19.Абревіатури і графічні скорочення в науковому мовленні. Типи абревіатур

Абревіатура (іт. abbreviatura від лат. abbrevio – «скорочую») – скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, назв початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких утворюється скорочення. Класифікацію абревіатур можна подати у такому вигляді: І. Ініціальні абревіатури, які є найбільш продуктивним способом абревіації (коли абревіатура складається з початкових звуків або літер слів, що входять до словосполуки): ВР (Верховна Рада); СБУ (Служба безпеки України); РНБО (Рада національної безпеки й оборони); ФДМ (Фонд державного майна), рагс (загс) – реєстрація актів громадянського стану тощо. Серед них виділяють: На другому місці – усічено-словесний спосіб абревіації (коли абревіатура складається з початкової частини слова (слів) та цілого слова): Нацбанк; Державтоінспекція; Генпрокуратура, Кабмін; виконком; Мінфін. Демсоюз; Соцпартія. Тут розрізнюють: 1 Абревіатури складового типу. що утворилися шляхом усічення основ двох слів: торгпред – торговельний представник; торгпредство – торговельне представництво; Інтерпол – Інтернаціональна поліція, Бенілюкс – об’єднуюча назва трьох європейських держав (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), утворена з початкових складів їх назв, генсек – генеральний секретар, нардеп – народний депутат та ін. 2. Абревіатури змішаного типу. Складаються з початкової частини слова (слів) та цілого слова: держмито – державне мито, генконсул – генеральний консул, спецзамовлення – спеціальне замовлення, диппредставник – дипломатичний представник, дипкур’єр – дипломатичний кур’єр, Нацбанк – Національний банк. Сюди належать абревіатури, які поєднують початкову частину слова з формою непрямого відмінка: завкафедри – завідувач кафедри, завканцелярією – завідуючий канцелярією. Абревіатури назв підприємств, установ та організацій найчастіше утворюються за схемою: форма власності організації – у вигляді офіційно визнаної ініціальної абревіатури (ВАТ, ЗАТ, ДКВП, ТОВ, ПП) + назва організації – у вигляді ініціально-уламкової («Нафтопроммаш»). Майже всі абревіатури назви міжнародних об'єднань та організацій є ініціальними, а вживання їх чітко регламентованим. Частина таких абревіатур утворена від початкових літер українських слів (ООН; МВФ; ЄЕС) ; частина – від початкових літер чужомовних слів (ЮНЕСКО – UNESKO англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; НАТО – NATO, англ. North Atlantic Treaty Organization (Північно-атлантичний альянс).

20. Лексикографія та термінографія. Види словників. Структура словникової статті

Лексикографія – це розділ мовознавства, що розробляє теоретичні та практичні питання щодо укладання та використання словників різних видів. Предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу. Науково-технічна лексикографія (термінографія) – це розділ лексикографії, що розглядає теоретичні та практичні питання щодо укладання й використання фахових термінологічних словників. Українська термінологічна лексикографія започаткована в другій половині XIX ст. працями І.Гавришкевича. Залежно від призначення і характеру пояснення словникового матеріалу словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні. Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо. Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними. Двомовні чи багатомовні – це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: «Русско-украинский словарь» у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 ти­сяч російських слів; «Українсько-російський словник» у 6-й томах; «Українсько-російський словник» (Уклад.: Г. П. Їжакевич та інші, 1999); «Російсько-український словник мовлення ділового мовлення» С. В. Шевчук (3-є вид,- 2010); «Русско-украинский словарь» Д.І. Ганича, І.С. Олійника (1976, для потреб середньої школи);» Польсько-український словник» за ред. Л. Л. Гумецької (1958,1960); «Українсько-англійський словник» Ю.С. Жлуктенка, 2-е вид. (1987) та інші. Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо. Укладання термінологічного словника починають з відбору з різних джерел термінів Для термінологічних словників дуже важливою ознакою є наявність і зміст лівої та правої частин словникової статті:

• ліворуч – заголовне слово (термін);

• праворуч – семантизація заголовного слова, що може містити такі відомості про термін:

1. зазначення щодо сфер вживання терміна;

2. переклад цього заголовку, якщо це перекладний словник;

3. граматична характеристика терміна:

• вказують, яка це частина мови;

• наводять закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку однини;

• наводять закінчення іменників жіночого роду у давальному та місцевому відмінках, якщо є чергування приголосних;

• наводять наголоси в однині та множині, якщо вони змінні;

• зважаючи на те, що в мові науки і техніки дієслова вживають найчастіше у формі 3-ої особи однини і множини, у словниках до всіх дієслів вказують саме ці закінчення;

4. дефініція – визначення поняття, що позначено саме цим терміном;

5. приклади та сполучуваність терміна з іншими словами;

6. похідні слова, етимологія, синоніми, антоніми.