7.2. Поява мови Модула-2

Кемені та Курц виявилися друзями по нещастю з Никлаусом Віртом. Створена ним структурована мова Паскаль також переживала величезний успіх та у кінці 70-х років набула широкого поширення в університетах. Але розробники програмного забезпечення, що спробували пристосувати Паскаль для мікрокомп’ютерів і використовувати його у комерційних цілях, внесли до мови значні зміни. З цієї причини в компіляторах Паскаля з’являлися все нові розширення, які виводять мову за межі чистих академічних застосувань.

Вірт не визнав нові діалекти, проголосивши у 1977 р. свою позицію: “Якщо мова не підходить для застосування, на яке його творець явно не розраховував, то слід набратися сміливості і створити нову мову, а не ускладнювати ту, що існує”.

Саме це Вірт і зробив. У 1981 р. він розробив мову Модула-2, яка повинна була замінити Паскаль в універсальних застосуваннях. Подібно до Ади мова Модула-2 була розширенням Паскаля у декількох напрямах. Найпомітнішим було введення засобів написання великих та складних програм, які можна тепер створювати у вигляді окремих самостійних модулів, а потім збирати їх разом. Проте у кінці 80-х, поки компанії з розробки програмного забезпечення працювали над компіляторами для Модула-2, які дозволили б використовувати мову на мікрокомп’ютерах, з Паскалем трапилося диво.

Донині різні компілятори Паскаля для мікрокомп’ютерів не мали особливого комерційного успіху, оскільки були дорогими, займали великий об’єм пам’яті на диску і працювали з черепашачою швидкістю. Але тут на арену вийшов колишній студент Вірта зі своїм компілятором для мікрокомп’ютерів, який він назвав Турбо-Паскаль. Це був компактний, такий, що миттєво спрацьовує та напрочуд дешевий компілятор.

7.3. Музикальний француз

Розробником Турбо-Паскаля став “божевільний француз” на ім’я Пилип Кан. Родом з Парижа, Кан якийсь час вчився у Цюріху, де прослуховував вступний курс Вірта з Паскаля. Повернувшись до Франції, він захистив дисертацію на ступінь кандидата наук з математики. У цей період він іноді підробляв грою на саксофоні у нічних клубах.

Кан займався математикою, а комп’ютерами цікавився лише тому, що це допомагало йому у вирішенні деяких завдань. Потім він придбав свій перший мікрокомп’ютер “Епл-2”. “Епл-2” приніс йому такий же успіх, який він приніс творцям цієї машини Стівену Джобсу та Стефану Возняку. Перша версія компілятора Паскаль для “Епл-2” була написана данцем Андерсом Хейльсбергом і продавалася в Європі під назвою Compass Pascal. Пилип Кан придбав цей компілятор на правах продажу компілятора безпосередньо користувачам. Навіть ця перша версія мала інтегрований в середовище редактор коду та компілятор. Редактор був простим у користуванні з набором команд популярного тоді редактора WordStar. Компілятор дозволяв створювати програми, які використовували до 64К оперативної пам’яті для збереження коду програми та даних, з якими вона працювала, та додатково генерував швидкий код. Незадоволеність існуючими компіляторами Паскаля спонукала Кана взятися за розробку Турбо-Паскаля. У 1982 р., маючи на руках цю програму та 2000 дол. у кишені, він покинув Францію і виїхав до Каліфорнії шукати успіху.

Спочатку Кан не міг отримати там навіть роботу. Подорожуючи по туристичній візі, він не мав права на так звану зелену картку – урядовий дозвіл на отримання роботи у США. У відчаї він вирішив зробити ставку на Турбо-Паскаль і створив нову фірму з розробки програмного забезпечення. Він назвав її “Борланд интернэшнл, нині – Inprise” – назва, що була підказана телепередачею про колишнього космонавта з схожим ім’ям, Франк Борман. Кан вирішив, що ім’я, що має “всеамериканське звучання”, послужить відповідним прикриттям для чужака у світі бізнесу.

Не дивлячись на гучне ім’я фірми, Кану не вдалося зацікавити навіть представників ризикового капіталу. Кан залучив до роботи у своєму новому підприємстві інших освічених новачків: колишнього власника японського ресторану та офіціантку коктейль-бару, що мала ступінь кандидата наук з психології. Кан зібрав невелику суму (20 тис. дол.) у членів своєї родини, та у березні 1984 р. організував контору у двокімнатному офісі над авторемонтним гаражем недалеко від Сан-Хосе. Приступивши до справи, Кан умовив службовця одного популярного комп’ютерного журналу провести широку рекламу Турбо-Паскаля у кредит.

Кан розумів, що рекламне оголошення – єдино можливий спосіб пробитися. Прочитавши книгу про продаж товарів поштою, де рекомендувалося використовувати яскраві кольори для залучення уваги читачів, він оформив рекламне оголошення в різких зелених, синіх і рожевих тонах. У книзі також йшлося, що для швидкого успіху вартість товару повинна бути менше 50 доларів. Тому він оцінив свій компілятор і редактор програм у 49 дол. 95 центів. Це була гранична нижня межа – решта систем продавалася в 10 разів дорожче.

Реклама виявилася геніальною знахідкою для завоювання ринку. Тільки за перший місяць вона принесла Кану замовлень на 150 тис. доларів, так що місцеві банки навіть запідозрили його у поштовому шахрайстві і спочатку відмовлялися оплачувати чеки. Проте замовлення продовжували поступати.

У перші два роки було продано не менше 300 тис. копій Турбо-Паскаля, що перевершило об’єм продажу всіх інших компіляторів мов для мікрокомп’ютерів. Подібно до того, як десятьма роками раніше нова версія Бейсіка “вивела на орбіту” фірму “Microsoft”, так Турбо-Паскаль майже за одну ніч перевів “Борланд” у розряд основних виробників програмного забезпечення.

У 1985 р. Кан з легкістю викинув 45 тис. доларів на організацію прийому, запросивши на нього 600 клієнтів фірми “Борланд” та їх гостей. На честь свого успіху, який був досягнутий у 33 роки, він зіграв декілька речей на саксофоні.

Потім спільно з Андерсом Хейльсбергом була випущена покращена версія Турбо Паскаля. З кожною новою версією Паскаль ставав все могутнішим, вбираючи, подібно Бейсику, нові ідеї у програмуванні. На початку 90-х років у ньому з’явилися об’єкти, що прийшли з мов Simula та Smalltalk, а в середині десятиліття фірма Borland, об’єднавши в одному продукті всі досягнення свого часу, зокрема концепцію модульного програмування з Modula-2, вийшла на ринок IBM РС з новим візуальним середовищем програмування Delphi. Цей пакет придбав дуже велику популярність серед прикладних програмістів, зокрема у СНД.

Згодом Андерс Хейльсберг став провідним конструктором мови Турбо-Паскаль і автором оболонки Delphi фірми Borland. За час його роботи у корпорації Microsoft з 1996 р. головною його заслугою вважається створення мови Cool, пізніше перейменованого в С#. На даний момент Андерс Хейльсберг займається розробками нових мов програмування корпорації Microsoft.