Механізми сприйняття у спілкуванні

Для того, щоб уміння розуміти людину, котрі глибоко приховані у багатьох, почали виявлятися у спілкуванні, необхідними є не тільки і не стільки знання і досвід, скільки щось інше — особливе ставлення до партнера, особлива спрямованість на нього.

Таким чином, які б досвідчені та навчені життям і збагачені знаннями ми не були, для того, щоб зрозуміти людину, потрібно цього хотіти, хотіти зрозуміти, про що вона думає, від чого переживає, її погляд і напрям думок.

Усім відомі ситуації, коли сприйняття і розуміння у спілкуванні були ясними, легкими, наповненими. Це відносини з друзями, близькими. У таких ситуаціях нам дуже хочеться зрозуміти іншого, не скривдити його, не зробити щось не так і т. ін. Це помітно навіть зовні. До такого спілкування кожна людина підходить у всеозброєнні засобів і способів сприйняття й розуміння іншої людини.

Механізмом цього типу сприйняття і розуміння інших є емпатія.

Емпатія заснована на умінні (яке визначається прагненням) поставити себе на місце іншого, глянути на все його очима, відчути його стан і позицію та врахувати їх у своїй поведінці.

Емпатія — це спосіб розуміння без осмислення, коли емоційне розуміння та сприйняття почуттів, позиції іншого відразу ж приводить до відповідних власних дій.

Емпатією ми усі володіємо з дитинства. Однак з віком цей механізм усе рідше і рідше включається в дію. У нас немає часу, та й не хочеться розуміти кожного, з ким ми спілкуємося, — у нас маса власних проблем. Немає бажання розуміти позицію іншої людини, головне — донести власну. І взагалі, немає вже тієї спрямованості на розуміння, що була колись.

Тому поступово ми втрачаємо свою унікальну чутливість до іншої людини, втрачаємо разом з нею здатність розуміти її і заміняємо відсутнє розуміння ерзац-розумінням — усе тими ж стереотипами.

Дійсно, якщо в ситуації першого враження стереотипізація виправдана необхідністю швидкого орієнтування за головними (отже, за соціальними) напрямами, то в ситуаціях міжособистісного спілкування стереотипізація може призводити тільки до помилкового розуміння, створюючи лише вигляд розуміння.

Стереотипізація й емпатія — зовсім різні механізми соціальної перцепції.

Перший властивий міжгруповому спілкуванню (частковим випадком якого є формування першого враження); другий включається в міжособистісне спілкування, тобто в таке спілкування, де можливо (правда, у крайніх випадках) зневажити соціальними характеристиками людей і на перший план висунути їхні психологічні властивості.

Як у міжгруповому спілкуванні непридатне розуміння, засноване на психологічних відносинах, так і в міжособистісному спілкуванні стереотипи або блокують розуміння, або переводять це спілкування на міжгруповий рівень, що також не сприяє психологічному розумінню.

Розуміння партнера досягається в емпатії, що припускає велику чутливість, сензитивність до станів партнера.

Існують спеціальні методи навчання, у яких ставиться задача підвищити чутливість людей до переживань один одного. Це різні форми психологічного принципу спілкування — тренінг сензитивності.

Однак треба пам’ятати, що емпатія — це не тільки і не стільки техніка, скільки певна позиція стосовно партнера — зацікавлена, довірча, відкрита.

За відсутності цієї позиції всякий технічний прийом буде малоефективним, наявність довіри «автоматично» припускає краще розуміння.

Тому в тих випадках, коли ми хочемо краще зрозуміти партнера, «відчути» його, важливо вміти настроїти себе на відповідний лад — довіри, терпимості, відкритості.

І тут іноді допомагає прийом, який можна назвати підстроюванням, який часто інтуїтивно застосовують багато людей, намагаючись зрозуміти стан іншої людини. Полягає він у тому, що потрібно спробувати максимально близько підстроїтися до партнера через наслідування його зовнішнього поводження — зайняти подібну йому позу, прийняти його темп мовлення і т. ін., тобто ніби «заразитися» його станом із усіма наслідками, що звідси випливають.

Практично усе, що відбувається в сприйнятті людини людиною, можна розглядати як атрибуцію рис, якостей, оцінок чи станів. Однак це не буде правомірно, бо хоч і грубо, але все-таки можна визначити ситуації, у яких приписування причин діям іншого і своїм діям виглядає більш органічно, ніж у решти.

Стає ясно, що соціальна перцепція не обмежується приписуванням якостей, рис і станів (з’ясуванням «яка» людина), вона обов’язково повинна включати і розуміння причин поведінки (відповіді на питання «чому?», «з якої причини?», «навіщо?» і т. ін.).

У процесі соціальної взаємодії людина сприймає іншу разом з її діями і «крізь» дії. Від адекватності розуміння дій і їхніх причин багато в чому залежить побудова взаємодії з іншою людиною й успішність спільної діяльності. Існує цілий напрям дослідження процесів і результатів — каузальна атрибуція (припису­вання причин) поведінки.

Ряд досліджень показує, що необхідність у каузальній атрибуції в соціальній перцепції має місце в тих ситуаціях, у яких виникають несподівані перешкоди, труднощі на шляху соціальної взаємодії чи спільної діяльності.

Це можуть бути найрізноманітніші ситуації: 1) тертя в подружньому житті, викликані різним розумінням якихось проблем; 2) виявлення неузгодженості між очікуваною і реальною поведін­кою людини за необхідності вирішувати питання про лінію поведінки в невизначених відносинах з іншими; 3) у ситуаціях конфліктів (зіткнень інтересів людей). До пошуку причин своєї і чужої поведінки (а отже, до приписування причин) люди звертаються також для пояснення іншим свого погляду на ситуацію, на мету спільної діяльності і прийнятні способи взаємодії.

Причиново-наслідкові пояснення виявляються ніби спільною, усім зрозумілою мовою, яку застосовують для регуляції взаємодії, спілкування людей, спільної діяльності.

За виникнення труднощів, конфліктів, зіткнень інтересів чи поглядів на проблему або ситуацію люди звертаються до каузальної атрибуції своєї чи чужої поведінки і намагаються таким чином вплинути на подальші події.

При цьому, чим більші утруднення зустрічаються нам під час взаємодії, тим більш серйозно ми підходимо до пошуку причин цих утруднень, і тим ретельніше цей пошук буде здійснюватися, тобто тим більше він буде нагадувати ті теоретичні моделі, що були розглянуті.

Таким чином, каузальна атрибуція — це механізм соціальної перцепції в ситуаціях соціальної взаємодії у спільній діяльності.

Що стосується «помилок» атрибуції, то, ймовірно, «помилками» вони є тільки стосовно ідеальних моделей приписування причин.

За реальної атрибуції ці «неправильності» є просто відображенням тих особливостей бачення ситуацій взаємодії і цілей діяльності, що являють собою предмет атрибуції.

Адже, як уже відзначалося, приписування причин відбувається не заради себе самого, навіть не заради абстрактної потреби в розумінні світу, а заради поліпшення спілкування, формування спільного з партнером погляду на світ.

Тому природно, що цілі спільної діяльності, умови взаємодії, думки партнерів знаходять своє відображення в атрибуціях і можуть підкоряти їх собі.

Іноді різниця в приписуванні причин може бути дуже великою. Однак якщо цілі діяльності спільні й однаково прийняті партнерами, тим самим задане спільне для них сприйняття контексту взаємодії і її умов, то в такому випадку приписування причин поведінки буде більш близьким до ситуації, до розуміння партнера і, таким чином, виявиться правильним (у рамках ситуації).

Знання закономірностей і «помилок» каузальної атрибуції допомагає зробити її більш ефективним знаряддям для налагодження взаємодії.

Розуміння ролі перспективи спостереження в атрибуції також є дуже важливим. Що означають звичні слова: «Якби ти був на моєму місці, ти б думав (робив, сприймав) інакше»? Вони саме й означають наявне в кожного приховане знання про те, що з різних кутів зору все виглядає по-різному.

У цьому плані дуже важливо усвідомити свій стиль атрибуції, наявний у будь-якому спілкуванні. Хто ви — «ситуаціоніст», що намагається усе завжди виводити з обставин, чи суб’єктивіст, що пояснює усе зусиллями і бажаннями людини?

Досвід психологів, що займаються «атрибутивною психотерапією», показує, що в багатьох ситуаціях усвідомлення і зміна стилю приписування причин сприяють збільшенню успішності спілкування.