- •3.Класифікація цінностей.
- •1.Слов'янофіли і західники.
- •3.Діалектика і догматичне мислення.
- •3.Свобода і відповідальність.
- •1.Ідея несвідомого і психоаналіз (ф. Ніцше, з. Фрейд).
- •1.Історичні форми позитивізму.
- •2.Специфіка релігійної свідомості. Світові релігії.
- •3.Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.
- •1.Зародження фахової філософії. Творчість і. Вишенського, а. Зизанія.
- •3.Становлення правової держави
- •3.Проблема «масової» і «елітарної» культури.
- •Відповідь на білет №17
- •Відповідь на білет №18
- •Відповідь на білет №19
- •Відповідь на білет №20
- •Відповідь на білет №21
- •Відповідь на білет №22
- •Відповідь на білет №24
- •Відповідь на білет №25
- •Відповідь на білет №26
- •Відповідь на білет №27
- •1.Стародавньо-індійська філософія. Філософські школи в Стародавньому Китаї.
- •2.Діалектика абсолютної і відносної істини.
1.Стародавньо-індійська філософія. Філософські школи в Стародавньому Китаї.
Староіндійська філософіярозвивалась у школах, так званих«даршанах».Існувалидаршани астиків і даршани нестиків.Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в перекладі з санскриту означає «знання») — це збірник текстів на честь богів. До складу даршан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх’я, йога, ньяя, вайшешика, миманса. До складу даршан нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних учень бувбрахманізм.Його прихильникивважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу«брахмана»,що не має ні початку, ні кінця.З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло.
Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. е. і в ході історичного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з легендою, засновником буддизму був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха, він же Шак’я-Муні, майбутній Будда, народився у сім’ї вельможного князя Шуддходані. Він навчався у брахманських учителів і у віці 29 років покинув палац, щоб жити аскетом. Шляхом внутрішнього споглядання прозрів і пізнав вічні істини:
Життя — це страждання.
Страждання має свою причину.
Корінь страждання — жадоба до життя.
Шлях виходу із страждання має 8 ступенів самовдосконалення, кінцевою метою якого є стан вічного блаженства — «нірвана».
Давньокитаїська філософія виникає у період Жаньго – “золоте сторіччя китайської філософії”. У її історії розрізняють доханський та післяханський розділи, між ними – періоди Цинь та Хань. Для доханського розділу характерні плюралізм шкіл, боротьба думок. Невтручання влади у філософію. Існувало шість головних шкіл філософії: конфуціанська, моістська, легістська, даосська, школа інь-янь (натурфілософи) та школа імен (“софісти”). З цих шкіл більшість – етико-політичні, меншість – метафізичні. У післяханський період перша група рішуче переважає, даоси та буддисти розглядаються як неортодоксальні містики. У Китаї переважала практична філософія, проблеми керування людьми, народом, країною. Світоглядницька сторона філософії виражена слабше. Слаба і логічна системність, яку, правда, доповнювала класифікаційна.
Засновником давньокитайської філософії і навіть “творцем” духовного обличчя китайця був Жун-ні, або Кун Фуцзи, що став відомим у Європі через два тисячоліття після своєї смерті як Конфуціус (укр. – Конфуцій). У “Історичних записках” давньокитайського історика Сима Цяня говориться, що Кун Фуцзи народився у царстві Лу у двадцять другому році правління Сун Гуна (тобто у 551 р. до нашої ери), коли батько його, що правив у Лу повітом Цзоу, був дуже старий, а мати молода; вмер він у 479 р. до н.е. (прожив 72 роки).
Звертаючись до головного предмета своїх роздумів – до суспільства, Конфуцій знаходить його стан незадовільним. Цей стан викликає в нього почуття скорботи: мораль не удосконалюється, вивчене не повторюється, принципам боргу не слідують, недобрі вчинки не виправляють, “людей, розуміючих мораль мало”. Люди здавна не володіють таким найвищим принципом поведінки як “золота середина”. Соціально-моральний ідеал Конфуція у минулому. У всякому випадку, йому так здається. Він захоплюється давниною: раніше усе було краще, у давні часи не звертали уваги на дрібниці, вели себе гідно, відрізнялися прямотою, вчилися для того, щоб удосконалюватися, уникали людей з поганими виразами та манерами. Конфуцій звеличує древніх правителів (Яо, Шуня, Юя та іншіх), давні ритуали, ритуальну музику.
Білет № 3