5. Сутність поняття «мовна політика». Взаємозвязок літературності мови та статусу мови

Мовна політика – поняття, що виникло не сьогодні, адже мовою, її природою та функціональними можливостями люди почали цікавитися з того часу, як усвідомили себе людьми. Немає міфології, релігії, філософської концепції, де певною мірою не були б порушені проблеми мови. Не може уникнути цього й політика. Мовні проблеми виникають як в одномовних, так і багатомовних країнах, бо між носіями мови завжди точиться боротьба за життєвий простір. Історії людства відомо чимало випадків винищення одних народів іншими, а ще більше прикладів поглинання одного народу іншим, так званої асиміляції. Цей процес довготривалий, адже спочатку необхідно зруйнувати той духовний світ, який відрізняє поневолений народ від поневолювача. Через те, що світ відображається у мовній формі, то панівний народ нищить мову підкореного й насаджує йому свою. Таким чином з'являється лінгвоцид – мововбивство, що є передумовою й одним із найважливіших засобів етноциду – народовбивства. Мовна політика щодо українців, має довгу історію: - 1690 рік. Собор Російської Православної церкви осудив «Кіевскія новыя книги» С. Лолоцького, Л.Барановича, І.Галятовського та ін., наклавши на них «проклятство й анафему»; 1720 рік. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідні «для повного узгодження з великоросійськими, щоб ніякої різниці й окремого наріччя в них не було»; 1729 рік. Наказ Петра І про переписання в Україні постанов і розпоряджень з української мови на російську; 1763 рік. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії; 1808 рік. Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факуль­тетах якого (філософському й богословському) предмети викладали українською мовою; 1811 рік. Закриття Києво-Могилянської академії; Якщо певна мова не має літературної норми, або її літературна норма перебуває у стані формування, така мова називається мовою без статусу. Вона не виконує ніяких специфічних функцій у суспільстві, залишаючись просто мовою даного етносу. Носії такої мови спілкуються нею лише в побуті, а для ділових потреб використовують іншу, більш вживану мову, тому що відчувають себе не самостійним етносом, а складовою частиною якоїсь численнішої нації. Інша річ, коли певна етнічна група здобула свою державність. Тоді її мова набуває статусу державної і починає обслуговувати всі сфери життя. Статус мови може бути не тільки державним.

6. Місце української мови серед інших мов світу за генеалогічною класифікацією

У сучасному світі налічується майже шість тисяч мов. Усі вони класифікують за двома ознаками: походженням (генеалогічно) і типом, будовою (типологічно). Українська мова є державною мовою України, рідною мовою багатьох мільйонів українців у всьому світі ( захід-на українська діаспора — понад двох мільйонів осіб: США, Канада, Великобританія, Бразилія, Аргентина, Австралія, Польща, Австрія, Угорщина тощо; східна українська діа-спора — близько семи мільйонів осіб: Росія, Казахстан, Бі-лорусія тощо). До сьогодні питання щодо походження української мови остаточно не визначено. Існує дві концепції. Відповідно до першої, українська мова, як і російська й білоруська, формувалися в надрах давньослов’янської мови, а потім відбувся їх розподіл на самостійні мови. Згідно з іншою концепцією, українська, російська та білоруська мови розвивалися безпосередньо з пізньопраслов’янських діалектів VІ-VІІ століть самостійно й незалежно одна від одної. На земній кулі сьогодні існує понад 200 сімей мов. Наша, українська, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших людських почуттів і явищ природи. Разом з тим – це своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою і поступу народу в загальносвітовому житті. «У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання… І поки живе мова – житиме й народ, як національність…» (І.Огієнко).