Тема 2. Законодавча та нормативна база з питань охорони праці.

1. Основні законодавчі акти про охорону праці.

2. Основні положення Закону України "Про охорону праці".

3. Відомчі та галузеві документи.

4. Вимоги Кодексу законів про працю України щодо охорони праці.

5. Колективний та трудовий договори як відображення законодавства

з охорони праці.

1. Основні законодавчі акти про охорону праці.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України „Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

2. Основні положення Закону України "Про охорону праці"

Закон прийнято у 1992 році. Декілька разів у нього вноси­лись зміни. Останні зміни було внесено у листопаді 2005 року.

В Законі є основні положення реалізації конституційних прав працівників на охорону їхнього життя і здоров'я в трудовій діяльності, а також на належні, безпечні і здорові умови праці. Закон регулює взаємовідносини роботодав­ців та працівників з питань безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища. Цим Законом встановлено єдиний по­рядок організації охорони праці в Україні.

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних та фі­зичних осіб, які використовують найману працю, та на всіх працюючих, без винятку.

Закон надає працівникам гарантії прав на охорону праці (розділ 2, ст.5), а саме:

• відсутність у трудовому договорі положень, які супере­чать законам та нормативно-правовим актам з охоро­ни праці;

• інформування роботодавцем під розпис працівника про умови праці та про наявність на його робочому міс­ці небезпечних і шкідливих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах;

• неможливість пропонування працівнику роботи, яка протипоказана йому за станом здоров'я (при відповід­ному медичному висновку);

• допущення до робіт підвищеної небезпеки тільки за на­явності висновку психофізіологічної експертизи;

• загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

При оформленні на роботу роботодавцю і працівнику потрібно звернути увагу на виконання цих вимог.

Законом встановлено (ст.6) права працівників на охорону праці під час роботи. Визначено, коли працівник має право відмовитися від дорученої роботи, дії спеціалістів з охоро­ни праці та профспілки у цьому випадку. Описані питання оплати праці за період простою не з вини працівника, пе­реведення на легшу роботу згідно з медичним висновком та право розриву трудового договору працівником.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкід­ливі умови праці врегульовано у ст.7 Закону. Тут також визначена можливість для роботодавця встановлювати працівникові пільги та компенсації, які не передбачені за­конодавством.

Питання щодо забезпечення працівників спецодягом, ін­шими засобами індивідуального захисту (313), мийними та знешкоджувальними засобами визначено у ст.8. Процеду­ри стосовно 313 регламентовані чинним законодавством та колективним договором.

Про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, описа­но у ст.9.

Питання охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів визначені у ст.10 - 12.

Розділ третій Закону присвячено питанням організації охо­рони праці.

Управління охороною праці та обов'язки роботодавця опи­сано в ст.13. Важливим моментом тут є встановлення та функціонування системи управління охороною праці. Для цього можна використати Рекомендації щодо побудови систем управління охороною праці на виробництві, за­тверджені наказом МНС України 27.06.2006 №398. Якщо підприємство хоче впроваджувати систему управління охороною праці згідно з вимогами добровільних стандартів ОНSAS 18001, BS 8800 чи настанови Міжнародної організації праці OSH/ILO 2001 – це є його правом. У цих стан­дартах є також вимоги щодо виконання підприємством встановлених законодавчих вимог.

Стаття 14 регламентує обов'язки працівника щодо додер­жання вимог нормативно-правових актів з охорони праці НПАОП.

В ст.15 описано, коли створюється служба охорони праці на підприємстві - а саме, коли є 50 і більше працюючих осіб. Ця служба створюється відповідно до типового по­ложення, затвердженого Держгірпромнаглядом. В також описано, як виконуються функції з охорони праці.

На підприємстві за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Це встановле­но в ст.16. Щодо її створення також розроблено типове по­ложення. Рішення цієї комісії мають характер рекомендацій.

Підприємством/роботодавцем (ст.17) організуються та фі­нансуються попередні (під час прийняття на роботу) та періо­дичні медогляди працівників (і якщо потрібно - позачергові), зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи не­безпечними умовами праці. У разі необхідності роботодавець забезпечує оздоровлення.

Проходження медоглядів має бути обов'язковим.

Навчання з питань охорони праці регламентується ст.18. Під час прийняття на роботу та в процесі роботи роботода­вець забезпечує проходження інструктажу, навчання з пи­тань охорони праці, надання першої допомоги, поведінки в аварійних ситуаціях. При цьому працівники, які зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, та ті, де є професійний добір, повинні проходити підготовку і перевірку щороку.

Жоден працівник, який не пройшов навчання, інструк­таж і перевірку знань з охорони праці, не допускається до роботи.

Фінансує охорону праці підприємство/роботодавець (ст.19). Підприємства/роботодавці мають витрачати на охорону праці не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. Бюджетні підприємства витрачають на охорону праці не менше 0,2% від фонду оплати праці за рахунок передбачених бюджетних коштів. Кабінет Міністрів Украї­ни затверджує суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат.

Питання охорони праці повинні бути врегульовані у колек­тивному договорі/угоді (ст. 20). Там же мають бути визначе­ні обсяги та джерела фінансування заходів з охорони праці.

Підприємство/роботодавець (ст. 21) повинні додержу­ватись вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва, реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва.

Повинен бути дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, яке виконує роботи та експлуатує об’єкти, машини, механізми, устаткування підвищеної не безпеки. Якщо такого дозволу немає, можливе скасування державної реєстрації підприємства/роботодавця..

Питання розслідування та обліку нещасних випадків, про­фесійних захворювань і аварій на виробництві регламен­товані ст. 22 Закону. При цьому підприємство/роботода­вець також повинні діяти згідно з положенням Кабінету Міністрів України - Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою КМУ 25 серпня 2004 р. №1112.

Інформування та звітність про стан охорони праці здійсню­ється підприємством /роботодавцем (ст. 23). Він інформує/ звітує перед працівниками, уповноваженими ними особа­ми та Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків. Роботодавцем також повинен бути забезпечений доступ працівників до інформації та документів з резуль­татами атестації робочих місць, профілактичних заходів, розслідувань нещасних випадків/профзахворювань, а та­кож приписів органів Держгірпромнагляду.

Стаття 24 Закону присвячена добровільним об'єднанням громадян з охорони праці.

Стимулювання охорони праці описано в розділі 4 Закону. Так, в ст.25 розглядаються питання заохочень, визначених колективним договором/угодою щодо участі у підвищенні рівня безпеки та поліпшення умов праці. Фондом соціаль­ного страхування від нещасних випадків може бути вста­новлено знижку або надбавку до розміру страхового вне­ску за стан охорони праці в залежності від його рівня.

Про відшкодування збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці, йдеться у ст.26.

У розділі 5 Закону (ст. 27 - 30) подано опис нормативно-пра­вових актів з охорони праці (НПАОП): правил, норм, регла­ментів, положень, стандартів, інструкцій та інших докумен­тів, обов'язкових для виконання. Викладено як відбувається опрацювання, прийняття та скасування НПАОП, а також тимчасове припинення їх чинності. Дія НПАОП поширюється також на сферу трудового і професійного навчання (ст.30).

Розділ 6 (ст. 31 - 37) Закону присвячено державному управ­лінню охороною праці. Тут визначено, які саме є органи управ­ління охороною праці, їхня компетенція та повноваження.

Державному нагляду і громадському контролю за охоро­ною праці присвячено розділ 7 Закону (ст. 38 - 42). Тут описано хто здійснює державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП про охорону праці (ст.38), пра­ва і відповідальність посадових осіб Держгірпромнагляду (ст.39) та їхній соціальний захист (ст.40). Питання здійснен­ня громадського контролю за додержанням законодавства у сфері охорони праці окреслені в ст.41, а діяльність упо­вноважених найманими працівниками осіб з питань охоро­ни праці визначена в ст.42 (щодо цих осіб затверджується типове положення Мінпраці та соціальної політики).

Відповідальність за порушення законодавства про охоро­ну праці визначається у розділі 8 (ст. 43 - 44). Так, у ст.43 йдеться, про штрафні санкції, а у ст. 44 - про відповідаль­ність за порушення вимог щодо охорони праці. Максималь­ний розмір штрафу не повинен бути більшим, ніж 5% місяч­ного фонду заробітної плати. Штрафні санкції до посадових осіб і працівників застосовуються відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.