Поняття Кримінального Права

КП, як галузь права – це система юридичних норм, прийнятих ВРУ, що встановлюють, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

КПУ має такі ознаки:1. Являє собою систему юридичних норм встановлених в суспільстві. Норми КП зальної дії є загальнообов’язковими до виконання, маючи ту саму ознаку загальнообов’язкової нормативності. 2. Норми КП встановлюються лише вищим органом законодавчої влади (ВРУ). Ніякі посадові особи, навіть президент, не правомочні видавати норми КП.3. КП знаходить свій вираз тільки в законах, тобто має формальну визначеність.4. КП має свій предмет правового регулювання – відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосування за це покарань.5. Метод правового регулювання також є специфічним – це покарання особи за порушення нею кримінально-правої заборони, яке призначається судом від імені держави Є за вчинений злочин. У цьому полягає державна забезпеченість КП.

Охоронна функція КП виражена в ч.1 ст.1 КК, де сказано, що КК має своїм завданням правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочину.КП здійснює і регулятивну функцію, яка виявляється у наступному: 1) норми КП забороняючи вчинювати суспільно небезпечні діяння. В той же час вимагають певної правомірної поведінки; 2) регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом встановлення прав і обов’язків цих відносин; 3) прямо регулятивними є і окремі норми КП: ст..36 (необхідна оборона), (крайня необхідність), норми про судимість. Виховна функція – це сприяння формування правової свідомості і правової культури, що є одним із засобів запобігання злочинам, зміцнення законності та правопорядку.

СТРУКТУРА КОДЕКСУВсі норми КП поділяються на 2 частини: загальну та особливу. В загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути КП. Вони закріплюють підставу кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і часі, поняття злочину та його види, форми вини, покарання та його види, регулюють порядок застосування окремих видів покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, особливості відповідальності неповнолітніх тощо. Особлива частина КП складається з 15 розділів. Особлива частина КП містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені (20 розділів). Норми загальної та особливої частини КП, як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному взаємозв’язку, який виявляється у наступному: 1.Норми основної частини ґрунтуються на нормах загальної частини; 2.Всі інститути загальної частини мають в своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в особливій частині; 3. При класифікації діянь застосовуються одночасно норми загальної і основної частини (приготування до наумисного вбивства – норми ЗЧ, ч.1 ст 14, і норма ОЧ, яка передбачає відповідальність за умисне вбивство ч.1 ст.115)

Принципи Кримінального Права.

Принципи КП – це вихідні фундаментальні ідеї, які виникають із змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві, і лежать в основі побудови КП.

І. Принцип законності – принцип відповідальної особи за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбачено як злочин. Цей принцип у загальній формі закріплено в Конституції України ст..58 ч.2 : «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.» По суті, цей принцип можна виразити у формулі: немає злочину – немає покарання, без вказівки на те в законі.

2. Якщо певне діяння прямо передбачено в КК, як злочин, його вчинення ні за яких умов не може тягти за собою кримінальної відповідальності і покарання. Згідно ч.4 ст.3 КК застосування закону за аналогією заборонено ( на відміну від КК УРСР 1927р.)

ІІ. Принцип особистої відповідальності також є відображенням КП. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу.

ІІІ. Принцип винної відповідальності. Особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу або необережності.

IV. Принцип індивідуалізації відповідальності та покарання означає. Що покарання, яке застосовується до злочинця повинно бути в межах закону, конкретним та індивідуальним, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину.

Цей принцип знаходить свій вияв і тому, що суд з одного боку застосовує суворі міри покарання для осіб, які скоюють такі злочини, а з іншого широко застосовують міри покарання непов’язані з позбавленням волі до тих осі, які вчинили не тяжкі злочини.

V. Принцип гуманізму полягає у тому, що кримінальний закон заперечує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті помститися злочинцеві чи спричинити йому фізичні страждання.

VI. Принцип економії кримінальних репресій. Він властивий як законодавчій, так і право застосовній діяльності. На законодавчому рівні із загально можливих суспільно –небезпечних діянь до кримінально-карних віднесені лише ті з них, що мають високий ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричинюють їм істотну шкоду.

Поняття закону про кримінальну відповідальність ЗАКОН ПРО КВ – це письмовий правовий акт, що маж вищу юридичну силу, приймається ВРУ або Всеукраїнським референдумом, ґрунтується на Конституції України і загально визначених принципах і нормах міжнародного права, і містить КП норми, які встановлюють підстави і принципи КВ, визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання наложить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші КП наслідки вчинення злочину.

Характерні риси КЗ

1. тільки він має значення правового акту, який визначає яке діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення.

2. Ґрунтується на КУ та загальних принципах і нормах міжнародного права.

3. Приймається ВРУ або шляхом всенародного голосування, що випливає із закону України « Про Всеукраїнські і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року.

4. Він завжди є письмовим документом, який опублікований в установленому законодавством України порядку і має вищу юридичну силу.

5. Містить КП норми, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності.

6. Є певним засобом виховного і превентивного (запобіжного) впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, ва також інших громадян.

7. Всі кримінальні закони України сконцентровані в ККУ.

За змістом КЗ поділяється на:

1. Норми загальної дії – вони визначають завдання КЗ, підстави та межі КВ, дію закону в просторі, часі, по колу осіб, вік КВ, види та форми вини…

2. Спеціальні норми (заборони), які встановлюють коло конкретних діянь, що визнаються злочинними, та види, розміри покарань, що можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні.

Структура закону про КВ

Внутрішня структура КПН.

Структура норми ОЧ КК має чітко визначені диспозицію і санкцію.Диспозицією є частина норми ОЧ в які й визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину розрізняють диспозиції 4-ох видів: проста, описова, бланкетна, відсилаюча.

Проста диспозиція називає законне діяння без розкриття його ознак (ч.! ст..369 пропозиція хабара).

Описова - це диспозиція, в якій описуються найбільш істотні ознаки діяння ( ст.. 185-187, крадіжка – таємне викрадення чужого майна).

Бланкетною є диспозиція, яка не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законом про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, стандартів, правил тощо). (ст.. 172 грубе порушення законодавства про працю; ст..280 порушення безпеки дорожнього руху…)

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до КПН або до її окремого положення, яке міститься в іншій статті або іншій частині цієї статті КК де називається відповідний злочин або описується його ознаки (ст. 122 відсилає до ст..12). ч. 2 ст. 309 – використано словосполучення « ті самі дії для уникнення повторного опису діяння, яке мітиться в ч. 1.

Санкція, це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин зазначений в диспозиції. У КК застосовуються відносно визназначені та альтернативні санкції. Відносно визначеною є санкція, яка має один вид покарання, і вказує його вищу та нижчу межі. Розрізняють два види таких санкцій: а) з нижчою (мінімальна) та вищою (максимальною) межами покарань (на строк від..до..); б) з максимумом покарань: «на строк до». У цьому разі призначається тільки вища межа покарання на строк до 5 років позбавлення волі. Нижчою межею санкції тут визнається межа, встановлена в нормі ЗЧ для даного виду покарань.

Альтернативною є санкція в якій мітиться вказівка на 2 або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Така санкція містить сполучник «або», що стоїть між назвами видів покарань.

Чинність закону про КВ у часі – це можливість застосування КЗ залежно від часу вчинення злочину.

Злочинність і караність діяння, а також інші КП наслідки діяння визначаються законом про КВ, який діяв на час вчинення цього діяння 9ч. 2, ст..4 КК)

Після прийняття ВРУ КЗ. Він підписується головою ВРУ і направляється президенту для підпису і оприлюднення. Протягом 15 днів після оприлюднення закону, президент підписує його та офіційно оприлюднює або повертає на повторний розгляд. Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий ВРУ не менш як 2/3 Конституційного складу, Президент зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів.

Оприлюднення, як самостійна стадія набрання закону чинності полягає у доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його поміщення в офіційному виданні (Голос України, Вісник України, Урядовий Кур’єр, Офіційний вісник Президента). Днем оприлюднення КЗ є дата першого опублікування у будь якому з цих видань.Час набрання законом чинності регулюється ч.1. ст..4 КК «Закон про КВ набуває чинності через 10 днів з дня йог офіційного оприлюднення законом, а не раніше дня його опублікування.

На підставі його можливі 3 строки набуття законом чинності: 1) після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, то при цьому сам день опублікування закону до їх числа не входить. (00:00год.); 2) з дня його опублікування в офіційному виданні (як правило стосується законів, що пом’якшують відповідальність); 3) з того строку, який зазначений в законі. Так, КК 2001 р. був прийнятий 5-го квітня 2001р. і набув чинності 1 вересня 2001р.

Припинення чинності КЗ, означає, що його норми не можуть застосовуватись до зафіксованих у ньому діянь.

Обставини полегшення КЗ:

1. скасування або зміна КЗ, при цьому у тексті нового закону міститься пряма вказівка на скасування закону або заміну окремих норм старого закону;

2. заміна повністю чи частково іншим законом без вказівки про те у новому законі;

3. закінчення строку дії або зміна умов чи обставин, на які закон був розрахований;

4. визнання Конституційним судом КЗ не конституційним

IV. Зворотна дія закону про КВ у часі – це поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, згідно ст..5 КК КЗ має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом’якшує КВ; 3) іншим чином поліпшує стан особи.

Закон, що встановлює злочинність діяння посилює КВ або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі 0ч.2 ст. 5).

КЗ, що пом’якшує відповідальність:

1. закон, що встановлює більш м’який вид покарання;

2. закон, який встановлює нижчу мінімальну межу того ж виду покарання, не змінюючи його максимальної межі;

3. закон, який знижує максимальну межу покарання з 2 до 5 – з 2 до 4 РПВ;

4. закон, що встановлює нижчу мінімальну межу, того ж виду покарання, але підвищує максимальну межу в частині, що встановлює мінімальну межу покарання (при цьому максимальне покарання не може бути призначене вище максимальної межі закону, який діяв раніше);

5. закон, який виключає додаткове покарання, передбачене у попередньому законі;

6. закон. Який передбачає додаткове покарання, як факультативне, тоді як раніше воно було обов’язковим;

7. закон, який взамін відносно визначеної санкції встановлює альтернативну санкцію, яка містить ще одне, менш суворе покарання;

8. закон, який виключає більш суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку санкцію включено менш суворе покарання.

V. Чинність закону про КВ у просторі

КЗ діє у відповідній системі просторово часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь, залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб. Чинність КЗ в просторі визначається на підставі таких принципів: територіального, універсального, громадянства.

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ. Сутність цього принципу виражена в ч.1 ст.6 КК де зазначено, що особи, які вчинили злочин на території України підлягають КВ за ККУ. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України незалежно від того, де особу було віддано до суду у зв’язку із його вчиненням.

ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА – громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами підлягають КВ за ККУ, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згадана обов’язковість яких надана ВРУ (ч.1 ст.7 КК) Громадяни України і ОБГщПНТУ підлягають КВ, за ККУ за вчинення закордоном діяння лише при умови, що воно визнане злочином за ККУ.

Якщо громадянин України і ОБГщПНТУ за вчинення в іншій державі злочину зазнали там же покарання, то згідно з ч.2 ст7 КК вони. У разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до КВ за цей же злочин.

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ПРИНЦИП. Іноземці або ОБГщПНТУ, які вчинили злочин за її межами підлягають в Україні відповідальності за КК, у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені ККУ тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст..8 ККУ).Отже, зазначені особи підлягають в Україні відповідальності за ККУ у двох випадках, а саме: 1) це прямо передбачено міжнародними договорами, тобто вчинені злочини належать до міжнародних злочинів (геноцид, торгівля людьми, захоплення заручників, піратство); 2) вчинені цими особами злочини є тяжкими чи особливо тяжкими і спрямовані проти прав і свобод громадян України чи інтересів України.