Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
UKR1.docx
Скачиваний:
152
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
71.28 Кб
Скачать

1.Наукова мова-основа професійної діяльності дослідника

Роль науки в житті суспільства за останні десятиліття надзвичайно зросла. Вона перетворилася на повноцінний соціальний організм, невід’ємну складову професійної компетентності. У динамічному сьогоденні значнішою стала роль методологічної культури дослідників, їх здатності до критичного осмислення, наукового обґрунтування і творчого застосування певних норм і методів пізнання. Така діяльність вимагає постійної копіткої розумової праці, умінь інтерпретувати концепції і теорії, творчого осмислення аналізованого матеріалу, прагнення до саморозвитку тощо. Водночас лавиноподібний розвиток науки загострює увагу і до мовної культури дослідника.

2.Сутність поняття «культура наукової мови»

Культура наукової мови нормативне застосування наукової мови в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах, високий рівень мовнокомунікативної культури. Термін «культура української мови» має кілька визначень. Узагальнену його характеристику подають сучасні лінгвісти Любов Мацько і Лариса Кравець: «Культура мови мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації». Особливостями культури мовлення вчені (Г. Винокур, Б. Головін, С. Єрмоленко та ін.) Вважають правильність, вправність, мовну майстерність, стилістичне чуття слова, доречність застосування варіантних мовних форм. Ці терміни співвідносяться між собою так само, як мова (загальне) і мовлення (конкретне). Завдання культури мови визначення мовних норм на всіх рівнях мовної системи, культури мовлення аналіз усієї повноти сучасного мовного життя відповідно до системи мови, визначення різних композиційних форм мовних побудов з уточненням меж уживання слів, виразів, конструкцій. Одним із різновидів культури мовлення є наукове мовлення. Наукове мовлення функціонування національної мови у сфері наукової комунікації.

3.Етапи становлення й дослідження наукової мови

1) 20 30-ті роки ХХ ст. В дослідженнях членів Празького лінгвістичного гуртка було сформульовано поняття «функціональна мова». Функціональна мова мова, призначена для спеціальних цілей та обслуговування окремих сфер людського спілкування. Німецькі лінгвісти запропонували натомість поняття «предметні (фахові) мови». Предметна (фахова) мова сукупність мовних засобів, які використовують у професійній сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері.

2) Початок 50-х років ХХ ст. Був ознаменований появою книги про мову науки як функціональний різновид мови англійського вченого Теодора Сейворі, що слугувала провісником теорії мов для спеціальних цілей науки.

3) Спеціальне вивчення наукового мовлення в українському і російському мовознавстві розпочалося в 60-ті роки ХХ ст. Перші праці (М. Кожиної, А. Коваль, А. Васильєвої, М. Котюрової та ін.) Подавали визначення специфіки наукового стилю, виявлення екстралінгвістичних факторів, які впливають на формування наукових текстів та їх стильових ознак, містили дослідження проблем мовленнєвої системності наукового стилю, типів наукового тексту.

4)7090-х років ХХ ст. Розглядаються проблеми писемної та усної форм наукового мовлення, його адресованості, діалогічності, експресивності (Н. Милованова, Т. Михайлюк), композиції та зв’язності, інтертекстуальності наукового тексту (М. Котюрова, Н. Данилевська), поняття «мовна норма» (А. Пилинський, М. Жовтобрюх), друкували культуромовні поради Б. Антоненка-Давидовича, С. Єрмоленко, А. Коваль, О. Сербенської, В. Русанівського.

5)кінець ХХ початок ХХІ ст. Досліджують функціональну стилістику (вивчаються особливості мовних норм у зв’язку з різними функціональними стилями), лінгвістична прагматика (аналізують цілі учасників спілкування і методи їх досягнення, ставлення людини до власного і чужого мовлення), лінгвістика тексту (розглядають норми побудови, структурно-стилістичні особливості тексту), психолінгвістика (з’ясовує процеси мовотворчості, сприйняття і формування мовлення та співвіднесеність цих процесів із системою мови).

4.Поняття «національна мова» Формування літературної мови нації У всі часи й у всіх країнах світу мова виконувала важливу державотворчу функцію, виступаючи тим чинником, що поєднує або роз'єднує групи людей. Поєднує, сприяючи взаєморозумінню та довірі, без яких неможливі єдина економіка, наука, культура. Роз'єднує, захищаючи свою індивідуальну культуру від чужої. Найболючіша наша проблема сьогодні – стан української мови. Скрізь панує суржик, мова на грані вимирання, як і її носії. Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування. Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Українська мова існує: - у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах (розрізняють три основні діалекти: північний, південно-західний і південно- східний); - у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові, що сформувалась на основі південно-східного діалекту, ввібравши в себе окремі риси південно-західного й північного діалектів. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної національної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери діяльності людей: державні та громадські установи, виробництво, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут людей. Вона характеризується наявністю сталих норм, обов'язкових для всіх її носіїв. Норма літературної мови – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації (орфоепічні, фонетичні, лексичні, граматичні, орфографічні, пунктуаційні та ін. норми). Упродовж століть Україна зазнавала від своїх сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій геноциду, голодомору, лінгвоциту й денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавались закони, постанови й розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюються й сьогодні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах з’явився своєрідний покруч її – суржик (мішанина залишків давнього, рідного з чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]