6.4. Успіх та суперечки

У Європі з 60-х років йшли дискусії навколо спірних спроб щодо вдосконалення мови програмування Алгол-60. На початку 1962 р. Міжнародна федерація з обробки інформації, IFIPсформувала новий комітет з Алголу.К. Хоар з Оксфордського університету, член комітету від Великої Британії, лауреат Тьюрінговськой премії, вищої нагороди за науковий внесок в області інформатики, та швейцарський учасникНиклаус Вірт (Wirth, Niklaus; 1934 р.н.), що викладав у Стенфордському університеті, запропонували помірно модифіковану версію Алголу. Ця версія отримала назву Алгол‑w на честь Вірта (Wirth). Вона набула популярності в деяких університетах, але була знехтувана комітетом.

Нарешті, у грудні 1968 р. в Мюнхені, після численних суперечок, народився новий переношений монстр Алгол-68. Хоар, Вірт та інші відомі вчені висловлювалися проти нової мови. Як і передбачалося Алгол-68 виявився дуже громіздким, незрозумілим та складним, і на відміну від свого попередника Алголу-60 не отримав визнання навіть в Європі. Проте в стороні від суперечок виникла ще одна нова елегантна мова, яка у подальші роки зробила вплив на програмістів в усьому світі. Член комітету з Алголу-68 Н. Вірт був проти ухвалення складного стандарту Алгол-68. Коли з ним не порахувалися, він на знак протесту у 1971 році розробив нову алголоподібну мову, просту та зрозумілу, призначену, перш за все, для навчання студентів.

Мова називалася Pascal (Паскаль) – на честь французького філософа та математика 17 ст.,винахідника першої обчислювальної машини Блеза Паскаля. Вірт почав писати її у 1968 р., будучи професором інформатики у Федеральному технічному університеті в Швейцарії, йому потрібен був інструмент для навчання студентів навичкам програмування. Вірта не задовольняв не тільки новий Алгол, але й усі інші мови програмування, властивості та конструкції яких часто не можна пояснити логічно та переконливо.

6.5. Інженерний підхід

У 1963 р. Вірт отримав ступінь бакалавра з електротехніки у Каліфорнійському університеті. Він підійшов до розробки мови, як інженер при конструюванні машини. “Мистецтво інженера, – говорив він, – полягає у тому, щоб робити складні завдання простими”.

В окремому розділі на початку програми на Паскалі програміст повинен визначити всі змінні та задати явно типи їх значень, а також описати процедури та функції разом з параметрами та їх типами і результатами виконання процедур. Паскаль також заохочує використання логічної структури, яка ділить програму на невеликі прості підзадачі. Вводячи такий розділ, Паскаль обмежує свободу програміста. Але одночасно мова сприяє більш строгому стилю програмування, який скорочує кількість помилок. Структура Паскаля робить програми такими, що легко читаються, дозволяючи навіть людям, що не писали ту чи іншу програму, виявляти та виправляти у ній помилки та вносити зміни.

Завдяки цьому Паскаль став особливо зручним для вивчення теорії та практики програмування, але не для реальних застосувань. Успіх Паскаля набагато перевищив скромні очікування Вірта. Колеги в усьому світі прийняли його як засіб навчання програмуванню майбутніх фахівців з інформатики. Можливо, найважливіше полягало у тому, що Паскаль став путівною зіркою руху до структурного програмування, яке зароджується у той час і набирає сили у кінці 70-х років. Воно ставило на меті перегляд способу розробки програм і почалося з публікації у 1972 р. книги англійця К. Хоара, норвежця Дж. Дала та видатного голландського фахівця з інформатики Едсгера Дейкстри.