Необережність та її види

Визначення, закріплене в ст..25 охоплює два види необережної вини: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Згідно ч. 2 ст.25 необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна самовпевненість має місце: 1) коли особа передбачає можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своєю дією чи бездіяльністю (інтелектуальна ознака), при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим чи професійним правилам тощо)

2) особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольова ознака), при цьому особа розраховує на реальні сили (знання, досвід, вміння, фізичну силу) надійність таких засобів, які дозволять уникнути суспільно-небезпечних наслідків. У цьому випадку винний недооцінює обставини, переоцінює свої можливості, тому його розрахунки були легковажними і наслідки настали.

Відмежування самовпевненості від непрямого умислу полягає:

При самовпевненості відсутнє свідоме допущення шкідливих наслідків, оскільки винний сподівається на конкретні обставини, які здатні їх відвернути, а при непрямому умислі особа свідомо допускає настання таких наслідків, а якщо і сподівається, що вони не настануть, то це є невизначена надія на вдалий збіг обставин.

Згідно ч.3 ст.25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

При злочинній недбалості: 1. Особа передбачає можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності. Це одна з основних ознак, яка дозволяє відмежовувати недбалість від самовпевненості і обох видів умислу.

2. Особа повинна була передбачити такі наслідки. Обов’язок бути уважним і розсудливим при вчиненні певних дій, передбачити можливість настання шкідливих наслідків покладається на громадян законом, спеціальними правилами які регулюють службову або громадську діяльність (об’єктивний критерій злочинної недбалості).

3. Особа мала передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків. Це можливість, пов’язана з певними індивідуальними суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань в конкретній галузі, практичний досвід, а також з тими конкретними умовами за яких діяла особа). Для наявності злочинної недбалості необхідна сукупність об’єктивних і суб’єктивних критерій

Від злочинної недбалості слід відрізняти казус (випадок) – це таке психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, яке лежить за межами вини і полягає в тому, що особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати необережність свого діяння.

Поняття випадку має такі ознаки: 1) вчинення діяння передбачене певною статтею ОЧ КК; 2) у вчиненому діяння є всі ознаки об’єктивної і суб’єктивної сторони і суб’єкта певного складу злочину; 3) відсутня форма вини, необхідна для цього посягання, тому відсутнім є склад злочину, а отже і виключає КВ.

Для констатації казусу достатньо або об’єктивного або суб’єктивного критерію.

Мотив та мета вчинення злочину (ФО)

МОТИВ ЗЛОЧИНУ – це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. У науці КП існує класифікація мотивів: 1) антисоціальні (політичні, корисливі); 2)асоціальні (егоїстичні, анархо індивідуалістичні); 3) псевдо соціальні.

МЕТА злочину – це бажання особи, яка вчиняє СНД досягти певних шкідливих наслідків.

Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів, мотив і мета можуть виконувати роль: 1) обов’язкових ознак – коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей (ст.. 296 КК – хуліганський мотив, ст..187 – мета розбою заволодіння чужим майном); 2) кваліфікуючих – впливають на ступінь тяжкості злочину (п.6,7 ч.2 ст.115 – корисливі і хуліганські мотиви, умисне вбивство; п.9 ч.2 ст. 115 мета вбивства – приховати інший злочин; 3) ознаки, що забезпечують суспільну небезпечність (привілейований склад) ст.. 118 – умисне вбивство при перевищення повноважень ( мета – захист від СН посягання); 4) ознаки, що пом’якшують чи обтяжують покарання – якщо вони не зазначені в ОЧ КК і не впливають на кваліфікацію (в. ч.2 ст. 66 – мотиви, які не носять низького характеру можуть бути враховані судом як такі, що пом’якшують покарання (п.3 ч.1 ст.67 КК – обставиною, що обтяжує покарання є вчинення злочину на ґрунті расовою, національної чи релігійної ворожнечі чи розбрату.

ПОМИЛКА В КП - це неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин. Що передбачені, як ОО у відповідному складі злочину.

Розрізняють два види помилок: юридичні і фактичні. ЮРИДИЧНІ - це неправильне уявлення особи про наслідки: а) КВ не настає, якщо особа помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння в той час, як КЗ таке діяння не вважає злочином; б) якщо особа вчинила діяння і при цьому помилково вважає, що воно не є злочинним, в той час, як таке діяння заборонено КЗ, така особа підлягає КВ за вчинений нею злочин (ст..68 КУ «Незнання злочинів не звільняє від відповідальності»).

Помилка у КП кваліфікації полягає у хибному уявлення про КП характеристику діяння; як наслідок в неправильній кваліфікації власної поведінки. У тому випадку коли особа допустила помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину (вважала, що вчинила крадіжку, а то був грабіж, вона буде відбивати покарання за вчинений злочин).

3) помилка, щодо виду та розміру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин, не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру покарання.

ФАКТИЧНА помилка - невірне уявлення особи про фактичні ОО своєї діяльності:

1. помилка, щодо об’єкта злочину – це хибне розуміння особою виду, характеру тих соціальних цінностей на які вона посягає. Помилка щодо об’єкта впливає на кваліфікацію злочину у разі юридичної неоднорідності об’єктів злочину. У цьому випадку вчинений злочин кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Внаслідок того, що тому об’єкту який передбачався шкода не була заподіяна, відповідно має бути постанова за замах на цей злочин. (якщо особа бажала знищити будинок, який належить сусіду у зв’язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя, при цьому особа помилилася і підпалила дім іншої особи, то суспільні відносини у сфері правосуддя постраждали і відповідальність має настати ст. 378 КК.

2. Помилка, при посяганні – хибне уявлення щодо предметів матеріального світу в межах тих СВ, які утворюють об’єкт злочину. Цю помилку іноді називають посяганням на непридатний предмет – коли посягання здійснюється на предмет, який відсутній або який не відповідає властивостям, які існують у свідомості винного. Відповідальність настає за замах на злочин (викрадення біжутерії замість золота, вбивство вже мертвої дитини).

3. Помилка в особі потерпілого не впливає на кваліфікацію. Вона полягає в тому, що шкода заподіюється не тій особі, якій мав на меті заподіяти винний. Вчинення не впливає на форму вини та кваліфікацію діяння, оскільки винний не помиляється в тому на що посягає (на життя особи при вбивстві або на власність при крадіжці.

4. Помилка у знаряддях та засобах вчинення злочину: а) коли в процесі вчинення злочину застосовуються не ті знаряддя та засоби, які мав на меті застосовувати винний, така помилка не впливає на кваліфікацію дій та відповідальності; б) коли знаряддя та засоби за своїми об’єктивними характеристиками не спроможні спричинити шкоду, дії повинні кваліфікуватися як замах на злочин; в) при обранні винним внаслідок власної недосвідченості (ворожби, молитви) як засіб вчинення повинен розглядатися як виявлення умислу, що підлягає КВ.

Помилка щодо розвитку причинного зв’язку між причиною та наслідком такого діяння. КП встановлює, що: 1)для відповідальності за вмисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв’язку в загальних рисах і усвідомлював, що злочинні наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших причин; 2) Шкідливі наслідки від умисного злочину можуть настати не лише від поведінки винного, але і від того, що винний для досягнення результату приводить у рух або використовує сили, які перетворюються у руйнівні, непідвладні контролю ( стихійні сили вогню, бактерій, води).

Як юридичні так і фактичні помилки належать до інтелектуальної сфери діяльності людини, тому можуть мати місце виключно в умисних злочинах!