Цілі та фактори ефективного слухання

Як показує практика ділової взаємодії, вміння ціле- спрямовано, активно слухати інших має велике значення для взаєморозуміння. Однак чути і слухати — не зовсім те саме. Більшість людей народжується здатними слухати, тобто здійснювати природний фізіологічний процес, що не вимагає свідомих зусиль. Чути означає прагнути зрозуміти і запам’ятати почуте. Цей процес вимагає наявності складного комплексу вмінь, які людина опановує протягом усього свого життя.

Більшість людей, на думку вчених, погано вміють слухати слова інших, особливо якщо ці слова не зачіпають їхніх інтересів. Дослідження показують, що умінням вислухати співрозмовника спокійно і уважно, зосереджуючись на суті того, що говориться, притаманне не більше 10 % людей.

Багато людей вважають, що найкращий співрозмовник — близь­кий друг (подруга). Це, мабуть, пояснюється тим, що сама дружба народилася на основі здатності слухати один одного, ставитися з щирим інтересом та співчуттям до проблем іншої людини. Багато людей схильні вважати, що до гарних слухачів можна віднести і більшість підлеглих у розмові з високопоставленого особою. Це пояснюється бажанням зрозуміти начальника відразу, щоб не виглядати в його очах нерозумним.

Як спостережливість — навичка, яку можна удосконалювати, так і слухання — навичка, якій можна навчитися і застосовувати на практиці.

Якщо наявність слуху як одного з базових органів почуттів — необхідна умова для успішної адаптації організму у зовнішньому середовищі, то розвинута здатність чути — умова успішної соціальної адаптації людини, можливість встановлювати й підтримувати міжособистісні відносини, а отже, найважливіша комунікативна якість особистості.

До Сократа в Афіни здалеку приїхала молода людина, що дуже бажала опанувати мистецтво красномовства. Поговоривши з нею кілька хвилин, Сократ зажадав від неї за навчання ораторському мистецтву подвійну плату. «Чому?» — поставив запитання здивований учень. «Тому, — відповів філософ, — що мені доведеться навчати її не тільки говорити, але й тому, як потрібно мовчати і слухати». Ця відповідь, що пролунала більше двох тисячоліть тому, перегукується з думкою письменника ХХ ст. Л. Фейхтвангера, який стверджував, що «людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і шістдесят років, щоб навчитися тримати язика за зубами».

Уміння слухати має першорядне значення в людському спілкуванні. Уміння слухати — це необхідна умова правильного розуміння позиції партнера, підстава успішної ділової комунікації. Уміння слухати у людей розвинуто неоднаково: про одних говорять, що «вони вміють слухати», про інших, що «вони не вміють слухати». Перші є більш приємні у спілкуванні, з ними легше спілкуватися, вести переговори, домовлятися. Як відзначав французький мислитель Лабрюйєр: «Талантом співрозмовника відрізняється не той, хто охоче говорить сам, а той, з ким охоче говорять інші».

Різними психологічними службами проведено чимало тестів для визначення здатності слухати. При цьому така здатність оціню­валася за стобальною шкалою — від 1 до 100. Поєднуючи, класифікуючи й аналізуючи результати тестів, дослідники дійшли висновку, що «середній бал» слухачів оцінюється в 55 балів зі 100 можливих.

Уміння слухати, як метод сприйняття інформації, використовується в спілкуванні набагато частіше, ніж уміння читати і писати разом узяті. Статистики підрахували: з часу, необхідного для спілкування з іншими на роботі і вдома й умовно прийнятого за 100 %, ми 9 % пишемо, 16 % — читаємо, 35 % — говоримо, 40 % — слухаємо (точніше, повинні були б слухати) (рис. 5).

Рис. 5. Час, який люди присвячують різним аспектам спілкування (комунікації)

Багато людей вважають слухання пасивним процесом. Вони швидко починають нудьгувати й втрачають енергію, якщо говорять не вони. Їхня позиція і відношення до процесу слухання зовсім неправильні, тому що насправді уміння слухати припускає:

• сприйняття інформації від тих, що говорять, чи від самого себе, при якому людина утримується від прояву власних емоцій;

• заохочуюче відношення до того, хто говорить, що «підштовхує» його до того, щоб акт спілкування тривав;

• незначний вплив на того, хто говорить, що сприяє розвитку думки останнього «на один крок уперед».

Таке визначення розкриває роль слухача і підкреслює його відповідальність у процесі комунікації. Гарне слухання — активне, воно захоплює і того, хто слухає, і того, хто говорить.