачі, тренувальні програми, програми для тестування здібностей людини (швидкість набору тексту, психологічна сумісність колективу) та багато інших.

Для роботи у газеті або видавництві існує окремий перелік програм – це текстові редактори і процесори, програми обробки зображень і видавничі системи. При роботі з текстами докумен­тів (набору, форматування, редагування і підготовки до друку) використовуються текстові редактори і процесори, для обробки зображень – графічні редактори. Видавничі системи дозволяють працювати з текстом як з суцільним об’єктом, комбінувати його з великою кількістю ілюстрацій, що необхідно при створенні макетів газет, журналів і книг.

Навчальний посібник “Основи виробництва друкованих ЗМК” (частина 1) допоможе отримати знання з технічного і про­грамного забезпечення редакції друкованого засобу масової комунікації. Буде корисним для студентів спеціальностей “Журналістика”, “Видавнича справа та редагування”, газетних дизайнерів, журналістів-практиків.

1. Комп’ютерна техніка

  • З історії персонального комп’ютера (ПК)

  • Апаратне забезпечення ПК

  • Безпека під час роботи з комп’ютерною технікою

  • Комп’ютер і ергономіка

Л

З історії персонального комп’ютера (ПК)

юдство має справу з інформацією відтоді, відколи воно існує. Адже основне сховище інформації людини – це її пам’ять (котру дослідники оцінюють як “резервуар” міст­кістю від мільярда до тисячі трильйонів байт – це в мільярд разів більше, ніж внутрішня пам’ять сучас­них посередніх комп’ютерів).

Із необхідністю збереження інформації люди зіткнулися давно. Так з’явилися писемність, книгодрукування, а відтак – бібліотеки, архіви, бази даних (відповідники нинішніх комп’ютерних сховищ, інформаційно-пошукових систем, електронних ен­циклопедій).

Окрім збереження, ви­никла потреба обробля­ти інформацію. Першими обчислювальними засо­бами були рахівниці, ви­найдені у Вавилоні при­близно у 3000 році до н. е., а пізніше, два з половиною тисячоліття тому, – у Китаї (на ілюстрації – “суаньпань”, китайський різновид рахівниці, який уперше згаду­ється в книзі за 190 рік. Китайська техніка раху­вання дозволяла не тільки виконувати на ньому чотири основні арифметичні дії, а й отримувати квадратні й кубічні корені).

Всесвітньовідомий винахідник Лео­нардо да Вінчі (1452–1519) 1492 року в одному зі своїх щоденників намалював ескіз 13-розрядного підсумовувального пристрою з десятизубцевими кільцями. Хоча пристрій, що працює на базі цих креслень, було збудовано лише у XX сто­літті, все ж таки реальність проекту Лео­нардо да Вінчі підтвердилася.

1642 року французький філософ, фізик, математик Блез Паскаль (1623–1662) ви­найшов механічний пристрій, який міг виконати додавання і віднімання чисел. Пристрій, що отримав назву “Паскаліна”, визнано першим реально здійсненим ме­ханічним цифровим обчислювальним при­строєм.

Через 32 роки після винаходу Паскаля, 1673 року, німецький філософ, логік, ма­тематик, фізик, мовознавець і дипломат Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1646–1716) винайшов арифмометр, який виконував уже чотири арифметичні дії: додавання, віднімання, множення і ділення. Цей арифмометр отримав назву “Машина Лейбніца”. Насправді учений винай­шов цей “доісторичний” механічний калькулятор, щоби полегшити працю свого друга астронома Кристияна Гюй­генса. Продемонстровано арифмометр було на засіданні щойно заснованого Королівського товариства в Лондоні (Лондонське коро­лівське товариство з розвитку знань про природу).

Наступний проект, котрий стосувався ав­томатичного обчислення інформації, було за­пропоновано англійським математиком і вина­хідником Чарльзом Беббіджем (1792–1871). У 1833 році він розробив проект першої механічної цифрової машини, яка могла здійснювати обчис­лення за допомогою програм. Але цей проект не був втілений в життя через відставання техніки.

1943 року на одному з підприємств фірми IBM на підставі робіт Беббіджа було сконструйовано комп’ютер, який працював уже за електронно-механічним принципом.

Через два роки після цього американський мате­матик угорського походження Джон фон Нойманн (1903–1957) сформулював загальні принципи функ­ціонування загальної універсальної обчислюваль­ної машини. Згідно з цими принципами, комп’ютер повинен мати такі пристрої:

арифметико- пристрій запам’ятову- зовнішні

логічний управління вальний пристрої

пристрій пристрій

виконує організовує пам’ять для введення

арифметичні процес для і виведення

та логічні виконання збереження інформації

операції програм програм

і даних

Більшість сучасних комп’ютерів в основних рисах відпо­відають принципам, викладеним фон Нойманом, хоча їх схеми відрізняються від наведеної. Зокрема, арифметико-логічний пристрій і пристрій управління, як правило, об’єднують в один пристрій – центральний процесор. Окрім того, багато швид­кодіючих комп’ютерів здійснюють паралельну обробку даних на декількох процесорах.

Перша електронна обчислювальна машина (ЕОМ) була по­будована в Пенсильванському університеті (США) 1946 року. Важила вона 30 т і містила в собі 18 тис. електроламп. Вико­нувала 5 тис. операцій за 1 с. Мала 16 Кбайт оперативної пам’яті (це у 45 000 разів більше, ніж сьогоднішній CD на 700 Мбайт).

Звісно, така машина потребувала цілого штату працівників. Електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) 40-50-х років були дуже великими пристроями і займали величезні приміщення, заповнені шафами з електронним обладнанням.

Історія власне персонального комп’ютера (ПК, або ж англійською – PC) починається у 1981 році. Саме тоді фірма IBM (International Business Machines Corporation) створила пер­сональний комп’ютер IBM PC (див. фото), який дуже швидко набув популярності у користу­вачів. Його перевага була в можливості вдосконалення ок­ремих частин та використання нових пристроїв. У комп’ютері були використані комплектуючі різних фірм, а його програмне забезпечення було доручено роз­робити фірмі Microsoft. Зараз такі комп’ютери складають більшість з усіх персональних ком­п’ютерів, що виробляються у світі.

Останніми роками йде тенденція до приватного використання ноутбуків (леп­топів) – портативних комп’ютерів, у кор­пусі яких об’єднані типові компоненти ПК, включно з клавіатурою, дисплеєм, сенсорною мишкою. Ноутбуки мають вмонтовану акумуляторну батарею, тому можуть працювати без підключення до мережі, час їх автономної роботи коли­вається від 1 до 15 годин. Як вказівний пристрій у ноутбуках широко поширений так званий тачпед (від англ. “touch” – “дотик” і “pad” – “пучка пальця”) – сенсорна панель, що реагує на дотик пальця.

З

Апаратне забезпечення ПК

авдяки відкритій архітектурі IBM PC ко­ристувачі можуть самостійно розширювати можливості своїх комп’ютерів, під’єдную­чи відповідні пристрої.

Зазвичай персональні комп’ютери складаються з трьох блоків: системного блока, клавіатури і монітора (дисплея).

У системному блоці розташовані основні вузли комп’ютера:

  • електронні схеми, які керують роботою комп’ютера (мік­ропроцесор, оперативна пам’ять, відеокарта та ін.);

  • вінчестер – накопичувач на жорсткому магнітному диску;

  • дисководи (гнізда) для гнучких магнітних дисків, USB-портали;

  • блок живлення.

Процесор – пристрій, що виконує всі обчислення й обробку інформації, керує всією роботою ПК, здійснюючи зв’язок між усіма частинами комп’ютера. Оперативна пам’ять зберігає ін­формацію про програми і дані, з якими працює комп’ютер на даний час. Вінчестер – пристрій для постійного зберігання ін­формації (це металевий диск, покритий шаром магнітної речо­вини, із-за чутливості до впливу зовнішніх факторів його збе­рігають у герметично закритих корпусах, тобто в системному блоці ПК). Гнізда – пристрої для запису і зчитування інформації з компат-дисків та USB-носіїв. Як логічні імена дисків і дис­ководів використовуються латинські букви: A: – перший дис­ковод (для дискети), B: – другий дисковод (якщо такий є), C:, D:, E: ... – диски вінчестера.

Назва вінчестера має оригінальне походження. Спочатку пристрої для постійного зберігання інформації становили непо­дільний блок, який складався з двох дисків. Ємність кожного з цих дисків була 30 МВ, тому сумарну ємність такого блоку по­значали як 30/30 – так само, як калібр старовинної мисливської рушниці “Vinchester”.

Останніми роками з’явилися комп’ютери, створені спеціаль­но для жінок. Дослідники дійшли до висновку, що такий ПК по­винен бути красивим, стильним, навіть гламурним, а його технічні характеристики – це вже питання номер два. У порів­нянні з типовими офісними комп’ютерами-калькуляторами жі­ночі комп’ютери зазнали зовнішніх змін: гнізда для CD розта­шовані вертикально (ця особливість корпусу називається Toast), а гнізда USB розміщені у верхній частині системного блоку. Тепер, щоби підключити флешку, мобільний телефон або плеєр до “жіночого комп’ютера”, не треба схилятися до підлоги.

Монітор (від лат. “monitor” – “наглядач”, інша назва – “дис­плей”) призначений для виведення на екран текстової та гра­фічної інформації.

Сучасні комп’ютерні монітори бувають кількох типів: на основі електронно-променевої трубки, рідкокристалічні (LCD), OLED-монітори, плазмові та проекційні. Останні два види вико­ристовуються там, де потрібно передати інформацію на велико­му екрані (діагоналлю 1 метр і більше).

Показники монітора:

  • роздільна здатність (кількість пікселів по горизонталі і вертикалі);

  • зернистість зображення (розмір пікселя);

  • частота оновлення зображення (вимірюється в герцах);

  • розмір екрана (визначається довжиною діагоналі і тради­ційно вимірюється в дюймах);

  • глибина кольору (кількість біт на кодування одного пік­селя – від монохромного (1 біт) до 32-бітного)

  • плоскість (максимальний кут огляду, під яким якість зображення суттєво не погіршується);

  • співвідношення сторін екрану (стандартний (4:3) та ши­рокоформатний (16:19, 16:10).

Існують моделі комп’ютерів, де на корпусі монітора вмон­товані USB-гнізда, що дуже зручно.

Клавіатура – це пристрій, призначений для введення сим­вольної інформації (літер, цифр, розділових знаків тощо), а та­кож для управління роботою ПК.

Клавіатура складається з таких груп клавіш: основна група клавіш; клавіші керування курсором; допоміжні клавіші; функ­ціональні; спеціальні, додаткові.

спеціальні клавіші

функціональні клавіші

основні клавіші клавіші допоміжні

керування клавіші

курсором

Основна група клавіш – алфавітно-цифровий блок, Enter (введення команди), Shift (верхній регістр), Caps Lock (фіксація верхнього регістру), Ctrl, Alt, Fn (зміна призначення інших клавіш), Tab (переміщення курсору на кілька позицій вправо), Backspace (стирання символу ліворуч).

Клавіші керування курсором – клавіші зі стрілками, Page Down, Page Up, Home, End.

Допоміжні клавіші – цифрові клавіші на допоміжній клавіа­турі. У цифровому режимі ними вводяться цифри; у режимі керування курсором призначення клавіш збігається з призна­ченням клавіш керування курсором. Для перемикання режимів використовується клавіша Num Lock.

Функціональні клавішіF1F12 – викликають найчастіше вживані команди. У різних програмах вони мають різне значення.

Спеціальні клавішіDelete (стирання символів праворуч), Insert (вставка або заміна символів), Esc (скасування команди), Print Scrееn (роздрукування зображення екрану на принтері або копіювання цього зображення в буфер обміну), Scroll Lock (фіксація курсору на одному місці та пролистування всього документа), Pause (Break).

На клавіатурі може бути також група додаткових клавіш. Вони зосереджені над основною групою і виконують специфічні функції (підключення до Internet, запуск Медіа-плеєра, регулю­вання висоти звуку, перехід у сонний режим тощо).

Варто зауважити, що розміщення груп клавіш на клавіатурах різних виробників може змінюватись. Скажімо, у більшості ноутбуків задля економії місця може бути зведена до мінімуму група додаткових клавіш, а окремої допоміжної цифрової кла­віатури узагалі може не бути.

Мишка. Найпоширеніший сьогодні маніпулятор – це мишка з двома клавішами і колесом прокручування посередині. Ос­новні команди виконує ліва клавіша. Швидке натиснення кла­віші називається “кліканням”, або “клацанням”. Іноді потрібно здійснити подвійне клацання (тобто двічі натиснути, стараючись утримувати мінімальний інтервал між натисненнями).

Колесо прокручування, розміщене посередині (між лівою і правою клавішами), призначене для зручності перегляду зобра­ження. Прокручуючи його, можна легко переглядати текстові документи, Web-сторінки і т.д.

Для переміщення покажчика маніпулятора на екрані мо­нітора користувач переміщує мишку по спеціальному килимку (mouse pad).

Важливо знати, що мишки створені для людей, у яких ак­тивна права рука, але лівші можуть перелаштувати маніпулятор для себе. Для цього треба зайти в “Панель керування” (Старт → Налаштування → Панель керування) і вибрати пункт “Миш­ка”, відмітити пункт “Поміняти призначення клавіш”.

Додаткові пристрої. До системного блоку комп’ютера можна під’єднувати різноманітні пристрої введення і виведення інформації, розширюючи цим його функціональні можливості. Окрім основних (монітора, клавіатури і миші), це такі додаткові пристрої:

  • принтер – пристрій для виведення графічної й текс­тової інформації на твердий (зазвичай паперовий) носій;

  • сканер – для введення графічної і текстової інформації в комп’ютер;

  • модем – для обміну інформацією з іншими комп’ю­терами.

Принтер (або друкуючий пристрій) зазвичай призначений для виведення інформації на папір. Найчастіше використовують принтери таких типів: матричні, струменеві та лазерні.

Матричні – найстаріші принтери, їхній механізм друку було винайдено 1964 року корпорацією Seiko Epson. У них друкуюча голівка містить вертикальний ряд тонких матричних стрижнів (голок). Голівка рухається вздовж рядка, що друкується, а стрижні в потрібний момент б’ють по паперу через стрічку з фарбою. Це й забезпечує форму­вання на папері символів та зо­бражень. Існують принтери з різ­ними кількостями голок у голівці (від 9-ти до 24-х); чим більше голок, тим вища якість друку. Матричний принтер діє за прин­ципом, схожим на принцип друкарської машинки, до того ж, спричиняє значний шум у процесі друку.

Сьогодні матричні способи друку використовують тоді, коли є потреба у швидкому дешевому друці – наприклад, у касових апаратах, або тоді, коли потрібно відразу отримати копію відбитку – наприклад, при друці на бланках страхування.

У струменевих принтерах зображення формується мікрокраплями спеціального чорнила, що видуваються на папір за допомогою сопел. Цей спосіб забезпечує більш високу якість друку порівняно з матричними принтерами і дуже зручний для кольорового друку.

Найвищу якість (близьку до друкарської) забезпечують ла­зерні принтери. У них зображення переноситься на папір зі спеціального барабану, до якого електрично притягуються частки фарби у вигляді порошку (тонера). Барабан цей електри­зується за допомогою лазера згідно з командами к

Різниця між струменевим (зліва) і лазерним (справа) друком на прикладі літери а.

омп’ю­тера. На відміну від стру­меневих, лазерні принтери друкують з однаково висо­кою якістю, доки не закін­читься тонер (у струмене­вих – чим менше фарби в картриджі, тим гіршої якос­ті відбитки). Крім того, ма­теріали, роздруковані на лазерному п ринтері, можна відразу брати в руки, вони не залишають слідів (або ж висихають дуже швидко), потім не псуються під впливом вологи.

Крім цих трьох типів принтерів існують ще світлодіодні (принцип сухого електростатичного переносу), сублімаційні (швидке нагрівання чорнила, яке з твердого стану відразу переходить у газоподібний), барабанні (містять барабан з рельєфним зображенням літер і цифр), пелюсткові (набір літер розташований на гнучких пелюстках пластмасового диска), гусеничні (набір літер закріплений не гусеничному ланцюжку) та інші.

Сканер – пристрій для зчитування графічної і текстової інформації в комп’ютер. За допомогою спеціального програм­ного забезпечення можна швидко вводити в комп’ютер на­друкований (а іноді й рукописний) текст та малюнки. Сканери відрізняються один від одного роздільною здатністю та кількістю кольорів, які вони сприймаються.

Залежно від способу сканування сканери поділяються на планшетні (найбільш поширені), ручні, аркушопротяжні, плане­тарні, барабанні, слайди-сканери і сканери штрих-коду.

Модем – пристрій для обміну інформацією з іншими ком­п’ютерами. Найважливіша характеристика модему – макси­мальна швидкість передачі даних. Модеми бувають внутрішні (встановлюються всередині системного блоку), зовнішні (вста­новлюються ззовні системного блоку), портативні (застосову­ються з портативними комп’ютерами), групові (при об'єднанні відповідних модемних пристроїв у групи).

Для персонального прослуховування звукових записів на комп’ютері, а також для ведення переговорів через мережу Internet використовуються наву́шники. Вони бувають дротовими, бездротовими, накладними (більш масивними, з дужкою-обру­чем), вкладковими (маленькими), відкритого і закритого типу (залежно від акустично прозорих чи непроникних чашок).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.