Глава 6

СПРИЙНЯТТЯ І РОЗУМІННЯ У СПІЛКУВАННІ

 Зміст та ефективність міжособистісного сприй­няття  Типові схеми формування першого вра­ження  Особливості сприйняття за постійного спілкування  Механізми сприйняття у спілкуванні  Самоподача у спілкуванні  Імідж

Ключові слова:

 соціальна перцепція;  сприйняття;  «ефект послідовності»;  «ефект ореолу»;  ідентифікація;  «перцептуальний захист»;  соціальна дистанція;  рефлексія;  помилка привабливості;  соціальний статус;  емпатія;  помилка нерівності;  експресія обличчя;  стереотипія;  «ефект поблажливості»;  набутий імідж;  проекція;  помилка «помилкової згоди»;  проекційний імідж;  самоподача;  помилка «ілюзорних кореляцій»;  сензитивність;  диспозиція;  помилка «ставлення до нас»;  атракція;  атитюд;  проектування;  імідж;  самопрезентація;  «фундаментальна помилка атрибуції».

Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

Внутрішній механізм контакту між людьми — інтелектуальне й емоційне переживання. Перше виникає під час активної спільної діяльності і є можливим в тому випадку, коли партнери поважають один одного, щиро обмінюються враженнями, досвідом, спільно вирішують складне завдання. Друге переживання викликає сама особистість учасника спілкування; зацікавленість людиною, її активністю, предметом спілкування по невидимих каналах передається партнеру, викликаючи бажання, щоб контакт тривав, розширити сферу спілкування.

У процесі спілкування повинно бути присутнім взаєморозуміння між учасниками цього процесу. Саме взаєморозуміння може бути витлумачене по-різному: як розуміння цілей, мотивів, настанов партнера по взаємодії, чи як не тільки розуміння, але і прийняття, поділ цих цілей, мотивів, настанов, що дозволяє не просто погоджувати, але й співвідносити їх.

Взаємодія неможлива без взаєморозуміння. При цьому дуже важливо, як сприймається партнер по спілкуванню, тобто мова йде про особливості міжособистісної перцепції — про пізнання людини людиною. На основі зовнішньої сторони поведінки люди, за словами відомого психолога С. Л. Рубінштейна, ніби «читають» іншу людину, розшифровують значення її зовнішніх даних. У ході пізнання одночасно здійснюється і емоційна оцінка, і спроба зрозуміти вчинки співрозмовника, і засновані на цьому стратегії зміни його поведінки, і побудова своєї власної.

Таким чином, маються на увазі специфічні риси сприйняття співрозмовника, до яких відносяться фізичні й поведінкові характеристики, такі як формування уявлення про його наміри, думки, здібності, емоції, настанови.

Під час взаємодії людей велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, іншими словами, процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов’язкова складова спілкування й умовно може бути названий перцептивною стороною спілкування.

Соціальна перцепція — це взагалі процес сприйняття так званих соціальних об’єктів, під якими маються на увазі люди, соціальні групи, великі соціальні спільноти.

Тому сприйняття людини людиною відноситься до галузі соціальної перцепції, але не вичерпує її. Якщо уявити собі процес соціальної перцепції в повному обсязі, то постає дуже складна і розгалужена схема. Вона містить різні варіанти не тільки об’єкта, але і суб’єкта сприйняття (тобто індивіда, групи).

Тож у нашому випадку правильніше говорити не взагалі про соціальну перцепцію, а про міжособистісну перцепцію, чи між­особистісне сприйняття (чи, як варіант, про сприйняття людини людиною). Саме ці процеси безпосередньо включені у спілкування в тому його значенні, у якому ми його розглядаємо.

Крім того, сприйняття в соціально-психологічному плані має деякі специфічні риси. Зокрема, ряд феноменів, що мають місце у формуванні уявлень один про одного у партнерів по спілкуванню, не вкладаються в рамки традиційного опису перцептивного процесу, тому що відбувається не тільки формування образу — сприйняття, але і розуміння, пізнання іншої людини. У цьому плані перцептивна функція спілкування не зводиться тільки до сприйняття, а містить ряд інших когнітивних процесів: розумові операції, пам’ять, а також емоції. Прагнучи пізнати, зрозуміти іншу людину, суб’єкт спілкування прагне скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, настанови, а також про ті відносини, що пов’язують їх як партнерів. У цей процес включаються також властивості особистості суб’єкта спілкування: його минулий досвід, цілі спілкування, настанови, у зв’язку з чим образ, що формується, проходить певну селекцію (дослідження А. А. Бодалєва).

Специфічний підхід до проблеми міжособистісної перцепції пов’язаний зі школою «трансактної психології» (Кентріл, Кіркпат­рік). Тут мова йде про те, що будь-яка перцепція є активною взаємодією (трансакцією) між тим, хто сприймає, і тим, кого сприймають. При цьому підкреслюється роль очікувань, бажань, намірів як специфічних детермінант перцептуальної ситуації.

Соціальна перцепція — процес з активним зворотним зв’яз­ком, що неодмінно включає в себе розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприйняття, несе інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль у процесах взаємодії, допомагає формувати лінію поведінки стосовно людини, яку сприймають.

Даючи узагальнене визначення феномену міжособистісного сприйняття, можна сказати, що сприйняття іншої людини є процес, у якому відбувається відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними властивостями індивіда, якого сприймають, і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу і поведінки.

Оскільки людина завжди вступає в спілкування як особистість, тому вона сприймається іншою людиною — партнером по спілкуванню — також як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми ніби «читаємо» іншу людину, розшифровуємо значення її зовнішніх даних. Враження, що виникають при цьому, грають важливу регулятивну роль у процесі спілкування, по-перше, тому, що, пізнаючи іншого, формується і сам індивід, що пізнає. По-друге, тому, що від міри точності «прочитання» іншої людини залежить успіх організації з нею погоджених дій.

Уявлення про іншу людину тісно пов’язано з рівнем власної самосвідомості. Зв’язок цей двоякий: з одного боку, багатство уявлень людини про саму себе визначає і багатство уявлень про іншу людину; з іншого боку, чим більш повно розкривається інша людина (у великій кількості більш глибоких характеристик), тим повнішим стає й уявлення людини про саму себе.

Однак треба знати, що уявлення про себе через уявлення про іншого формується обов’язково за умови, що цей «інший» даний не абстрактно, а в рамках досить широкої соціальної діяльності, у яку включена взаємодія з ним. Індивід «співвідносить» себе з іншими не взагалі, а, насамперед, переломлюючи це співвіднесення в розробці спільних рішень.

У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється кілька процесів: і емоційна оцінка її, і спроба зрозуміти сенс її вчинків, і побудова стратегії своєї власної поведінки.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів.

Процес спілкування містить, як мінімум, двох людей, і кожен з них є активним суб’єктом. Кожний зіставляє себе з іншим, враховуючи не тільки мотиви, потреби й настанови іншого, але і те, як цей інший розуміє власні мотиви, потреби й настанови. Кожен з учасників, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему інтерпретації поведінки, зокрема її причин. У звичайному житті люди, як правило, не знають дійсних причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді в умовах дефіциту інформації вони починають приписувати один одному причини поведінки або на основі подібності поведінки особи, яку сприймають, з якимось іншим зразком, або на основі аналізу власних мотивів, що мали місце в аналогічній ситуації.

Таким чином, людина усвідомлює себе через іншу людину за допомогою певних механізмів міжособистісної перцепції, до яких належать:

1. пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);

2. пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);

3. прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузаль­на атрибуція).

Ідентифікація — це спосіб пізнання іншої людини, за якого припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб по­ставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомле­ний процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком.

Особистісна ідентифікація — природний процес формування особистості. Вона надзвичайно важлива для нормального інтелек­туального і фізичного розвитку людини, є найпростішим механізмом засвоєння міжособистісного досвіду взаємодії, є основою набуття досвіду в будь-якій сфері життя, а без такого досвіду неможлива активна адаптація до навколишнього середовища.

Емпатія — це емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мислення, а за допомогою відчуттів, почуттів, емоцій і наступного усвідомлення їх, прояв емоційної чуйності. Емпатія заснована на умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ.

Емпатія є афективним «розумінням». Емоційна її природа виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини, наприклад, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається».

Механізм емпатії у певних рисах подібний до механізма ідентифікації: і там, і тут є присутнім уміння поставити себе на місце іншого, глянути на речі його поглядом.

Однак подивитись на речі чиїмось очима не обов’язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо я ототожнюю себе з кимось, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує її цей «інший». Якщо ж я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по-іншому.

В тому й іншому випадках у наявності буде «взяття до уваги» поведінки іншої людини, але результат наших спільних дій буде різним: одна справа — зрозуміти партнера по спілкуванню, ставши на його позицію, діючи з неї; інша справа — зрозуміти його, взявши до уваги його погляд, навіть співчуваючи йому, але діючи по-своєму.

Механізм емпатії включає два етапи. Спочатку особистість, спираючись на виразні рухи, міміку партнера, ніби «вживається» в нього. Знання про те, що він переживає, досягається постановкою себе на його місце. Потім, на другому етапі, здійснюється аналіз переживань партнера. Якщо другого етапу немає, емпатія неповна. Тоді спостерігається «зараження» чужим станом, але не відбувається ясного усвідомлення переживань співрозмовника.

Атракція (залучення) — являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У даному випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Атракцію можна розглядати як особливий вид соціальної настанови на іншу людину, у якій переважає емоційний компонент (Гозман, 1987), коли цей «інший» оцінюється переважно в категоріях, властивих афективним оцінкам.

Рефлексія — це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню.

Це вже не просто знання чи розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного.

Особистість, що опанувала рефлексію, багаторазово програє подумки власну тактику поведінки і поведінки партнера по спілкуванню, легко змінює характер своїх дій у разі потреби.

Складний процес рефлексії включає, як мінімум, шість позицій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спіл­кування: сама особистість, яка вона є в дійсності; як ця особистість сприймається партнером; як вона бачить сама себе і ставлення до цих трьох позицій іншого партнера.

Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини (прагнення до з’ясування причин поведінки суб’єкта).

Центральними проблемами в галузі соціальної перцепції є:

• вікові, статеві, професійні особливості соціальної перцепції;

• умови і фактори, що впливають на точність й адекватність оцінки однією людиною іншої;

• закономірності формування першого враження;

• вплив на ці процеси минулого досвіду, характеру взаємин, самооцінки й особистісних властивостей взаємодіючих людей.

Усі дослідження в галузі міжособистісної перцепції можна розділити на два великих класи: 1) вивчення змісту міжособистісної перцепції (характеристики суб’єкта й об’єкта сприйняття, їхніх властивостей і ін.); 2) вивчення самого процесу міжособистісної перцепції (аналіз її механізмів, ефектів, що супроводжують її).

Зміст міжособистісного сприйняття залежить від характеристик як суб’єкта, так і об’єкта сприйняття тому, що будь-яке таке сприйняття в той же час є і певною взаємодією двох учасників цього процесу, причому взаємодією, що має дві сторони: оцінювання один одного і зміна якихось характеристик один одного завдяки самому факту своєї присутності.

У першому випадку взаємодію можна констатувати, бо кожен з учасників, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему інтерпретації його поведінки, зокрема причин її.

Інтерпретація поведінки іншої людини може ґрунтуватися на знан­ні причин цієї поведінки, і тоді — це завдання наукової психології.

Але в повсякденному житті люди здебільшого не знають дійсних причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді, в умовах дефіциту інформації, вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так іноді і зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики.

Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки людини, яка сприймається, з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб’єкта сприйняття, або на основі аналізу власних мотивів, що мали місце в аналогічній ситуації (у цьо­му випадку може діяти і механізм ідентифікації). Виникає ціла система способів такого приписування (атрибуція).

Особлива галузь соціальної психології, що дістала назву «дослідження каузальної атрибуції», аналізує саме ці процеси.

Важливим є питання про роль настанови в процесі сприйняття людини людиною. Особливо значна ця роль у формуванні першого враження про незнайому людину.

Настанова на сприйняття рис, аналогічних власним, особливо виявляється в характеристиці інтересів іншої людини. Система цінностей людини, загальна спрямованість особистості завжди відбиваються в її настановах і відносинах.

Добре відомі експерименти А. А. Бодалєва, у яких виявлялася роль настанови в цьому випадку. В одному з експериментів двом групам студентів була показана фотографія тієї самої людини. Попередньо першій групі повідомили, що людина на пред’яв­леній фотографії є закоренілим злочинцем, а другій групі про ту ж людину було сказано, що вона — великий вчений. Після цього кожній групі запропонували скласти словесний портрет людини на фото. У першому випадку були отримані відповідні характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про затаєну злість, підборіддя, що видається вперед — про рішучість «йти до кінця» у злочині і т. ін. Відповідно в другій групі ті ж «глибоко посаджені очі» говорили про глибину думки, а підборіддя — про силу волі у подоланні труднощів на шляху пізнання і т. ін.

Таким чином, необхідно з’ясувати питання про роль характеристик того, хто сприймає, в процесі міжособистісного сприйняття: які саме характеристики тут мають значення, за яких обставин вони виявляються і т. ін. Важливо також вивчити характе­ристики об’єкта сприйняття. Як з’ясовано, від них також значною мірою залежить успіх чи неуспіх міжособистісної перцепції.

Індивідуальні психологічні особливості різних людей є різними, зокрема й у плані більшого чи меншого «розкриття» себе для сприйняття іншими людьми. На рівні здорового глузду ці розходження фіксуються досить чітко («він — потайний», «він — собі на умі» і т. ін.). Однак ці розуміння здорового глузду мало чим можуть зарадити встановленню причин цього явища, а отже, і побудові прогнозу успішності міжособистісного сприйняття.

Щоб забезпечити таке прогнозування ситуації міжособистісного сприйняття, необхідно взяти до уваги і другу частину досліджень, яка пов’язана з виявленням різних «ефектів», що виникають під час сприйняття людьми один одного.

«Ефект ореолу» (галоефект) означає вплив загального враження про іншу людину на сприйняття й оцінку часткових властивостей його особистості. Якщо загальне враження про людину сприят­ливе, її позитивні якості переоцінюються, а негативні або при­меншуються, або так чи інакше виправдуються. І навпаки: якщо загальне враження про людину негативне, то навіть шляхетні її вчинки не помічаються чи витлумачуються як своєкорисливі.

Експериментальними дослідженнями було встановлено, що ефект ореолу найбільш явно виявляється тоді, коли той, що сприймає, має мінімальну інформацію про об’єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей.

«Ефект послідовності» полягає в тому, що на судження про людину найбільше впливає (за суперечливої інформації) та інформація, що пред’явлена у першу чергу, а якщо справа стосується знайомої людини, — остання інформація про неї. Іноді, відповідно, виділяють «ефект попередження» й «ефект новизни».

Значний вплив на сприйняття іншої людини здійснює самооцінка того, хто сприймає. Кожна людина співвідносить інформацію про іншу людину з уявленнями про саму себе, причому неусвідомлено прагне зберегти сформовану про себе дум­ку. Якщо ж цю думку пробують похитнути, то виникає тривожний стан, і сприйняття змінюється так, аби запобігти усвідомленню загрозливих сигналів. Ці неусвідомлені процеси позначаються як «перцептуальний захист». Якщо, наприклад, ставлення до людини в колективі не відповідає її завищеному уявленню про себе, вона може дуже неадекватно сприймати ото­чуючих і їхні вчинки.

Терміном «проекція» позначають неусвідомлювану тенденцію сприймати власні небажані, що суперечать уявленню про себе, стани і якості, як якості іншої людини, переносити, «проектувати» їх на іншого (сам не зробив, тому що погано пояснили). Дослідження показали, що є люди, недостатньо гнучкі і пластичні у своїй психічній діяльності, не здатні, зокрема, пристосуватися до вимог реальності, яка змінюється. Якщо людина внутріш­ньо не впевнена у собі і важко зберігає прийнятне уявлення про себе, вона протидіє усьому, що могло б порушити рівновагу, і несвідомо прагне принизити іншого, щоб у власних очах здаватися вищою.

Навпаки, «ефект поблажливості» — щедра, зайва доброзичливість у сприйнятті й оцінюванні іншої людини — найчастіше спостерігається в тих, хто має рясну емоційну підтримку з боку інших людей і не піддається тривогам.

У більш широкому плані всі ці ефекти можна розглядати як прояв особливого процесу, що супроводжує сприйняття людини людиною, а саме — явища стереотипізації.

Стереотип — це деякий стійкий образ будь-якого явища чи людини, який використовують як певне «скорочення» у разі взаємодії з цим явищем.

Стереотипи спілкування, що виникають, зокрема, у пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфіч­ний зміст.

Як правило, стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення робити висновки на базі обмеженої інформації.

Дуже часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад, приналежності її до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси зустрінутих у минулому представ­ників цієї професії розглядаються як риси, що властиві всім представникам цієї професії («усі вчительки — повчальниці», «усі бухгалтери — педанти» і т. ін.). Тут виявляється тенденція «витягати зміст» з попереднього досвіду, доходити висновків за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю.

Стереотипізація у процесі пізнання людьми один одного може привести до двох різних наслідків.

З одного боку, це приводить до певного спрощення процесу пізнання іншої людини; у цьому випадку стереотип не обов’язко­во несе на собі оцінне навантаження: у сприйнятті іншої людини не відбувається «зрушення» у бік його емоційного сприйняття чи неприйняття. Залишається спрощений підхід, що, хоч і не сприяє точності побудови образу іншого, змушує часто заміняти його штампом, але проте в якомусь сенсі необхідний, тому що допомагає скорочувати процес пізнання.

В другому випадку стереотипізація призводить до виникнення упередження. Якщо судження будується на основі минулого обмеженого досвіду, що був негативним, будь-яке нове сприйняття представника, наприклад, тієї самої групи забарвлюється ворожістю. Виникнення таких упереджень може завдати серйозної шкоди не тільки спілкуванню людей між собою, але і їх взаєминам. Особливо поширеними є етнічні стереотипи, коли на основі обмеженої інформації про окремих представників яких-небудь етнічних груп будуються упереджені висновки щодо всієї групи.

Соціальні стереотипи є однією з основ формування першого враження. При цьому явище стереотипізації викликає певну оцін­ку невідомих властивостей і якостей, які не стосуються справи, що може призвести до неадекватного спілкування надалі — за межами ситуації першого враження, коли спілкування стане між­особистісним, і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.

Таким чином, надзвичайно складна природа процесу міжособистісної перцепції змушує з особливою старанністю досліджувати в соціальній психології проблему точності сприйняття людини людиною.

На сприйняття і розуміння іншої людини впливає також соціальна дистанція між людьми.

Поняття соціальної дистанції пов’язане з політичними, економічними, культурними й іншими розходженнями між соціальними групами, до яких належать взаємодіючі індивіди. Ці розходження, специфічно переломлювані в системі соціальних стерео­типів та засвоєні взаємодіючими індивідами, і створюють відчуття дистанції. Чим негативніші стереотипізовані уявлення про групу іншого, чим менш критично індивід користується цими стереотипами, тим сильніше це відчуття.

У своїй крайній формі збільшення соціальної дистанції призводить до висновку, що представники іншої групи — не люди. У лекціях з етнопсихології Б. Ф. Поршнєв одного разу стверджував, що в історії людства ніколи не було людожерства. І пояснював: істоти, що з’їдаються, ніколи не сприймалися як люди; люди за первісних уявлень — це тільки члени власного племені, власної соціальної групи.

Збільшення соціальної дистанції утруднює сприйняття людини як людини, перешкоджає формуванню кон’юнктивних, об’єдную­чих людей почуттів.

Здатність бачити людину в іншій людині залежить, таким чином, не тільки від індивідуальних якостей, але і від соціальних обставин.

Найпоширенішим способом підтримки і збільшення соціальної дистанції є нав’язування певних соціальних стереотипів (аморальні, ледачі, неосвічені люди).

Інший спосіб збільшення соціальної дистанції — просторовий поділ учасників (розселення по різних районах і кварталах).

Розмір соціальної дистанції між людьми зумовлений, кінець-кінцем, соціально-економічним ладом суспільства.

Психологічно, у певних обставинах, існування деякої дистанції між людьми функціонально необхідне. Вона потрібна для збереження відносної відповідної взаємозалежності, для виключення сваволі. Однак надмірна дистанція утруднює розуміння вчинків один одного та створює дискомфорт і перешкоди для спільної діяльності.

Особливе коло проблем міжособистісної перцепції виникає в зв’язку з включенням у цей процес специфічних емоційних регуляторів. Люди не просто сприймають один одного, а формують один стосовно одного певні відносини. На основі зроблених оцінок народжується різноманітна гама почуттів — від неприйняття тієї чи іншої людини до симпатії, навіть любові до неї. Галузь досліджень, пов’язана зі з’ясуванням механізмів утворення різного емоційного ставлення до людини, яку сприймають, дістала назву дослідження атракції.

Атракція, таким чином — це і процес формування привабливості якоїсь людини для того, хто сприймає, і продукт цього процесу, тобто деяка якість відносин.

З огляду на те, що атракція досліджується не сама по собі, а в контексті перцептивної сторони спілкування, з одного боку, постає питання про механізм формування прихильності чи ворожості у сприйнятті іншої людини; а з іншого боку, про роль цього явища (і процесу, і «продукту» його) у структурі спілкування в цілому, у розвитку його як певної системи, що містить й обмін інформацією, і взаємодію, і встановлення взаєморозуміння.

Включення атракції в процес міжособистісного сприйняття з особливою чіткістю розкриває ту характерну рису людського спілкування, що воно завжди є реалізацією певних відносин (як суспільних, так і міжособистісних). Атракція пов’язана переважно саме з цим типом відносин, реалізованих у спілкуванні.